Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №300/6717/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/6717/25 пров. № А/857/3378/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі № 300/6717/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

суддя в 1-й інстанції Матуляк Я.П.,

час ухвалення рішення 11 грудня 2025 року,

місце ухвалення рішення м.Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення 11 грудня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року позов задоволено.

Визнано протиправною відмову регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях у проведенні реєстрації за ОСОБА_1 транспортного засобу марки "ЗиЛ-131В", 1984 року випуску, номер двигуна НОМЕР_1 , номер рами (шасі) НОМЕР_2 за довідкою-рахунком серії "КІВ" за №054535 від 13.05.2005.

Зобов`язано регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (код ЄДРПОУ 45307457, вул. Данила Апостола, 11, м. Львів, 79040) зареєструвати за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , с. Прокурава, Косівський район, Івано-Франківська область, 78625) транспортний засіб марки "ЗиЛ-131В", 1984 року випуску, номер двигуна НОМЕР_1 , номер рами (шасі) НОМЕР_2 за довідкою-рахунком серії "КІВ" за №054535 від 13.05.2005.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в пункті 8 Порядку №1388 у редакції, чинній на момент подання позивачем заяви про державну реєстрацію транспортного засобу марки "ЗиЛ-131В", відсутня серед переліку документів, котрі підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, довідка-рахунок. Крім того, звертає увагу суду на те, що не є належним відповідачем у справі, так як не є юридичною особою.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав, а саме.

Згідно акту прийому-передачі про приймання з передпродажної підготовки автомобіля за №227 від 11.03.2005 (замовлення №5827), здійснено передачу автомобіля "ЗИЛ-131В" шасі № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_1 " Дудюк М.М. від представника ГП МОУ "110 ХАРЗ" (В/Ч НОМЕР_4 ) (а.с.12).

Актом технічного стану від 11.03.2005 підтверджено відповідність технічного стану транспортного засобу "ЗИЛ-131В", замовлення №5827, шасі № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_5 , 1984 року випуску, нормативно-технічній та ремонтній документації (а.с.13).

Згідно з довідкою-рахунком серії "КІВ" за №054535 від 13.05.2005 ОСОБА_1 торговельною організацією ГП МОУ "ХАРЗ" (В/Ч НОМЕР_4 ) продано і видано "автомобиль 1984 г.в. марки ЗИЛ-131В, двигун № НОМЕР_1 , шасі № НОМЕР_2 ", транзитний номер НОМЕР_6 (а.с.12).

13.01.2006 позивачем подано до Косівського МРЕВ ВДАІ в Івано-Франківській області заяву про реєстрацію транспортного засобу, до котрої, серед іншого, долучено довідку-рахунок від 13.05.2005 (зворотній бік а.с.65).

За наслідками розгляду заяви позивача від 13.01.2006, рішенням Косівського МРЕВ ВДАІ в Івано-Франківській області за №210 від 13.01.2006 ОСОБА_1 видано на транспортний засіб ЗІЛ-131В номерні знаки серії НОМЕР_7 та тимчасовий реєстраційний талон серії ХМС за №135955 (а.с.30).

У період з 2023 по 2025 роки позивачем та її представником направлялись до відповідача заяви про проведення реєстрації транспортного засобу, за наслідками розгляду яких надавались роз`яснення (а.с.6,7,14-16).

На чергову заяву позивача згідно запису електронної черги №37 від 27.08.2025, листом від 05.09.2025 відповідач відмовив у перереєстрації транспортного засобу "ЗиЛ-131В", 1984 року випуску, номер двигуна НОМЕР_1 , номер рами (шасі) НОМЕР_2 , ідентифікатор НОМЕР_2 , колір зелений, державний номерний знак НОМЕР_7 за ОСОБА_1 , з вимогою про видачу свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та номерних знаків, оскільки постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань реєстрації транспортних засобів" від 18.11.2015 за №941 внесено зміни до "Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 за №1388 (надалі по тексту також – Порядок №1388), якою з переліку документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, та мають бути надані при державній реєстрації транспортних засобів виключено довідку-рахунок (а.с.28-29).

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, представник позивача звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 4, 9 статті 34 Закону України "Про дорожній рух" державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.

Єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів, оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків, встановлена Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388 (далі - Порядок №1388).

Відповідно до пункту 3 Порядку №1388 державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.

Згідно з пунктом 7 Порядку №1388 власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини). Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають державним стандартам, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

Станом на дату подання позивачем заяви про реєстрацію транспортного засобу документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені та засвідчені в установленому порядку: договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі МВС бланках; укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; договори купівлі-продажу нових транспортних засобів, що підлягають першій державній реєстрації в сервісних центрах МВС, за якими продавцями виступають суб`єкти господарювання, що здійснюють оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами, і які підписані від імені таких суб`єктів уповноваженою особою і скріплені печаткою; свідоцтва про право на спадщину, видані нотаріусом або консульською установою, чи їх дублікати; рішення про закріплення транспортних засобів на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняті власниками транспортних засобів чи особами, уповноваженими управляти таким майном; рішення власників майна, уповноважених ними органів про передачу транспортних засобів з державної в комунальну власність чи з комунальної власності в державну власність; інші засвідчені та оформлені в установленому порядку документи, що підтверджують набуття, перехід та припинення права власності на транспортний засіб відповідно до закону.

Суд зазначає, що відповідач не ставить під сумнів належність транспортного засобу позивачеві або сам факт його придбання.

В первинній редакції пункту 8 Порядку №1388 визначено, що правомірність придбання транспортних засобів, вузлів і агрегатів, які мають ідентифікаційні номери, підтверджується документами, скріпленими підписом відповідної посадової особи і печаткою, виданими суб`єктами підприємницької діяльності, які мають відповідні спеціальні дозволи (ліцензії), митними органами, судами, нотаріусами, органами соціального захисту населення, підприємствами-виробниками транспортних засобів та підрозділами ДАІ.

Такими документами можуть бути, зокрема, довідка-рахунок за формою згідно з додатком №1 до цих Правил, видана суб`єктом підприємницької діяльності, що має відповідний спеціальний дозвіл (ліцензію).

В подальшому Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №941 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань реєстрації транспортних засобів" від 18.11.2015, яка передбачила відміну використання довідки-рахунку при купівлі-продажу та оформленні транспортних засобів.

Суд зазначає, що довідка-рахунок, складена та видана відповідно до вимог чинного на дату її складання законодавства, є оформленим в установленому порядку документом, що підтверджує правомірність придбання позивачем транспортного засобу.

Верховний Суд у справі №484/3915/15-ц (постанова від 23.01.2019) зазначив, що довідка-рахунок підтверджує обставини укладення договору купівлі - продажу транспортного засобу.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475, передбачено право кожної особи мирно володіти своїм майном.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди мають застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права, що передбачають й інші критерії, які мають бути дотримані суб`єктами публічного права під час втручання у право власності.

Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший Протокол) та утворюють "трискладовий тест", за допомогою якого має відбуватись оцінка відповідного втручання. У ст. 1 Першого Протоколу містяться три норми:

1) кожна особа має право мирно володіти своїм майном;

2) позбавлення власності є допустимим винятково в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права;

3) держава має повноваження вводити у дію закони, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном: а) відповідно до загальних інтересів; б) для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Втручання у право на мирне володіння майном у розумінні першого речення ст. 1 Першого Протоколу також повинно переслідувати мету у суспільному інтересі (рішення ЄСПЛ у справі "Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine") Під час втручання у право власності має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між вжитими заходами та метою, якої прагнули досягти, у тому числі заходами, спрямованими на здійснення контролю за користуванням майном фізичною особою. Суд повинен встановити, чи було покладено на відповідну особу непропорційний та надмірний тягар внаслідок втручання держави (п. 101 рішення ЄСПЛ у справі "Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine"). ЄСПЛ у п. 78 рішення у справі "Brumarescu v. Romania" зауважив, що будь-яке втручання у право власності має також відповідати вимозі пропорційності. Вимоги загального інтересу суспільства мають справедливо врівноважуватись з вимогами захисту основних прав особи, і пошук такої справедливої рівноваги є невіддільною умовою всієї Конвенції. Необхідної рівноваги не буде досягнуто, якщо на заінтересовану особу покладатиметься особистий і надмірний тягар.

Невідповідність втручання у право власності хоча б одному з зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.

Таким чином, суд доходить висновку, що неможливість офіційного оформлення належного позивачу майна, та відповідно, неможливість його подальшої експлуатації і розпорядження ним, призводить до порушення права власника та втручання у здійснення права власності. Одночасно з цим, обставини, які призвели до несвоєчасного звернення особи з питанням реєстрації не охоплюються предметом спору, позаяк фактично не впливали на прийняття відповідачем спірного рішення.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що у даній ситуації існує загроза порушення державою взятих на себе зобов`язань, оскільки не дотримується принцип пропорційного співвідношення між вжитими заходами та метою, якої прагнули досягти, у тому числі заходами, спрямованими на здійснення контролю за користуванням майном фізичною особою. Крім того, відмова у реєстрації ніяк не корелюється з забезпеченням суспільного інтересу, оскільки його особистий інтерес стосовно реєстрації ніяким чином не порушує права або інтереси інших осіб або суспільства.

Отже, зважаючи на те, що позивач не мала можливості надати для оформлення будь-який інший документ з переліку, чинного на час звернення, відмова у реєстрації транспортного засобу, лише на тій підставі, що наявний у неї документ був виключений з відповідного переліку, не може розглядатись як обґрунтована та пропорційна.

Суд критично ставиться до посилань відповідача на постанову Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №803/336/16, так як предметом спору у межах адміністративної справи №803/336/16 була відмова відповідача (Територіального сервісного центру 0741 Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у Волинській області) у здійсненні державної реєстрації транспортного засобу знятого з обліку у зв`язку з вибраковкою попереднім власником.

У той же час, предметом спору у межах даної адміністративної справи є відмова відповідача у державній реєстрації транспортного засобу згідно довідки-рахунку.

Доводи відповідача щодо того, що регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях не є належним відповідачем у справі, так як не є юридичною особою, на думку суду є необґрунтованими зважаючи на таке.

Згідно частини 3 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Частиною 1 статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Положенням частини 3 статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (пункт 9 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

За визначенням, наведеним у пункті 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

З урахуванням тієї обставини, що саме відповідач відмовив позиву в задоволенні її заяви та є тим державним органом, який наділений повноваженнями примати рішення про реєстрацію чи відмову в реєстрації транспортних засобів, суд дійшов переконання, що регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях є належним відповідачем, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного та невизнаного матеріального правовідношення в даній адміністративній справі.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі № 300/6717/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяА. Р. Курилець

суддіС. М. Кузьмич

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 07 жовтня 2026 року.