Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №460/3361/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/3361/26 пров. № А/857/24055/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року (головуючий суддя Недашківська К.М., м.Рівне) у справі №460/3361/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

24.02.2026 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив: визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області №172650006554 від 14.01.2026 щодо відмови ОСОБА_1 , у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зниженням пенсійного віку; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 , з 06 січня 2026 року пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку у відповідності зі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позов обґрунтовує тим, що має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3). Позивач звернулася до територіального управління Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивачу було відмовлено у задоволенні вказаної заяви, оскільки період проживання останнього у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 складає менше 3 років. Позивач не погоджується з такими діями відповідача та вважає їх протиправними.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року адміністративним позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 172650006554 від 14.01.2026 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зниженням пенсійного віку. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 з 06 січня 2026 року пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку у відповідності зі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що оскільки факт постійного проживання чи роботи на території гарантованого добровільного відселення упродовж 6 років не підтверджено, то підстав для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на умовах статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» немає. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 , 1969 року народження, є особою потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською облдержадміністрацією.

06.01.2026 року позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та 14.01.2026 прийнято рішення №172650006554 про відмову у призначенні пенсії.

Вважаючи таку відмову у призначенні пенсії протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (Закон № 1058-IV).

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 10 цього Закону особі, яка має одночасне право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором

Умови призначення пенсії за віком встановлено статті 26 Закону № 1058-IV.

В той же час основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон №796-ХІІ).

Статтею 49 Закону №796-XII визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Приписами статті 55 Закону №796-ХІІ передбачені умови призначення пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналізуючи наведене, колегія суддів зазначає, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17 та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Отже, право на застосування положень статті 55 Закону №796-XII щодо виходу на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку мають лише ті особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, і вказана обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, зі мінами).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з абзацом дев`ятим підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Як визначено статтею 9 Закону №796-ХІІ особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.

Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).

Частиною першою статті 15 Закону №796-ХІІ обумовлено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. У свою чергу частиною третьою статті 65 Закону №796-XII обумовлено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

В пункті 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (Порядок №551), уточняється, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії Б зеленого кольору.

Як зазначено у пункті 11 Порядку №551, посвідчення видаються особам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка.

Отже, із системного аналізу наведених нормативно-правових актів слідує, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали (працювали), зокрема, в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років станом на 01 січня 1993 року. Єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17, від 17.05.2021 №336/6218/16-а.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що у позивача наявне посвідчення потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською облдержадміністрацією. Відтак, позивач має право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ для осіб, які постійно проживають та постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, в тому числі і право на пенсію зі зниженням пенсійного віку. Зазначене посвідчення недійсним не визнавалось, його статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи не оспорюється.

Разом з тим, довідкою Сарненської міської ради від 09.03.2023 року № 13/03-433 підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно зареєстрована та постійно проживала в с. Кричильськ Сарненського району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, з 01 січня 1986 року по 10 серпня 1986 року та з 18 вересня 1992 року по даний час (тобто по час видачі довідки 09.03.2023 р.).

Згідно довідки №2-239 від 07.03.2023 року Вирівської сільської ради Сарненського району Рівненської області Позивачка дійсно з 06.09.1991 року ро 01.09.1992 року ОСОБА_1 була зареєстрована та постійно проживала в с. Кам`яне-Случанське Сарненського району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 25.06.2025 по справі № 556/2477/23 встановлено факт мого проживаня в с.Кричильськ Сарненського району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, в наступні періоди: з 26 січня 1987 року по 08 лютого 1987 року; з 06 липня 1987 року по 31 серпня 1987 року; з 26 січня 1988 року по 08 лютого 1988 року; з 06 липня 1988 року по 31 серпня 1988 року; з 26 січня Документ сформований в системі «Електронний суд» 23.02.2026 3 1989 року по 08 лютого 1989 року; з 02 серпня 1989 року по 31 серпня 1989 року; з 26 січня 1990 року по 08 лютого 1990 року; з 06 липня 1990 року по 31 серпня 1990 року; з 26 січня 1991 року по 08 лютого 1991 року; з 29 червня 1991 року по 05 вересня 1991 року; з 02 вересня 1992 року по 17 вересня 1992 року, включно.

Також, згідно рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 19.11.2025 року у справі № 556/2836/25 встановлено факт мого постійного проживаня в с.Кричильськ Сарненського району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, з 11.08.1986 року по 31.08.1986 року, 7, 14, 21, 28 вересня 1986 року, 5, 12, 19, 26 жовтня 1986 року, 2, 9, 16, 23, 30 листопада 1989 року, 7,14, 21, 28 грудня 1986 року, 4, 11, 18, 25 січня 1987 року, 15, 22 лютого 1987 року, 1, 8, 15, 22, 29 березня 1987 року, 5, 12, 19, 26 квітня 1987 року, 3, 10, 17, 24, 31 травня 1987 року, 7, 14, 21, 28 червня 1987 року, 5 липня 1987 року, 6, 13, 20, 27 вересня 1987 року, 4, 11, 18, 25 жовтня 1987 року, 1, 8, 15, 22, 29 листопада 1987 року, 6, 13, 20, 27 грудня 1987 року, 3, 10, 17 січня 1988 року, 14, 21, 28 лютого 1988 року, 6, 13, 20, 27 березня 1988 року, 3, 10, 17, 24 квітня 1988 року, 1, 8, 15, 22, 29 травня 1988 року, 5, 12, 19, 26 червня 1988 року, 4, 11, 18, 25 вересня 1988 року, 2, 9, 16, 23, 30 жовтня 1988 року, 6, 13, 20, 27 листопада 1988 року, 4, 11, 18, 25 грудня 1988 року, 1, 8, 15 січня 1989 року, 19, 26 лютого 1989 року, 5, 12, 19, 26 березня 1989 року, 2, 9, 16, 23, 30 квітня 1989 року, 7, 14, 21, 28 травня 1989 року, 3, 10, 17, 24 вересня 1989 року, 1, 8, 15, 22, 29 жовтня 1989 року, 5, 12, 19, 26 листопада 1989 року, 3, 10, 24, 31 грудня 1989 року, 7, 14, 21 січня 1990 року, 18, 25 лютого 1990 року, 4, 11, 18, 25 березня 1990 року, 1, 8, 15, 22, 29 квітня 1990 року, 6, 13, 20, 27 травня 1990 року, 3, 10, 17, 24 червня 1990 року, 1 липня 1990 року, 2, 9, 16, 23, 30 вересня 1990 року, 7, 14, 21, 28 жовтня 1990 року, 4, 11, 18, 25 листопада 1990 року, 2, 9, 16, 23, 30 грудня 1990 року, 6, 13, 20 січня 1991 року, 17, 24 лютого 1991 року, 3, 10, 17, 24, 31 березня 1991 року, 7, 14, 21, 28 квітня 1991 року, 5 травня 1991 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 23.07.1991"Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" с.Кричильськ Сарненського району Рівненської області та с. Кам`яне-Случанське Сарненського району Рівненської області дійсно відносяться до зони гарантованого добровільного відселення.

Отже, судовими рішенням від 02.12.2023 по справі №556/2477/23 та від 19.11.2025 встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, постійного проживаня ОСОБА_1 в с.Кричильськ Сарненського району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, з 11.08.1986 року по 31.08.1986 року, 7, 14, 21, 28 вересня 1986 року, 5, 12, 19, 26 жовтня 1986 року, 2, 9, 16, 23, 30 листопада 1989 року, 7,14, 21, 28 грудня 1986 року, 4, 11, 18, 25 січня 1987 року, 15, 22 лютого 1987 року, 1, 8, 15, 22, 29 березня 1987 року, 5, 12, 19, 26 квітня 1987 року, 3, 10, 17, 24, 31 травня 1987 року, 7, 14, 21, 28 червня 1987 року, 5 липня 1987 року, 6, 13, 20, 27 вересня 1987 року, 4, 11, 18, 25 жовтня 1987 року, 1, 8, 15, 22, 29 листопада 1987 року, 6, 13, 20, 27 грудня 1987 року, 3, 10, 17 січня 1988 року, 14, 21, 28 лютого 1988 року, 6, 13, 20, 27 березня 1988 року, 3, 10, 17, 24 квітня 1988 року, 1, 8, 15, 22, 29 травня 1988 року, 5, 12, 19, 26 червня 1988 року, 4, 11, 18, 25 вересня 1988 року, 2, 9, 16, 23, 30 жовтня 1988 року, 6, 13, 20, 27 листопада 1988 року, 4, 11, 18, 25 грудня 1988 року, 1, 8, 15 січня 1989 року, 19, 26 лютого 1989 року, 5, 12, 19, 26 березня 1989 року, 2, 9, 16, 23, 30 квітня 1989 року, 7, 14, 21, 28 травня 1989 року, 3, 10, 17, 24 вересня 1989 року, 1, 8, 15, 22, 29 жовтня 1989 року, 5, 12, 19, 26 листопада 1989 року, 3, 10, 24, 31 грудня 1989 року, 7, 14, 21 січня 1990 року, 18, 25 лютого 1990 року, 4, 11, 18, 25 березня 1990 року, 1, 8, 15, 22, 29 квітня 1990 року, 6, 13, 20, 27 травня 1990 року, 3, 10, 17, 24 червня 1990 року, 1 липня 1990 року, 2, 9, 16, 23, 30 вересня 1990 року, 7, 14, 21, 28 жовтня 1990 року, 4, 11, 18, 25 листопада 1990 року, 2, 9, 16, 23, 30 грудня 1990 року, 6, 13, 20 січня 1991 року, 17, 24 лютого 1991 року, 3, 10, 17, 24, 31 березня 1991 року, 7, 14, 21, 28 квітня 1991 року, 5 травня 1991 року та з 26 січня 1987 року по 08 лютого 1987 року; з 06 липня 1987 року по 31 серпня 1987 року; з 26 січня 1988 року по 08 лютого 1988 року; з 06 липня 1988 року по 31 серпня 1988 року; з 26 січня 1989 року по 08 лютого 1989 року; з 02 серпня 1989 року по 31 серпня 1989 року; з 26 січня 1990 року по 08 лютого 1990 року; з 06 липня 1990 року по 31 серпня 1990 року; з 26 січня 1991 року по 08 лютого 1991 року; з 29 червня 1991 року по 05 вересня 1991 року; з 02 вересня 1992 року по 17 вересня 1992 року, включно, що має преюдиційне значення при розгляді цієї справи.

Таким чином, термін проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 року, підтверджений довідкою органу місцевого самоврядування та судовими рішеннями, становить понад 3 роки.

Враховуючи викладене, позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

Позивач досягнув віку 54 років у 2023 році.

Одночасно, апеляційний суд зауважує, що обов`язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 5 Закону №796 є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач при прийнятті рішення про відмову у призначенні пенсії визначив страховий стаж позивача, який становить 38 років 5 місяців 5 днів на момент подання заяви про призначення пенсії від 06.01.2026.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 , з 06 січня 2026 року пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку у відповідності зі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у справі № 460/3361/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. І. Довга

суддіІ. І. Запотічний

Т. І. Шинкар