Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №480/3680/23 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 480/3680/23

адміністративне провадження № К/990/23589/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Олендера І.Я., Гончарової І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №480/3680/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумська девелоперська компанія" до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 (суддя Кравченко Є.Д.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2026 (головуючий суддя П`янова Я.В., судді: Бегунц А.О., Русанова В.Б.),

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумська девелоперська компанія" (далі також - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Сумській області (далі також - відповідач, контролюючий орган), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення и від 12.11.2021 № 746618280702 та №746418280709.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство зауважує, що контролюючий орган дійшов висновку про порушення податкового законодавства лише на підставі висновку експертів №261/1487-1505 за результатами проведення Сумським відділенням ННЦ «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса» комплексної комісійної судової будівельно-технічної та оціночно- будівельної експертизи, неправильного трактування норм Договору про спільну діяльність від 28.04.2017 № 17/1.

Позивач стверджує, що у межах податкової перевірки будь-яка експертиза не призначалась та не проводилась, що ставить під сумнів правомірність використання висновку експертів №261/1487-1505, оскільки такі зроблені в межах кримінального провадження від 14.08.2020 №32020200000000047 за ч. 3 ст. 212 КК України. При цьому контролюючий орган мав можливість залучити експерта у відповідності до статті 84 ПК України.

Водночас, позивач зазначає, що відповідно до постанови ГУНП в Сумській області від 23.06.2022 кримінальне провадження від 14.08.2020 № 32020200000000047 закрито у зв`язку з відсутністю в діяннях осіб складу кримінальних правопорушень. В цій постанові зазначено, зокрема, що при складенні акту перевірки та винесенні податкових повідомлень-рішень контролюючим податковим органом взято до уваги саме ціну нерухомості, визначену експертами, а не фактичну ціну продажу квартир.

Наголошує, що з метою підтвердження чи спростування висновків акту податкової перевірки, прокурором 07.12.2021 призначено судову економічну експертизу, відповідно до висновку якої висновки акту податкової перевірки щодо встановленого порушення в частині заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 15 525 567,0 грн документально не підтверджується.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.11.2025, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2026, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області від 12.11.2021 № 746618280702. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В ході розгляду справи судами встановлено, що Головним управлінням ДПС у Сумській області відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2, пункту 82.4 статті 82, пункту 85.9 статті 85 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) та наказу Головного управління ДПС у Сумській області від 21.09.2021 № 1519-кп проведено документальну позапланову виїзну перевірку Договору про спільну діяльність від 28.04.2017 № 17/1 - уповноважена особа ТОВ "СУМСЬКА ДЕВЕЛОПЕРСЬКА КОМПАНІЯ" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 15.07.2021, та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 04.05.2017 по 15.07.2021.

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт від 08.10.2021 № 5112/18-28-07-02/100005971/129 та встановлено порушення вимог: п. 185.1 ст. 185, п. 187.10 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 15525567,00 грн у тому числі за лютий 2020 року на суму 124984,00 грн, березень 2020 року на суму 155943,00 грн, квітень 2020 року на суму 604107,00 грн, травень 2020 року на суму 89904,00 грн, червень 2020 року на суму 809891,00 грн, липень 2020 року у сумі 204293,00 грн, серпень 2020 року у сумі 47423,00 грн, вересень 2020 року у сумі 78492,00 грн, листопад 2020 року на суму 7633154,00 грн, грудень 2020 року на суму 5443563,00 грн, січень 2021 року на суму 305957,00 грн, березень 2021 року на суму 27855,00 грн; п.п. "б" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 12.11.2021 № 746618280702, яким встановлено, що за період: за 2020 рік, січень 2021 року, березень 2021 року підприємство Договір про спільну діяльність від 28.04.2017 №17/1 - уповноважена особа ТОВ «Сумська девелоперська компанія» 41232488 (код ЄДРПОУ 100005971) при здійснені операції з постачання житла (об`єктів житлового фонду) занизило базу оподаткування з податку на додану вартість за рахунок реалізації квартир за цінами нижче звичайних цін на 13410529,10 грн та не нарахувало компенсуючі податкові зобов`язання з ПДВ за проведені будівельні роботу та придбані матеріали, не пов`язані з веденням спільної діяльності, так як були використані об`єкті «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Інтернаціоналістів, 1» після його введення до експлуатації від 17.01.2020 на суму 2115038,0 грн, зв`язку з чим збільшено суму грошового зобов`язання з платежем податок на додану вартість на загальну суму 19 460 958,75 грн, у тому числі: за податковими та/або іншими зобов`язаннями у розмірі 15 525 567,00 грн; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 3 881 391, 75 грн.

- від 12.11.2021 № 746418280709, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 1020,00 гривень за платежем «Податки на доходи фізичних осіб».

Товариство скористалося правом адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду скарги, Державна податкова служба України рішенням від 22.09.2022 №11485/6/99-00-06-01-01-06 податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області від 12.11.2021 № 746618280702 та від 12.11.2021 № 746418280709 залишила без змін, а скаргу без задоволення.

Позивач, вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.11.2021 за №746618280702, суд першої інстанції виходив з необгрунтованості тверджень відповідача стосовно того, що будівельні роботи та придбані матеріали, що булі використані в ході проведення робіт на об`єкті «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Інтернаціоналістів, 1» після його введення у експлуатацію, не пов`язані з веденням спільної діяльності у відповідності до договору про спільну діяльність №17/1 від 28.04.2017.

Крім того, поновлюючи позивачу процесуальні строки звернення до суду з позовом, суд першої інстанції, твердження якого підтримав і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що у зв`язку з виникненням організаційних складнощів (неналежне виконання трудових обов`язків відповідальним працівником, а саме передача отриманого 28.09.2022 рішення за результатами розгляду скарги на спірні податкові повідомлення-рішення керівництву Товариства майже через сім місяців), які можуть вважатися об`єктивно непереборними обставинами, пов`язаними з дійсно істотними перешкодами та труднощами для вчинення процесуальних дій, позивачем доведено поважність пропуску цих строків.

Не погодившись із такими судовими рішеннями в частині задоволених позовних вимог, контролюючий орган звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи свої вимоги, відповідач зазначає, що Товариством без будь-яких поважних причин пропущено строк звернення до суду з цим позовом, а суди попередніх інстанцій прийшли до помилкового висновку про наявність підстав для його поновлення.

Так, контролюючий орган наголошує, що недоліки внутрішнього документообігу та бездіяльність працівника Товариства не є об`єктивно непереборними обставинами, пов`язаними з дійсно істотними перешкодами та труднощами для вчинення певних дій. Окрім того, директор Товариства (який єдиний мав ЕЦП) мав цілодобовий доступ до Електронного кабінету і через належну обачність зобов`язаний був знати про наявність узгодженого боргу в графі «недоїмка» з жовтня 2022 року.

Щодо суті позовних вимог, то відповідач зазначає, що судами неправильно застосовано пункт 188.1 статті 188 ПК України. Так, ухвалюючи рішення, суди фактично ототожнили договірну ціну із звичайною (ринковою) ціною, визнавши її визначальною без перевірки відповідності рівню ринкових цін, чим нівелював імперативний характер зазначеної норми. Водночас, пункт 188.1 статті 188 ПК України прямо забороняє визначення бази оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів нижче звичайних цін, що свідчить про обов`язковість перевірки відповідності договірної ціни економічній реальності у випадку встановлення істотних відхилень.

Крім того, суди дійшли помилкового висновку про недопустимість використання контролюючим органом експертного висновку, отриманого у межах досудового розслідування кримінального провадження.

Товариство у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, просило залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до вимог частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

Питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом і правильність висновку судів попередніх інстанцій про наявність підстав для поновлення Товариству строку звернення до суду підлягає першочерговому розгляду.

Предметом спору у цій справі (з урахуванням меж касаційного перегляду) є податкове повідомлення-рішення від 12.11.2021 №746618280702, яке оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку. Ці обставини не є спірними між сторонами.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас пункт 56.19 статті 56 Податкового кодексу України прямо встановлює строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання, і цей строк становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження.

Питання строків звернення до суду було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом і станом на сьогодні практика Верховного Суду з цього питання є сформованою і усталеною.

Верховний Суд у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 сформулював висновок, відповідно до якого норма пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Згідно з підпунктом 56.17.3 пункту 56.17 статті 56 Податкового кодексу України процедура адміністративного оскарження закінчується днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі № 500/2276/24 також вирішувала питання визначення строку звернення до суду із позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення та за наслідками аналізу норм Податкового кодексу України у взаємозв`язку з нормами Кодексу адміністративного судочинства України виснувала, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень/дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень:

1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України);

2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов`язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України);

3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов`язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 Податкового кодексу України).

Таким чином, строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення за використання процедури досудового вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження) становить один місяць, що настає за днем отримання платником податків рішення за результатами такого оскарження.

Таким чином, враховуючи, що у цій справі позивач застосував процедуру адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення, строк для звернення до суду з позовом про його оскарження становить один місяць, а моментом початку його відліку є день отримання позивачем рішення ДПС України за результатами розгляду скарги.

Звертаючись з клопотанням про залишення позовної заяви без розгляду відповідач вказував про пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Обґрунтовуючи клопотання, контролюючий орган наполягав на тому, що організація роботи Товариства є суб`єктивним чинником та не є поважною підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки бездіяльність одного працівника не свідчить про наявність особливих і непереборних обставин, які можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку.

Судами було встановлено, що позивач скористався процедурою адміністративного оскарження та подав до Державної фіскальної служби України скаргу на вказане податкове повідомлення-рішення. За результатами розгляду даної скарги Державною податковою службою України прийнято рішення від 22.09.2022 №11485/6/99-00-06-01-01-06, згідно з яким, податкове повідомлення-рішення від 12.11.2021 №746618280702 залишено без змін.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач звернувся до адміністративного суду 21.04.2023, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду, визначеного пунктом 56.19 статті 56 Податкового кодексу України.

Водночас, Товариством було заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом, з посиланням на те, що рішення Державної податкової служби України від 22.09.2022 відповідальний працівник Товариства отримала 28.09.2022; зазначене рішення потрапило до її особистих документів та було виявлено нею лише 18.04.2023, про що було складено доповідну записку від 19.04.2023.

Врахувавши наведені позивачем обставини, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, прийшов до висновку, що виникнення організаційних складнощів у суб`єкта для своєчасного подання позовної заяви у зв`язку з неналежним виконанням трудових обов`язків відповідальним працівником можуть вважатися об`єктивно непереборними обставинами, пов`язані з дійсно істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин.

Так, за правилами частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Колегія суддів зазначає, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. При цьому норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.

Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Поважними можуть бути визнані лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом або заявою про перегляд судового рішення, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Відтак поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

При цьому суд зауважує, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Необхідно зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Стаття 44 КАС України передбачає обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору.

З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку звернення до суду з позовною заявою особа, яка має намір подати позовну заяву, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії. При цьому, особливості організації роботи на підприємстві жодним чином не впливає на неухильність виконання своїх процесуальних обов`язків з урахуванням часу, необхідного для вирішення внутрішніх організаційних питань.

Наведені позивачем аргументи щодо підстав пропуску строку подання позовної заяви зумовлені виключно питаннями внутрішньої організації роботи підприємства та не можуть слугувати свідченням наявності об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку звернення до суду, Товариство посилалося також і на запровадження військового стану в країні; посилення обстрілів Сумської області, тривалі повітряні тривоги, руйнування об`єктів критичної інфраструктури, що, на переконання позивача, є об`єктивною обставиною, яка створювала обмеження при зверненні до суду.

Натомість, ні судом першої, ні судом апеляційної інстанцій вказаним доводам Товариства оцінки надано не було.

Суд зазначає, що питання щодо поновлення строку звернення до суду у випадку його пропуску з причин пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні було предметом дослідження Верховним Судом, зокрема у постановах від 04 квітня 2023 року у справі № 140/1487/22, від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18, від 23 грудня 2022 року у справі № 760/5369/19, від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, від 02 червня 2022 року у справі у №757/30991/18-а.

Так, у наведених постановах Верховний Суд зауважив, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною.

У постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 140/11951/21 Верховний Суд указав, що при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та часу, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.

Суд також ураховує, що введений в країні воєнний стан суттєво ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування, зокрема, суб`єктів господарювання. Між тим, сама по собі ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов`язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

З огляду на викладене, дослідженню підлягало також питання щодо того, чи уведення воєнного стану реально завадило Товариству в установлений процесуальним законом строк вернутися до суду з позовною заявою, однак, як уже було зазначено вище, судами такі обставини дослідженні не були.

При цьому, Суд повторно зазначає, що оцінка вказаних обставин, причин та доводів щодо питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, визначеного процесуальним законодавством є першочерговою для правильного вирішення цієї справи.

Безумовно, судам необхідно врахувати встановлений факт, що відповідальний працівник Товариства, яка отримала 28.09.2022 рішення ДПС України, знаходилась на робочому місці, отримувала листування в електронному вигляді.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

З урахуванням того, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, оскаржувані судові рішення на підставі статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2026 у справі №480/3680/23 скасувати.

Справу №480/3680/23 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.Я.Олендер І.А. Гончарова