Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №380/8688/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/8688/25 пров. № А/857/36524/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового порядку в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,-

суддя (судді) в суді першої інстанції – Мричко Н.І.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

01 травня 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність щодо не проведення нарахування і виплату підвищення пенсії як реабілітованій особі, у розмірі, передбаченому пунктом “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком; зобов`язати здійснити нарахування і виплату підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як реабілітованій особі, починаючи з 12.02.2025.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що є реабілітованою особою, а тому відповідно до пункту “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” має право на підвищення пенсії із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком. Відтак, на думку позивача, дії відповідача щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії є протиправними.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не проведення нарахування і виплату підвищення пенсії ОСОБА_1 , як реабілітованій особі, у розмірі, передбаченому пунктом “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 12.02.2025. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до пункту 6 Прикінцевих положень Закону №1058-IV та пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII пенсії підвищуються репресованим особам, яких було реабілітовано, на 50 відсотків, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, – на 25 відсотків мінімальної пенсії за віком. Суд першої інстанції встановив, що згідно з архівною довідкою ГУ МВС у Львівській області від 04.02.2025 №22 позивач разом з матір`ю у 1948 році була виселена на спецпоселення в Омську область як член сім`ї учасника ОУН і реабілітована відповідно до статті 3 Закону №962-XII, а отже має статус члена сім`ї репресованої особи, а не репресованої особи, яку було реабілітовано.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що відповідно до пункту 6 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV надбавки та підвищення до пенсій установлюються згідно із Законом №1788-XII, а відповідно до пункту «г» статті 77 цього Закону та підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 підвищення членам сімей репресованих осіб, яких було примусово переселено, виплачується у розмірі 43,52 грн, і така постанова є чинною та підлягає застосуванню, у зв`язку з чим позивачці правомірно встановлено підвищення саме в цьому розмірі на підставі довідок від 30.10.1992 №4/5-20980 та від 07.02.1992 №4/5-17049.

Не погодившись з прийнятим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задоволити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції помилково визначив її статус як члена сім`ї реабілітованої особи, тоді як відповідно до довідок ГУ МВС у Львівській області від 30.10.1992 №4/5-20980 та від 04.02.2025 №22 вона була виселена на спецпоселення з конфіскацією майна за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 06.02.1948 з політичних мотивів і реабілітована саме як репресована особа. Посилається на статті 1-1, 1-2, 2 та 3 Закону №962-XII (в редакції Закону №2325-VIII від 13.03.2018), згідно з якими заслання та виселення є формою репресій, а поняття «репресована особа» не містить вікових обмежень і визначається мотивом та формою репресій; відповідні довідки видані компетентними органами і не визнані недійсними. З огляду на це, вважає, що має право на підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII та пунктом 6 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV, а відмова відповідача у такому нарахуванні є протиправною.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку у Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області як отримувач пенсії відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Згідно з архівною довідкою Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області від 04.02.2025 №22 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 21.10.1947 із села Репехів, Жидачівського району (Нововстрілищанського) району, Львівської області, за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 06.02.1948, були виселені на спец поселення з конфіскацією майна в Омську область, по політичних мотивах, як члени сім`ї учасника ОУН, звідки звільнені 28.10.1948.

Відповідно до свідоцтва про народження від 10.05.1939 серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_3 є - ОСОБА_2 (мати) та ОСОБА_4 (батько).

Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 після реєстрації шлюбу позивач змінила дівоче прізвище на прізвище « ОСОБА_5 ».

12.02.2025 позивач звернулась до відповідача із заявою про здійснення перерахунку підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком.

Листом від 03.03.2025 відповідач відмовив у задоволенні його заяви з посиланням на положення постанови Кабінету Міністрів України Про підвищення рівня пенсійного забезпечення від 16.08.2008 № 654, відповідно до якого позивачу виплачується 43,52 грн набавки, як члену сім`ї реабілітованих. Для зарахування до страхового стажу періоду перебування на спец поселенні як члена сім`ї репресованого та згодом реабілітованого в потрійному розмірі підстав немає.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині: визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не проведення нарахування і виплату підвищення пенсії ОСОБА_1 , як реабілітованій особі, у розмірі, передбаченому пунктом “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 12.02.2025.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Стаття 46 Конституції України проголошує, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Закону №962-XII “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон України № 962-XII) встановлено, що реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі “двійками”, “трійками”, особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР “Про кримінальну відповідальність за державні злочини” від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Відповідно до статті 3 Закону №962-XII реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Наведене свідчить, що законодавець до реабілітованих осіб відносить як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб.

Статтею 1-1 Закону №962-XII визначенні наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року N 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.

Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 13.05.2024 у справі № 500/5507/23.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих положень Закону №1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України “Про пенсійне забезпечення”.

Згідно з пунктом “г” статті 77 Закону №1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що згідно з архівною довідкою Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області від 04.02.2025 №22 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 21.10.1947 із села Репехів, Жидачівського району (Нововстрілищанського) району, Львівської області, за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 06.02.1948, були виселені на спец поселення з конфіскацією майна в Омську область, по політичних мотивах, як члени сім`ї учасника ОУН, звідки звільнені 28.10.1948.

Відповідно до статті 3 Закону України від 17 квітня 1991 “Про реабілітацію жертв політичних репресій на України” вищевказані особи були реабілітовані 24 квітня 1992 року.

При цьому колегія суддів зауважує, що позивача було визнано саме членом сім`ї реабілітованої особи, а не репресованою особою, яку в подальшому було реабілітовано.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що пунктом "г" статті 77 Закону № 1788-XII передбачено підвищення пенсій двом категоріям осіб:

- репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано (призначені пенсії підвищуються на 50 процентів мінімальної пенсії за віком), та

- членам їх сімей, яких було примусово переселено (призначені пенсії підвищуються на 25 процентів мінімальної пенсії за віком).

Враховуючи встановлені обставини у цій справі, зокрема, що позивач належить до категорії громадян, саме членів сім`ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями, реабілітованої по статті 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що позивач, як член сім`ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та була реабілітованою, має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Колегія суддів звертає увагу, що позивач має статус члена сім`ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та була реабілітованою, відтак має право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г” статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії, а не як помилково вважає позивач 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком.

За наведених обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати їй підвищення пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року у справі № 380/8688/25 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. Б. Заверуха

суддіО. М. Гінда

З. М. Матковська