Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №990/349/26 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

РІШЕННЯ

Іменем України

06 жовтня 2026 року

м. Київ

справа №990/349/26

адміністративне провадження № П/990/349/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Ханової Р. Ф.

суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І. А., Хохуляка В.В., Юрченко В.П.

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

27 серпня 2026 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також - Комісія, відповідач), в якому позивачка просить Суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії від 05 серпня 2026 року № 105/зп-26 «Про затвердження декодованих результатів виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду (четвертий етап кваліфікаційного іспиту) кандидатами на посаду судді місцевого суду та суддями, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду» - у частині затвердження результатів оцінювання практичного завдання учасника добору ОСОБА_1 (індивідуальний кодований номер роботи № 0006121);

- зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України повторно розглянути питання про результати складання кваліфікаційного іспиту (етапу виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду) учасника добору ОСОБА_1 (індивідуальний кодований номер роботи №0006121) з урахуванням правових висновків суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо законності актів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Зазначена категорія справ розглядається у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів.

Ухвалою від 31 серпня 2026 року Верховний Суд відкрив провадження у цій справі та призначив її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Крім того, цією ухвалою Суд витребував у Вищої кваліфікаційної комісії суддів України: належним чином засвідчену копію рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 05 серпня 2026 року № 105/зп-26 «Про затвердження декодованих результатів виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду (четвертий етап кваліфікаційного іспиту) кандидатами на посаду судді місцевого суду та суддями, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду» в повному обсязі; усі наявні документи та матеріали, в яких зафіксовано результати індивідуального оцінювання практичного завдання позивачки - ОСОБА_1 , індивідуальний кодований номер роботи №0006121, членами екзаменаційної комісії, у тому числі індивідуальні оціночні листи, відомості, записи, зауваження, коментарі, висновки, протоколи та інші документи або матеріали, в яких відображено оцінки за окремими елементами практичного завдання; інформацію та документи щодо оцінок, виставлених кожним членом екзаменаційної комісії за практичне завдання позивачки № 0006121, у розрізі окремих елементів, передбачених відповідними методичними вказівками; документи та матеріали, що підтверджують проведення або непроведення перевірки наявності суттєвих розбіжностей між оцінками членів екзаменаційної комісії щодо роботи № 0006121, а також результати такої перевірки; у разі якщо щодо роботи № 0006121 здійснювалося повторне оцінювання, документи та матеріали такого повторного оцінювання, у тому числі оцінки членів екзаменаційної комісії, яка здійснювала повторну перевірку; копію Модельного судового рішення (еталону) з цивільної спеціалізації для другої групи від 30 жовтня 2025 року, яке використовувалося під час перевірки відповідних практичних завдань; копію Методичних роз`яснень для членів екзаменаційної комісії №5, які застосовувалися під час перевірки та оцінювання практичних завдань відповідної групи.

16 вересня 2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Комісія просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1

21 вересня 2026 року від позивачки надійшла відповідь на відзив, у якій ОСОБА_1 підтримала заявлені позовні вимоги та просила задовольнити позов у повному обсязі.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 11 грудня 2024 року №366/зп-24 оголошено добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 1 800 прогнозованих вакантних посад суддів у місцевих судах.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 11 грудня 2024 року № 367/зп-24 оголошено прийняття від суддів, які мають намір бути переведеними до іншого місцевого суду, заяв про складання кваліфікаційного іспиту.

ОСОБА_1 звернулася до Комісії із заявою про участь у доборі на посаду судді місцевого суду, оголошеному рішенням Комісії від 11 грудня 2024 року №366/зп-24.

Рішенням Комісії від 08 травня 2025 року № 297/дс-25 ОСОБА_1 допущено до участі в доборі на посаду судді місцевого суду, оголошеному рішенням Комісії від 11 грудня 2024 року № 366/зп-24.

Рішенням Комісії від 12 травня 2025 року № 105/зп-25 (зі змінами) призначено кваліфікаційний іспит для кандидатів на посаду судді місцевого суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, та визначено таку черговість етапів його проведення:

перший етап - тестування знань з історії української державності;

другий етап - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду;

третій етап - тестування когнітивних здібностей;

четвертий етап - виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду.

Цим рішенням Комісія також визначила прохідний бал четвертого етапу кваліфікаційного іспиту (виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду) - 75 відсотків максимального можливого бала. У разі якщо двоє і більше кандидатів на посаду судді та суддів отримали однаковий найнижчий прохідний бал четвертого етапу кваліфікаційного іспиту, всі вони вважаються такими, що склали кваліфікаційний іспит з обраної спеціалізації суду.

ОСОБА_1 успішно склала перші три етапи кваліфікаційного іспиту.

Рішенням Комісії від 19 вересня 2025 року №173/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей та призначено четвертий етап кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання зі спеціалізацій місцевих судів. До виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду допущено 2 851 кандидата на посаду судді місцевого загального суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до місцевого загального суду, що успішно склали тестування когнітивних здібностей та набрали прохідний бал.

Цим же рішенням визначено графік виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду: 14- 17, 20- 24, 28- 31 жовтня 2025 року. У кожен із зазначених днів етап кваліфікаційного іспиту проходили дві групи учасників: початок реєстрації першої групи - о 08 год 00 хв, другої групи - о 12 год 15 хв.

Крім того, рішенням Комісії від 19 вересня 2025 року № 173/зп-25 визначено, що:

- кандидати на посаду судді місцевого суду та судді, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, в межах однієї спеціалізації виконують одне завдання типу 2;

- максимально можливий бал на етапі виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду - 150;

- для розрахунку бала, який учасник отримує за виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду, застосовується коефіцієнт 2;

- прохідний бал четвертого етапу кваліфікаційного іспиту (виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду) - 75 відсотків від максимально можливого бала, або 112,5 бала.

Особливостями виконання практичного завдання у межах кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду судді місцевого суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, затвердженими рішенням Комісії від 19 вересня 2025 року № 173/зп-25, визначено, що для кандидатів на посаду судді місцевого загального суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого загального суду, формуватиметься (генеруватиметься) за принципом випадковості одне модельне судове рішення з єдиної бази, яка містить практичні завдання як з цивільної, так і з кримінальної спеціалізації.

Відповідно до визначеного Комісією графіка 30 жовтня 2025 року ОСОБА_1 проходила четвертий етап кваліфікаційного іспиту у складі другої групи учасників, реєстрація якої розпочиналася о 12 год. 15 хв. Практичне завдання зі спеціалізації місцевого загального суду ОСОБА_1 виконувала з 13 год. 15 хв.

Рішенням Комісії від 29 липня 2026 року № 100/зп-26 затверджено кодовані результати виконання 30 жовтня 2025 року практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду (четвертий етап кваліфікаційного іспиту) окремими групами кандидатів на посаду судді місцевого суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду. Відповідно до додатка до цього рішення роботу учасника з кодом 0006121 оцінено у 54,13 бала, а із застосуванням коефіцієнта 2 - у 108,26 бала. Результат четвертого етапу кваліфікаційного іспиту визначено як «не складено».

Рішенням Комісії від 05 серпня 2026 року № 105/зп-26 затверджено декодовані результати виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду (четвертий етап кваліфікаційного іспиту), відповідно до яких індивідуальний кодований номер 0006121 належить ОСОБА_1 , а результат складання нею четвертого етапу кваліфікаційного іспиту визначено як «не складено».

Вважаючи рішення Комісії від 05 серпня 2026 року № 105/зп-26 у частині затвердження результату оцінювання практичного завдання учасника добору ОСОБА_1 (індивідуальний кодований номер 0006121) протиправним і таким, що підлягає скасуванню, позивачка звернулася до Суду з цим позовом.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що не ставить перед Судом питання про повторне оцінювання виконаного нею практичного завдання чи самостійне визначення кількості балів, які мали бути їй виставлені. Протиправність оскаржуваного рішення позивачка пов`язує з порушенням, на її думку, установленої процедури оцінювання, неоднаковим застосуванням визначених Методичними вказівками критеріїв та неможливістю перевірити обґрунтованість істотних відмінностей між індивідуальними оцінками членів однієї екзаменаційної комісії.

Позивачка виходить із того, що дискреційні повноваження Комісії щодо проведення кваліфікаційного іспиту та визначення його результатів не виключають судового контролю за способом їх реалізації. На її переконання, встановлення Комісією конкретних елементів, показників та максимальної кількості балів за кожним елементом практичного завдання зумовлює необхідність їх послідовного й однакового застосування, а результати оцінювання мають бути об`єктивними та такими, що піддаються перевірці.

Основним доводом позову ОСОБА_1 визначає істотні розбіжності між оцінками, виставленими різними членами екзаменаційної комісії за одні й ті самі елементи її практичного завдання. Зокрема, за критерієм 1.3 роботу оцінено у 10, 14, 15 та 16 балів із 20 можливих; за критерієм 1.4 - у 10, 7, 7 та 7 балів із 10 можливих; за критерієм 2.1 - у 6, 2, 4,5 та 5 балів із 6 можливих; за критерієм 1.2 - у 7, 12, 11 та 12 балів із 15 можливих. Позивачка наголошує, що за відсутності індивідуального обґрунтування таких оцінок неможливо встановити, які саме недоліки роботи були виявлені кожним екзаменатором та чи однаково ними застосовувалися показники, визначені Методичними вказівками.

При цьому позивачка звертає особливу увагу на оцінювання резолютивної частини роботи за критерієм 2.1. За її твердженням, один член комісії оцінив цей елемент на максимальні 6 балів, інший - лише на 2 бали, а два інші - у 4,5 та 5 балів. На думку ОСОБА_1 , за таких обставин значення має не визначення Судом правильної оцінки, а можливість установити, які конкретні недоліки одного й того самого тексту були встановлені кожним членом комісії та як вони співвідносилися з передбаченими Методичними вказівками показниками.

Окремим доводом позову є різний кількісний склад екзаменаційних комісій. ОСОБА_1 зазначає, що екзаменаційні комісії № 1- 4 складалися із трьох членів, тоді як комісія № 5, яка оцінювала її роботу, - із чотирьох. На думку позивачки, це зумовлювало різну математичну вагу індивідуальної оцінки кожного екзаменатора при формуванні кінцевого результату: відповідно одну третину та одну четверту. Значення цієї обставини позивачка пов`язує з наявністю істотних розбіжностей між індивідуальними оцінками та з тим, що для досягнення прохідного бала їй не вистачило 4,24 підсумкового бала, або 2,12 бала до застосування коефіцієнта.

Також позивачка посилається на статистичні результати другої групи учасників, які виконували практичне завдання 30 жовтня 2025 року о 13 год 15 хв. За наведеними нею розрахунками, із 109 учасників цієї групи позитивний результат отримали 66 осіб (60,6 %), тоді як 43 особи (39,4 %) практичне завдання не склали; при цьому загальний показник успішності становив 79,8 %. На думку ОСОБА_1 , таке відхилення результатів групи у поєднанні з істотними розбіжностями в оцінюванні її роботи ставить під сумнів однакове та послідовне застосування критеріїв оцінювання.

У цьому контексті ОСОБА_1 також зазначає, що щодо іншої роботи учасника тієї самої другої групи Комісія рішенням від 27 липня 2026 року № 98/зп-26 застосувала механізм повторної перевірки у зв`язку з істотною розбіжністю між оцінками членів екзаменаційної комісії. Водночас позивачка визнає, що загальна розбіжність оцінок її роботи становила 11,33 % і формально не досягала встановленого Положенням двадцятивідсоткового порогу, однак наголошує, що за окремими критеріями розбіжності становили від 30 % до 66,67 % максимальної оцінки за відповідним критерієм. На її думку, це потребувало перевірки того, чи однаково та послідовно застосовувалися критерії оцінювання до робіт учасників цієї групи.

Узагальнюючи наведене, позивачка вважає, що істотні відмінності між індивідуальними оцінками за окремими критеріями, відсутність можливості встановити причини таких відмінностей, різний кількісний склад екзаменаційних комісій та статистичне відхилення результатів другої групи в сукупності ставлять під сумнів об`єктивність, єдність і перевірюваність процедури оцінювання. У зв`язку із цим ОСОБА_1 вважає, що саме формальне дотримання порядку визначення середнього бала не є достатнім для підтвердження обґрунтованості затвердженого Комісією результату її практичного завдання.

Заперечуючи проти задоволення позову, Вища кваліфікаційна комісія суддів України зазначає, що оцінювання практичного завдання ОСОБА_1 проведено відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів і Методичних вказівок з оцінювання практичного завдання. За результатами оцінювання роботи позивачки з індивідуальним кодом 0006121 вона отримала 54,13 бала, що з урахуванням установленого коефіцієнта 2 становить 108,26 бала та є меншим за прохідний бал 112,5, у зв`язку із чим результат четвертого етапу кваліфікаційного іспиту визначено як «не складено».

Щодо доводів про відсутність мотивування індивідуальних оцінок відповідач зазначає, що ані Закон, ані Положення, ані Методичні вказівки не передбачають обов`язку членів екзаменаційної комісії письмово обґрунтовувати кількість балів, виставлених за кожний окремий елемент практичного завдання, складати індивідуальні оціночні листи, рецензії, зауваження чи інші документи із зазначенням мотивів виставлення відповідної оцінки. На переконання Комісії, оскаржуване рішення містить усі передбачені нормативним регулюванням відомості, а покладення на членів екзаменаційної комісії додаткового обов`язку мотивувати кожну індивідуальну оцінку не ґрунтується на чинному правовому регулюванні.

Комісія також не погоджується з посиланням позивачки на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12 лютого 2026 року у справі № 990/301/25. Відповідач указує на відмінність обставин цієї справи, оскільки справа № 990/301/25 стосувалася конкурсу на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів та оцінювання особи за результатами співбесіди, тоді як у спірних правовідносинах ідеться про виконання практичного завдання як етап кваліфікаційного іспиту в межах добору на посаду судді місцевого суду.

Стосовно розбіжностей між оцінками членів екзаменаційної комісії відповідач посилається на те, що Методичними вказівками визначено елементи практичного завдання, показники їх оцінювання та максимальну кількість балів за кожний елемент. Кожен член екзаменаційної комісії індивідуально оцінює роботу за відповідними елементами, а інформаційна система визначає середні арифметичні оцінки за кожним із них та формує остаточний бал учасника. За твердженням Комісії, усі оцінки за роботу ОСОБА_1 виставлені за передбаченими Методичними вказівками елементами та в межах установленої для них кількості балів. Сам факт виставлення різних балів за один і той самий елемент, на думку відповідача, не свідчить про застосування членами екзаменаційної комісії різних критеріїв оцінювання, оскільки відповідні оцінки відображають їхнє індивідуальне професійне судження, а вплив такого індивідуального судження на остаточний результат нівелюється визначенням середньої арифметичної оцінки.

Заперечуючи проти доводів щодо різного кількісного складу екзаменаційних комісій, Комісія зазначає, що кількість членів екзаменаційної комісії не змінює встановленого Положенням порядку оцінювання практичного завдання та, на її переконання, не впливає на остаточний результат, оскільки незалежно від кількості членів комісії бал учасника формується за єдиним алгоритмом - як сума середніх арифметичних оцінок за кожним елементом практичного завдання.

Щодо статистичних показників успішності другої групи відповідач зазначає, що результати інших учасників або груп не є критерієм оцінювання конкретної практичної роботи. Кожна робота перевіряється індивідуально відповідно до Методичних вказівок, а Положення не передбачає оцінювання роботи шляхом її порівняння з роботами інших учасників чи визначення бала залежно від загального результату відповідної групи. Тому наведені позивачкою відмінності між показниками успішності окремих груп, на переконання Комісії, самі по собі не підтверджують необ`єктивності оцінювання або порушення принципу рівності.

Окремо Комісія зазначає, що передбачених Положенням підстав для повторної перевірки роботи ОСОБА_1 не виникло. Відповідно до підпункту 6.3.1 пункту 6.3 Положення повторній перевірці підлягає робота, якщо різниця між найвищою і найнижчою оцінками членів екзаменаційної комісії становить 20 і більше відсотків від максимально можливого бала. За результатами перевірки роботи № 0006121 така різниця становила 8,5 бала, або 11,33 відсотка, у зв`язку із чим суттєвої розбіжності не встановлено і повторна перевірка цієї роботи не проводилася. Водночас щодо іншої роботи учасника другої групи, на яку посилається позивачка, було встановлено розбіжність у 21,33 відсотка, у зв`язку із чим її направлено на повторну перевірку.

Щодо вимоги про зобов`язання повторно розглянути результати практичного завдання відповідач указує, що чинним нормативним регулюванням не передбачено повторної перевірки роботи через розбіжності оцінок за окремими елементами, статистичні показники успішності групи або з інших наведених позивачкою підстав. На переконання Комісії, повторне оцінювання роботи позивачки за відсутності передбаченої Положенням підстави порушило б єдиний порядок проведення кваліфікаційного іспиту та принцип рівності його учасників.

З огляду на викладене Комісія вважає, що під час оцінювання практичного завдання ОСОБА_1 дотримано встановленого порядку, а наведені нею обставини не підтверджують порушення процедури кваліфікаційного іспиту або принципів рівності та об`єктивності оцінювання, у зв`язку із чим просить відмовити у задоволенні позову.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначає, що наведені Комісією заперечення не спростовують доводів позову та не підтверджують правомірності оскаржуваного рішення.

Позивачка погоджується, що сама по собі відмінність оцінок, виставлених членами екзаменаційної комісії, не є безумовною підставою для визнання рішення Комісії протиправним. Водночас наголошує, що індивідуальний характер оцінювання не звільняє Комісію від обов`язку довести дотримання встановленої процедури та застосування до практичного завдання однакових, наперед визначених критеріїв оцінювання. На її переконання, законність рішення Комісії не може оцінюватися виключно за кінцевим числовим результатом, судовому контролю підлягає також дотримання Комісією процедури та критеріїв, на підставі яких сформовано кінцевий результат.

ОСОБА_1 посилається на те, що відповідно до Положення перевірка практичного завдання здійснюється шляхом установлення відповідності його змісту визначеним показникам, а члени екзаменаційної комісії виставляють бали за кожний передбачений елемент відповідно до Методичних вказівок. Тому, на думку позивачки, оцінювання не може бути довільним суб`єктивним судженням, а має ґрунтуватися на визначених Комісією критеріях.

На підтвердження своїх доводів позивачка повторно звертає увагу на розбіжності між індивідуальними оцінками членів екзаменаційної комісії за окремими елементами її практичного завдання. Зокрема, за елементом 1.1 їй виставлено 2, 1, 3 та 2 бали із 5 можливих; за елементом 1.2 - 7, 12, 11 та 12 балів із 15; за елементом 1.3 - 10, 14, 15 та 16 балів із 20; за елементом 2.1 - 6, 2, 4,5 та 5 балів із 6 можливих. На думку ОСОБА_1 , такі розбіжності потребують перевірки того, чи були вони зумовлені різним застосуванням членами екзаменаційної комісії встановлених показників оцінювання, чого Комісія у відзиві не пояснила.

Позивачка також звертає увагу, що на виконання ухвали Суду Комісія повідомила, що індивідуальні оціночні листи, письмові зауваження, коментарі, рецензії та протоколи, які містили б мотиви виставлення оцінок за окремими елементами практичного завдання, Положенням не передбачені та не створювалися. За твердженням ОСОБА_1 , за таких обставин у розпорядженні Суду наявні відомості про результат оцінювання, однак відсутні матеріали, які дозволяли б установити підстави істотних розбіжностей у застосуванні критеріїв до однієї й тієї самої роботи. Позивачка вважає, що сам по собі факт наявності екзаменаційної відомості, яка відображає виставлені їй бали, не дає можливості встановити застосовані до роботи критерії та причини істотних розбіжностей в оцінках і, відповідно, не підтверджує правомірності процедури оцінювання.

При цьому ОСОБА_1 заперечує, що заявлені нею вимоги спрямовані на переоцінювання Судом виконаного практичного завдання. За її доводами, Суду не пропонується визначати належну кількість балів, а необхідно перевірити, чи сформовано спірний результат відповідно до встановленої процедури, на підставі визначених критеріїв та з дотриманням вимог об`єктивності й обґрунтованості.

Такий контроль, на переконання позивачки, не становить втручання у дискреційні повноваження Комісії.

Щодо посилання відповідача на відсутність окремого модельного судового рішення та спеціальних методичних роз`яснень для екзаменаційної комісії № 5 позивачка зазначає, що за таких обставин єдиною визначеною основою оцінювання були Методичні вказівки, затверджені рішенням Комісії від 30 квітня 2025 року № 96/зп-25. Водночас, за її твердженням, у відзиві не пояснено, яким чином положення цих Методичних вказівок були застосовані членами екзаменаційної комісії до тих елементів її роботи, за якими їхні оцінки істотно відрізнялися.

Стосовно передбаченого підпунктом 6.3.1 пункту 6.3 Положення двадцятивідсоткового порогу для повторної перевірки роботи ОСОБА_1 зазначає, що не стверджує про виникнення у її випадку обов`язку провести повторну перевірку саме на цій підставі. На її переконання, відсутність передбаченої цією нормою формальної підстави для повторної перевірки не означає, що розбіжності в оцінках, менші за встановлений поріг, не можуть враховуватися Судом під час перевірки законності рішення Комісії за критеріями частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо наведених у позові статистичних показників результатів другої групи 30 жовтня 2025 року позивачка уточнює, що не розглядає їх як самостійний доказ незаконності оцінювання її практичного завдання. За її позицією, ці дані мають допоміжне значення у сукупності з іншими обставинами та свідчать про необхідність перевірки первинних даних і процедури формування оцінок.

Підсумовуючи свої заперечення, ОСОБА_1 зазначає, що Комісія не надала доказів, які б пояснювали причини істотних відмінностей в оцінках за окремими елементами її практичного завдання та дозволяли перевірити послідовність застосування встановлених критеріїв. Посилаючись на частину другу статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачка вважає, що саме відповідач має довести правомірність процедури формування спірного результату, тоді як посилання на індивідуальний характер оцінювання такого доказування не замінює. У зв`язку із цим ОСОБА_1 підтримує заявлені позовні вимоги та просить задовольнити їх у повному обсязі.

IV. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

Частиною першою статті 92 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон) Вища кваліфікаційна комісія суддів України є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.

За приписами частини першої статті 93 Закону Комісія проводить добір кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організовує проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймає кваліфікаційний іспит, а також затверджує порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів.

Частиною першою статті 70 Закону передбачено, що добір на посаду судді місцевого суду (далі - добір на посаду судді) здійснюється в порядку, визначеному цим Законом, та включає такі етапи: 1) оголошення добору на посаду судді; 2) подання особами, які виявили намір стати суддею, заяви та документів для участі у доборі на посаду судді; 3) допуск до участі у доборі на посаду судді; 4) складання кваліфікаційного іспиту; 5) проведення спеціальної перевірки, передбаченої цим Законом; 6) проведення перевірки особистих морально-психологічних якостей кандидатів на посаду судді (у разі визначення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України такої необхідності); 7) затвердження рейтингу кандидатів на посаду судді; 8) зарахування кандидатів на посаду судді до резерву на зайняття вакантних посад суддів.

Кваліфікаційний іспит є атестуванням професійної компетентності кандидата на посаду судді з метою виявлення належних знань, рівня підготовки та здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді. Підставою для допуску до складання кваліфікаційного іспиту є рішення Комісії. Кваліфікаційний іспит проводиться шляхом складання анонімних тестувань та практичних завдань. Практичні завдання проводяться щодо вибраної (вибраних) кандидатом спеціалізації (спеціалізацій) суду. Форма та зміст тестувань, практичних завдань, а також порядок їх проведення затверджуються Комісією (частини перша - третя статті 74 Закону).

Згідно з частинами п`ятою, шостою, восьмою та одинадцятою статті 74 Закону кандидат на посаду судді вважається таким, що склав кваліфікаційний іспит з вибраної спеціалізації суду, якщо він: 1) набрав не менше 75 відсотків максимально можливого бала за тестування щодо загальних знань у сфері права та відповідної спеціалізації суду; 2) набрав не менше 75 відсотків максимально можливого бала за виконання практичного завдання щодо відповідної спеціалізації суду; 3) успішно пройшов тестування щодо когнітивних здібностей та історії української державності.

Успішним проходженням вважається набрання кандидатом середнього допустимого бала тестування щодо когнітивних здібностей та історії української державності, встановленого Комісією.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України встановлює прохідний бал кваліфікаційного іспиту, який не може бути нижчим за 75 відсотків максимально можливого бала за відповідне тестування (крім тестування щодо когнітивних здібностей та історії української державності) та виконання практичного завдання кваліфікаційного іспиту. Під час добору на посаду судді прохідний бал для кандидатів встановлюється з урахуванням кількості посад, щодо яких оголошено добір.

Інформація про результати кваліфікаційного іспиту є загальнодоступною та оприлюднюється на офіційному веб-сайті Комісії.

Порушення процедури проведення кваліфікаційного іспиту може бути оскаржено в порядку, встановленому законом.

Отже, Законом передбачено проведення Комісією добору на посаду судді місцевого суду. Одним із етапів добору є складання кваліфікаційного іспиту, що проводиться шляхом складання анонімних тестувань та виконання практичного завдання. Особа вважається такою, що склала кваліфікаційний іспит з вибраної спеціалізації суду, якщо вона, серед іншого, набрала не менше 75 відсотків максимально можливого бала за виконання практичного завдання щодо відповідної спеціалізації суду.

Як зазначалося вище, відповідно до частини третьої статті 74 та пункту 6 частини першої статті 93 Закону рішенням Комісії від 19 червня 2024 року №185/зп-24 затверджено Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів (зі змінами, далі - Положення).

У преамбулі до цього Положення вказано, що воно розроблено відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і визначає організаційно-правові засади підготовки та проведення кваліфікаційного іспиту, форму та зміст тестувань, практичних завдань, методику оцінювання результатів іспиту під час добору на посаду судді місцевого суду (далі - добір), кваліфікаційного оцінювання та у зв`язку з наміром судді бути переведеним до іншого місцевого суду, а також засади формування рейтингу і резерву кандидатів на посаду судді місцевого суду.

Пунктом 1.2 розділу 1 Положення передбачено, що метою іспиту є виявлення належних знань, рівня підготовки та здатності учасника здійснювати правосуддя у суді відповідного рівня та спеціалізації.

Відповідно до пункту 1.6 розділу 1 Положення основними принципами іспиту є об`єктивність, неупередженість, запобігання конфлікту інтересів, прозорість, рівність умов для його учасників та дотримання встановлених законодавством правил поведінки щодо конфлікту інтересів.

Відповідно до пунктів 1.9, 1.10 розділу 1 Положення черговість етапів складання іспиту визначається рішенням Комісії. Етапами складання іспиту кандидатами на посаду судді місцевого суду, які не є суддями, є тестування когнітивних здібностей, тестування знань з історії української державності, тестування загальних знань у сфері права, тестування знань зі спеціалізації відповідного місцевого суду та виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного місцевого суду.

Пунктом 1.15 розділу 1 Положення передбачено, що за результатами успішного проходження певного етапу (певних етапів) іспиту Комісія може ухвалити рішення про допуск учасника (учасників) до наступного етапу.

Відповідно до пункту 2.7 розділу 2 Положення форма практичного завдання - відкрите завдання, що передбачає необхідність надання учасником самостійної відповіді щодо передбачених ним умов.

Пунктом 2.8 розділу 2 Положення визначено типи практичних завдань, а саме:

Тип 1 - модельна судова справа з сукупністю документів та достатніми даними (інформацією), на підставі яких учасник повинен підготувати модельне рішення суду та/або продовжити викладення запропонованої частини модельного судового рішення на підставі матеріалів модельної судової справи.

Тип 2 - модельне судове рішення, що складається зі вступної, описової (крім кримінального судочинства) та/або частково мотивувальної частини, на підставі даних якого учасник повинен продовжити його викладення. Кількість модельних судових рішень визначається рішенням Комісії.

Відповідно до пункту 2.9 розділу 2 Положення практичне завдання виявляє рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні, а саме: уміння критично мислити та правильно оцінювати фактичні обставини справи; уміння мотивувати свою позицію; уміння застосовувати джерела права, що релевантні до спірних правовідносин; уміння вирішувати правову проблему; уміння лаконічно викладати свою позицію; уміння дотримуватись норм мовних засобів офіційно-ділового стилю.

Згідно з пунктом 4.8 розділу 4 Положення кількість практичних завдань, що виконуються учасниками в межах однієї спеціалізації, - одне завдання типу 1 або типу 2, якщо інше не визначено рішенням Комісії.

Під час виконання практичного завдання учаснику необхідно сформулювати правильне, на його думку, модельне рішення суду та/або продовжити викладення запропонованої частини модельного судового рішення на підставі матеріалів завдання (пункт 4.13 розділу 4 Положення).

Відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 розділу 5 Положення, практичне завдання оцінюється екзаменаційною комісією, склад якої затверджується рішенням Комісії.

Згідно з підпунктом 5.5.4 пункту 5.5 розділу 5 Положення, методичні вказівки з оцінювання практичного завдання затверджуються Комісією та оприлюднюється на її офіційному вебсайті.

Відповідно до підпункту 5.5.5 пункту 5.5 розділу 5 Положення, перевірка практичного завдання полягає у встановленні відповідності змісту виконаного учасником завдання показникам (методичним вказівкам) з оцінювання цього завдання.

На виконання наведених вище приписів Положення Комісія рішенням від 30 квітня 2025 року № 96/зп-25 затвердила Методичні вказівки з оцінювання практичного завдання з адміністративної, господарської та цивільної спеціалізації, виконаного під час кваліфікаційного іспиту кандидатами на посади суддів місцевих судів та суддями, які мають намір бути переведеними до іншого місцевого суду (далі -Методичні вказівки).

Відповідно до Методичних вказівок з оцінювання практичного завдання, модельне судове рішення (матеріальне право), виставляється оцінка за шкалою 75 балів.

У Методичних вказівках з оцінювання практичного завдання визначено елементи практичного завдання, що підлягають оцінюванню, та кількість балів за кожен елемент оцінювання, зокрема:

1) мотивувальна частина оцінюється від 0 до 55 балів, з яких: визначення ключового питання у спорі. (0-5); виклад правових норм та їх застосування у справі. (0-15); вмотивована оцінка судом аргументів учасників справи (0-20); формулювання узагальненого висновку щодо факту порушення прав та відповідних наслідків (0-10); висновки за результатами розгляду справи (0-5);

2) резолютивна частина - від 0 до 15 балів, з яких: формулювання висновків суду по суті вимог позивача (0-6); розподіл судових витрат (0-3); визначення порядку та строку набрання рішенням законної сили (0-2); порядок та строки оскарження рішення (0-2); інформація про учасників справи (0-2);

3) дотримання стилістики судового рішення оцінюється від 0 до 3 балів: логічність, структурованість, грамотність та послідовність викладення тексту модельного судового рішення (0-3);

4) Дотримання правил орфографії та пунктуації оцінюються від 0 до 2 балів.

Згідно з приміткою до Методичних вказівок, залежно від обставин модельного судового рішення член екзаменаційної комісії може відступити від наведеної в методичних вказівках структури та кількості виставлених балів за одним чи кількома елементами оцінювання, але не більше як на 10%. У такому разі член екзаменаційної комісії не може виходити за межі загальної кількості балів (75).

Підпунктом 5.5.6 пункту 5.5 розділу 5 Положення визначено, що під час оцінювання практичного завдання члени екзаменаційної комісії виставляють оцінки за кожен передбачений елемент у кількості балів, визначених методичними вказівками.

Оцінка члена екзаменаційної комісії за виконане учасником практичне завдання формується на підставі суми його оцінок за кожен елемент, передбачений методичними вказівками.

Відповідно до підпункту 5.5.8 пункту 5.5 розділу 5 Положення після оцінювання практичного завдання усіма членами екзаменаційної комісії інформаційною системою визначаються середні арифметичні оцінки за кожним елементом, передбаченим методичними вказівками, на підставі оцінок членів екзаменаційної комісії за ці елементи.

Бал учасника за практичне завдання формується інформаційною системою на підставі суми середніх арифметичних оцінок за кожен елемент, передбачений методичними вказівками, шляхом округлення бала до сотих (другої цифри після коми).

Підпунктом 5.7.5 пункту 5.7 розділу 5 Положення визначено, що максимально можливий бал виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду - 150.

Згідно з пунктом 5.8 розділу 5 Положення кількість балів за модельне (модельні) судове (судові) рішення у разі виконання практичного завдання типу 2 та/або модельну судову справу у разі виконання практичного завдання типу 1 визначається на підставі методичних вказівок з оцінювання практичного завдання та/або рішенням Комісії.

Відповідно до підпункту 6.1.1 пункту 6.1 розділу 6 Положення затвердження кодованих результатів кожного етапу кваліфікаційного іспиту є однією зі стадій встановлення результатів іспиту

Згідно з абзацами другим та третім підпункту 6.3.1 пункту 6.3 розділу 6 Положення член Комісії - доповідач при підготовці до розгляду питання про затвердження кодованих результатів виконаних практичних завдань досліджує оцінки членів екзаменаційної комісії за виконане учасником практичне завдання на предмет суттєвих розбіжностей в оцінках однієї роботи.

При встановленні розбіжності між найвищою і найнижчою оцінками членів екзаменаційної комісії, виставленими за виконане учасником практичне завдання, у 20 і більше відсотків від максимально можливого бала така робота підлягає повторній перевірці іншою екзаменаційною комісією без участі осіб, які брали участь у первинному оцінюванні. Екзаменаційна комісія при повторному оцінюванні роботи керується не "математичними", а змістовими міркуваннями щодо відповідної роботи.

Відповідно до пункту 6.2 розділу 6 Положення результати виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду декодуються після перевірки та оцінювання усіх робіт.

Згідно підпункту 6.3.2 пункту 6.3 розділу 6 Положення у рішенні про затвердження кодованих результатів етапу іспиту зазначається: код учасника, бал учасника, результат етапу іспиту ("успішно складено" або "не складено"). У разі виконання учасником практичного завдання типу 2 у рішенні про затвердження кодованих результатів може не зазначатися результат ("успішно складено" або "не складено").

У підпункті 6.4.2 пункту 6.4 розділу 6 Положення зазначено, що у рішенні про затвердження декодованих результатів етапу іспиту зазначається: прізвище, ім`я, по батькові учасника, код учасника, бал учасника, результат етапу іспиту ("успішно складено" або "не складено").

Згідно абзацу першого підпункту 6.3.3 пункту 6.3 розділу 6 Положення учасник визнається таким, що успішно склав етап іспиту (крім тестування щодо когнітивних здібностей та історії української державності), у разі набрання 75 або більше відсотків від максимально можливого бала.

Відповідно до підпункту 6.3.4 пункту 6.3 розділу 6 Положення учасник визнається таким, що не склав етап іспит, у разі: набрання менше 75 відсотків від максимально можливого бала за тестування загальних знань у сфері права та відповідної спеціалізації суду, а також за виконання практичного завдання з відповідної спеціалізації суду; набрання менше середнього допустимого бала за результатами тестування когнітивних здібностей та історії української державності; відмови від складання іспиту (етапу іспиту); порушення порядку складання іспиту (етапу іспиту), що рішенням Комісії визнано істотним; неявки на іспит (етап іспиту).

Загальні результати іспиту визначаються на підставі декодованих результатів кожного його етапу (підпункт 6.5.1 пункту 6.5 розділу 6 Положення)

Згідно з підпунктами 6.5.4 та 6.5.5 пункту 6.5 розділу 6 Положення учасник визнається таким, що успішно склав іспит, у разі успішного складання усіх його етапів.

Учасник іспиту визнається таким, що не склав іспит, у разі нескладання одного або більше його етапів.

Результати іспиту затверджуються Комісією та оприлюднюються на її офіційному вебсайті (пункт 6.6 розділу 6 Положення).

Підпунктом 6.8.1 пункту 6.8 розділу 6 Положення передбачено, що прохідний бал, зокрема, за виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду - 75 відсотків від максимально можливого бала.

Отже, наведене нормативне регулювання визначає послідовний порядок оцінювання практичного завдання: його зміст перевіряється кожним членом екзаменаційної комісії за встановленими Методичними вказівками елементами та показниками, за результатами чого формуються індивідуальні оцінки членів екзаменаційної комісії, а остаточний бал учасника визначається інформаційною системою в установленому Положенням порядку. Водночас Положення передбачає спеціальний механізм реагування на суттєві розбіжності між оцінками членів екзаменаційної комісії за одну роботу.

Щодо меж судового контролю за оцінюванням практичного завдання

Оцінюючи доводи сторін, Суд насамперед уважає за необхідне визначити межі судового контролю у спірних правовідносинах, оскільки доводи позивачки значною мірою стосуються об`єктивності та обґрунтованості оцінювання виконаного нею практичного завдання, а також можливості перевірки дотримання членами екзаменаційної комісії визначених Методичними вказівками критеріїв оцінювання.

За змістом наведеного вище правового регулювання практичне завдання є складовою кваліфікаційного іспиту, спрямованою на перевірку практичних навичок і вмінь учасника у правозастосуванні. Його оцінювання здійснюється членами екзаменаційної комісії шляхом установлення відповідності змісту виконаної роботи показникам, визначеним Методичними вказівками, з виставленням балів за кожен передбачений ними елемент.

Оцінювання таких складових практичного завдання, як повнота та правильність установлення юридично значущих обставин, застосування норм матеріального і процесуального права, мотивування висновків, логічність та якість юридичного викладення, не зводиться виключно до механічної перевірки наявності наперед визначеної відповіді та передбачає професійне судження кожного члена екзаменаційної комісії в межах установлених критеріїв.

Відтак визначення конкретної кількості балів, якої заслуговує виконана учасником робота за відповідним елементом оцінювання, належить до повноважень членів екзаменаційної комісії. Адміністративний суд не здійснює повторної змістовної перевірки практичного завдання, не визначає, яку саме кількість балів належало виставити за окремі його елементи, та не замінює професійну оцінку членів екзаменаційної комісії власною оцінкою змісту роботи.

Водночас наявність професійного судження під час оцінювання не означає, що відповідна процедура перебуває поза межами судового контролю. Таке оцінювання здійснюється в межах нормативно визначених правил, якими встановлено порядок проведення кваліфікаційного іспиту, елементи та показники оцінювання практичного завдання, межі кількісної оцінки, порядок формування остаточного результату та передбачені процедурні гарантії. Саме дотримання цих правил і гарантій може бути предметом перевірки адміністративним судом.

Отже, предметом судової перевірки у цій справі є не правильність професійної оцінки змісту практичного завдання ОСОБА_1 як такої, а дотримання Комісією та членами екзаменаційної комісії встановлених меж реалізації відповідних повноважень, зокрема здійснення оцінювання за визначеними правилами та критеріями, дотримання процедури формування результату, забезпечення рівності умов для учасників та відсутність обставин, які б свідчили про свавільність оцінювання.

У цьому контексті Суд ураховує позицію позивачки про те, що заявлені нею вимоги не спрямовані на визначення Судом належної кількості балів за виконане практичне завдання. ОСОБА_1 пов`язує протиправність оскаржуваного рішення передусім із неможливістю, на її переконання, перевірити однаковість застосування членами екзаменаційної комісії визначених Методичними вказівками критеріїв за наявності істотних відмінностей між їхніми індивідуальними оцінками.

За таких обставин, оцінюючи наведені позивачкою розбіжності між індивідуальними оцінками, Суд має встановити не те, яка з виставлених оцінок є правильною, а те, чи свідчать ці розбіжності у сукупності з іншими обставинами справи про застосування до її практичного завдання різних критеріїв, відступ від визначених Методичними вказівками показників або інше порушення встановленого порядку оцінювання, здатне вплинути на затверджений результат.

Щодо розбіжностей між індивідуальними оцінками членів екзаменаційної комісії та їх мотивування

Позивачка пов`язує протиправність оскаржуваного рішення, зокрема, з істотними, на її думку, розбіжностями між оцінками, виставленими членами екзаменаційної комісії за окремі елементи виконаного нею практичного завдання.

Так, за елементом 1.1 практичне завдання ОСОБА_1 оцінено членами екзаменаційної комісії у 2, 1, 3 та 2 бали із 5 можливих; за елементом 1.2 - у 7, 12, 11 та 12 балів із 15 можливих; за елементом 1.3 - у 10, 14, 15 та 16 балів із 20 можливих; за елементом 1.4 - у 10, 7, 7 та 7 балів із 10 можливих; за елементом 2.1 - у 6, 2, 4,5 та 5 балів із 6 можливих.

На переконання позивачки, за відсутності письмових пояснень щодо причин виставлення конкретної кількості балів наведені відмінності не дають можливості встановити, які саме недоліки роботи врахував кожен екзаменатор та чи однаково членами екзаменаційної комісії застосовано визначені Методичними вказівками показники оцінювання.

Оцінюючи ці доводи, Суд виходить із того, що встановлення Методичними вказівками єдиних елементів, показників та меж оцінювання практичного завдання забезпечує однакову нормативну основу його перевірки всіма членами екзаменаційної комісії. Водночас єдність критеріїв оцінювання не передбачає тотожності результату їх застосування кожним членом екзаменаційної комісії до однієї й тієї самої роботи.

Як зазначалося вище, перевірка практичного завдання полягає у встановленні відповідності змісту виконаної учасником роботи визначеним показникам оцінювання. Кожен член екзаменаційної комісії самостійно оцінює таку відповідність та виставляє за кожен передбачений елемент відповідну кількість балів у межах установленої Методичними вказівками шкали. Оцінка члена екзаменаційної комісії за практичне завдання формується із суми виставлених ним оцінок за окремі елементи, а остаточний бал учасника - із середніх арифметичних оцінок усіх членів комісії за кожним із таких елементів.

Отже, передбачена Положенням модель оцінювання допускає відмінність індивідуальних оцінок членів екзаменаційної комісії за окремими елементами практичного завдання. Сам по собі факт такої відмінності не свідчить про застосування ними різних критеріїв оцінювання, якщо не встановлено обставин, які вказували б на використання показників, не передбачених Методичними вказівками, вихід за встановлені ними межі оцінювання або інший відступ від визначеного порядку перевірки роботи.

При цьому Суд ураховує не лише наведені позивачкою окремі випадки найбільших розбіжностей, а результати оцінювання її практичного завдання в цілому.

Так, член екзаменаційної комісії ОСОБА_2 , який за елементами 1.2 та 1.3 виставив найнижчі серед членів комісії оцінки - 7 та 10 балів відповідно, за елементами 1.4 та 2.1, навпаки, виставив найвищі можливі оцінки - 10 та 6 балів відповідно. ОСОБА_3 , який за елементом 2.1 виставив найнижчу оцінку - 2 бали із 6 можливих, за елементами 1.2 та 1.3 оцінив роботу у 12 та 14 балів відповідно. Водночас за окремими елементами оцінки членів екзаменаційної комісії повністю або переважно збігалися: за елементами 2.4 та 2.5 усі члени комісії виставили по 2 бали, за елементом 2.3 троє членів комісії виставили по 2 бали та один - 1 бал, а за елементом 4.1 троє членів комісії виставили по 2 бали та один - 1,5 бала.

Таким чином, відмінності між індивідуальними оцінками не мають послідовного характеру, за якого певний член екзаменаційної комісії систематично оцінював би елементи практичного завдання істотно вище або нижче порівняно з іншими членами комісії. Навпаки, один і той самий член комісії за одними елементами виставляв нижчі, а за іншими - вищі оцінки, тоді як щодо частини елементів оцінки членів комісії повністю або переважно збігалися.

Суд також ураховує, що сукупні індивідуальні оцінки членів екзаменаційної комісії за практичне завдання становили 50 балів у ОСОБА_2 , 51 бал у ОСОБА_3 , 57 балів у ОСОБА_4 та 58,5 бала в ОСОБА_5 . Різниця між найвищою та найнижчою із цих оцінок становила 8,5 бала. Остаточний бал ОСОБА_1 - 54,13 - відповідає середньому арифметичному зазначених індивідуальних оцінок з округленням до сотих. В екзаменаційній відомості зафіксовано остаточний бал 54,13.

Наведене не нівелює наявності істотних розбіжностей за окремими елементами практичного завдання. Зокрема, за елементом 2.1 членами екзаменаційної комісії виставлено 6, 2, 4,5 та 5 балів із 6 можливих. Однак кількісний розмір такої розбіжності сам по собі не дає можливості встановити причину її виникнення та не свідчить про те, що члени екзаменаційної комісії застосовували різні показники оцінювання. Установлення ж Судом того, яка саме із цих оцінок найбільшою мірою відповідає змісту виконаної позивачкою роботи, вимагало б самостійного зіставлення її роботи з відповідним показником Методичних вказівок та визначення належної кількості балів, тобто повторного професійного оцінювання практичного завдання.

Разом із тим основний аргумент ОСОБА_1 у цій частині полягає в тому, що за відсутності письмової фіксації причин виставлення кожним членом екзаменаційної комісії конкретної кількості балів неможливо перевірити, чи однаково ними застосовано встановлені Методичними вказівками критерії.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання ухвали Суду Комісія повідомила про відсутність індивідуальних оціночних листів, письмових зауважень, коментарів, рецензій чи протоколів, які містили б мотиви виставлення членами екзаменаційної комісії конкретної кількості балів за окремі елементи практичного завдання. Результати індивідуального оцінювання зафіксовані в екзаменаційній відомості шляхом зазначення кількості балів, виставлених кожним членом комісії за відповідний елемент.

Водночас Положення № 185/зп-24 та Методичні вказівки не передбачають обов`язку члена екзаменаційної комісії складати письмову рецензію на практичну роботу, формулювати зауваження чи коментарі до неї або окремо викладати мотиви виставлення конкретної кількості балів за кожен елемент. Установлена процедура передбачає фіксацію результату індивідуального оцінювання за визначеними елементами, однак не вимагає супроводження кожної такої оцінки окремим текстовим обґрунтуванням.

Відсутність такого обов`язку має значення і для оцінки доводу позивачки про неможливість перевірити причини відмінностей між індивідуальними оцінками. Можливість судового контролю за дотриманням установлених критеріїв оцінювання не означає, що процедура повинна передбачати створення додаткових документів чи фіксацію пояснень, складення яких нормативним регулюванням не передбачено.

При цьому відсутність окремого текстового пояснення кожної індивідуальної оцінки не означає, що критерії, за якими здійснювалася перевірка роботи, не були визначені або що їх неможливо встановити. Методичними вказівками наперед визначено елементи практичного завдання, що підлягають оцінюванню, показники їх оцінювання та максимальну кількість балів, а екзаменаційна відомість відображає кількість балів, виставлену кожним членом екзаменаційної комісії за кожен із таких елементів.

Посилання позивачки на частину другу статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України наведеного висновку не змінює. Покладений цією нормою на суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення означає необхідність підтвердити у судовому процесі обставини, на яких ґрунтується його правомірність, відповідними доказами. Водночас ця норма не змінює встановленого спеціальним нормативним регулюванням порядку проведення та документального оформлення оцінювання практичного завдання і не встановлює обов`язку створювати документи, складення яких таким порядком не передбачено.

Тому відсутність письмових рецензій, коментарів, зауважень чи інших документів із викладенням мотивів кожної індивідуальної оцінки сама по собі не може розцінюватися як невиконання відповідачем обов`язку доказування правомірності оскаржуваного рішення. Виконання Комісією такого обов`язку підлягає оцінці з урахуванням документів і відомостей, створення та фіксацію яких передбачала встановлена процедура оцінювання, а також інших досліджених Судом доказів.

У цій справі матеріалами екзаменаційної відомості підтверджено, що оцінювання практичного завдання ОСОБА_1 здійснювалося за передбаченими Методичними вказівками елементами, індивідуальні оцінки кожного члена екзаменаційної комісії зафіксовані окремо та виставлені в межах установленої для відповідних елементів кількості балів. Обставин, які б свідчили про застосування будь-ким із членів екзаменаційної комісії іншого показника оцінювання, вимог, не передбачених Методичними вказівками, вихід за встановлені межі оцінювання або інший відступ від визначеного порядку перевірки роботи, Судом не встановлено.

Отже, установлені у справі розбіжності між індивідуальними оцінками членів екзаменаційної комісії, у тому числі їх значний розмір за окремими елементами практичного завдання, самі по собі не підтверджують застосування до роботи ОСОБА_1 різних критеріїв оцінювання. Відсутність окремого письмового пояснення причин виставлення кожної індивідуальної оцінки, обов`язку щодо складення якого нормативне регулювання не передбачає, у поєднанні з установленим характером розбіжностей також не дає достатніх підстав для висновку про недотримання членами екзаменаційної комісії визначених Методичними вказівками критеріїв або про порушення встановленого порядку оцінювання практичного завдання позивачки.

Щодо відсутності модельного судового рішення та спеціальних методичних роз`яснень

Позивачка також звертає увагу на те, що, як зазначено самим відповідачем, окремого модельного судового рішення або спеціальних методичних роз`яснень для екзаменаційної комісії № 5 не затверджувалося. На її думку, за таких обставин саме Методичні вказівки, затверджені рішенням Комісії від 30 квітня 2025 року № 96/зп-25, були єдиною об`єктивною основою оцінювання, а тому істотні відмінності між індивідуальними оцінками потребують пояснення з погляду однакового застосування визначених ними показників.

Суд погоджується з тим, що оцінювання практичного завдання мало здійснюватися відповідно до Методичних вказівок та не могло ґрунтуватися на критеріях, які ними не передбачені. Водночас відсутність окремого модельного судового рішення або спеціальних методичних роз`яснень сама по собі не свідчить про відсутність установленого стандарту перевірки практичного завдання.

Підпунктом 5.5.4 пункту 5.5 Положення передбачено затвердження Комісією Методичних вказівок з оцінювання практичного завдання, а відповідно до підпункту 5.5.5 цього пункту перевірка роботи полягає у встановленні відповідності змісту виконаного учасником завдання показникам, визначеним такими Методичними вказівками.

На виконання цих приписів рішенням Комісії від 30 квітня 2025 року № 96/зп-25 затверджено Методичні вказівки з оцінювання практичного завдання, якими визначено елементи роботи, що підлягають оцінюванню, показники їх оцінювання та максимальну кількість балів за кожним із них.

Отже, встановлена процедура оцінювання не була побудована на зіставленні роботи учасника з єдиним наперед підготовленим текстом правильного судового рішення. Нормативно визначеним орієнтиром для членів екзаменаційної комісії були відповідні елементи та показники Методичних вказівок, за якими вони мали оцінити зміст виконаної роботи.

Відсутність затвердженого модельного рішення чи додаткових методичних роз`яснень, таким чином, не може бути ототожнена з відсутністю критеріїв оцінювання. Водночас ця обставина не позбавляє значення довід позивачки про необхідність дотримання членами екзаменаційної комісії саме тих критеріїв, які були визначені Методичними вказівками.

Питання про те, чи свідчать розбіжності між виставленими ОСОБА_1 індивідуальними оцінками про неоднакове застосування цих критеріїв, Суд уже оцінив вище та встановив, що сам характер таких розбіжностей не дає достатніх підстав для висновку про застосування членами екзаменаційної комісії різних критеріїв або про відступ від Методичних вказівок.

За таких обставин відсутність окремого модельного судового рішення або спеціальних методичних роз`яснень для екзаменаційної комісії № 5 не підтверджує порушення встановленого порядку оцінювання практичного завдання ОСОБА_1 .

Щодо підстав для повторної перевірки практичного завдання

Окремо позивачка звертає увагу на передбачений підпунктом 6.3.1 пункту 6.3 Положення механізм повторної перевірки практичного завдання у разі встановлення суттєвих розбіжностей між оцінками членів екзаменаційної комісії.

Відповідно до зазначеної норми член Комісії - доповідач під час підготовки до розгляду питання про затвердження кодованих результатів виконаних практичних завдань досліджує оцінки членів екзаменаційної комісії за виконане учасником практичне завдання на предмет суттєвих розбіжностей в оцінках однієї роботи. У разі встановлення розбіжності між найвищою і найнижчою оцінками членів екзаменаційної комісії, виставленими за виконане учасником практичне завдання, у 20 і більше відсотків від максимально можливого бала така робота підлягає повторній перевірці іншою екзаменаційною комісією без участі осіб, які брали участь у первинному оцінюванні.

Отже, Положення пов`язує проведення обов`язкової повторної перевірки не з будь-якою відмінністю між оцінками членів екзаменаційної комісії та не з розбіжністю між оцінками за окремим елементом практичного завдання, а з різницею між найвищою та найнижчою оцінками за виконане учасником практичне завдання в цілому, яка становить 20 і більше відсотків від максимально можливого бала.

Як убачається з екзаменаційної відомості, сукупні оцінки членів екзаменаційної комісії за практичне завдання ОСОБА_1 становили 50, 51, 57 та 58,5 бала. Різниця між найвищою та найнижчою з них становила 8,5 бала, або 11,33 відсотка від максимально можливих 75 балів, тобто не досягала встановленого Положенням двадцятивідсоткового порогу.

ОСОБА_1 не стверджує, що наведена розбіжність сама по собі зумовлювала обов`язкову повторну перевірку її практичного завдання. Натомість позивачка вважає, що недосягнення встановленого двадцятивідсоткового порогу не виключає правового значення розбіжностей між оцінками за окремими елементами роботи під час перевірки правомірності рішення Комісії за критеріями частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд погоджується з тим, що недосягнення встановленого підпунктом 6.3.1 пункту 6.3 Положення двадцятивідсоткового порогу саме по собі не виключає судової перевірки інших доводів щодо дотримання процедури та критеріїв оцінювання. Водночас правове значення цього порогу полягає в тому, що саме з його досягненням нормативне регулювання пов`язує конкретний процедурний наслідок - обов`язкову повторну перевірку практичного завдання іншою екзаменаційною комісією.

Отже, розбіжності між оцінками за окремими елементами практичного завдання можуть бути враховані Судом під час перевірки доводів про дотримання встановлених критеріїв і процедури оцінювання, що Судом здійснено вище. Водночас такі розбіжності не є самостійною передбаченою Положенням підставою для повторної перевірки роботи, оскільки визначений підпунктом 6.3.1 пункту 6.3 Положення критерій застосовується до найвищої та найнижчої оцінок практичного завдання в цілому.

Щодо різного кількісного складу екзаменаційних комісій та рівності умов оцінювання

Позивачка також пов`язує протиправність оскаржуваного рішення з різним кількісним складом екзаменаційних комісій, утворених для перевірки практичних завдань учасників кваліфікаційного іспиту.

На обґрунтування цих доводів ОСОБА_1 посилається на те, що екзаменаційні комісії № 1- 4 були сформовані у складі трьох членів Комісії, тоді як екзаменаційна комісія № 5, яка здійснювала перевірку її практичного завдання, - у складі чотирьох членів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

На думку позивачки, за таких умов оцінка кожного члена екзаменаційної комісії у складі трьох осіб мала вагу однієї третини під час формування середнього бала, тоді як оцінка кожного члена екзаменаційної комісії № 5 - однієї четвертої, що свідчить про неоднакові умови визначення результатів учасників одного етапу кваліфікаційного іспиту.

Оцінюючи ці доводи, Суд ураховує, що відповідно до пункту 1.6 розділу 1 Положення одним із основних принципів іспиту є рівність умов для його учасників. Водночас дотримання цього принципу передбачає насамперед застосування до учасників однакових правил проведення іспиту та критеріїв оцінювання, а сама по собі відмінність в окремих організаційних умовах не свідчить про порушення принципу рівності, якщо вона не зумовила застосування до учасника іншого порядку оцінювання або не поставила його у менш сприятливе становище.

Підпунктом 5.5.1 пункту 5.5 розділу 5 Положення передбачено, що практичне завдання оцінюється екзаменаційною комісією, склад якої затверджується рішенням Комісії. При цьому Положення не встановлює вимоги щодо однакової кількості членів усіх екзаменаційних комісій, утворених для перевірки практичних завдань учасників відповідного етапу іспиту.

Незалежно від кількісного складу екзаменаційної комісії кожен її член здійснює перевірку практичного завдання за Методичними вказівками та виставляє оцінки за кожен передбачений ними елемент. Оцінка члена екзаменаційної комісії за виконане учасником практичне завдання формується із суми його оцінок за кожен елемент. Після оцінювання практичного завдання усіма членами відповідної екзаменаційної комісії інформаційна система визначає середні арифметичні оцінки за кожним елементом на підставі виставлених ними оцінок, а бал учасника формується із суми таких середніх арифметичних оцінок.

Отже, кількісний склад екзаменаційної комісії не змінював установлених критеріїв оцінювання практичного завдання, максимально можливої кількості балів за його окремі елементи, способу формування індивідуальної оцінки члена екзаменаційної комісії та передбаченого Положенням способу визначення остаточного бала учасника.

Суд ураховує, що за різної кількості членів екзаменаційної комісії математична частка кожної індивідуальної оцінки у середньому арифметичному є різною. Водночас сама по собі ця обставина не свідчить про створення для учасників різних умов оцінювання у розумінні пункту 1.6 розділу 1 Положення. За однакового способу визначення середнього арифметичного кількість індивідуальних оцінок, з яких воно обчислюється, не визначає наперед результат учасника та сама по собі не створює для нього переваги або несприятливого становища.

При цьому довід позивачки про несприятливий вплив саме чотиричленного складу екзаменаційної комісії на отриманий нею результат не знаходить підтвердження і з огляду на фактичні індивідуальні оцінки її практичного завдання.

Як убачається з екзаменаційної відомості, практичне завдання ОСОБА_1 оцінювали ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . За результатами оцінювання всіх передбачених елементів сума виставлених кожним із них балів становила відповідно 50, 51, 57 та 58,5 бала. На підставі цих оцінок остаточний бал позивачки за практичне завдання становив 54,13 бала, а після застосування коефіцієнта 2 - 108,26 бала.

Перевірка впливу кількісного складу екзаменаційної комісії на конкретний результат позивачки не підтверджує того, що оцінювання її роботи чотирма, а не трьома членами комісії саме по собі призвело до отримання нею результату «не складено».

З огляду на те, що сума середніх арифметичних оцінок за кожним елементом математично відповідає середньому арифметичному сумарних оцінок членів екзаменаційної комісії за всі елементи роботи, вплив участі кожного з чотирьох екзаменаторів може бути перевірений шляхом умовного виключення його оцінки з відповідного розрахунку.

Так, у разі умовного виключення з розрахунку оцінки ОСОБА_2 середній бал за практичне завдання становив би 55,5 бала, а після застосування коефіцієнта 2 - 111 балів; у разі виключення оцінки ОСОБА_3 - 55,17 бала, або 110,33 бала з урахуванням коефіцієнта 2; у разі виключення оцінки ОСОБА_4 - 53,17 бала, або 106,33 бала з урахуванням коефіцієнта 2; у разі виключення оцінки ОСОБА_5 - 52,67 бала, або 105,33 бала з урахуванням коефіцієнта 2.

Отже, напрям зміни середнього бала за умови оцінювання роботи трьома членами екзаменаційної комісії залежав би не від самої кількості екзаменаторів, а від того, оцінка якого саме члена комісії не брала б участі у формуванні середнього значення. У двох із чотирьох можливих варіантів умовного виключення однієї оцінки бал позивачки збільшився б порівняно з фактично визначеними їй 108,26 бала, а у двох інших - зменшився б.

Водночас у жодному з наведених варіантів визначення результату на підставі оцінок трьох із чотирьох членів екзаменаційної комісії, які фактично перевіряли роботу ОСОБА_1 , її результат не досягав би встановленого прохідного бала 112,5. Найбільш сприятливим для позивачки був би варіант умовного виключення найнижчої оцінки ОСОБА_2 , однак і в такому разі результат становив би 111 балів, тобто залишався б нижчим за прохідний на 1,5 бала.

Таким чином, можливість збільшення бала ОСОБА_1 в окремих гіпотетичних варіантах тричленного складу не свідчить про те, що саме участь четвертого екзаменатора створила для неї менш сприятливі математичні умови. Збільшення або зменшення результату є наслідком виключення з розрахунку конкретної індивідуальної оцінки, а не зменшення кількості членів екзаменаційної комісії як такого.

При цьому принцип рівності умов проведення кваліфікаційного іспиту не може тлумачитися як гарантія учаснику такого кількісного чи персонального складу екзаменаційної комісії, за якого отриманий ним результат був би найбільш сприятливим. Визначальним є застосування до його роботи встановлених правил оцінювання та передбаченого порядку формування остаточного бала, а не результат, який міг би бути отриманий за умови гіпотетичного виключення з розрахунку однієї з фактично виставлених оцінок.

Отже, хоча за різного кількісного складу екзаменаційних комісій математична частка індивідуальної оцінки кожного їх члена у середньому арифметичному відрізняється, сама по собі така відмінність не підтверджує порушення принципу рівності умов проведення кваліфікаційного іспиту. У цій справі Суд не встановив обставин, які б свідчили про застосування до практичного завдання ОСОБА_1 іншого порядку чи критеріїв оцінювання або про такий вплив кількісного складу екзаменаційної комісії № 5, який поставив позивачку у менш сприятливе становище порівняно з іншими учасниками.

Щодо статистичних показників результатів другої групи

Позивачка пов`язує протиправність оскаржуваного рішення, зокрема, зі статистичними показниками результатів виконання практичного завдання учасниками другої групи 30 жовтня 2025 року, у складі якої вона проходила четвертий етап кваліфікаційного іспиту.

За наведеними ОСОБА_1 розрахунками, із 109 учасників цієї групи кваліфікаційний іспит успішно склали 66 осіб, що становить 60,6 %, тоді як 43 учасники, або 39,4 %, його не склали. Зіставляючи ці дані з результатами інших груп, позивачка зазначає, що середній показник успішності за відповідний період становив 79,8 %, та вважає результати другої групи статистично нетиповими.

Водночас у відповіді на відзив ОСОБА_1 уточнює, що наведені статистичні показники не розглядаються нею як самостійний доказ протиправності результату оцінювання її практичного завдання, а мають допоміжне значення та, на її думку, підлягають оцінці у сукупності з іншими обставинами, на які вона посилається на обґрунтування позовних вимог.

Оцінюючи ці доводи, Суд виходить із того, що передбачений Положенням та Методичними вказівками механізм оцінювання практичного завдання має індивідуальний характер. Оцінюванню підлягає зміст конкретно виконаної роботи за визначеними елементами та показниками: кожен член екзаменаційної комісії самостійно виставляє відповідні оцінки, після чого інформаційною системою визначаються їх середні арифметичні значення та формується підсумковий бал учасника.

Отже, результат оцінювання конкретної роботи нормативно не поставлений у залежність від показника успішності групи, у складі якої учасник виконував практичне завдання, чи від результатів інших груп. Положення також не передбачає, що відмінність між показниками успішності окремих груп сама по собі свідчить про неналежне оцінювання виконаних у такій групі робіт або є підставою для перегляду індивідуального результату учасника.

Водночас Суд не залишає поза увагою, що наведені позивачкою показники 60,6 % та 79,8 % свідчать про відмінність між результатами другої групи та визначеним позивачкою середнім показником успішності інших учасників. Проте статистичні дані відображають кінцевий результат певної сукупності учасників, але самі по собі не встановлюють причин його формування.

Зокрема, із самої різниці наведених показників неможливо встановити, що нижчий рівень успішності другої групи був зумовлений недоліками практичного завдання, дефектом критеріїв його перевірки, застосуванням до учасників цієї групи інших підходів до оцінювання чи відступом екзаменаторів від установленої процедури. Для того щоб така статистична відмінність могла свідчити про порушення прав конкретного учасника, має бути встановлений її зв`язок із певним процедурним чинником, який стосувався оцінювання його роботи та міг вплинути на отриманий результат.

Такого зв`язку щодо оцінювання практичного завдання ОСОБА_1 за кодом № 0006121 Суд не встановив. Як зазначено вище, досліджені Судом розбіжності між індивідуальними оцінками членів екзаменаційної комісії не дають підстав для висновку про застосування до роботи позивачки різних критеріїв оцінювання чи відступ від Методичних вказівок, а різний кількісний склад екзаменаційних комісій у конкретних обставинах справи не поставив ОСОБА_1 у менш сприятливе становище та не зумовив отримання нею результату «не складено».

За таких обставин наведені позивачкою статистичні показники, у тому числі при їх оцінці разом з іншими дослідженими Судом обставинами, не дають підстав установити наявність спільного процедурного чинника, який зумовив нижчий показник успішності другої групи та водночас позначився на оцінюванні практичного завдання ОСОБА_1 . Саме лише перебування позивачки у групі з нижчим показником успішності не є достатньою підставою для висновку про необ`єктивність оцінювання її роботи та протиправність затвердженого результату.

Щодо доводів про необхідність реагування Комісії на звернення учасників кваліфікаційного іспиту

Позивачка також посилається на те, що до затвердження декодованих результатів виконання практичного завдання Комісія була обізнана зі зверненнями учасників кваліфікаційного іспиту щодо результатів оцінювання робіт другої групи 30 жовтня 2025 року та висловленими ними сумнівами щодо об`єктивності такого оцінювання.

На переконання ОСОБА_1 , за наявності інформації про істотне відхилення показника успішності цієї групи від результатів інших груп, а також звернень учасників щодо результатів оцінювання Комісія не могла обмежитися формальним затвердженням декодованих результатів, а мала перевірити наведені обставини та надати їм належну оцінку до прийняття рішення від 05 серпня 2026 року № 105/зп-26.

Оцінюючи ці доводи, Суд ураховує, що на час прийняття оскаржуваного рішення Комісія була обізнана про наявність відповідних звернень учасників кваліфікаційного іспиту. Водночас сам по собі факт надходження таких звернень не свідчить про наявність порушень під час оцінювання практичних завдань та не визначає правових наслідків, які Комісія зобов`язана була застосувати щодо результату конкретного учасника.

Як зазначено вище, Положення передбачає визначену послідовність установлення результатів кваліфікаційного іспиту. Перед затвердженням кодованих результатів член Комісії - доповідач досліджує оцінки членів екзаменаційної комісії за виконане учасником практичне завдання на предмет суттєвих розбіжностей, а в разі встановлення між найвищою та найнижчою оцінками за практичне завдання розбіжності у 20 і більше відсотків від максимально можливого бала така робота підлягає повторній перевірці іншою екзаменаційною комісією.

Натомість Положення не передбачає повторної перевірки практичного завдання у зв`язку із самим фактом надходження звернень учасників, їх кількістю, незгодою учасників із виставленими оцінками чи відмінністю статистичних показників успішності окремих груп.

Тому обізнаність Комісії зі зверненнями учасників могла мати значення для оцінки дотримання процедури лише за умови, якщо наведені у таких зверненнях обставини вказували на конкретне порушення встановленого порядку проведення або оцінювання практичного завдання, яке вимагало передбаченого нормативним регулюванням реагування.

Разом із тим із наведених позивачкою обставин не вбачається, що до прийняття рішення від 05 серпня 2026 року Комісія отримала інформацію про порушення встановленого порядку формування екзаменаційної комісії, застосування до робіт учасників другої групи інших критеріїв оцінювання, недотримання передбаченого Положенням способу визначення бала або інший конкретний процедурний дефект, який стосувався практичного завдання ОСОБА_1 .

При цьому, як установлено Судом вище, передбачена підпунктом 6.3.1 пункту 6.3 Положення підстава для повторної перевірки практичного завдання ОСОБА_1 не виникла, а наведені позивачкою статистичні показники результатів другої групи самі по собі не дають можливості встановити причини їх відмінності від результатів інших груп.

Отже, сам факт обізнаності Комісії на час прийняття рішення від 05 серпня 2026 року № 105/зп-26 зі зверненнями учасників та висловленими ними сумнівами щодо результатів оцінювання не покладав на Комісію обов`язку повторно перевірити практичне завдання ОСОБА_1 за відсутності передбаченої Положенням підстави для такої перевірки або встановлених відомостей про конкретне порушення процедури оцінювання її роботи.

Щодо дискреційних повноважень Комісії та правових висновків Верховного Суду

Позивачка, обґрунтовуючи протиправність оскаржуваного рішення, зазначає, що наявність у Вищої кваліфікаційної комісії суддів України дискреційних повноважень щодо проведення кваліфікаційного іспиту та визначення його результатів не виключає судового контролю за способом їх реалізації.

У цьому контексті ОСОБА_1 посилається, зокрема, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2026 року у справі № 990/301/25, відповідно до якої судовий контроль за реалізацією Комісією дискреційних повноважень здійснюється за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд погоджується із наведеним загальним підходом.

Наявність у Комісії та членів екзаменаційної комісії повноважень, реалізація яких передбачає професійне оцінювання, не виводить прийняті за результатами їх реалізації рішення поза межі судового контролю. Такий контроль здійснюється з урахуванням критеріїв, установлених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та охоплює перевірку того, чи діяли відповідні суб`єкти в межах наданих повноважень, із дотриманням установленої процедури, визначених критеріїв оцінювання, принципу рівності та інших передбачених законом гарантій.

Водночас характер і межі такого контролю залежать від змісту повноваження, яке реалізується, та нормативного регулювання відповідної процедури.

У справі № 990/301/25 предметом судового контролю було рішення Комісії про непідтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя у відповідному суді, прийняте за результатами кваліфікаційного оцінювання. Закон прямо передбачав ухвалення Комісією мотивованого рішення з цього питання, а встановлені у тій справі обставини стосувалися повноти оцінки Комісією конкретних відомостей та пояснень кандидата, які мали значення для зробленого нею висновку.

Натомість у цій справі предметом спору є рішення про затвердження декодованого результату виконання практичного завдання. Порядок його формування та зміст визначені спеціальними нормами Положення № 185/зп-24, відповідно до яких результат практичного завдання формується на підставі індивідуальних оцінок членів екзаменаційної комісії, а у рішенні про затвердження декодованих результатів зазначаються прізвище, ім`я, по батькові учасника, його код, бал та результат відповідного етапу іспиту.

Отже, висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 990/301/25 про необхідність належного мотивування рішення Комісії не може бути застосований без урахування відмінностей нормативного регулювання та характеру рішень, які були предметом судового контролю.

Зокрема, цей правовий висновок не встановлює обов`язку кожного члена екзаменаційної комісії письмово викладати мотиви виставлення конкретної кількості балів за кожен елемент практичного завдання, якщо такого обов`язку не передбачає нормативне регулювання відповідної процедури.

Водночас відсутність такого обов`язку не означає неможливості судового контролю. Як установлено Судом вище, перевірці підлягає дотримання встановленого порядку оцінювання, застосування визначених Методичними вказівками елементів і показників, порядок формування остаточного бала, дотримання принципу рівності умов, наявність передбачених Положенням підстав для повторної перевірки роботи та інші обставини, які могли б свідчити про вихід за межі наданих повноважень або свавільність оцінювання.

Посилання ОСОБА_1 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 також не змінює такого висновку. Спір у зазначеній справі виник у зв`язку з неналежним розглядом звернення особи Президентом України та не стосувався проведення кваліфікаційного іспиту, оцінювання практичного завдання чи реалізації членами екзаменаційної комісії професійного судження.

Тому висновки у справі №9901/21/19 можуть бути враховані в частині загального підходу щодо необхідності належного виконання суб`єктом владних повноважень установленої законом процедури, однак не визначають змісту обов`язків Комісії під час оцінювання практичного завдання та затвердження результатів такого оцінювання.

Таким чином, Суд погоджується з позивачкою в тому, що дискреційний характер повноважень Комісії не виключає їх перевірки адміністративним судом за критеріями частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Водночас здійснення такого контролю не наділяє Суд повноваженнями підміняти професійне судження членів екзаменаційної комісії власною оцінкою практичного завдання або встановлювати додаткові вимоги до процедури та форми фіксації результатів оцінювання, яких нормативне регулювання не передбачає.

Підсумовуючи наведене, Суд ураховує, що ОСОБА_1 обґрунтовує протиправність оскаржуваного рішення сукупністю обставин, які, на її переконання, свідчать про неможливість перевірити об`єктивність оцінювання її практичного завдання та однаковість застосування членами екзаменаційної комісії визначених Методичними вказівками критеріїв.

У зв`язку із цим Суд оцінив наведені позивачкою обставини не лише окремо, а й у їх взаємозв`язку, перевіривши, чи дають вони у сукупності підстави для висновку про застосування до практичного завдання ОСОБА_1 різних критеріїв оцінювання, відступ від установленої процедури, порушення принципу рівності умов проведення кваліфікаційного іспиту або іншу неналежну реалізацію Комісією та членами екзаменаційної комісії наданих їм повноважень.

За результатами такої перевірки Суд не встановив порушення визначених Положенням та Методичними вказівками правил і процедури оцінювання практичного завдання позивачки.

Як установлено під час розгляду справи, практичне завдання позивачки оцінено за визначеними Методичними вказівками елементами та показниками, індивідуальні оцінки членів екзаменаційної комісії зафіксовано в екзаменаційній відомості, а остаточний бал сформовано в порядку, передбаченому Положенням.

Водночас установлені розбіжності між індивідуальними оцінками за окремими елементами роботи у взаємозв`язку з іншими наведеними позивачкою обставинами не підтверджують застосування членами екзаменаційної комісії різних критеріїв оцінювання чи відступу від Методичних вказівок. Не встановлено Судом і того, що різний кількісний склад екзаменаційних комісій, статистичні показники результатів другої групи, відсутність окремого письмового мотивування індивідуальних оцінок або обізнаність Комісії зі зверненнями учасників свідчать про наявність процедурного порушення, яке стосувалося оцінювання практичного завдання ОСОБА_1 та могло вплинути на його результат.

Суд ураховує також близькість отриманого позивачкою результату - 108,26 бала - до встановленого прохідного бала 112,5. Проте сама по собі ця обставина не є підставою для повторної перевірки роботи, а порушень установленої процедури оцінювання, які у взаємозв`язку з такою різницею могли б поставити під сумнів правомірність затвердженого результату, Суд не встановив.

Таким чином, наведені ОСОБА_1 обставини, оцінені як окремо, так і в їх сукупності, не підтверджують порушення встановленого порядку оцінювання її практичного завдання та не дають підстав для висновку про необґрунтованість, упередженість, нерозсудливість чи порушення принципу рівності під час визначення та затвердження його результату.

Отже, перевіривши оскаржуване рішення в межах заявлених позовних вимог та за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд не встановив підстав для визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 05 серпня 2026 року № 105/зп-26 у частині затвердження декодованого результату виконання ОСОБА_1 практичного завдання за кодом № 0006121.

Оскільки Суд не встановив протиправності оскаржуваного рішення та порушення у зв`язку з його прийняттям прав позивачки, відсутні підстави і для зобов`язання Комісії повторно розглянути питання про результат виконання нею практичного завдання.

З огляду на викладене Суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.

Керуючись статтями 241-243, 246, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді Л. І. Бившева

І. А. Гончарова

В.В. Хохуляк

В. П. Юрченко