Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №380/4256/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/4256/24 пров. № А/857/33409/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Носа С.П.;

суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у справі № 380/4256/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

суддя у І інстанції Морська Г.М.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся у Львівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 23.06.2023р. №1827230-2414-1325- UA46060250000025047; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 15.12.2023р. №2064320-2414-1325-UA46060250000025047.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення адоволено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що на період 2022 року згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за позивачем обліковувалась житлова нерухомість, зокрема:

- нежитлова будівля загальною площею 2 294,80 кв.м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ;

- нежитлова будівля загальною площею 3060,00 кв.м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

23.06.2023 Головне управління ДПС у Львівській області прийняло податкові повідомлення-рішення: від № 1827230-2414-1325-ИА46060250000025047, яким визначено позивачу суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2022 рік в розмірі 223 743 грн. 00 коп. щодо нежитлової будівлі загальною площею 2294.80 кв.м., яка знаходиться по АДРЕСА_1 ; від 15.12.2023 №2064320-2414-1325-11А46060250000025047, яким визначено позивачу суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2022 рік в розмірі 298 350 грн. 00 коп. щодо нежитлової будівлі загальною площею 3060 кв.м., яка знаходиться по АДРЕСА_1 .

Позивач не погоджуючись з прийнятими рішеннями, звернувся до суду з цим позовом.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З 01.01.2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким викладено у новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України введено новий вид податку для громадян України, яким передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

01 січня 2016 року, набрав чинності Закон України № 909-VIII від 24 грудня 2015 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», яким шляхом викладення в новій редакції ст. 266 ПК України, було введено зміни до податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Згідно з п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до п.п. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Згідно з п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів житлової та нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у приватній власності позивача перебувала нежитлова будівля загальною площею 2294.80 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - нежитлова будівля-1), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.09.2021 №273155589.

Технічним паспортом на нежитлову будівлю-1, який було виготовлено 26.07.2021 ТзОВ «Український інститут технічного нагляду та інвентаризації», підтверджується, що даний об`єкт нерухомого майна є виробничо-промисловим корпусом.

Позивачем 21.09.2021 було передано нежитлову будівлю-1 у статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТИНЕНТ-К», що підтверджується актом передачі та грошової оцінки майна, що вноситься до статутного капіталу ТзОВ «КОНТИНЕНТ-К», посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тишківська Р.І., зареєстроване в реєстрі за №1106 та рішенням №1 про створення ТзОВ «КОНТИНЕНТ-К», посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тишківська Р.І., зареєстроване в реєстрі за №1034.

Пунктом 3 даного акту передбачено, що з моменту підписання цього акту право власності на нежитлову будівлю-1 передається ОСОБА_1 ТзОВ «КОНТИНЕНТ-К», яке набуває його у власність.

Державну реєстрацію права власності за ТзОВ «КОНТИНЕНТ-К» на нежитлову будівлю-1, на підставі вказаних вище документів, було проведено державним реєстратором 27.07.2023, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав від 3 1.07.2023 №340942475.

Витягом з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 16.08.2023 №1361-ЛВ підтверджується, що нежитлова будівля-1 є будівлею підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості, код Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 - 1251.8.

ТзОВ «КОНТИНЕНТ-К» у листі від 11.01.2024 вих.№11/01 адресованого відповідачу зазначило, що ТзОВ «КОНТИНЕНТ-К» звернулось до державного реєстратора для державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю-1 лише у 2023 році через те, що раніше не було можливості у зв`язку із відсутністю засновника та у зв`язку із тим, що у 2022 році було введено воєнний стан в Україні і доступ до державного реєстру речових прав був відсутній.

Разом з тим, нежитлова будівля-1 є виробничо-промисловим корпусом, використовується для власних виробничих процесів, не здається в оренду та не є об`єктом оподаткування у відповідності до підпункту є) пункту 266.2.2 ст. 266 Податкового кодексу України, оскільки є об`єктом нерухомості, який відноситься до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000. Цей клас включає криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тат. ін. за їх функціональним призначенням.

Стосовно твердження відповідача, що станом на 2022 рік до Державного реєстру речових прав не внесені відомості про відчуження позивачем будівлі-1, суд зауважує наступне.

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 27Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводитьсяна підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Згідно ст. 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, щоунеможливлює ототожнення факту набуття права власностіз фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності,такої підстави закон не передбачає.

Відповідно до ч. 2 ст. 12Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Наведеною нормою законодавець врегулював правову ситуацію, коливідомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та якімають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові КГС ВС від 24 січня 2020 року № 910/10987/18.

Апеляційним судом встановлено, що видами економічної діяльності ТОВ «Континент - К» є: 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель (основний); 47.52 Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Нежитлова будівля-1 є виробничо-промисловим корпусом, використовується ТзОВ «КОНТИНЕНТ-К» для власних виробничих процесів, не здається в оренду.

Згідно підпункту є) пункту 266.2.2 ст. 266 Податкового кодексу України, не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125)Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-FКВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Враховуючи встановлені судом обставини будівля-1 не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

В приватній власності позивача перебуває нежитлова будівля загальною площею 3060 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - нежитлова будівля-2), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.01.2022р. №294611602.

Технічним паспортом на нежитлову будівлю-2, який було виготовлено 05.01.2022р. ТзОВ «Український інститут технічного нагляду та інвентаризації», підтверджується, що даний об`єкт нерухомого майна є виробничо-промисловим корпусом.

Позивач у листі від 11.01.2024 вих.№1 адресованого відповідачу, зазначив, що нежитлова будівля-2 є виробничо-промисловим корпусом, використовується для власних виробничих процесів, не здається в оренду та не є об`єктом оподаткування згідно підпункту є) пункту 266.2.2 Податкового кодексу України, оскільки є об`єктом нерухомості, який відноситься до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000. Цей клас включає криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та т. ін. за їх функціональним призначенням.

Згідно пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу Україниподаткова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Обмежувальне тлумачення шляхом введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу Українивизначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Самостійно, специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу будівлі промисловості - не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема нормою підпункту «є» підпункту266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків, зменшення податкового навантаження на тих платників податків (фізичних та юридичних осіб), які є власниками певних об`єктів нерухомості, з метою стимулювання їх використовувати ці об`єкти за функціональним призначенням.

Застосування підпункту «є» підпункту266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу Україниможливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Аналогічна правова позиція відображена в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17.

У цій постанові судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 (справа №806/2676/17), а саме в частині, що застосування підпункту «є» підпункту266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу Україниможливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Відтак, чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством передбачена преференція, яка полягає у виключенні з об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, таких об`єктів, як будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, якщо вони беруть участь у господарській діяльності власника об`єктів нерухомості як виробничі одиниці…».

Оскільки позивач не надав суду доказів використання нежитлової будівлі 2 для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду), суд приходить до висновку про оподаткування даного виду нерухомого майна податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідачем у відзиві підтверджено, що при визначені ставок даного виду податку останній керувався ухвалою Львівської міської ради від 08.07.2021 року №1075 «Про встановлення ставок та пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».

Нежитлова будівля 2 знаходиться на території Малехівської територіальної громади.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області» у тому числі включено Малехівську територіальну громаду Жовківського району Львівської області до Львівської територіальної громади з адміністративним центром у м. Львові.

Із урахуванням розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області» Львівською міською радою прийнято ухвалу №6 «Про функціонування Львівської міської територіальної громади» та №7 «Про припинення місцевих рад шляхом приєднання до Львівської міської ради» від 29.12.2020.

Керуючись вказаними ухвалами №6 «Про функціонування Львівської міської територіальної громади» та №7 «Про припинення місцевих рад шляхом приєднання до Львівської міської ради» від 29.12.2020, Львівською міською радою 08.07.2021 було прийнято ухвалу №1075 «Про встановлення ставок та пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», на підставі якої відповідачем прийняті оскаржувані ППР.

29.03.2021 Окружним адміністративним судом міста Києва було ухвалено судове рішення у справі №640/14698/20 за позовом Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Львівської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Міністерство розвитку громад та територій України про визнання протиправними та скасування розпоряджень Кабінету Міністрів України від 27.05.2020р. №624-р, від 12.06.2020 №718-р в частині, визнання протиправними дій Львівської обласної державної адміністрації та зобов`язання вчинити дії.

Даним судовим рішенням адміністративний позов задоволено частково та, зокрема: визнано протиправними дії Львівської обласної державної адміністрації під час розроблення перспективного плану формування територій громад Львівської області, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.05.2020 №624-р, в частині включення Малехівської територіальної громади Жовківського району Львівської області до Львівської територіальної громади з адміністративним центром у м. Львові; визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.05.2020 №624-р «Про затвердження перспективного плану формування територій громад Львівської області» в частині включення Малехівської територіальної громади Жовківського району Львівської області до Львівської територіальної громади з адміністративним центром у м. Львові;

визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області» в частині включення Малехівської територіальної громади Жовківського району Львівської області до Львівської територіальної громади з адміністративним центром у м. Львові.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2021 апеляційні скарги ОСОБА_2 , Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, Кабінету Міністрів України, Львівської міської ради, Львівської обласної державної адміністрації залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2021р. залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.10.2022 касаційні скарги Кабінету Міністрів України і Львівської обласної державної адміністрації залишено без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2021 та рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2021 залишено без змін.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2021 у справі №640/14698/20 набрало законної сили 30.06.2021.

Отже, відповідач застосував ставки податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на території с. Малехів, встановлені Львівською міською радою у період, коли рішенням суду, що набрало законної сили скасоване розпорядження КМУ від 12.06.2020р. №718-р в частині включення Малехівської територіальної громади Жовківського району Львівської області до Львівської територіальної громади з адміністративним центром у м. Львові.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що із 30.06.2021 дати набрання законної сили рішенням суду у справі №640/14698/20 Малехівська територіальна громада не перебувала у складі Львівської територіальної громади, відтак на нерухоме майно, що перебуває на території Малехівської територіальної громади не можуть розповсюджуватись ставки податку, встановлені Львівською міською радою на 2022 рік ухвалою, прийнятою після 30.06.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у справі № 380/4256/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяС. П. Нос

суддіР. В. Кухтей

С. М. Шевчук