Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №754/11688/24 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 року м. Київ

Справа № 754/11688/24

Провадження: № 22-ц/824/13619/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 11 червня 2026 року, постановлену під головуванням судді Бабко В. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Укрсиббанк" про визнання дискримінації прав споживача,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду та зобов`язання АТ «Укрсиббанк» подати звіт про його виконання. Заяву обґрунтовував тим, що рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року, яким АТ «Укрсиббанк» зобов`язано направити на його електронну пошту визначені судом довідки-розрахунки та виписки за кредитним договором, у встановлений судом спосіб фактично не виконано.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 03 квітня 2026 року у справі № 754/11688/24 зобов`язано АТ «Укрсиббанк» у строк до 30 квітня 2026 року подати суду звіт про виконання судового рішення.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 06 травня 2026 року АТ «Укрсиббанк» надано додатковий строк для подання суду звіту про виконання судового рішення.

01 червня 2026 року до суду надійшов звіт АТ «Укрсиббанк» про виконання судового рішення, який 25 травня 2026 року було направлено до суду та ОСОБА_1 .

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 11 червня 2026 року прийнято звіт АТ «Укрсиббанк» про виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року у справі № 754/11688/24.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 11 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у прийнятті звіту АТ «Укрсиббанк» про виконання рішення суду.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повне виконання АТ «Укрсиббанк» рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року, не перевіривши належним чином поданий банком звіт та додані до нього докази.

Посилався на те, що рішенням суду від 24 грудня 2024 року банк було зобов`язано направити визначені у ньому довідки-розрахунки та виписки за кредитним договором № 11322296000 саме на електронну адресу ОСОБА_1 , тоді як, на переконання ОСОБА_1 , належних доказів виконання рішення у встановлений судом спосіб банк не надав.

Зазначав, що долучені до звіту матеріали не підтверджують фактичного направлення на його електронну адресу саме тих документів, які визначені рішенням суду. Зокрема, на думку апелянта, матеріали справи не містять належного підтвердження доставки електронного листа та не дають можливості достовірно встановити, що до електронного відправлення були вкладені саме відповідні довідка-розрахунок та виписка.

Також посилався на те, що направлення документів засобами поштового зв`язку не може свідчити про належне виконання рішення, оскільки судовим рішенням був прямо визначений інший спосіб його виконання, направлення документів на електронну пошту стягувача.

Крім того, звертав увагу на те, що обставини виконання АТ «Укрсиббанк» рішення суду вже були предметом перевірки Київського апеляційного суду. За його твердженням, постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року встановлено, що надані банком матеріали не підтверджували направлення електронною поштою саме тих документів, які визначені рішенням суду, а направлення їх засобами поштового зв`язку не відповідало встановленому судом способу виконання рішення.

Також зазначав, що суд обмежився загальним висновком про повне виконання рішення, однак не встановив, якими конкретно доказами підтверджується направлення ОСОБА_1 на його електронну адресу документів, визначених резолютивною частиною рішення від 24 грудня 2024 року, та не надав належної оцінки доводам стягувача щодо відсутності підтвердження такого виконання.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 29 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні представник АТ «Укрсиббанк» Дудар Н. С. заперечувала проти доводів апеляційної скарги та вважала їх необґрунтованими.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року у справі № 754/11688/24 АТ «Укрсиббанк» зобов`язано направити ОСОБА_1 довідки-розрахунки та виписки по рахунку за договором споживчого кредиту № 11322296000 на визначену ним електронну адресу (т. 1, а. с. 118 - 131).

В подальшому, ОСОБА_1 , посилаючись на невиконання вказаного рішення у визначений судом спосіб, звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за його виконанням (т. 1, а. с. 139 -140).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 03 квітня 2026 року АТ «Укрсиббанк» зобов`язано у строк до 30 квітня 2026 року подати звіт про виконання судового рішення, а ухвалою цього ж суду від 06 травня 2026 року банку надано додатковий строк для подання такого звіту (т. 2, а. с. 204 - 206).

01 червня 2026 року до суду надійшов звіт АТ «Укрсиббанк», направлений до суду та ОСОБА_1 25 травня 2026 року (т. 2, а. с. 217- т. 3, а. с. 150).

На підтвердження виконання рішення суду АТ «Укрсиббанк» посилалося на направлення 28 січня 2025 року на електронну адресу ОСОБА_1 електронного листа з темою щодо виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року у справі № 754/11688/24.

Із долученої до звіту роздруківки електронного листа вбачається, що його було адресовано ОСОБА_1 на електронну адресу, визначену судовим рішенням, а до електронного листа долучено архівний файл «Витребувані документи - на виконання рішення суду.7z» (т. 2, 219 ).

На підтвердження змісту вказаного вкладення банком також надано роздруківку відкритого архівного файла, відповідно до якої останній містить, зокрема, файли 11322296000.xls, 11322296000.xls.p7s, 11322296000_ОСОБА_1.txt, 11322296000 ОСОБА_1 txt.p7s та файл довіреності представника банку.

Крім того, до матеріалів звіту долучено паперові копії документів, які, за твердженням банку, становили зміст електронного вкладення, зокрема довідку-розрахунок заборгованості за кредитом ОСОБА_1 за кредитним договором № 11322296000 та виписку за вказаним кредитним договором ( т. 2, а. с. 220).

Матеріали справи також містять докази направлення цих документів ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку 28 січня 2025 року та їх вручення адресату 31 січня 2025 року (т. 2, а. с. 221 - 222).

Приймаючи звіт АТ «Укрсиббанк», суд першої інстанції виходив із того, що подані банком докази у їх сукупності підтверджують виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року, у зв`язку із чим дійшов висновку про наявність передбачених процесуальним законом підстав для прийняття звіту про виконання судового рішення.

Перевіряючи такі висновки в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

19 грудня 2024 року набрав чинності Закон України від 21 листопада 2024 року № 4094-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень», яким, зокрема, внесено зміни до розділу VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах» та доповнено його статтями 453-1-453-4.

Відповідно до статті 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом.

Згідно з частиною першою статті 453-1 ЦПК України суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, зокрема у цивільних справах щодо захисту прав споживачів.

Верховний Суд у своїй практиці щодо застосування інституту судового контролю за виконанням судових рішень звертав увагу на те, що правовою підставою для зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних, підтверджених належними та допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль (зокрема, ухвала Верховного Суду від 03 березня 2025 року у справі № 160/5259/20).

Водночас, у справі, яка переглядається, питання про наявність підстав для встановлення судового контролю та покладення на боржника обов`язку подати звіт вже вирішено ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 03 квітня 2026 року, якою АТ «Укрсиббанк» зобов`язано подати звіт про виконання судового рішення.

Предметом апеляційного перегляду є ухвала, постановлена за наслідками розгляду поданого боржником звіту, а тому перевірці підлягає правильність застосування судом першої інстанції положень статей 453-3, 453-4 ЦПК України при вирішенні питання про його прийняття.

Відповідно до частини першої статті 453-3 ЦПК України суд розглядає звіт про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін у судовому засіданні за правилами статті 450 цього Кодексу.

Вимоги до форми та змісту звіту про виконання судового рішення встановлені частинами другою та третьою статті 453-3 ЦПК України.

Згідно з частинами першою третьою статті 453-4 ЦПК України за наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 453-2 цього Кодексу. Оскарження такої ухвали не зупиняє її виконання.

Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо боржником не наведено обґрунтованих обставин, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються боржником для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо його подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 453-3 ЦПК України.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу, а також додатково може встановити новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 453-2 ЦПК України або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання боржника подати звіт спрямований на забезпечення реального, своєчасного та повного виконання судового рішення відповідно до його змісту та у визначений ним спосіб.

Розглядаючи поданий боржником звіт, суд не обмежується формальною перевіркою факту його подання, а повинен надати оцінку викладеним у ньому обставинам та доданим доказам і встановити, чи свідчать вони про вжиття боржником належних та достатніх заходів, спрямованих на виконання судового рішення.

При цьому, зміст і достатність вчинених боржником дій мають оцінюватися насамперед з урахуванням резолютивної частини судового рішення, оскільки саме нею визначено обов`язок боржника, який підлягає виконанню.

Отже, вирішуючи питання про прийняття звіту про виконання судового рішення, суд має встановити, який саме обов`язок покладено судовим рішенням на боржника, які конкретні дії вчинені останнім на його виконання, чи відповідають такі дії змісту та визначеному судом способу виконання рішення і чи підтверджуються вони належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Водночас, положення статті 453-4 ЦПК України передбачають різні процесуальні наслідки залежно від установлених судом обставин. Недостатність заходів, вжитих боржником для своєчасного та повного виконання судового рішення, може бути підставою для відмови у прийнятті звіту, тоді як саме по собі подання звіту не є доказом виконання судового рішення та не звільняє суд від перевірки фактичного виконання покладеного на боржника обов`язку.

У справі, яка переглядається, АТ «Укрсиббанк» не посилається на наявність обставин, які ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року, а стверджує про фактичне виконання покладеного на нього судовим рішенням обов`язку.

Тому, визначальним для вирішення питання про прийняття поданого АТ «Укрсиббанк» звіту є встановлення того, чи підтверджують надані боржником докази фактичне вчинення саме тих дій, які визначені резолютивною частиною рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року, а саме направлення ОСОБА_1 на визначену судовим рішенням електронну адресу відповідних довідок-розрахунків та виписок за кредитним договором № 11322296000.

Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими та електронними доказами.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи, текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, вебсайти (сторінки), метадані, бази даних та інші дані в електронній формі.

Відповідно до частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, вирішення питання про те, чи виконано АТ «Укрсиббанк» покладений на нього судовим рішенням обов`язок, має здійснюватися не шляхом ізольованої оцінки кожного з наданих банком документів, а за результатами оцінки всієї сукупності доказів, поданих на підтвердження виконання рішення суду, з урахуванням їх взаємного зв`язку та відповідності змісту обов`язку, визначеного резолютивною частиною судового рішення.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року на АТ «Укрсиббанк» покладено обов`язок направити ОСОБА_1 на визначену ним електронну адресу довідки-розрахунки та виписки по рахунку за договором споживчого кредиту № 11322296000.

Отже, належним виконанням указаного судового рішення є вчинення банком саме тих дій, які визначені його резолютивною частиною, тобто направлення відповідних документів на електронну адресу стягувача.

На підтвердження виконання цього обов`язку АТ «Укрсиббанк» разом зі звітом надало роздруківку електронного листа від 28 січня 2025 року, адресованого ОСОБА_1 на електронну адресу, визначену судовим рішенням (т. 2, а. с. 219 - 220).

Із зазначеної роздруківки вбачається, що електронний лист містив посилання на виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року у справі № 754/11688/24, а до нього було долучено архівний файл «Витребувані документи - на виконання рішення суду.7z».

На підтвердження змісту цього вкладення банком разом зі звітом надано роздруківку відкритого архівного файла, відповідно до якої він містить, зокрема, файли «11322296000.xls», «11322296000.xls.p7s», «11322296000_ОСОБА_2.txt», «11322296000_ОСОБА_1.txt.p7s», а також файл довіреності представника банку (т. 2, а. с. 220).

Крім того, до звіту долучено паперові копії довідки-розрахунку заборгованості за кредитом ОСОБА_1 за кредитним договором № 11322296000 та виписки за цим кредитним договором, які, за поясненнями банку, відповідають документам, що містилися в електронному вкладенні (т. 2, а. с. 217- т. 3 150).

Оцінюючи наведені докази відповідно до вимог статті 89 ЦПК України не ізольовано, а в їх сукупності та взаємному зв`язку, колегія суддів ураховує, що електронний лист направлено на адресу, безпосередньо визначену судовим рішенням; тема та зміст відправлення вказують на його направлення саме на виконання рішення у справі № 754/11688/24, електронний лист містить вкладення, назва якого безпосередньо вказує на виконання судового рішення, надані банком відомості про вміст цього вкладення дозволяють ідентифікувати документи за номером кредитного договору та особою позивача, крім того, до звіту також додані копії самих документів, обов`язок щодо направлення яких установлено судовим рішенням.

Наведені докази є взаємоузгодженими та у своїй сукупності підтверджують не лише факт формування і направлення банком електронного повідомлення на визначену судом електронну адресу, а й зміст вкладення до такого повідомлення та його відповідність документам, які АТ «Укрсиббанк» було зобов`язано направити ОСОБА_1 рішенням суду.

Матеріали справи також містять докази направлення АТ «Укрсиббанк» 28 січня 2025 року відповідних документів ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку та їх вручення адресату 31 січня 2025 року.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що направлення документів засобами поштового зв`язку саме по собі не може вважатися виконанням рішення суду у визначений ним спосіб, оскільки резолютивною частиною рішення на банк покладено обов`язок направити відповідні документи на електронну адресу ОСОБА_1 .

Водночас, докази поштового відправлення у цій справі оцінюються судом не як самостійна підстава для висновку про виконання рішення у встановлений ним спосіб, а у сукупності з доказами електронного відправлення та змісту його вкладення.

Колегія суддів відмічає, що саме по собі дублювання банком документів іншим засобом зв`язку не змінює встановленого судом способу виконання рішення та не підміняє його, однак, за обставин цієї справи є додатковим доказом вчинення банком дій, спрямованих на надання ОСОБА_1 документів, визначених судовим рішенням.

Доводи апеляційної скарги про відсутність окремого технічного підтвердження доставки електронного листа адресату не спростовують висновків суду першої інстанції.

Цивільний процесуальний закон не встановлює наперед визначеного виду доказу, яким виключно може підтверджуватися факт направлення електронного повідомлення та зміст його вкладення. Відповідні обставини підлягають установленню судом на підставі оцінки належності, допустимості, достовірності кожного поданого доказу окремо, а також достатності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

При цьому, ОСОБА_1 , заперечуючи факт належного виконання рішення суду, не навів обставин та не надав доказів, які б спростовували достовірність наданої банком роздруківки електронного відправлення, свідчили про направлення такого листа на іншу електронну адресу, відсутність зазначеного у ньому вкладення або невідповідність змісту архівного файла документам, визначеним рішенням суду.

Посилання ОСОБА_1 на те, що матеріали справи не містять технічного повідомлення про доставку електронного листа, за наявності сукупності інших доказів його направлення та змісту вкладення саме по собі не є достатньою підставою для висновку про невиконання банком судового рішення.

Колегія суддів також ураховує доводи апеляційної скарги про те, що питання виконання АТ «Укрсиббанк» рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року раніше було предметом перевірки Київського апеляційного суду.

Як убачається з матеріалів справи, постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року надавалася оцінка доказам, які на той час були подані АТ «Укрсиббанк» на підтвердження виконання судового рішення.

Водночас, предметом цього апеляційного перегляду є ухвала Деснянського районного суду м. Києва від 11 червня 2026 року, постановлена за результатами розгляду звіту АТ «Укрсиббанк», поданого на виконання ухвал суду від 03 квітня та 06 травня 2026 року.

Разом із таким звітом банк подав докази, які підлягали оцінці судом першої інстанції саме при вирішенні питання, передбаченого статтями 453-3, 453-4 ЦПК України, зокрема, роздруківку електронного листа, відомості про наявність у ньому архівного вкладення, роздруківку вмісту цього архівного файла та копії документів, які, за твердженням банку, становили зміст відповідного електронного вкладення.

За таких обставин, висновки, зроблені Київським апеляційним судом у постанові від 22 грудня 2025 року за результатами оцінки наявної на той час сукупності доказів, не звільняли суд першої інстанції під час розгляду поданого у 2026 році звіту від обов`язку надати оцінку всім доказам, поданим боржником на підтвердження виконання судового рішення, у тому числі тим, які не були предметом попередньої судової оцінки.

Водночас, суд при розгляді звіту не вправі переоцінювати встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, обставини за тієї самої доказової бази. Вирішальним у цьому випадку є те, що висновок суду першої інстанції про виконання рішення ґрунтується на оцінці сукупності доказів, поданих разом зі звітом, з урахуванням додаткових відомостей, які дозволяють установити зміст електронного вкладення та співвіднести його з доказами, визначеними резолютивною частиною рішення суду.

Тому, посилання ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року саме по собі не свідчить про помилковість оскаржуваної ухвали та не спростовує висновку суду першої інстанції, зробленого за результатами оцінки доказів, поданих АТ «Укрсиббанк» разом зі звітом.

Відтак, досліджені судом докази у їх сукупності дають достатні підстави для висновку про те, що АТ «Укрсиббанк» вчинило дії, визначені резолютивною частиною рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року, а саме направило ОСОБА_1 на визначену судовим рішенням електронну адресу документи за договором споживчого кредиту № 11322296000, обов`язок щодо направлення яких було покладено на банк.

Отже, суд першої інстанції, дослідивши поданий АТ «Укрсиббанк» звіт та додані до нього докази, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для його прийняття.

Доводи апеляційної скарги переважно зводяться до незгоди ОСОБА_1 з оцінкою судом першої інстанції доказів виконання рішення та необхідності їх іншої оцінки, однак не містять обставин, які б спростовували встановлений судом факт виконання АТ «Укрсиббанк» покладеного на нього судовим рішенням обов`язку.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає передбачених статтею 453-4 ЦПК України підстав для відмови у прийнятті звіту АТ «Укрсиббанк» про виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 11 червня 2026 року залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 453-1 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 11 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура