Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №440/3376/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа №440/3376/25

адміністративне провадження № К/990/37176/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,

cуддів - Бившевої Л.І., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області

на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року (колегія у складі суддів: Ральченка І.М., Катунова В.В. , Мінаєвої К.В.)

у справі №440/3376/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОІЛ СХІД РІТЕЙЛ"

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОІЛ СХІД РІТЕЙЛ" (далі - Товариство, позивач у справі) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі - податковий орган, контролюючий орган, відповідач у справі) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0119680902 від 22 серпня 2024 року на суму 20000 гривень.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення, прийняте Головним управлінням ДПС у Полтавській області 22 серпня 2024 року №0119680902 про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОІЛ СХІД РІТЕЙЛ" штрафу в розмірі 20000 гривень.

Відповідно до Комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" вказане рішення отримано податковим органом 12 травня 2026 року (вівторок) о 08 годині 30 хвилин.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням 15 червня 2026 року Головне управління ДПС у Полтавській області направило до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2026 року апеляційну скаргу податкового органу залишено без руху та надано строк десять днів з дня отримання заявником копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом направлення на адресу на адресу Другого апеляційного адміністративного суду клопотання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року та оригіналу квитанції про сплату судового збору в розмірі встановленому судом.

01 липня 2026 року на адресу суду апеляційної інстанції від податкового органу надійшло клопотання про продовження процесуального строку для усунення недоліків апеляційної скарги в частині сплати судового збору. Клопотання обґрунтовано необхідністю додаткового часу для отримання від Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області платіжного документа, що підтверджує сплату судового збору. Посилаючись на положення статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, заявник просив продовжити встановлений судом строк на незначний термін, достатній для сплати судового збору.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Полтавській області про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги відмовлено.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року у справі № 440/3376/25 на підставі пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Податковий орган, не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року про відмову у відкритті апеляційного провадження та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції, відмовивши у відкритті апеляційного провадження, допустив порушення норм процесуального права та не забезпечив реалізацію гарантованого права на апеляційний перегляд справи. На переконання контролюючого органу, застосований судом процесуальний наслідок є проявом надмірного формалізму та непропорційним обмеженням права на доступ до суду. На обґрунтування цих доводів податковий орган посилається на положення Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини.

Контролюючий орган також посилається на запровадження в Україні воєнного стану, повітряні тривоги, необхідність перебування працівників в укриттях, перебої в роботі електронних систем, значне навантаження працівників та велику кількість судових справ, які підлягають оскарженню. Зазначає, що такі обставини ускладнювали своєчасне вчинення процесуальних дій та, на його думку, мали бути враховані судом під час вирішення питання щодо можливості апеляційного перегляду справи.

Крім того, відповідач наголошує на значенні цієї справи для захисту економічних інтересів держави та наповнення Державного бюджету України і стверджує, що відмова у відкритті апеляційного провадження позбавила його можливості домогтися перегляду рішення суду першої інстанції, яке він вважає незаконним та необґрунтованим

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України визначено строки апеляційного оскарження.

Відповідно до частини першої цієї статті апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду або розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Пунктом 1 частини другої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для його поновлення.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення такого строку визнані судом неповажними.

Отже, у разі подання апеляційної скарги після закінчення встановленого законом строку саме на особу, яка її подала, покладається обов`язок порушити перед судом питання про поновлення цього строку та навести обставини, які, на її думку, обґрунтовують поважність причин його пропуску.

Поважними причинами пропуску процесуального строку можуть бути визнані обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне вчинення відповідної процесуальної дії. Такі обставини мають бути підтверджені належними доказами.

Такий підхід до оцінки поважності причин пропуску процесуального строку викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 9901/546/19, у якій також акцентовано на передбаченому статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язку учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Учасник справи, зацікавлений у вчиненні відповідної процесуальної дії, повинен вживати всіх залежних від нього заходів, використовувати наявні засоби та можливості для своєчасного виконання встановлених процесуальним законом або судом обов`язків.

Колегія суддів зауважує, що питання поновлення строку на апеляційне оскарження вирішується судом апеляційної інстанції на підставі заяви учасника справи та наведених ним причин пропуску такого строку. При цьому саме заявник має навести обставини, які перешкодили своєчасному поданню апеляційної скарги, та надати суду можливість оцінити їх поважність.

У цій справі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року отримано податковим органом 12 травня 2026 року о 08 годині 30 хвилин, що підтверджується відомостями Комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду».

Отже, з урахуванням положень пункту 1 частини другої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач мав право на поновлення строку на апеляційне оскарження за умови подання апеляційної скарги не пізніше тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Останнім днем цього тридцятиденного строку було 11 червня 2026 року.

У зв`язку із цим висновок суду апеляційної інстанції про те, що останнім днем такого строку було 10 червня 2026 року, є помилковим. Водночас ця помилка не впливає на правильність висновку про пропуск відповідачем строку на апеляційне оскарження, оскільки апеляційну скаргу податковий орган подав 15 червня 2026 року, тобто після закінчення тридцятиденного строку, обчисленого з дня вручення йому повного рішення суду.

Установивши факт подання апеляційної скарги після закінчення встановленого законом строку та відсутність заяви про його поновлення, Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 червня 2026 року залишив апеляційну скаргу без руху та надав відповідачу десятиденний строк для усунення її недоліків, зокрема шляхом подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням підстав для його поновлення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції надав податковому органу процесуальну можливість пояснити причини несвоєчасного подання апеляційної скарги, навести обставини, які перешкодили її поданню у встановлений строк, та обґрунтувати наявність підстав для поновлення цього строку.

Однак відповідач цією можливістю не скористався. На виконання вимог ухвали від 18 червня 2026 року податковий орган не подав заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження та не навів жодних причин його пропуску.

Подане 01 липня 2026 року клопотання стосувалося виключно продовження встановленого судом строку для усунення іншого недоліку апеляційної скарги - сплати судового збору - та було обґрунтоване необхідністю додаткового часу для отримання платіжного документа, що підтверджує його сплату. Питання про поновлення строку на апеляційне оскарження у цьому клопотанні відповідач не порушував та причин пропуску такого строку не зазначав.

Отже, станом на час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження податковий орган не виконав вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху в частині подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження та не навів суду жодних обставин, які б пояснювали причини пропуску цього строку.

Колегія суддів зауважує, що поновлення пропущеного процесуального строку здійснюється за ініціативою учасника справи, який повинен не лише порушити перед судом відповідне питання, а й навести причини пропуску строку та обґрунтувати їх поважність. Суд не повинен самостійно відшукувати можливі причини пропуску учасником справи процесуального строку та вирішувати питання про його поновлення за відсутності відповідної заяви.

Залишення апеляційної скарги без руху у такому випадку спрямоване саме на надання особі можливості усунути відповідний недолік та навести обставини, які перешкодили своєчасному зверненню з апеляційною скаргою. Невикористання учасником справи наданої судом процесуальної можливості має наслідки, прямо передбачені процесуальним законом.

За таких обставин, оскільки податковий орган у наданий йому строк не подав заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження та не навів підстав для його поновлення, суд апеляційної інстанції, керуючись пунктом 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження.

Щодо наведених у касаційній скарзі посилань контролюючого органу на запровадження в Україні воєнного стану, повітряні тривоги, необхідність перебування працівників в укриттях, перебої в роботі електронних систем, значне навантаження працівників та велику кількість судових справ, які підлягали оскарженню, колегія суддів зазначає таке.

Ці обставини не були заявлені відповідачем перед судом апеляційної інстанції як причини пропуску строку на апеляційне оскарження, хоча податковому органу ухвалою від 18 червня 2026 року було надано процесуальну можливість навести відповідні причини та обґрунтувати наявність підстав для поновлення строку.

Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права під час постановлення оскаржуваного судового рішення. Відтак обставини, які не були наведені відповідачем перед судом апеляційної інстанції як підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження та, відповідно, не були предметом оцінки цього суду, не можуть уперше оцінюватися Верховним Судом як підстави для поновлення такого строку.

Інший підхід фактично означав би вирішення судом касаційної інстанції питання про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження замість суду апеляційної інстанції за відсутності відповідної заяви відповідача та без попередньої оцінки цих причин судом, до компетенції якого процесуальним законом віднесено вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

За наведених обставин посилання відповідача на надмірний формалізм суду апеляційної інстанції та непропорційне обмеження його права на доступ до суду є безпідставними. Податковому органу було забезпечено можливість реалізувати право на апеляційний перегляд справи та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги, однак у частині подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження відповідач вимог суду не виконав.

Саме по собі встановлення процесуальним законом строків апеляційного оскарження та передбачення наслідків їх недотримання не свідчить про обмеження права на судовий захист, якщо учаснику справи була забезпечена реальна можливість реалізувати відповідне процесуальне право з дотриманням установленого законом порядку.

Так само посилання контролюючого органу на значення цієї справи для захисту економічних інтересів держави та наповнення Державного бюджету України не звільняє відповідача від обов`язку дотримуватися встановленого процесуальним законом порядку апеляційного оскарження судового рішення та не усуває наслідків невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не свідчать про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та не спростовують його висновку про наявність передбачених пунктом 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження.

Суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а ухвала суду апеляційної інстанцій - без змін.

Згідно із частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.

Ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у справі № 440/3376/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: Л. І. Бившева

В. П. Юрченко