Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №140/16663/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/16663/25 пров. № А/857/20597/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року (головуючий суддя Стецик Н.В., м. Луцьк) у справі №140/16663/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

26.12.2025 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, визначені абзацом 14 пункту 3 частини 12 цього Закону; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, визначені абзацом 14 пункту 3 частини 12 цього Закону.

Позов обґрунтовує тим, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 . 01.12.2025 ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом в якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992. Даний рапорт обґрунтовано тим, що він є єдиною особою, яка може здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення - рідною сестрою, яка є особою з інвалідністю. Проте відповідач відмовив у задоволенні його рапорту з підстав наявності у його сестри ОСОБА_2 іншого члена сім`ї другого ступеня споріднення, а саме сестри ОСОБА_3 , яка не потребує постійного догляду та зобов`язана здійснювати догляд ОСОБА_2 . Позивач вважає такі дії Військової частини НОМЕР_1 протиправними. Вказує, що його сестра ОСОБА_3 об`єктивно не може здійснювати догляд, оскільки проживає окремо, має трьох власних неповнолітніх дітей на утриманні та доглядає за своєю дитиною з інвалідністю. Батьки позивача та його сестер померли ще у 1997 році. До мобілізації постійний догляд за сестрою та її дітьми фактично здійснював позивач. Відтак позивач стверджує про наявність підстав для його звільнення з військової служби.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, визначені абзацом 14 пункту 3 частини 12 цього Закону. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, визначені абзацом 14 пункту 3 частини 12 цього Закону.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що позивачем не наведено обставин, якими би підтверджувалась відсутність у ОСОБА_3 (сестри ОСОБА_2 ) об`єктивної можливості здійснювати догляд за ОСОБА_2 , таких як суворі обмеження щодо свободи пересування та виконання будь-яких додаткових обов`язків відсутність можливості вільно розпоряджатися своїм місцеперебування та часом. Таким чином, в розумінні абзацу 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24, ОСОБА_2 не може вважатись такою, що не має інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення, окрім позивача. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

11.05.2026 позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову, просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 призваний на військову службу до лав Збройних Сил України на підставі указу Президента «Про загальну мобілізацію» від 22.02.2022 №65/2022 та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами спору.

01.12.2025 позивач звернувся до відповідача із рапортом в якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992. у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю рідною сестрою ОСОБА_2 , яка є інвалідом другої групи та потребує стороннього догляду.

Листом за вих. №6868 від 09.12.2025 т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_1 повідомив позивача про те, що із доданих до рапорту документів вбачається, що, у сестри позивача ОСОБА_2 , наявний ще один член сім`ї другого ступеня споріднення, а саме - сестра ОСОБА_3 . Із наданих документів не вбачається, що ОСОБА_3 сама потребує постійного стороннього догляду, у зв`язку із чим відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби. Враховуючи викладене, у задоволенні рапорту про звільнення військової служби від 01.12.2025, вх. №5067 від 01.12.2025 відмовлено (а.с.9).

Не погодившись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і до сьогодні.

Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.

Статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (Закону №2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Відповідно до п.п. «г» п. 2 ч.4 ст. 26 Закону №2232-XII під час дії воєнного стану, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Так, згідно з абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що для звільнення з військової служби під час дії режиму воєнного стану через сімейні обставини військовослужбовець, який не бажає продовжувати службу, повинен довести наявність таких обставин в сукупності: наявність в члена сім`ї другого ступеня споріднення статусу особи з інвалідністю I або II групи; необхідність здійснювати постійний догляд за такою особою з інвалідністю І чи ІІ групи; відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (Положення №1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Наказом Міністра оборони №170 від 10.04.2009 року затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (Інструкція ).

Підпунктом 27 пункту 5 додатку 19 до Інструкції (у редакції на день подання позивачем рапорту про звільнення) визначено перелік документів, які додаються до рапорту на звільнення у разі необхідності здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, а саме: один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): інвалідність такої особи, її потребу в постійному догляді, перебування під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки; один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді; Не є спірною та обставина, що рідній сестрі позивача – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено ІІ групу інвалідності. Вказане, зокрема, підтверджується копією витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №48/25/293/ВП від 24.07.2025 (а.с.15).

Заключенням ЛКК Комунального некомерційного підприємства «Рожищенський центр первинної медико-санітарної допомоги» Рожищенської міської ради від 30.09.2025 підтверджено, що рідна сестра позивача потребує постійного стороннього догляду, нездатна до самообслуговування (а.с.16).

01.12.2025 позивач звернувся з рапортом до командира Військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби.

Відповідач не встановив некомплектність чи недостатність поданих документів, перелік яких установлений у пункті 5 додатку 19 до Інструкції №170.

Єдиною підставою відмови відповідача у задоволенні рапорту позивача про звільнення військової служби вказано наявність у рідної сестри ОСОБА_2 іншого члена сім`ї другого ступеня споріднення, яка не потребує постійного догляду.

Отже, саме цій підставі відмови належить надати правову оцінку при вирішенні даного спору.

Апеляційним судом встановлено, що у позивача є сестра ОСОБА_4 , яка окрім позивача, є родичем другого ступеня споріднення для ОСОБА_2 , яка потребує постійного догляду.

Разом з тим, як підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_5 не має можливості здійснювати постійний догляд за своєю сестрою, оскільки остання зайнята постійним доглядом власної дитини ОСОБА_6 , 2009 року народження, яка згідно із медичного висновку за формою №080/о від 27.02.2023 (а.с.22) є дитиною з інвалідністю до 18 років.

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов №592 від 20.10.2025, складеного комісією, в тому числі за участі представників ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджено, що до призову на військову службу по мобілізації, а саме до 04.07.2022, ОСОБА_1 фактично проживав із сестрою ОСОБА_2 та її дітьми, постійно допомагав їй. Утримував та здійснював догляд за сестрою. На даний час відсутні особи, які зобов`язані і можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 (а.с.17-18).

У постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 Верховний Суд зазначив, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які при цьому реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2122-IX.

Таким чином, поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо).

З огляду на сформований Верховним Судом висновок у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 апеляційний суд вважає, що юридична наявність у рідної сестри позивача іншого члена сім`ї (сестри ОСОБА_3 ), яка, в свою чергу, здійснює постійний догляд за особою з інвалідністю (своєю дитиною), означає, що у розумінні приписів абзацу чотирнадцятого пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-IX така особа не може розглядатися як інший член сім`ї другого ступеня споріднення, який може здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .

У цьому випадку, хоча формально існує інший член сім`ї першого ступеня споріднення (сестра позивача), її неможливість здійснювати догляд за ОСОБА_2 через необхідність забезпечувати догляд власної дитини ОСОБА_6 , 2009 року народження, яка є дитиною з інвалідністю до 18 років, є не лише об`єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов`язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.

Також апеляційний суд враховує принцип тлумачення закону на користь особи, що є однією з основних засад правової системи, та яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи. Цей принцип також часто відомий як «in dubio pro persona» або «in dubio pro homine» (латинською мовою), що означає «у вагомих сумнівах - на користь людини». Важливо також відзначити, що принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.01.2024 по справі №240/4894/23.

Отже, зазначену у абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII умову, як відсутність інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи, які можуть здійснювати догляд, задля досягнення результату у вигляді звільнення з військової служби, можна розтлумачити таким чином, що це не означає лише фізичну відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд, а також відсутність об`єктивної можливості здійснювати такий догляд, оскільки в протилежному випадку, особа, яка потребує догляду, буде позбавлена опіки з боку близької особи, тобто, не буде досягнута мета, на яку має законні очікування така особа.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів обґрунтованість відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі абзацу чотирнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII, тобто урахування оцінки усіх фактів та обставин, що мають значення.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, визначені абзацом 14 пункту 3 частини 12 цього Закону та про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, визначені абзацом 14 пункту 3 частини 12 цього Закону.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року у справі № 140/16663/25 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. І. Довга

суддіІ. І. Запотічний

Т. І. Шинкар