Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №752/29223/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 33/824/4484/2026

Справа № 752/29223/25

Головуючий в суді І інстанції Вдовиченко О.О.

Доповідач в суді ІІ інстанції Кашперська Т.Ц.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 жовтня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі головуючого судді Кашперської Т.Ц., з участю секретаря судового засідання Діденка А.С., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п. 2.1 «а» ПДР та скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП,

в с т а н о в и в :

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 за порушення п. 2.1 «а» ПДР та скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (40800 грн.) з позбавленням права керування транспортними засобами строком на п`ять років без оплатного вилучення транспортного засобу.

ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за те, що він 18 листопада 2025 року о 11:10:45 у м. Києві, шосе Дніпровське, 79 керував автомобілем Nissan Tiida д.н.з. НОМЕР_1 , не отримавши посвідчення водія відповідної категорії. Правопорушення вчинено повторно протягом року, постанова серії ЕНА № 5764270 від 20 вересня 2025 року. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.1 «а» ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Не погоджуючись з даною постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу 19 серпня 2026 року засобами поштового зв`язку, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, незаконність і необґрунтованість постанови, недоведеність його вини, просив поновити строк на апеляційне оскарження постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року, скасувати постанову та закрити провадження по справі в зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що будь-яких повісток у встановленому законодавством порядку не отримував, судом не було належним чином повідомлено його про розгляд справи, що позбавило його можливості реалізувати процесуальні права. В порушення норм процесуального права, суд першої інстанції до розгляду справи підійшов формально, зважаючи на неучасть ОСОБА_1 в судовому засіданні з незалежних від нього причин.

Наводив зміст ст. 1, 7, 245, 280, 251, 252, 256 КУпАП, ч. 2 ст. 62 Конституції України щодо презумпції невинуватості, стверджував, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення вимог п. 2.1 «а» ПДР, передбаченої ч. 5 ст. 126 КУпАП матеріали справи мають містити належні та допустимі докази керування особою транспортним засобом у конкретний час і місці, докази відсутності права керування транспортним засобом, або факту передачі керування транспортним засобом особі, яка не має прав керування таким транспортним засобом, докази наявності постанови про позбавлення права керування транспортними засобами.

Звертав увагу, що як вбачається з долученого до матеріалів справи відеозапису, поліцейські підійшли до автомобіля Nissan Tiida д.н.з. НОМЕР_1 , який перебував у нерухомому стані.

Наводив визначення терміну «керування транспортним засобом» в п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом є виконання функції водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Посилався на п. 38 постанови Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 404/4467/16-а, згідно якого керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця, і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі.

Водночас, як вбачається з долученого до матеріалів справи відеозапису, поліцейські підійшли до автомобіля, який перебував у нерухомому стані, руху автомобіля або вимоги поліцейських про його зупинку з відеозапису не вбачається.

Вказував, що сам зміст діалогу ОСОБА_1 з поліцейськими не містить ані прямого, ані опосередкованого визнання ним факту керування.

Таким чином, має місце недотримання поліцейським Інструкції № 1026 щодо порядку роботи та застосування поліцейськими технічних приладів та технічних засобів. що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Вважав, що протокол про адміністративне правопорушення складено працівником поліції з порушенням норм чинного законодавства, оскільки працівниками поліції не здійснювалася відеофіксація у встановленому законом порядку з використанням портативних відеореєстраторів, а приєднаний до матеріалів справи відеозапис не містить фіксації події, яка б підтверджувала весь хід такої події під час зупинки транспортного засобу, як і інших доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом та його зупинки.

Наводив зміст ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», в якій викладено вичерпний перелік підстав, за яких поліцейський може зупиняти транспортні засоби, стверджував, що матеріали справи не містять даних про законність зупинки транспортного засобу, яким ОСОБА_1 начебто керував, у відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», що додатково свідчить про те, що зупинки взагалі не було.

Крім того, з відеозапису вбачається, що на узбіччі дороги перебували й інші транспортні засоби, до яких працівники поліції підходили та здійснювали перевірку документів. Така обставина свідчить про те. що працівники поліції здійснювали перевірку транспортних засобів, які вже перебували в нерухомому стані, а не зупиняли їх у процесі руху.

Вказував, що відповідно до принципу презумпції невинуватості та вимог щодо належності та допустимості доказів, усі сумніви щодо недоведеності факту керування транспортним засобом підлягають тлумаченню на користь особи, яку притягають до відповідальності. Сам по собі факт перебування особи в автомобілі, який стоїть на узбіччі, не є безпосереднім доказом керування ним.

Зазначав, що у справі відсутні належні, допустимі та достовірні докази, як об`єктивно та поза розумним сумнівом доводили факт скоєння ОСОБА_1 адміністративного проступку, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, а саме в частині наявності об`єктивної сторони інкримінованого правопорушення - керування транспортним засобом.

З об`єктивного доказу - відеозапису встановлено, що автомобіль не рухається, а ОСОБА_1 не керує ним, інші докази, які містяться в матеріалах справи, не фіксують факт відсутності у ОСОБА_1 права керування транспортними засобами і жодним чином не підтверджують, що останній вчиняв інкриміноване правопорушення за обставин, викладених в описовій частині оскаржуваного рішення.

Цим обставинам суд першої інстанції належної оцінки не надав та дійшов необґрунтованого та передчасного висновку про доведеність вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Щодо строків на апеляційне оскарження, наводив зміст ст. 289, 294 КУпАП, вказував, що судовий розгляд та проголошення рішення відбулося без участі ОСОБА_1 , оскаржувану постанову він не отримував. В матеріалах справи відсутні дані про надсилання судом та отримання ОСОБА_1 копії постанови. Зі змістом постанови апелянт мав можливість ознайомитись лише після ознайомлення з матеріалами справи його представником Мельниченком М.С. 30 червня 2026 року, а тому є підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження. 06 липня 2026 року адвокатом Мельниченком М.С. в інтересах ОСОБА_1 подана апеляційна скарга. Київським апеляційним судом 20 липня 2026 року було відмовлено захиснику у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, зазначивши, що адвокат є самостійною процесуальною особою, апеляційна скарга подана ним та від його імені, а тому апеляційний суд повинен перевірити наявність підстав для поновлення строку на подачу апеляційної скарги саме захиснику. Наявність причин, на які посилається адвокат, не дає підстав для поновлення строку на подачу апеляційної скарги як особі, яка подала апеляційну скаргу від свого імені, та може бути підставою для поновлення цього строку ОСОБА_1 у випадку подання ним апеляційної скарги та заявлення відповідного клопотання.

Вирішуючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд враховує наступне.

Відповідно до статті 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

З матеріалів справи встановлено, що строк на оскарження постанови ОСОБА_1 пропустив з поважних причин, оскільки розгляд справи проведено у відсутності ОСОБА_1 , докази повідомлення якого про дату, час і місце розгляду справи, а також докази отримання копії постанови в матеріалах справи відсутні.

За наведених обставин та з метою забезпечення реалізації права ОСОБА_1 на допуск до правосуддя, в якому не може бути відмовлено з формальних підстав, апеляційний суд визнає поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції та вважає за необхідне поновити цей строк.

В судове засідання з`явився захисник Мельниченко М.С., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Дослідивши апеляційну скаргу та матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до п. 1.10 ПДР водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Відповідно до п. 2.1 «а» ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Згідно правових висновків Верховного Суду в постанові від 20 лютого 2019 року в справі № 404/4467/16-а, керування транспортним засобом розуміється як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.

Відповідно до ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, -

тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, -

тягне за собою позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.

Керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, -

тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, -

тягне за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

Таким чином, відповідальність за ч. 5 ст. 126 КУпАП настає за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, вчинене повторно протягом року.

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Висновки суду першої інстанції про доведеність факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, не маючи права керування таким, що вчинено ним повторно протягом року, стверджуються зібраними у справі доказами, а саме:

- протоколом про адміністративне правопорушення ЕПР1 № 516466 від 18 листопада 2025 року, в якому зафіксовані обставини вчинення адміністративного правопорушення, в частині часу і місця вчинення адміністративного правопорушення, даних про особу, яка його вчинила, ідентифікаційних ознак транспортного засобу, яким особа керувала;

- копією постанови серії ЕНА № 5764270 від 20 вересня 2025 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, згідно якої ОСОБА_1 на а/д М30 347 км., керуючи транспортним засобом Nissan Tiida д.н.з. НОМЕР_1 , не мав при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 прим. КУпАП, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн.;

- довідкою про наявність повторності вчинення адміністративного правопорушення повторно протягом року;

- відеозаписом з нагрудної камери працівника поліції, технічний засіб № 473835.

Протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали по документуванню адміністративного правопорушення складено відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції. Дані докази у розумінні ст. 251 КУпАП суд визнає належними, допустимими, та такими, які повністю доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності підтверджують факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, об`єктивних підстав ставити під сумнів наявні в матеріалах справи докази у суду не має. Сутність вчиненого правопорушення у протоколі про адміністративне правопорушення викладена із належною повнотою та відповідає диспозиції ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Дослідивши вказані докази та надавши їм належну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, наявності підстав для притягнення його до відповідальності.

Доводи апеляційної скарги, що працівниками поліції не здійснювалася відеофіксація у встановленому законом порядку з використанням портативних відеореєстраторів, спростовуються матеріалами справи і є необґрунтованими, спростовуються наявним в справі відеозаписом.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, в яких ОСОБА_1 заперечував виконання ним функцій водія та відсутності у нього права керування транспортними засобами, а також відсутність фіксації події, яка б підтверджувала весь хід такої події під час зупинки транспортного засобу, як і інших доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом та його зупинки, апеляційний суд констатує, що такі доводи спростовуються дослідженим відеозаписом з нагрудної камери працівника поліції, на якому зафіксовано автомобіль Nissan Tiida д.н.з. НОМЕР_1 на узбіччі дороги, за кермом якого перебував ОСОБА_1 , та його спілкування з працівниками поліції, в ході якого ОСОБА_1 факт керування транспортним засобом не заперечував, пояснив, що посвідчення водія взагалі не отримував, на запитання працівника поліції, чому він керував транспортним засобом без посвідчення, відповів «Вимушено вийшло», а на запитання: «А когось попросить, щоб...» відповів «Не було кого» та «Дружина посадила за руль» (11:08:40 - 11:09:30 відеозапису).

Доводи апеляційної скарги, що матеріали справи не містять даних про законність зупинки транспортного засобу з підстав, передбачених ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», відхиляються апеляційним судом, оскільки не спростовують встановленої судом першої інстанції доведеності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. Крім того, на відеозаписі, долученому до матеріалів справи, ОСОБА_1 не висловлював заперечень з приводу його зупинки працівниками поліції.

У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06 грудня 1998 року, Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає серед іншого, щоб виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, щоб особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Наявні у справі докази жодних підстав для сумнівів у винуватості ОСОБА_1 не викликають та доводами апеляційної скарги не спростовуються.

У відповідності до ст. 23 КУпАП метою адміністративного стягнення є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

За змістом ч. 2 ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Зазначені вимоги закону судом першої інстанції при розгляді справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладенні на нього стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами були дотримані у повній мірі.

Доводи апеляційної скарги, що судом допущено розгляд справи у відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є самі по собі підставою для скасування правильної та законної постанови суду, з огляду на те, що процесуальні права ОСОБА_1 були в повній мірі відновлені під час розгляду справи в апеляційному суді, оскільки апеляційним судом поновлено процесуальний строк подання апеляційної скарги, і оскільки ОСОБА_1 мав безперешкодне право брати участь в судовому засіданні та користуватися професійною правничою допомогою адвоката.

Вищевикладене вказує на необґрунтованість поданої апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Постанова Голосіївського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п. 2.1 «а» ПДР та скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, відповідає вимогам закону, підстав для її зміни чи скасування суд не вбачає, у зв`язку із чим залишає цю постанову без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суд,

п о с т а н о в и в :

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити та поновити строк на апеляційне оскарження постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п. 2.1 «а» ПДР та скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Кашперська Т.Ц.