Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №300/3328/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 300/3328/25

адміністративне провадження № К/990/20374/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Тацій Л.В., Стародуба О.П., розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року, ухвалене у складі судді Скільського І.І., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів Кузьмича С.М. (доповідач), Курильця А.Р., Мікули О.І., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Департамент містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Холенд-Девелопмент», про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

I. ІСТОРІЯ СПРАВИ

I.I Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2025 року ОСОБА_1 (далі - також ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до Івано-Франківської міської ради (далі - також відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Департамент містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради (далі - також Департамент), Товариство з обмеженою відповідальністю «Холенд-Девелопмент» (далі - також ТОВ «Холенд-Девелопмент»), у якому просила визнати незаконним та скасувати рішення Івано-Франківської міської ради «Про затвердження детального плану території» від 14 листопада 2024 року № 208-47 (далі - також спірне, оскаржене рішення).

2. В обґрунтуванні позову зазначалось, що спірним рішенням відповідача затверджений детальний план території для багатоквартирної забудови з об`єктами громадського призначення в межах вулиць Надрічна -Чумака у с. Вовчинець Івано-Франківської області (далі - також ДПТ).

3. Позивачка стверджувала, що зазначене у проєкті вказаного детального плану цільове і функціональне призначення охоплених ним земельних ділянок не узгоджувалось із положеннями Генерального плану міста Івано-Франківська та села Вовчинець, а сам проєкт такого детального плану не містив передбачених законом погоджень та не відповідав державним будівельним нормам.

4. У позовній заяві також наводились доводи про порушення відповідачем визначеної законом процедури громадського обговорення детального плану території населеного пункту, що, на думку позивачки, призвело до обмеження її у праві надання пропозицій до такої містобудівної документації.

5. За такої аргументації підстав позову ОСОБА_1 вважала, що розроблений у спірних відносинах детальний план території населеного пункту не відповідав вимогам законодавства, а тому його затвердження спірним рішенням відповідача є протиправним та призвело до порушення її прав.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

6. Розглянувши цю справу, Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалив рішення від 26 листопада 2025 року, яким у задоволенні позову відмовив. За результатами апеляційного перегляду цієї справи Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову від 01 квітня 2026 року, якою зазначене рішення суду першої інстанції залишив без змін.

7. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що обраний відповідачем спосіб доведення змісту затвердженого спірним рішенням ДПТ до відома громадськості відповідав релевантним спірним правовідносинам положенням законодавства, зокрема, нормам частини п`ятої статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної документації», й жодним чином не порушив інтереси громадян, у тому числі позивачки, які мали намір ознайомитися із змістом детального плану території та, за потреби, подати свої зауваження чи пропозиції.

8. Суди також вважали, що визначення та закріплення у ДПТ виду цільового та функціонального призначення охоплених ним земельних ділянок здійснено відповідачем з дотриманням норм, чинних у період існування спірних у цій справі правовідносин.

9. У зв`язку з цим суди першої та апеляційної інстанцій відхилили доводи позивачки про невідповідність детального плану території містобудівній документації вищого рівня. При цьому суди відзначили, що позивачка вказувала лише на невідповідність детального плану території, затвердженого оскаржуваним рішенням, положенням генерального плану, проте не навела обґрунтувань стосовно того, чому наявні у ДПТ та генеральному плані розбіжності слід вважати такими, що суперечать генеральному плану, а не такими, що його деталізують.

10. Беручи до уваги з`ясовані у справі обставини та чинне станом на момент виникнення спірних правовідносин їх правове регулювання, суди виснували, що передбачена законом процедура організації та проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проєкту затвердженого спірним рішенням відповідача детального плану території у цьому випадку була дотримана.

11. Надаючи оцінку доводам позову про відсутність в проєкті ДПТ усіх відстаней від існуючих будівель до запроєктованих будинків та до стіни належного позивачці садибного будинку, суди зауважили, що питання висотності, щільності забудови, технічних умов будівництва вирішуються під час надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, які має бути враховано замовником під час проєктування будівництва, а не у детальному плані території.

I.III Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. Не погодившись із вказаними судовими рішеннями ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, покликаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Рішенням Івано-Франківської міської ради від 15 грудня 2023 року № 267-39, прийнятим відповідно до законів України «Про регулювання містобудівної діяльності» та «Про місцеве самоврядування в Україні», з врахуванням порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 вересня 2021 року № 926, надано дозвіл на розроблення детального плану території, зокрема: Для багатоквартирної забудови з об`єктами громадського призначення в межах вулиць Надрічна - Чумака у с. Вовчинець (пункт 1.2 Рішення). Замовником розроблення детального плану визначено Департамент містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради.

14. Вказане рішення оприлюднено на офіційному сайті Івано-Франківської міської ради, а 01 квітня 2024 року на офіційному веб-сайті Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради було опубліковано «Повідомлення про оприлюднення проєкту документа державного планування та звіту про стратегічну екологічну оцінку»: повна назва документа державного планування - «Розроблення детального плану території для багатоквартирної забудови з об`єктами громадського призначення в межах вулиць Надрічна -Чумака у с. Вовчинець».

15. У зазначеному повідомленні, серед іншого, зазначено:

а) дата оприлюднення проєкту ДПТ та звіту про стратегічну екологічну оцінку: шляхом розміщення на офіційному веб-сайті Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради - 01 квітня 2024 року.

б) способи участі громадськості (надання письмових зауважень і пропозицій, громадські слухання тощо): громадськість в межах строку громадського обговорення має право подати в письмовій формі зауваження та пропозиції до звіту про стратегічну екологічну оцінку (далі - також СЕО) та проєкту документу державного планування. Усі зауваження і пропозиції до проєкту документа державного планування та звіту про СЕО, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов`язковому розгляду замовником. За результатами розгляду замовник враховує одержані зауваження або вмотивовано їх відхиляє. Громадські обговорення даного проєкту ДПТ включатимуть проведення громадських слухань;

в) дата, час і місце проведення запланованих громадських слухань (у разі проведення): громадські слухання відбудуться 16 квітня 2024 року о 09:00 вул. Незалежності, 9, каб. 501 у м. Івано-Франківську.

г) орган, від якого можна отримати інформацію та адресу, за якою можна ознайомитися з проєктом документа державного планування, звітом про стратегічну екологічну оцінку та екологічною інформацією, у тому числі пов`язаною зі здоров`ям населення, що стосується документа державного планування: Департамент містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради, адреса: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 9, тел.: (0342) 53-19-28, e-mail: dma.if.mvk@gmail.com

д) орган, до якого подаються зауваження і пропозиції, поштова та електронна адреси та строки подання зауважень і пропозицій: Департамент містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради, адреса: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 9, тел.: (0342) 53-19-28, e-mail: dma.if.mvk@gmail.com.

Зауваження та пропозиції до проєкту державного планування та звіту про стратегічну екологічну оцінку надаються протягом 30 днів з дня оприлюднення звіту, тобто до 01 травня 2024 року включно.

д) місцезнаходження наявної екологічної інформації, у тому числі пов`язаної із здоров`ям населення, що стосується документа державного планування: Департамент містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради, адреса: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 9, тел.: (0342) 53-19-28, e-mail: dma.if.mvk@gmail.com.

16. З 01 квітня 2024 року по 01 травня 2024 року тривало громадське обговорення щодо врахування громадських інтересів під час розроблення детального плану території для багатоквартирної забудови з об`єктами громадського призначення в межах вулиць Надрічна -Чумака у с. Вовчинець. 16 квітня 2024 року відбулося громадське слухання згаданого проєкту детального плану території.

17. Згідно з протоколом громадських слухань з розгляду проєкту містобудівної документації «Розроблення детального плану території для багатоквартирної забудови з об`єктами громадського призначення в межах вулиць Надрічна -Чумака у с.Вовчинець» від 16 квітня 2024 року в слуханнях приймали участь як мешканці м.Івано-Франківська так і села Вовчинець.

18. Рішенням Івано-Франківської міської ради від 14 листопада 2024 року № 208-47 затверджено детальний план території для багатоквартирної забудови з об`єктами громадського призначення в межах вулиць Надрічна -Чумака у с. Вовчинець.

19. Не погоджуючись із вказаним рішенням Івано-Франківської міської ради, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

III. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

20. Касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої та підпунктів «в» і «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

21. Доводи, які зумовили відкриття касаційного провадження у справі, що розглядаються, ґрунтуються на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних, як вважає скаржниця, правовідносинах, а саме - сформульованих у постановах від 01 серпня 2024 року у справі № 640/25171/21, від 30 серпня 2022 року у справі № 810/1044/18, від 19 березня 2026 року у справі № 260/90/25, від 16 березня 2023 року у справі № 460/3890/20, від 15 травня 2024 року у справі № 580/1763/19, від 14 липня 2021 року у справі № 260/20/19 та від 06 жовтня 2021 року у справі № 369/4091/15-а.

22. Зокрема, скаржниця зазначає, що предмет спору в цій справі охоплює рішення органу місцевого самоврядування, яке є нормативно - правовим актом і це підтверджується висновками Верховного Суду щодо застосування норм права, неодноразово викладеними у постановах цього Суду, на які здійснюється покликання у касаційній скарзі.

23. У зв`язку з цим у касаційній скарзі наголошується, що розгляд цієї справи повинен був здійснюватися з урахуванням статей 264, 265 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, за правилами загального позовного провадження та з обов`язковим опублікуванням оголошення про оскарження в судовому порядку охопленого предметом цього спору нормативно - правового акту у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

24. Проте, за доводами касаційної скарги, суд першої інстанції помилково відніс цю справу до категорії справ незначної складності та розглянув її з порушенням наведених вище процесуальних норм, тоді як апеляційний суд таких порушень не виправив та безпідставно залишив без змін оскаржене в апеляційному порядку рішення суду.

25. У відзивах на касаційну скаргу Департамент та відповідач відзначають, що суди попередніх інстанцій ухвалили правильні по суті судові рішення, а тому, в силу приписів частини другої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, не можуть бути скасовані у зв`язку з вказаними скаржницею процедурними порушеннями.

26. При цьому, вказують, що апеляційний перегляд цієї справи здійснювався у відкритому судовому засіданні з викликом сторін, зокрема, позивачки, що давало їм можливість, надати свої пояснення та відповідні докази порушення судом першої інстанції норм матеріального та/або процесуального права безпосередньо в суді апеляційної інстанції.

27. З огляду на зазначене, Департамент просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржені судові рішення - залишити без змін.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

ІV.I Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

28. Відповідно до частин першої, другої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

29. Згідно з частиною першою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

30. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, та доводів касаційної скарги, які зумовили відкриття касаційного провадження у справі, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

31. Беручи до уваги доводи касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, яка розглядається, Верховному Суду насамперед належить перевірити правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині дотримання ними встановленого законом порядку та правил розгляду охопленої предметом цього спору категорії адміністративних справ.

32. З цього приводу колегія суддів зазначає, що визначений позивачкою предмет поданого нею позову стосується оскарження рішення представницького органу місцевого самоврядування про затвердження детального плану території населеного пункту, який за визначенням пункту 3 частини першої статті 1 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» є одночасно містобудівною документацією на місцевому рівні та землевпорядною документацією, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

33. Оцінюючи аргументи позивачки про те, що вищенаведене рішення належить до нормативно - правових, а не до індивідуальних актів, Верховний Суд виходить з такого.

34. За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

35. У статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено поняття «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт», а саме:

- нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;

- індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

36. Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.

37. Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні наступні ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (заборони, дозволи, вимоги тощо), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.

38. Аналогічна правова позиція щодо визначення поняття нормативно-правового акта також викладена у рішеннях Конституційного Суду України від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини) та від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування (пункт 4 мотивувальної частини).

39. Окрім цього, в абзаці четвертому пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп зазначено, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

40. Верховний Суд звертає увагу й на юридичну позицію, викладену в пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 у справі № 1-10/2008, щодо визначення природи «правового акта індивідуальної дії», яка ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

41. Колегія суддів також враховує визначені у Кодексі адміністративного судочинства України підходи до розгляду справ щодо законності актів, які містять положення, що відповідають основним критеріям «норми права»: 1) суттєвий та 2) довготривалий вплив на суспільно-управлінські відносини.

42. При вирішенні питання про вид та правову природу рішення про затвердження детального плану території, Верховний Суд не оминає увагою й надані у статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначення детального плану території (див. пункт 32 цієї постанови) та містобудівної документації, яка являє собою затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

43. Суд також акцентує увагу на нормах частини першої статті 16 вищенаведеного Закону, якими передбачено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

44. При цьому, за правилами частини першої статті 19 цього ж Закону детальний план території деталізує положення генерального плану населеного пункту або комплексного плану та визначає планувальну організацію і розвиток частини території населеного пункту або території за його межами без зміни функціонального призначення цієї території. Детальний план території розробляється з урахуванням обмежень у використанні земель, у тому числі обмежень використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України.

45. Зміст положень наведених норм дає підстави стверджувати, що детальний план у межах населеного пункту містить правові приписи нормативного характеру, які розраховані на невизначене коло осіб та застосовуються неодноразово. Це, зокрема, сукупність обов`язкових вимог до розвитку, планування, забудови та іншого використання певної території населеного пункту. Затверджуючи своїм рішенням детальний план у межах населеного пункту, орган місцевого самоврядування визначає стратегію планування та забудови території населеного пункту, тобто здійснює нормативне регулювання відповідних відносин.

46. Визначальною умовою, що може слугувати критерієм загальності чи персоніфікованості суб`єктів впливу є їхнє коло, адже кількість як величина має відносний характер, може змінюватись і не є сталим показником регулятивного впливу юридичних актів. Під час визначення кола суб`єктів, правовий статус яких регламентує правовий акт, необхідно зважати лише на ті із них (фізична чи юридична особа, орган, організація, спільність людей тощо), для яких правовим актом установлюються права та обов`язки безпосередньо, щодо яких праворегуляторний вплив є прямим (а не усіх суб`єктів, для яких він може мати юридичне значення).

47. Рішення ж органу місцевого самоврядування про затвердження детального плану у межах населеного пункту та внесення змін до детального плану стосуються неперсоніфікованих осіб: органів державної влади та місцевого самоврядування, забудовників, якими можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Здатність правового акта поширювати свою чинність хоч і на певне коло, однак неперсоніфікованих осіб є ознакою нормативності.

48. Аналогічна правова позиція стосовно юридичної природи та виду вищевказаного рішення висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 липня 2021 року у справі № 260/20/19, від 06 жовтня 2021 року у справі № 369/4091/15-а, від 28 липня 2022 у справі № 640/31850/20, є усталеною і послідовно підтримується у правозастосовній практиці Суду, зокрема, у постанові від 15 травня 2024 року у справі № 580/1763/19 та інших. Відступу від таких висновків Верховного Суду щодо застосування норм права не здійснювалось.

49. Зважаючи на викладене, Верховний Суд визнає обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що оскаржене позивачкою рішення, яким затверджений детальний план території населеного пункту, є нормативно-правовим актом.

50. Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень визначенні статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України.

51. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

52. Отже, для оскарження нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування передбачена інша процедура, аніж та, що встановлена для оскарження актів індивідуальної дії.

53. Такий порядок, серед іншого, передбачає обов`язкове оприлюднення інформації про розгляд справи для належного повідомлення усіх зацікавлених осіб.

54. Поряд із цим, за правилами частини сьомої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі таких осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду.

55. За таких обставин, дотримання порядку розгляду справ щодо оскарження нормативно-правового акту покликане забезпечити дотримання прав усіх зацікавлених осіб на участь в розгляді цієї справи.

56. У постанові від 09 грудня 2020 року № 813/746/18 Верховний Суд дійшов висновку, що зважаючи на можливість багаторазового застосування нормативно-правового акта та поширення відповідних вимог на невизначене коло осіб, у випадку відкриття провадження у справі щодо оскарження нормативно-правового акта відповідач повинен виконати покладений на нього судом обов`язок опублікувати оголошення про це у виданні, в якому вказаний акт був або мав бути офіційно оприлюднений з урахуванням правил Указів Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ним чинності» від 10 червня 1997 року № 503/97, «Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 13 грудня 1996 року № 1207/96.

57. У цій же постанові Суд підкреслив, що недотримання встановленого законом спеціального порядку розгляду спорів про визнання нечинним нормативно-правого акта є істотним порушенням процесуального права, який впливає на права та інтереси інших осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта.

58. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 27 квітня 2021 року у справі № 260/1336/18, від 20 грудня 2019 року у справі № 520/14995/16-а, від 24 жовтня 2023 року № 380/15810/21.

59. У справі ж, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, перевіряючи оскаржене рішення відповідача на відповідність критеріям, визначеним у частині третій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не взяли до уваги, що зазначене рішення відноситься до нормативно-правових актів, що має значення для визначення порядку розгляду адміністративної справи, та не розглянули справу відповідно до приписів статті 264 цього Кодексу.

60. Водночас, дотримання такого порядку є важливим для означеної категорії публічно-правових спорів з огляду на те, що законодавством передбачено як особливий порядок прийняття нормативно-правових актів так і особливий порядок їх оскарження, з обов`язковим оприлюдненням інформації про це у встановленому законом порядку.

61. Крім того, варто зауважити, що норми пункту 1 частини четвертої статті 12 та частини восьмої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України містять імперативні приписи про те, що адміністративна справа стосовно оскарження нормативно-правових актів вирішується за правилами загального позовного провадження.

62. В порушення зазначених норм процесуального права суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження. Апеляційний суд за результатом апеляційного перегляду цієї справи такої помилки не виправив, що свідчить про допущення судами попередніх інстанцій суттєвих порушень норм процесуального права.

63. Відповідно до частини третьої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

64. Згідно з положеннями пункту 2 частини другої та пункту 4 частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

65. Застосовуючи ті ж самі норми у справі, спірні правовідносини в якій є подібними до тих, у яких виник спір й у справі, яка розглядається, Верховний Суд у постанові від 28 січня 2026 року у справа № 240/1358/25 констатував, що аналогічні порушення норм процесуального права є безумовною підставою для скасування рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд.

66. У зв`язку з цим колегія суддів відхиляє наведені у відзивах аргументи про те, що допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права не призвели і не могли призвести до неправильного вирішення справи й, в силу положень частини другої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, не можуть зумовлювати скасування судових рішень.

67. З вказаних вище підстав, а також з огляду на межі закріплених за судом касаційної інстанції повноважень, Верховний Суд не надає оцінку наведеним у касаційній скарзі та відзиві на неї доводам, які стосуються висновків судів попередніх інстанцій по суті спору, оскільки такий спір має бути розглянутий з дотриманням встановленої процесуальним законом процедури із залученням до участі у розгляді справи усіх зацікавлених осіб та врахуванням їх позиції і аргументів щодо предмета спору.

ІV.IІ Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

68. За правилами пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

69. Відповідно до частини четвертої статті 353 цього ж Кодексу справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

70. Враховуючи вищезазначене та сформовану Верховним Судом практику щодо застосування статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу належить задовольнити, рішення судів попередніх інстанцій скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

71. Під час нового розгляду справи суди мають взяти до уваги викладені у цій постанові висновки, виконати вимоги статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України та прийняти законні і обґрунтовані рішення з урахуванням особливостей провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів.

Керуючись статтями 264, 340, 341, 344, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді: Л.В. Тацій

О.П. Стародуб