Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №753/16819/24 — Київський апеляційний суд

справа № 753/16819/24

головуючий у суді І інстанції Белоконна І.В.

провадження № 22-ц/824/1102/2026

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку суброгації, -

в с т а н о в и в :

У серпні 2024 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення сплаченого страхового відшкодування, та просив стягнути на свою користь з відповідача 40 600 грн 68 коп. та судові витрати у розмірі 3 028 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 листопада 2018 року між ПрАТ «Страхова група «ТАС» та ТОВ «ОТП Лізинг» було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту, предметом якого були майнові інтереси, пов`язані з експлуатацією транспортного засобу «Peugeot», державний номерний знак « НОМЕР_1 ». У відповідності до умов цього договору, позивач взяв на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування.

09 жовтня 2020 року у місті Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Dodge», державний номерний знак « НОМЕР_2 », під керуванням ОСОБА_1 (відповідач) та автомобіля «Peugeot», державний номерний знак « НОМЕР_1 », що належить ТОВ «ОТП Лізинг».

Внаслідок ДТП застрахованому транспортному засобу «Peugeot», державний номерний знак « НОМЕР_1 », було завдано механічних ушкоджень.

Вказана ДТП сталася внаслідок порушення відповідачем Правил дорожнього руху України.

На підставі страхового акту та договору страхування ПрАТ «Страхова група «ТАС» виплатило ТОВ «ОТП Лізинг» страхове відшкодування у розмірі 93 585 грн 77 коп.

Цивільно-правова відповідальність автомобіля марки «Dodge», державний номерний знак « НОМЕР_2 », була застрахована в ТДВ «СГ «Оберіг», яке сплатило на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 52 985 грн 09 коп. У зв`язку з чим у відповідача існує недоплачене страхове відшкодування у розмірі (93 585 грн 77 коп.- 52 985 грн 09 коп.) 40 600 грн 68 коп.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року частково задоволено позов ПрАТ «СГ «ТАС».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СГ «ТАС» страхове відшкодування у розмірі 2 500 грн та судовий збір у розмірі 186 грн 45 коп.

Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог та судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що цивільно-майнова відповідальність відповідача застрахована з лімітом до 130 000 грн грн та франшизою 2 500 грн, у той час як завдані позивачу збитки складають менше вказаної суми, враховуючи, що позовних вимог до страховика позивачем не заявлено, не обґрунтовано та не підтверджено відповідними доказами, з яких саме підстав страхове відшкодування необхідно стягувати безпосередньо з винуватця ДТП, суд першої інстанції вбачає можливим стягнути з відповідача на користь позивача страхове відшкодування у вигляді франшизи у розмірі 2 500 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ПрАТ «СГ «ТАС» подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач має нести відповідальність, якщо сума завданих збитків перевищує ліміт полісу, тобто поза лімітом полісу.

В апеляційній скарзі представник позивача посилався зокрема на положення п. 22.1. статті 22, статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та обґрунтовував доводи апеляційної скарги тим, що у матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву, до якого долучено копію відповіді на адвокатський запит ТДВ «СГ «Оберіг» від 17 вересня 2024 року.

У зазначеному відзиві наведено розрахунок розміру страхового відшкодування, здійснений ТДВ «СГ «Оберіг», а також містяться посилання на статті 2, 12, 29, 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якими має керуватися страховик під час розрахунку та виплати страхового відшкодування.

Водночас у відповіді на відзив представник позивача звертав увагу суду першої інстанції на те, що ТДВ «СГ «Оберіг» зобов`язане здійснювати виплату страхового відшкодування з урахуванням положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Також зазначалась, що додана відповідачем відповідь містить роз`яснення та підтвердження факту виплати страхового відшкодування страховою компанією.

Представник апелянт наголошував на тому, що судом першої інстанції було порушено принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів у справі, що призвело до неповного з`ясування обставин, які мають істотне значення для справи.

21 липня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Реутова Є.С., просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року без змін.

Крім того представник відповідача просив продовжити строк на подання відзиву на апеляційну скаргу та прийняти його.

В обґрунтування продовження строку на подання відзиву на апеляційну скаргу посилався на те, що ухвалою суду першої інстанції від 10 липня 2025 року встановлено строк для відповідача на подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня отримання ували суду.

Однак, як зазначає представник відповідача, з технічних причин відповідач не має доступу до Електронного суду, не користується ним, апеляційну скаргу та ухвалу суду про відкриття провадження не отримував.

Разом з тим, представник відповідача отримала доступ до електронної справи 18 липня 2025 року, що підтверджується листом про надання доступу до справи в електронному суді №753/16819/24/155734/2025 від 18 липня 2025 року.

Тому відзив подається у встановлений судом строк з дня отримання представником ухвали суду.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відзив на апеляційну скаргу подано протягом двох діб з дня отримання апеляційної скарги та ухвали про відкриття апеляційного провадження, що свідчить про бажання сторони відповідача скористатись своїм правом на подачу відзиву.

Суд апеляційної інстанції вважає наведені у відзиві обставини, як підставу пропуску строку поважними та дійшов висновку про поновлення строку представнику відповідача для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги представник відповідача зазначав про те, що аргументи апеляційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки такі аргументи зводяться до незгоди скаржника з висновками суду стосовно встановлення ним обставин справи, містять посилання на обставини, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалено відповідно до норм матеріального права та без порушення норм процесуального права.

За змістом частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.

Встановлено, що відповідно до постанови Дарницького районного суду міста Києва від 09 листопада 2020 року № 753/17470/20, 09.10.2020, ОСОБА_1 у місті Києві, керуючи автомобілем «Dodge», державний номерний знак « НОМЕР_2 », внаслідок порушення Правил дорожнього руху України здійснив зіткнення з автомобілем марки «Peugeot», державний номерний знак « НОМЕР_1 », що призвело до пошкодження вказаних т/з.

12 листопада 2018 року між ПрАТ «Страхова група «ТАС» та ТОВ «ОТП Лізинг» було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту, предметом якого були майнові інтереси, пов`язані з експлуатацією транспортного засобу «Peugeot», державний номерний знак « НОМЕР_1 » (а.с. 9-27).

Відповідно до умов цього договору, позивач взяв на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування.

З метою визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля проведено його огляд, про що складено акт огляду (дефектна відомість) та отримано рахунок-фактура №СЧ-0022214 від 19 листопада 2020 року від СТО з платіжним дорученням №56236 від 01 грудня 2020 року, відповідно до яких вартість ремонту склала 95 553 грн 30 коп. (а.с. 34-39).

ТОВ «ОТП Лізинг» здійснило оплату за ремонт пошкодженого автомобіля безпосередньо на рахунок СТО у розмірі 95 553 грн 30 коп., в тому числі 15 925 грн 55 коп. ПДВ відповідно до платіжного доручення № 56236 від 01 грудня 2020 року (а.с. 39)

Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ПрАТ «Страхова група «ТАС» виплатив потерпілому ТОВ «ОТП Лізинг» страхове відшкодування у загальному розмірі 93 585 грн 77 коп. (95 553 грн 30 коп. - 1 967 грн 53 коп. франшиза), що підтверджується платіжним дорученням № 152522 від 15 січня 2021 року (а.с. 43, 44).

Цивільно-правова відповідальність відповідача, як водія транспортного засобу «Dodge», державний номерний знак « НОМЕР_2 », була забезпечена за полісом № 201083415 в ТДВ «СГ «Оберіг». Ліміт майнової відповідальності становить 130 000 грн з франшизою у розмірі 2 500 грн (а.с. 45,79).

Відповідно до платіжного доручення № 9393 від 19 жовтня 2021 року страховик відповідача ТДВ «СГ «Оберіг» сплатило на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 52 985 грн 09 коп. (а.с. 46).

Згідно листа ТДВ «СГ «Оберіг» №1709-02 від 17 вересня 2024 року розмір страхового відшкодування визначений таким чином: 55 485 грн 09 коп. (вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу та без ПДВ на запасні частини) - 2 500 грн франшизи).

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду зазначала висновки про те, що стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).

Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об`єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.

Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли у зв`язку з виплатою позивачем на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом саме до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Аналогічні висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), яка стосувалася питання про наявність можливості у страховика, який виплатив страхове відшкодування на підставі договору добровільного страхування, самостійно обирати, до кого саме звертатися з вимогою про стягнення суми виплаченого страховиком відшкодування: чи до винної особи, чи в межах ліміту відповідальності до страховика, у якого винна особа застрахувала цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/18006/15-ц (відступивши від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик мав право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права) дійшла висновку, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону № 85/96-ВР, шляхом звернення з позовом саме до страховика, у якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) за позовом ПрАТ «СК «Грандвіс» до фізичних осіб та ПрАТ «Просто-Страхування» про зворотне стягнення виплаченого страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна вказала, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе лише за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV) (такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18).

Наявність договору між винною у ДТП особою та страховою компанією про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності на суму в межах страхового відшкодування, передбаченого в договорі, виключає відповідальність винної особи за спричинену шкоду в межах страхової суми (пункт 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року № 201/16373/16-ц).

Відтак, Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

Отже у разі, коли шкода не перевищує ліміт відповідальності страховика (у цій справі - 130 000 грн з франшизою у розмірі 2 500 грн), а спір стосується саме розміру страхового відшкодування, боржником у межах страхової суми є виключно страховик. Після виплати страхового відшкодування страховиком деліктне зобов`язання в цій частині припиняється. Страховик потерпілого (позивач) реалізує право суброгації шляхом звернення саме до страховика за договором цивільно-правової відповідальності, а не до страхувальника. Покладення на страхувальника відповідальності в межах ліміту ОСЦПВ суперечить меті обов`язкового страхування (стаття 3 Закону № 1961-IV).

У цій справі сума 93 585 грн 77 коп. нижча за ліміт 130 000 грн, отже, відповідач не є належним суб`єктом відповідальності за заявленою сумою.

Доводи апеляційної скарги про те, що різницю в межах страхової суми слід стягнути з винної особи є необґрунтованими.

Апеляційний суд враховує, що позовні вимоги про стягнення фрашизи у розмірі 2 500 грн, які позивачем не заявлялися, задоволенні судом першої інстанції, однак, оскільки рішення суду першої інстанції переглядається в апеляційному порядку лише за апеляційною скаргою позивача, який за результатами розгляду своєї скарги з огляду на принцип заборони повороту до гіршого не має потрапити у гірше становище порівняно з тим, яке він досяг у попередній інстанції, колегія суддів залишає без змін оскаржуване рішення суду в цій частині.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, тому оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Підстави для скасування рішення суду першої інстанції у суду апеляційної інстанції відсутні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове судове рішення, він відповідно, змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесені сторонами під час розгляду справи судом першої інстанції, та відсутні підстави для розподілу судових витрати у вигляді судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська