Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №366/1443/25 — Київський апеляційний суд

справа № 366/1443/25 головуючий у суді І інстанції Мовчан В. В.

провадження № 22-ц/824/11095/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» про скасування державної реєстрації та припинення права оренди,

В С Т А Н О В И В:

у травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Іванківського районного суду Київської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» про скасування державної реєстрації та припинення права оренди.

В обґрунтування позовних вимог, зокрема зазначено, що 07 червня 2024 року на підставі рішення Іванківського районного суду Київської області від 19 березня 2023 року, речове право ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030, площею 2, 9463 га було припинено.

10 березня 2025 року ОСОБА_1 зверталася до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області з проханням скасувати в Державному земельному кадастрі земельну ділянку з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030 та перемістити до архівного шару ДЗК кадастровий номер даної земельної ділянки.

Однак, з відповіді Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 27 березня 2025 року, скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030 рішенням Іванківського районного суду Київської області від 19 березня 2024 року по справі № 366/2459/23 не зобов`язано, а тому відсутні підстави для скасування державної реєстрації зазначеної земельної ділянки.

Враховуючи зазначене, позивач вважає, що є необхідність у скасуванні державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030, площею 2,9463 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місце розташування: Київська область, Іванківський район, Іванківська селищна рада та припинення права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030, площею 2,9463 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місце розташування: Київська область, Іванківський район, Іванківська селищна рада, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису про інше речове право: 30101247, дата державної реєстрації 01 січня 2019 року.

10 липня 2025 року від представника Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області надійшов відзив на позовну заяву.

08 вересня 2025 року від представника відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» до суду надійшла заява, відповідно до якої відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року позовну заяву задоволено частково.

Скасовано державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030, площею 2,9463 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Частково не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 24 квітня 2026 року засобами поштового зв`язку подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просила:

- рішення Іванківського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про припинення права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030 та стосовно залишення судових витрат за позивачем скасувати;

- прийняти в цій частині нове рішення, яким: припинити право оренди ТОВ "Подділя Агропродукт" (код ЄДРПОУ 41104967) на земельну ділянку з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030, площею 2,9463 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місце розташування: Київська область, Іванківський район, Іванківська селищна рада, яке зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису про і ните речове право: 30101247; дата державної реєстрації: 01 січня 2019 року;

- стягнути з відповідачів на користь позивачки понесені нею судові витрати при розгляді справи в суді, а саме: судовий збір у розмірі 2 420, 40 грн, та витрати на професійну правничу допомогу в загальній сумі 6 500 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що на даний час у Державному реєстрі речових прав наявний запис №30101247, зроблений 01 січня 2019 року, про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030 за ТОВ "Поділля Агропродукт".

Отже, для забезпечення об`єктивності, достовірності та повноти відомостей державного реєстру, при скасуванні судом державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030, підлягають також припиненню всі зареєстровані щодо неї похідні речові права (у тому числі право оренди відповідача ТОВ "Поділля Агропродукт").

Проте судом не надано оцінки доказам, які підтверджували наявність зареєстрованого похідного речового права щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030, та не застосовано при вирішення спору норми матеріального права: ч. 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України.

Тому оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним в частині відмови у припиненні права оренди ТОВ "Поділля Агропродукт" на спірну земельну ділянку, яке зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису про інше речове право: 30101247; дата державної реєстрації: 01 січня 2019 року.

Крім цього, апелянт вказує, що при зверненні до суду з позовом у справі № 366/1443/25 ОСОБА_2 сплатила судовий збір у розмірі 2420, 40 грн, а також понесла витрати на професійну правничу допомогу в загальній сумі 6500 грн (розробка позовної заяви), які просила стягнути з відповідачів.

Проте суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні залишив судові витрати за позивачем.

При цьому, відмовляючи у стягненні з відповідачів судових витрат, суд посилався на ч. 9 ст. 141 ЦПК України, якою передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково, незалежно від результатів вирішення спору.

Також суд зазначив, що оскільки підставою скасування державної реєстрації права земельної ділянки з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030 є визнання недійсним розпорядження голови Іванківської районної державної адміністрації від 09 листопада 2018 року № 581 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» в частині передачі у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_2 земельної ділянки кадастровий номер 3222055100:03:001:0030 та в результаті припинення речового права, то відсутні підстави для стягнення з Головного управління Держгеокадстру в м. Києві та Київській області сплаченого позивачем судового збору.

Однак, апелянт вказує, що розпорядження голови Іванківської районної державної адміністрації від 09 листопада 2018 року № 581 (визнання недійсним якого стало підставою для скасування реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 3222055100:03:001:0030) прийнято без участі позивачки та не внаслідок будь-яких її протиправних дій чи бездіяльності.

Навпаки, вказаним розпорядженням порушувалися права позивачки на володіння та користування землею, оскільки:

- передана їй у власність земельна кадастровий номер 3222055100:03:001:0030, що має площу 2,9463 га, суперечила Схемі поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП ім.Комінтерна Іванківського району Київської області, за якою земельна ділянка, виділена ОСОБА_1 , повинна мати площу 3,87 га.

- місце розташування земельної ділянки за № НОМЕР_1 , визначене у технічній документації, затвердженій розпорядженням голови Іванківської районної державної адміністрації від 09 листопада 2018 року №581, не відповідало її місцю розташування згідно Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП ім.Комінтерна Іванківського району Київської області.

- земельної ділянки, позначеної на Схемі поділу земель за №308, фактично не існувало, оскільки виходячи із загальної площі земельного масиву, площ та конфігурації розміщених на ньому земельних ділянок на цій місцевості взагалі не можливо відвести земельну ділянку площею 3,87 га, на яку Позивач мала право при розпаюванні земель КСП ім.Комінтерну.

Отже підставою для визнання недійсним вказаного розпорядження були протиправні дії осіб, що розробляли, погоджували та приймали це розпорядження, а також розробляли, погоджували та затверджували технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за межами населених пунктів на території Іванківської селищної ради Іванківського району Київської області.

Натомість жодні протиправні дії чи бездіяльність ОСОБА_3 не перебували в причинному зв`язку з прийняттям розпорядження голови Іванківської районної державної адміністрації від 09 листопада 2018 року № 581.

Дані обставини встановлені рішенням Іванківського районного суду Київської області від 19.03.2024 року у справі №366/2459/23, провадження №2/366/56/24, яким визнано недійсним зазначене розпорядження.

Після набуття чинності вказаним судовим рішенням у справі №366/2459/23, ОСОБА_2 , діючи добросовісно та послідовно, звернулася до уповноважених органів із заявами про припинення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно її права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030, а також про скасування в Державному земельному кадастрі реєстрації цієї земельної ділянки.

Проте відповідач відмовив у скасуванні державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3222055100:03:001:003, посилаючись нате, що згідно з ч. 6 ст. 16, ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» такі дії можливо провести лише на підставі судового рішення.

Отже відмова відповідача у скасуванні державної реєстрації земельної ділянки не пов`язана з будь-якими протиправними діями позивачки.

За таких обставин суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, порушив норми процесуального права, а саме: не застосувавши при розподілі судових витрат ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, а натомість застосував ч. 9 ст. 141 ЦПК України, не маючи при цьому будь-яких доказів вчинення апелянтом протиправних дій чи зловживання позивачкою процесуальними правами.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» про скасування державної реєстрації та припинення права оренди, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

09 червня 2026 року представником Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області - Мороз С.В. подано відзив на апеляційну скаргу.

Так, представник відповідача зазначив, що Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області є неналежним відповідачем у частині вимог щодо припинення права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030, оскільки Головне управління ніколи не розпоряджався цією землею і не приймав рішень про передачу в оренду чи розірвання договору. В матеріалах справи відсутні будь-які докази вчинення Головним управлінням дій чи бездіяльності, що призвели до порушення прав позивача щодо цього майна. Окрім того, розпорядником та орендодавцем спірної земельної ділянки (кадастровий номер 3222055100:03:001:0030) є безпосередньо сам позивач. Оскільки саме він добровільно передав зазначену ділянку в оренду ТОВ «Поділля Агропродукт», правовідносини щодо виконання, зміни, розірвання чи припинення дії цього договору носять виключно зобов`язальний (договірний) характер і виникають виключно між цими двома суб`єктами. Головне управління не є стороною вказаного правочину, а тому будь-які вимоги або спори щодо цього договору не стосуються прав чи обов 'язків Головного управління.

Відповідно до вимог процесуального законодавства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Проте позивачем не доведено та не обґрунтовано, яким чином Головне управління порушило або може порушити його права у контексті укладення, виконання чи припинення договору оренди вказаної землі, що є самостійною підставою для відмови у позові в цій частині.

Окрім цього, представник відповідача вказує, що державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030 була здійснена Головним управлінням у повній відповідності до вимог чинного законодавства України. З 2018 року зазначена земельна ділянка на підставі права власності зареєстрована за позивачем. Таким чином, остання з моменту реєстрації достеменно знала про параметри, конфігурацію та площу цієї ділянки. Крім того, позивач розпорядилася своїм майном на власний розсуд, передавши вказану земельну ділянку в оренду ТОВ «Поділля Агропродукт».

Невідповідність у документах, яку згодом виявила позивач, виникла внаслідок прийняття розпорядження головою Іванківської районної державної адміністрації.

Саме з метою виправлення помилки органу влади та отримання належної їй земельної частки (паю) за рахунок земель, переданих у власність КСП ім. Комінтерну, Позивач і звернулася до суду.

Головне управління не є правонаступником Іванківської РДЛ, не наділене повноваженнями щодо розпорядження її землями та не має жодного відношення до процесу розпаювання земель КСП ім. Комінтерну. При здійсненні реєстраційних дій щодо спірних земельних ділянок Головне управління діяло виключно як суб`єкт владних повноважень на підставі закону та за згодою (волевиявленням) самих власників (пайників).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 141 ЦПК України, позовна вимога в частині стягнення судових витрат з Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області задоволенню не підлягає.

Крім цього, відповідач зазначив, що скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі є результатом його управлінської діяльності та може бути здійснене, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили. Така процедура потребує обов`язкового дотримання імперативних вимог законодавства. Зокрема, відповідно до ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України тач. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої ділянки.

Також, представник відповідача послався на те, що до повноважень Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області не належить скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 липня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

Представник Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області в судовому засіданні заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.

Апелянт та представник ТОВ «Поділля Агропродукт» у судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, що підтверджується Звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с. 146) та конвертом, який повернувся до суду з відміткою «адресат відсутній» (а.с. 147).

Заяв або клопотань про неможливість прибути у судове засідання, відкладення розгляду справи, розгляд справи за їх відсутності або ж про проведення судового засідання у режимі відеоконференції на час перегляду справи до суду не надходило.

Колегія суддів звертає увагу, що виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. При цьому, участь сторін та їх представників в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не є обов`язковою (частина 2 ст. 372 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).

Зважаючи на вищезазначене та положення ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, апеляційний суд визнав повідомлення учасників справи належним, а неявку сторін такою, що не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши думку учасника справи, який прибув в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 09 листопада 2018 року № 581 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості):

1) затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж двох земельних ділянок в натурі на місцевості ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Земельні ділянки розташовані за межами населених пунктів на території Іванківської селищної ради Іванківського району Київської області;

2) передано у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_1 земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 2,9463 га (рілля) з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030 та земельну ділянку № НОМЕР_2 площею 1, 6948 га з кадастровим номером 3222055100:06:001:0040, які розташовані за межами населених пунктів на території Іванківської селищної ради Іванківського району Київської області.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 19.03.2023 по справі № 366/2459/23 позов ОСОБА_1 до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська експертна група», Державне підприємство «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» про визнання недійсним розпорядження про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки та виділення її в натурі задоволено. Визнано недійсним Розпорядження голови Іванківської районної державної адміністрації від 09 листопада 2018 року № 581 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» в частині передачі у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_1 земельної ділянки № НОМЕР_1 (рілля) площею 2,9463 га кадастровий номер 3222055100:03:001:0030. Визнано за ОСОБА_1 право на виділення їй в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) площею 3,87 га за рахунок земель, переданих у колективну власність КСП ім. Комінтерну Іванківського району Київської області.

Як вбачається з тексту рішення, судом встановлено, що на підставі розпорядження голови Іванківської районної державної адміністрації від 26 лютого 2018 року № 92 «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)» ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) з метою отримання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місце розташування яких визначено за проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) КСП ім. Комінтерну, як ділянки № НОМЕР_1 (рілля) та № НОМЕР_2 (сіножаті) за межами населених пунктів на території Іванківської селищної ради Іванківського району Київської області.

Розпорядженням голови Іванківської районної державної адміністрації від 09 листопада 2018 року № 581 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної в ділянки натурі (на місцевості)» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж двох земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за межами населених пунктів на території Іванківської селищної ради Іванківського району Київської області. Цим же розпорядженням передано у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_1 земельну ділянку № НОМЕР_1 (рілля) площею 2,9463 га кадастровий номер 3222055100:03:001:0030 та земельну ділянку № НОМЕР_2 площею 1,6948 га (сіножаті) кадастровий номер 32220553 00:06:001:0040, які розташовані за межами населених пунктів на території Іванківської селищної ради Іванківського району Київської області.

Однак, всупереч схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП ім. Комінтерна Іванківського району Київської області, ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку № НОМЕР_1 (кадастровий номер 3222055100:03:001:0030) площею 2,9463 га, а не площею 3,87 га.

Крім того, місце розташування земельної ділянки за № НОМЕР_1 , визначене у технічній документації, затвердженій розпорядженням голови Іванківської районної державної адміністрації від 09 листопада 2018 року № 581, не відповідає її місцю розташування згідно схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП ім.Комінтерна Іванківського району Київської області.

На звернення позивача, листом від 02 лютого 2023 року ТОВ "Українська експертна група" повідомило, що місце розташування земельної ділянки було визначено згідно схеми розподілу земельних часток (паїв) КСП ім.Комінтерну та аналізу розташування суміжних земельних ділянок (д.№ НОМЕР_10-д.№ НОМЕР_11) на даному масиві. Розташування земельних ділянок НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 в ДЗК відповідає схемі розподілу, а зміна площі земельної ділянки № НОМЕР_1 пов`язана з некоректним відображенням на схемі поділу трансформаторної підстанції, яка зміщена в сторону окружної дороги, а фактичне її розташування - перед ділянкою № НОМЕР_1 та накладанням земельної ділянки № НОМЕР_11 на окружну дорогу, смт. Іванків, що зменшує її площу практично вдвічі. Також до листа було долучено схему розташування масиву земельних ділянок НОМЕР_6 - № НОМЕР_11 з фактичним врахуванням трансформатора згідно Публічної карти України та Схем у розташуванні масиву земельних ділянок № НОМЕР_3 .

Судом встановлено, що позивачу, яка при розпаюванні земель КСП ім.Комінтерну мала право на виділення в натурі земельної ділянки площею 3,87 га, позначеної на схемі поділу земельних часток (паїв) КСП ім.Комінтерну під № НОМЕР_1, фактично передано у власність іншу земельну ділянку меншої площі (2,9463 га), яка на цій же схемі позначена під №309. При цьому, аналіз схеми розташування масиву земельних ділянок НОМЕР_6 -НОМЕР_5 та схеми поділу земельних часток (паїв) КСП ім.Комінтерну підтверджує, що, виходячи з загальної площі земельного масиву, площ та конфігурації розміщених на ньому земельних ділянок, не можливо відвести земельну ділянку площею 3,87 га, на яку позивач має право при розпаюванні земель КСП ім.Комінтерну, і яка була б розташована з лівої (західної) сторони від ділянки неправильної геометричної форми, що на півночі межує з трансформаторною підстанцією.

Крім того, було встановлено, що фактично на місцевості не існує ділянки, позначеної на схемі розподілу земельних часток (паїв) КСП ім.Комінтерну під № НОМЕР_1, що позбавляє позивача можливості реалізувати своє право на виділення у натурі (на місцевості) земельної ділянки із розпайованих земель КСП ім.Комінтерна.

Позивач зверталася до Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області з заявою про виділення їй в натурі (на місцевості) в приватну власність земельної ділянки, позначеної на схемі поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП ім.Комінтерна Іванківського району Київської області за № НОМЕР_12 площею 3,87 га та надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (копія заяви додається).

Листом Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області від 02.02.2023 року за №Б-18.2, ОСОБА_2 відмовлено у виділенні вказаної земельної ділянки по тій причині, що позивач вже скористалася своїм правом на разову приватизацію земельної ділянки з таким видом цільового призначення.

07 червня 2024 року на підставі рішення Іванківського районного суду Київської області від 19 березня 2023 року, речове право на земельну ділянку з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030, площею 2, 9463 га було припинено.

10 березня 2025 року ОСОБА_1 зверталася до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області з проханням скасувати в Державному земельному кадастрі земельну ділянку з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030 та перемістити до архівного шару ДЗК кадастровий номер даної земельної ділянки.

Як вбачається з відповіді Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 27 березня 2025, скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030 рішенням Іванківського районного суду Київської області від 19.03.2024 по справі № 366/2459/23 не зобов`язано, а тому відсутні підстави для скасування державної реєстрації зазначеної земельної ділянки.

Суд першої інстанції беручи до уваги, що рішенням Іванківського районного суду Київської області від 19 березня 2023 року по справі № 366/2459/23 визнано недійсним Розпорядження голови Іванківської районної державної адміністрації від 09 листопада 2018 року № 581 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» в частині передачі у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_1 земельної ділянки № НОМЕР_1 (рілля) площею 2,9463 га кадастровий номер 3222055100:03:001:0030, державним реєстратором речове право на земельну ділянку з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030, площею 2, 9463 було припинено, вбачав підстави для скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030, площею 2,9463 га.

Поряд з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що на підтвердження укладення договору оренди землі до суду надано копію Додаткової угоди до договору оренди землі від 01.01.2024, щодо земельної ділянки площею 2,9463 га, з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Полісся» та ОСОБА_1 . Договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030 та докази реєстрації права оренди в державному реєстрі суду не надано.

В той же час суд зазначив, що з додаткової угоди, наданої до суду вбачається, що договір оренди землі укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Полісся» та ОСОБА_1 , однак позивачка просить припинити право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт».

Враховуючи встановлені фактичні обставини, оскільки позивачем не доведено належними і допустими доказами наявності укладення договору оренди землі та реєстрації права оренди в державному реєстрі, позовна вимога щодо припинення права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030, площею 2,9463 га не підлягає задоволенню.

Окрім цього, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача судового збору пославшись на ч. 9 ст. 141 ЦПК України.

Колегія суддів, перевіривши рішення суду у оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги, виходить з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 ЦК України).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 79 Земельного кодексу України передбачено, що земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельної ділянки і набуття нею статусу об`єкта цивільних прав пов`язується законодавством з визначенням її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ст. 79-1 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини 13 статті 79-1 Земельного кодексу України та частини 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, зокрема, в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав проводиться шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Таким чином, для відновлення становища, що існувало до порушення, необхідним є скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, що, у свою чергу, відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

З метою забезпечення ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення судового рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки обов`язково має відбуватися за умови одночасного визнання, зміни чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Подібні висновки викладені у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 686/19656/19, від 03 травня 2022 року у справі № 199/1136/20.

З урахуванням обставин конкретної справи, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно є належним способом захисту. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором відповідного рішення та відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України (пункт 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20), провадження № 12-83гс21).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22), з 01 січня 2013 року державній реєстрації підлягає не сам договір оренди землі, а право оренди земельної ділянки. Такий договір є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто за умови дотримання ними вимог статей 638, 759 і 792 ЦК України та статті 15 Закону України «Про оренду землі». З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає обов`язок передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право користування земельною ділянкою.

У наведені вище постанові Велика Палата Верховного Суду також вказала, що право оренди земельної ділянки є речовим і без державної реєстрації такого права немає правових підстав для користування відповідною земельною ділянкою. Оскільки зареєстроване право оренди землі є речовим правом, то і способи захисту цього права можуть бути такими, що притаманні речовим правам. Так, орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами.

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду підтримала висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16, у частині того, що договір оренди землі є укладеним з моменту досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов, а право оренди виникає з моменту його державної реєстрації, проте відступила від висновків, викладених у вказаній постанові Верховного Суду України, у частині того, що, виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125 126 ЗК України, договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такі обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

У справі, що переглядається вбачається, що апелянт наполягає на припиненні права оренди ТОВ «Поділля Агропродукт», оскільки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано речове право щодо оренди земельної ділянки щодо якої право власності у позивача припинено.

Разом з цим, аналізуючи такі доводи суд апеляційної інстанції з матеріалів справи не встановив зареєстроване право оренди земельної ділянки 3222055100:03:001:0030 за ТОВ «Поділля Агропродукт», оскільки у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно датованого 11 червня 2024 року (а.с.7) відсутні будь-які відомості щодо реєстрації права оренди за вказаним товариством. Будь-які інші докази у матеріалах справи відсутні.

Разом з тим, додаткова угода до Договору оренди землі від 01 січня 2024 року, яка долучена позивачем як доказ того, що зазначена земельна ділянка перебуває в оренді стосується ОСОБА_1 та ТОВ «Виробниче підприємство «Полісся».

При цьому, ТОВ «Виробниче підприємство «Полісся» не є стороною в рамках розгляду даної позовної заяви та у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ТОВ «Виробниче підприємство «Полісся» та ТОВ «Поділля Агропродукт» є взаємопов`язаними, а тому у справі відсутні належні докази, які б в сукупності свідчили про те, що позивач та ТОВ «Поділля Агропродукт» перебувають у договірних правовідносинах щодо оренди земельної ділянки.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо відмови у задоволені вимоги щодо припинення права оренди, оскільки з доказів долучених стороною позивача не вдається встановити, що є зареєстроване право оренди земельної ділянки за ТОВ «Поділля Агропродукт» та те, що позивач перебуває у договірних правовідносинах з даним товариством, а тому доводи апеляційної скарги у цій частині є необґрунтованими, такими, що не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та тлумаченню норм права на розсуд апелянта.

Разом з цим, колегія суддів вважає доречними доводи апелянта у частині вирішення судом першої інстанції питання розподілу судових витрат в рамках розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судовий збір є складовою судових витрат.

За загальними правилами цивільного судочинства (статті 133, 177, 356, 357, 392, 393 ЦПК України) судовий збір належить до судових витрат, які несуть суди усіх рівнів, коли розглядають позовну заяву, апеляційну та касаційну скаргу.

При цьому судовий збір як складова судових витрат виконує компенсаційну, превентивну і соціальну функції.

Обов`язок осіб, які звертаються до суду, сплачувати судовий збір - це процесуальний обов`язок, визначений нормами процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Так, порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими ст.ст.141-142 ЦПК України.

За ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так, вбачається, що позивач при зверненні до суду першої інстанції сплатила судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково, а саме задовольнив позовну вимогу про скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 3222055100:03:001:0030, площею 2,9463 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, однак не стягнув судовий збір на користь позивача пославшись на ч. 9 ст. 141 ЦПК України.

Аналізуючи висновки суду першої інстанції щодо судового збору, колегія суддів вважає їх помилковими, оскільки даною позовною заявою не встановлювались обставини зловживання позивачем своїми правами, а дана позовна заява стосувалась відновлення прав позивача щодо скасування реєстрації права власності яке є припиненим, так як саме необхідність зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області і стала наслідком звернення позивача до суду.

Також, вартим уваги є те, що суд першої інстанції частково задовольнив позовну вимогу, яка буде виконуватись Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, а тому судовий збір за задоволення однієї позовної вимоги має бути стягнутий з управління у розмірі 1 211,20 грн.

Відтак, колегія суддів в даній частині апеляційної скарги приймає доводи апелянта.

Щодо посилань апелянта про стягнення витрат на правову допомогу, апеляційний суд звертає увагу, що частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Разом з цим, колегія суддів не вбачає, що позивач при зверненні до суду подала докази понесених витрат як до постановлення рішення суду першої інстанції так і після його ухвалення, а тому доводи щодо не вирішення питання судом першої інстанції витрат на правову допомогу є безпідставними.

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині розподілу судового збору, з підстав зазначених вище, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

В іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а тому залишається без змін.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 375, 376, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року в частині перерозподілу судових витрат - скасувати та ухвалити в цій частині нове.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 39817550) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_4 ) судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

В іншій частині рішення Іванківського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 06 жовтня 2026 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова