Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №756/11744/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 756/11744/26 Головуючий в суді І інстанції Ковальова В.М.

Провадження № 33/824/4402/2026 Головуючий в суді ІІ інстанції Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі судді Сушко Л.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Оболонського районного суду міста Києва від 31 липня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , опікуна неповнолітньої ОСОБА_2 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 884737 від 30.06.2026 року - громадянка ОСОБА_1 в повному обсязі не виконала обов`язки, передбачені ст. 150 СК України та ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», що виразилось в тому, що підопічна ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 29.06.2026 року о 18:00 год. за адресою: АДРЕСА_1 , не перебувала, а її місцезнаходження відоме не було, так як вона пішла з місця проживання, чим ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 31 липня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП України, та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Не погоджуючись з вказаною постановою суду першої інстанції, 14 серпня 2026 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувану постанову, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 заявила клопотання, у якому порушила питання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку зазначає, що копію оскаржуваної постанови фактично отримала 04 серпня 2026 року.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 обгрунтовувала тим, що вказаний у протоколі час - 18:00 год. - не відповідає фактичним обставинам, адже в цей час неповнолітня перебувала вдома, за місцем свого проживання, а орган поліції інкримінував правопорушення у той проміжок часу, коли жодної протиправної події взагалі не відбувалося.

Також доводи апеляційної скарги обгрунтовувала тим, що протокол про адміністративне правопорушення не містить опису жодної конкретної її дії чи бездіяльності, яка б вказувала на невиконання нею обов`язків.

Зазначила, що вона понад сім років здійснює опіку над ОСОБА_2 , забезпечує її житлом, харчуванням, одягом, навчанням, розвитком, медичним обслуговуванням та коштами на особисті потреби. Дитина відвідувала школу англійської мови, заняття з репетитором з української мови, для неї організовувався літній відпочинок, на підтвердження чого було подано відповідні документи до суду першої інстанції разом із поясненнями.

ОСОБА_1 звернула увагу, що з метою виховання та забезпечення безпеки дитини вона встановила чіткі правила поведінки, а саме: повідомляти про місцезнаходження, відповідати на телефонні дзвінки, повертатися додому у визначений час, відвідувати навчальний заклад і дотримуватися режиму дня, тобто обов`язок виховувати дитину та здійснювати розумний контроль за її поведінкою вона виконувала.

Також у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 пояснила, що у жовтні 2025 року вона звернулася до психолога служби у справах дітей саме через занепокоєння щодо зміни поведінки дитини, а після закінчення навчального року вона також перевела дитину до іншого навчального закладу.

ОСОБА_1 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити. Надала пояснення, аналогічні викладеним у своїй апеляційній скарзі.

Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, суд приходить до висновку, що клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційна скарга підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, доводи ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження постанови Оболонського районного суду міста Києва від 31 липня 2026 року, на думку апеляційного суду, є обґрунтованими.

У матеріалах справи наявна розписка ОСОБА_1 від 04 серпня 2026 року про отримання нею копії оскаржуваної постанови (а.с. 49). Будь-яких інших доказів отримання ОСОБА_1 копії постанови, у переданих судом першої інстанції матеріалах справи, немає.

Відтак, суд апеляційної інстанції приймає до уваги аргументи, які наведено у клопотанні про поновлення строку.

Враховуючи зазначене, з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, права на апеляційне оскарження, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, з огляду на викладені обставини суд апеляційної інстанції вважає за необхідне клопотання задовольнити, поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Оболонського районного суду міста Києва від 31 липня 2026 року, як такий, що пропущений з поважних причин.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП України, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 184 КУпАП настає у разі ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП проявляється саме у невиконанні батьками або особами, які їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей, а саме: залишення впродовж тривалого строку потерпілого без будь-якого нагляду; ухилення від виховання дітей (у тому числі незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям); незабезпечення потерпілим безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжиття заходів щодо їх лікування; безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.

Ухилення від виконання батьківських обов`язків може полягати у різних формах бездіяльності, пов`язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.

Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно з ст. 150 СК України визначені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, зокрема, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов`язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Тобто, у протоколі про адміністративне правопорушення за вказаною статтею має бути вказано які саме нормативні акти порушено і якими конкретно діями особи. Відсутність чіткої вказівки на нормативний акт, який порушено та які саме дії вчинено (не вчинено), свідчить про неконкретність звинувачення особи і являється порушенням права на захист.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 884737 від 30 червня 2026 року - громадянка ОСОБА_1 не виконала в повному обсязі обов`язки, передбачені ст. 150 СК України та ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства». Це виразилося в тому, що її підопічна - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 29.06.2026 року о 18:00 год. за адресою: АДРЕСА_1 , була відсутня за місцем проживання, а її місцезнаходження було невідоме, оскільки вона пішла з місця проживання, чим ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 184 КУпАП.

На обґрунтування вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП матеріали справи містять: протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 884737 від 30.06.2026 року, заява ОСОБА_1 до органу поліції від 30.06.2026 року з проханням не займатись пошуком ОСОБА_2 , оскільки її було знайдено, пояснення ОСОБА_2 від 30.06.2026 року, у яких вона зазначила, що пішла гуляти з подругою ОСОБА_3 , копією заяви про надання добровільної згоди на проведення огляду квартири ОСОБА_1 від 30.06.2026 року та копією протоколу цього огляду від 30.06.2026 року, поясненнями ОСОБА_4 , яка спростувала те, що 29.06.2026 року вона бачила ОСОБА_2 ..

Разом з тим, обставини, які описані у протоколі серії ВАД № 884737 від 30.06.2026 року не дозволяють зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, оскільки в ньому не зазначено в яких саме діях ОСОБА_1 вбачається неналежне виконання батьківських обов`язків щодо ОСОБА_2 , не конкретизовано, у який спосіб особа, що притягається до адміністративної відповідальності, ухилилася від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітньої дитини та яких саме обов`язків така особа не виконала.

У протоколі про адміністративне правопорушення вказано, що 29.06.2026 року о 18:00 год. за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 була відсутня за місцем проживання, а її місцезнаходження було невідоме, оскільки вона пішла з місця проживання, водночас зазначені у протоколі відомості не узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах справи. Зокрема, відповідно до наданих суду знімків екрану листування між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вбачається, що 29.06.2026 року о 20 год. 07 хв. ОСОБА_2 повідомила про те, що вона перечікує дощ (а.с. 33), у зв`язку з чим твердження про її відсутність за місцем проживання у зазначений у протоколі час є недостовірним.

Матеріли справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 неналежно виконує батьківські обов`язки щодо ОСОБА_2 саме о 18:00 год. 29 червня 2026 року.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації № 780 від 18.11.2019 року громадянку ОСОБА_1 призначено опікуном над ОСОБА_2 (а.с. 7).

З наданих ОСОБА_1 знімків екрану з листуваннями з ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_1 здійснює контроль за навчальним процесом неповнолітньої, встановлює правила поведінки та режиму дня, забезпечує належні умови життя (а.с. 29-36).

Також у матеріалах справи наявна довідка про те, що ОСОБА_2 навчається у 10-Б класі Ліцею № 240 «Соціум» Оболонського району м. Києва за очною формою навчання (а.с. 37). Крім того, до суду першої інстанції було наданою копію договору ОСОБА_1 , як законного представника дитини ОСОБА_2 , з ФОП « ОСОБА_5 » щодо організації та проведення дитині навчання з англійської мови (а.с. 38-39), а також копії документів на підтвердження планування перебування дитини у дитячому таборі (а.с. 42).

У сукупності зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 забезпечує дитині належні умови для навчання, розвитку, виховання та відпочинку, що не узгоджується з твердженням про її ухилення від виконання обов`язків, передбачених ст. 150 СК України та ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства».

За таких обставин протокол про адміністративне правопорушення не може сам по собі підтверджувати винуватість ОСОБА_1 , оскільки зазначені в ньому істотні обставини щодо часу та фактичних умов події не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.

Відтак суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження ухилення ОСОБА_1 29 червня 2026 року о 18:00 год. від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання ОСОБА_2 , тому суд першої інстанції не дотримався вимог ст.ст. 245, 252, 280 КУпАП, не встановив всі фактичні обставини справи та всі обов`язкові ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, а тому дійшов помилкового висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Статтею 62 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на її користь та кожна людина вважається невинною доти, поки її вину не доведено згідно з законом.

Європейський суд з прав людини у рішеннях від 07.11.2002 року у справі «Лавентес проти Латвії» та від 08.02.2011 року у справі «Берктай проти Туреччини» наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій».

Частина 1 ст. 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Суд першої інстанції, ухвалюючи постанову, не взяв до уваги знімків екрану з листуванням, з якого вбачається, що до 20 год. 07 хв. ОСОБА_1 спілкувалась з неповнолітньою ОСОБА_2 , та прийшов до помилкового висновку про наявність події правопорушення 29 червня 2026 року о 18 год. 00 хв..

З урахуванням наведеного, вважаю, що доводи апеляційної скарги про відсутність у діях ОСОБА_1 події і складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, є обґрунтованими, а відтак постанова Оболонського районного суду міста Києва від 31 липня 2026 року підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Оболонського районного суду міста Києва від 31 липня 2026 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Оболонського районного суду міста Києва від 31 липня 2026 року задовольнити.

Постанову Оболонського районного суду міста Києва від 31 липня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого

ч. 1 ст. 184 КУпАП, скасувати.

Провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено «07» жовтня 2026 року.

Суддя Київського апеляційного суду Л.П. Сушко