Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №420/18219/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 420/18219/25

касаційне провадження № К/990/51833/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Одеської митниці

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року (головуючий суддя - Хурса О.О.)

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кравченко К.В.; судді: Вербицька Н.В., Джабурія О.В.)

у справі № 420/18219/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОРЕСУРС»

до Одеської митниці

про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОРЕСУРС» (далі - ТОВ «ДНІПРОРЕСУРС», позивач, платник, товариство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Одеської митниці (далі - Одеська митниця, відповідач, митний орган, митниця), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості від 22 травня 2025 року № UA500500/2025/000219/2.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, товариство зазначило, що під час митного оформлення подало документи, необхідні для підтвердження митної вартості товару, визначеної за основним методом - за ціною договору, які містили об`єктивні та документально підтверджені відомості щодо ціни товару і складових його митної вартості. Наведені митним органом недоліки документів, на думку позивача, не впливали на можливість перевірки заявленої митної вартості та не створювали підстав для її визначення за резервним методом.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 28 серпня 2025 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року, позов задовольнив.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, судові інстанції виходили з того, що документи, подані товариством під час митного оформлення, у сукупності підтверджували заявлену митну вартість товару за ціною договору, а зауваження митного органу не свідчили про наявність таких розбіжностей або відсутність таких відомостей, які унеможливлювали б перевірку числового значення заявленої митної вартості.

Одеська митниця не погодилась з рішеннями судів попередніх інстанції та звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, покликаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року, постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи касаційну скаргу, відповідач посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували положення частини третьої статті 53, статті 54 Митного кодексу України (далі - МК України) без урахування висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 12 липня 2022 року у справі № 808/865/18 та від 22 грудня 2020 року у справі № 810/2463/17.

На переконання митного органу, обов`язок підтвердження заявленої митної вартості покладається на декларанта, а ненадання витребуваних митницею додаткових документів у сукупності з виявленими у поданих документах недоліками свідчило про наявність обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначення митної вартості за першим методом. Митниця також посилається на те, що суди не надали належної оцінки всім виявленим під час митного контролю обставинам та фактично переоцінили повноваження митного органу щодо здійснення контролю правильності визначення митної вартості.

Ухвалою від 26 січня 2026 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Одеської митниці.

05 лютого 2026 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судовий розгляд установив, що між ТОВ «ДНІПРОРЕСУРС» та компанією GUANGLU ELECTRICAL CO., LTD (Китайська Народна Республіка) укладено контракт поставки від 10 січня 2018 року № 8-10/01/18.

На виконання умов цього контракту позивач здійснив декларування ввезеного в Україну товару за митною декларацією від 20 травня 2025 року № 25UA500500015990U3, визначивши його митну вартість за основним методом - за ціною договору.

Під час митного оформлення декларант, зокрема, подав зовнішньоекономічний контракт та додаткові угоди до нього, проформу-інвойс, специфікацію, комерційний інвойс, пакувальний лист, платіжні документи щодо товару, сертифікат походження, коносамент, договори транспортно-експедиторського обслуговування та перевезення, довідку про транспортно-експедиторські витрати, автотранспортні накладні, митну декларацію країни відправлення та інші товаросупровідні документи.

За результатами здійснення митного контролю Одеська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів від 22 травня 2025 року № UA500500/2025/000219/2, визначивши митну вартість із застосуванням резервного методу.

Підставами для невизнання заявленої митної вартості митний орган визначив, зокрема: наявність фрагментів печатки червоного кольору на рахунку-фактурі; відсутність підпису та печатки перевізника у коносаменті; відсутність підписів перевізника в автотранспортних накладних; зазначення в довідці про транспортно-експедиційні витрати та митній декларації країни відправлення номера 251461785, який митниця сприйняла як номер ненаданого коносамента; відсутність у довідці про транспортні витрати посилання на договір; адресний характер прайс-листа; ненадання окремих документів щодо транспортно-експедиційних послуг; неможливість перевірки QR-коду в копії митної декларації країни відправлення.

Суди встановили, що номер 251461785 є номером бронювання місця на судні та міститься у наданому декларантом коносаменті від 28 березня 2025 року № BW25030634.

Також суди встановили, що для підтвердження транспортних витрат позивач подав договір транспортно-експедиторського обслуговування від 03 березня 2025 року № 03032025, договір перевезення від 27 січня 2025 року № UA00330265, договір перевезення від 01 січня 2021 року, довідку про транспортно-експедиційні витрати від 19 травня 2025 року, коносамент від 28 березня 2025 року № BW25030634 та автотранспортні накладні.

Акти наданих послуг і документи про оплату транспортно-експедиційних послуг на час митного оформлення складені не були, оскільки за умовами договору оплата здійснювалася після фактичного надання послуг.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 52 МК України декларант, який заявляє митну вартість товару, зобов`язаний:

1) заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій із митним органом;

2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;

3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

За приписами частини першої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною другою цієї статті передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно із частиною третьою статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант на письмову вимогу митного органу зобов`язаний протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною п`ятою статті 53 МК України встановлено, що забороняється вимагати від декларанта будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

За частиною першою статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Відповідно до частини другої статті 54 цього Кодексу контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини п`ятої статті 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Водночас за частиною шостою статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до частини сьомої статті 54 МК України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом митна вартість вважається визнаною автоматично.

З наведеного нормативного регулювання випливає, що обов`язок первинного документального підтвердження заявленої митної вартості покладається на декларанта.

Водночас реалізація митним органом повноважень щодо витребування додаткових документів та подальшої відмови у визнанні митної вартості за основним методом залежить не від самого факту наявності формальних недоліків у документах або ненадання всіх витребуваних митним органом документів, а від наявності визначених законом обставин, які об`єктивно ставлять під сумнів достовірність або повноту відомостей, необхідних для перевірки конкретного числового значення митної вартості чи її складових.

Верховний Суд послідовно виходить із того, що митний орган вправі витребувати саме ті документи, які дають можливість перевірити правильність чи помилковість задекларованої митної вартості, а ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише за умови, якщо надані документи є недостатніми або в сукупності не усувають обґрунтований сумнів у достовірності заявлених відомостей.

Такий підхід, зокрема, викладено у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 810/2463/17, від 13 жовтня 2021 року у справі № 804/15600/15 та від 19 листопада 2024 року у справі № 420/23588/23.

Отже, висновок Верховного Суду у справі № 810/2463/17, на який посилається відповідач, не встановлює правила про те, що саме по собі ненадання декларантом усіх запитаних митним органом додаткових документів є достатньою підставою для незастосування першого методу визначення митної вартості.

У цій постанові Верховний Суд пов`язав правові наслідки ненадання додаткових документів із недостатністю вже поданих документів або з тим, що такі документи у своїй сукупності не усувають обґрунтованих сумнівів митного органу.

Тому застосування наведеного висновку залежить від конкретних установлених судами обставин щодо змісту документів, поданих декларантом, характеру виявлених у них розбіжностей та їхнього впливу на можливість перевірити митну вартість.

У справі, що переглядається, суди встановили, що товариство подало контракт та додаткові угоди до нього, специфікацію, інвойси, документи про здійснення платежів за товар, транспортні та експедиторські документи, а також документи щодо вартості перевезення.

За наслідками безпосередньої оцінки цих доказів суди дійшли висновку, що відомості про характеристики, кількість, вартість товару та ідентифікаційні реквізити поставки узгоджуються між собою, а наведені митницею недоліки не свідчать про непідтвердження ціни товару чи конкретної складової митної вартості.

Такий висновок не суперечить правовій позиції Верховного Суду у справі № 810/2463/17.

Не свідчить про неправильне застосування норм права й посилання митниці на постанову Верховного Суду від 12 липня 2022 року у справі № 808/865/18.

У тій справі Верховний Суд звернув увагу на залишені судами без належної оцінки конкретні розбіжності у банківських реквізитах та в ідентифікації партії товару, зокрема щодо даних, які мали значення для визначення вмісту ванадію та безпосередньо впливали на ціну товару.

Натомість у цій справі судами не встановлено розбіжностей між документами щодо характеристик товару, його кількості або ціни, які могли б безпосередньо впливати на визначення митної вартості.

Таким чином, відмінність установлених фактичних обставин виключає висновок про застосування судами норм права всупереч правовій позиції, сформованій у справі № 808/865/18.

Щодо транспортної складової митної вартості Суд зазначає таке.

Пунктом 6 частини другої статті 53 МК України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Відповідно до пункту 5 частини десятої статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Водночас пунктом 2 частини одинадцятої статті 58 цього Кодексу передбачено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижчезазначені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню, зокрема, витрати на транспортування після ввезення.

У постанові від 31 травня 2019 року у справі № 804/16553/14 Верховний Суд зазначив, що закон не встановлює виключного виду доказу, яким мають підтверджуватися витрати на перевезення.

Цей підхід застосовано Верховним Судом і в постанові від 19 листопада 2024 року у справі № 420/23588/23, у якій сторонами спору також були ТОВ «ДНІПРОРЕСУРС» та Одеська митниця, а поставка товару здійснювалася за контрактом від 10 січня 2018 року № 8-10/01/18.

У зазначеній постанові Верховний Суд підтримав оцінку документів про транспортні витрати в їх сукупності та погодився з тим, що відсутність установленої законом типової форми довідки про транспортні витрати чи її обов`язкових реквізитів сама по собі не свідчить про непідтвердження таких витрат.

У цій справі суди встановили, що на підтвердження транспортної складової декларант надав не лише довідку про транспортно-експедиційні витрати, а й договори транспортно-експедиторського обслуговування та перевезення, коносамент та інші транспортні документи.

За таких обставин відсутність у самій довідці посилання на договір не спростовує висновків судів щодо можливості ідентифікувати перевезення та визначити відповідну складову митної вартості.

Довід митниці про ненадання під час митного оформлення актів виконаних робіт та платіжних документів за транспортно-експедиційні послуги також не свідчить про неправильність висновків судів.

Суди встановили, що за умовами відповідних договірних відносин оплата мала здійснюватися після фактичного надання послуг, тому на момент здійснення митного оформлення такі документи ще не були складені.

Подібний підхід щодо оцінки можливості подання документів, які за умовами правовідносин об`єктивно ще не могли існувати на момент митного оформлення, викладений Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2024 року у справі № 520/6058/24.

Щодо зазначення у довідці про транспортно-експедиційні витрати та експортній декларації номера 251461785 суди встановили, що цей номер є номером бронювання місця на судні, а не номером іншого коносамента, і міститься в самому коносаменті від 28 березня 2025 року № BW25030634, поданому під час митного оформлення.

Такий висновок узгоджується з підходом Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 815/6732/17, щодо необхідності оцінювати подібні реквізити з урахуванням фактичної можливості ідентифікації поставки та їхнього впливу на числові значення митної вартості.

Стосовно відсутності підпису та печатки перевізника у коносаменті № BW25030634 Суд звертає увагу, що окремі недоліки оформлення транспортного документа можуть бути підставою для здійснення митним органом перевірки достовірності відомостей, що містяться в ньому.

Водночас для цілей контролю митної вартості значення має не сам формальний недолік документа, а його вплив на можливість установити або перевірити числове значення відповідної складової митної вартості.

За встановлених судами обставин факт перевезення, його зв`язок із оцінюваною партією товару та транспортні витрати підтверджувалися сукупністю взаємоузгоджених документів, зокрема договорами, довідкою про транспортно-експедиційні витрати та самим коносаментом, який містив ідентифікаційні реквізити поставки.

Митний орган у спірному рішенні не зазначив, яке конкретне числове значення митної вартості неможливо перевірити через відсутність підпису чи печатки на коносаменті, та не встановив невідповідності наведених у ньому відомостей іншим документам, що стосуються перевезення.

За таких обставин цей недолік не спростовує загального висновку судів про достатність документального підтвердження транспортної складової митної вартості.

Щодо автотранспортних накладних суди встановили, що автомобільне перевезення здійснювалося вже після ввезення товару на митну територію України, тоді як витрати після ввезення не включаються до митної вартості за правилами частини одинадцятої статті 58 МК України.

Крім того, суди встановили, що на відповідних накладних містилися штампи перевізника, які дозволяли його ідентифікувати.

Отже, митниця не обґрунтувала, яким чином відсутність окремого реквізиту в цих документах впливала на можливість перевірити заявлену митну вартість.

Не може бути самостійною підставою для невизнання заявленої митної вартості й посилання на адресний характер прайс-листа.

Прайс-лист не належить до переліку основних документів, визначених частиною другою статті 53 МК України, а законодавством не встановлено обов`язкової форми такого документа чи вимоги щодо його адресування необмеженому колу покупців.

Стосовно фрагментів печатки червоного кольору на інвойсі суди на підставі досліджених документів установили, що специфікація, комерційний інвойс та експортна декларація були засвідчені відповідними сертифікатами компетентного органу Китайської Народної Республіки, а частина печатки розміщувалася на документі та частина - на сертифікаті, який посвідчував його справжність.

Касаційна скарга не містить доводів, які б спростовували встановлені судами обставини або пояснювали, яким чином такий спосіб засвідчення документа впливав на достовірність зазначеної в інвойсі ціни.

Так само неможливість перевірки QR-коду в копії митної декларації країни відправлення сама по собі не свідчить про непідтвердження заявленої митної вартості.

Митна декларація країни відправлення належить до додаткових документів, визначених частиною третьою статті 53 МК України.

При цьому суди встановили, що відомості цієї декларації щодо інвойсу, контейнерів, бронювання та судна узгоджувалися з іншими документами та дозволяли ідентифікувати відповідну поставку.

У постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 815/6732/17 Верховний Суд також виходив із того, що сама експортна митна декларація не є визначальним джерелом інформації для встановлення митної вартості, якщо така вартість підтверджується передбаченими статтею 53 МК України документами.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій про те, що наведені митним органом зауваження окремо та в сукупності не свідчили про непідтвердження ціни товару або обов`язкової складової митної вартості, відповідають установленим обставинам та наведеному правовому регулюванню.

Щодо застосування резервного методу Суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Згідно із частиною другою цієї статті основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

За частиною третьою статті 57 МК України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною четвертою цієї статті встановлено, що застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

За частиною восьмою статті 57 МК України у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

За частиною третьою статті 58 цього Кодексу у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Частиною першою статті 64 МК України передбачено, що у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).

Частиною другою статті 64 цього Кодексу митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

Отже, застосування резервного методу є наслідком об`єктивної неможливості визначити митну вартість послідовним застосуванням попередніх методів, а не наслідком самого лише існування в інформаційних ресурсах митного органу відомостей про більш високий рівень митної вартості інших поставок.

За частиною першою статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною другою статті 55 МК України передбачено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі згоди декларанта з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Верховний Суд у постанові від 19 листопада 2024 року у справі № 420/23588/23, а також у низці інших рішень, звертав увагу на те, що формально нижчий рівень митної вартості оцінюваного товару порівняно з іншими митними оформленнями сам по собі не є доказом неправильного визначення декларантом митної вартості за ціною договору.

Відомості інформаційних систем митних органів можуть бути використані під час здійснення митного контролю, однак їх наявність не звільняє митний орган від обов`язку обґрунтувати неможливість застосування заявленого декларантом методу та відповідність використаної для коригування інформації оцінюваним товарам з урахуванням характеристик товару, умов поставки, обсягів партії та інших обставин, які можуть впливати на ціну.

У справі № 420/23588/23 Верховний Суд, оцінюючи спір між тими самими сторонами щодо поставки за тим самим контрактом, також звернув увагу на необхідність установлення реальної недостатності поданих декларантом документів, а не формального посилання на наявність розбіжностей чи ненадання додаткових документів.

У справі, що переглядається, суди встановили, що рішення про коригування митної вартості не містить належного обґрунтування неможливості визначення митної вартості за основним методом та не підтверджує, що зазначені митницею недоліки унеможливлювали перевірку ціни договору або складових митної вартості.

За встановленої судами достатності документів для застосування першого методу сама наявність у митного органу відомостей про інший рівень митної вартості не створювала передбачених законом підстав для переходу до резервного методу.

Доводи касаційної скарги в цій частині переважно спрямовані на іншу оцінку змісту та достатності поданих декларантом документів.

Водночас відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені відповідачем аргументи не свідчать про те, що суди встановили фактичні обставини з порушенням норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин касаційна скарга митного органу задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Одеської митниці залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова