Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №500/4086/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/4086/25 пров. № А/857/39308/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового порядку в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

суддя (судді) в суді першої інстанції – Мірінович У.А.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Тернопіль,

дата складання повного тексту рішення – 19 серпня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

07 липня 2025 року ОСОБА_1 ва звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 16.05.2025 №192650013549 про відмову в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за винятком підтвердженого страхового стажу; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити і виплачувати з 07.05.2025 йому пенсію із зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 08.05.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, рішенням якого №192650013549 від 16.05.2025 відмовлено в призначенні пенсії. Підставою відмови у призначенні пенсії слугувало те, що документами не підтверджено право позивача на зниження пенсійного віку, оскільки період проживання (роботи) позивача на територіях радіоактивного забруднення становить 3 роки 0 місяців 11 днів, в тому числі станом на 01.01.1993 року - 2 роки 6 місяців 5 днів, що не дає право на пенсію зі зниженням пенсійного віку на 5 років.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до статті 55 Закону №796-XII право на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку мають особи, які постійно проживали або постійно працювали в зоні посиленого радіологічного контролю та станом на 01.01.1993 прожили чи відпрацювали в ній не менше 4 років, при цьому наявність посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 4), не є безумовною і єдиною підставою для призначення такої пенсії, а вирішальним є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою. Суд першої інстанції встановив, що період навчання позивача з 01.09.1985 по 27.04.1988 у професійно-технічному училищі в м. Тернополі, який не належить до зони радіаційного забруднення, спростовує факт його постійного проживання в зоні забруднення в цей період, а військовий квиток і трудова книжка не містять відомостей про місце проходження ним військової служби з 06.06.1988 по 15.06.1990, що виключає зарахування цього періоду; відтак належних і допустимих доказів постійного проживання або роботи позивача в зоні посиленого радіологічного контролю в період з 26.04.1986 по 01.01.1993 тривалістю не менше 4 років надано не було.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції помилково не врахував умови зниження пенсійного віку, визначені статтею 55 Закону №796-XII, та дійшов хибного висновку про проживання позивача в зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 менше 4 років, оскільки відповідно до частини третьої статті 65 Закону №796-XII і пункту 2 Порядку №51 саме посвідчення особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), серії НОМЕР_1 , виданого 25.05.1993 та нескасованого, оспорюваного чи визнаного недійсним, підтверджує проживання в зоні не менше 4 років станом на 01.01.1993, що узгоджується з довідкою Департаменту захисту населення Тернопільської обласної військової адміністрації від 20.06.2025 №04-03-09/1643. Вказує, що факт його проживання в м. Чорткові, віднесеному постановою Кабінету Міністрів України №106 до зони посиленого радіоекологічного контролю, підтверджується довідкою Центру надання адміністративних послуг, актом про встановлення факту проживання (з вересня 1985 року по квітень 1988 року, у тому числі з 26.04.1986 по 31.07.1986, що дає право на початкову величину зниження пенсійного віку на 2 роки), паспортними даними, трудовою книжкою, свідоцтвом про шлюб та посвідченням дитини, а загальний період проживання понад 15 років дає право на зниження пенсійного віку на максимальну величину – 5 років, тоді як відповідач, всупереч статті 19 Конституції України та пунктам 38 і 43 Порядку №22-1, не врахував усіх поданих документів і прийняв необґрунтоване рішення.

Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якому зазначено, що доводи пенсійного органу є безпідставними, оскільки нескасоване й неоспорене відповідачем посвідчення особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), серії НОМЕР_1 від 25.05.1993 є безумовним доказом проживання в зоні та підставою для зниження пенсійного віку. Сукупність доказів (акт про встановлення факту проживання, довідка ЦНАП, паспорт, трудова книжка, свідоцтва про шлюб і народження дитини) підтверджує проживання позивача в м. Чорткові з вересня 1985 року по теперішній час, тобто понад 15 років, а навчання в м. Тернополі в 1985– 1988 роках не виключає його фізичної присутності за місцем проживання, зважаючи на канікули.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, відповіді на відзив на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 08.05.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

За результатом розгляду заяви рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 16.05.2025 №192650013549 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішення мотивовано тим, що позивачем не підтверджено факту постійного проживання або постійної роботи в зоні посиленого радіоактивного контролю станом на 01 січня 1993 року 4 роки.

За доданими позивачем документами до страхового стажу зараховано усі періоди трудової та іншої діяльності, що зараховуються до такого стажу. Страховий стаж позивача склав 38 років 11 місяців 11 днів.

Однак, щодо періоду проживання (відпрацювання) на території зони посиленого радіологічного контролю, відповідачем в оскаржуваному рішенні вказано, що такий період проживання (роботи) становить 3 роки 0 місяців 11 днів, в тому числі станом на 01.01.1993 року - 2 роки 6 місяців 5 днів, що не дає право на пенсію зі зниженням пенсійного віку на 5 років.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).

Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`я, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Приписами статті 55 вказаного Закону передбачені умови призначення пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Згідно з абзацом 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років.

При цьому початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка постійно проживала або постійно працювала в зоні посиленого радіологічного контролю з моменту аварії на ЧАЕС до 01 січня 1993 року протягом не менше 4-х років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.

При цьому постійне проживання такої особи або постійна робота у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 2 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні три повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 5 років.

Відповідно до частини 2 статті 55 Закону № 796-ХІІ пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше.

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначений у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи та Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Постанова №106).

Частиною третьою статті 65 Закону №796-XII передбачено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та Потерпілий від Чорнобильської катастрофи.

Разом із заявою про призначення пенсії, позивачем було надано посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) серії НОМЕР_1 від 25.05.1993 виданого Тернопільською обласною державною адміністрацією.

Позивач у позові та в апеляційній скарзі наполягає, що наявність у нього посвідчення потерпілої особи від Чорнобильської катастрофи 4 категорії дає йому безумовне право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку статті 55 Закону України № 796-ХІІ.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наявність у позивача вказаного посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) дає йому право на користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, у тому числі й на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, проте наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII, та вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23).

Верховний Суд (постанови від 19 вересня 2019 року у справі №556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі №500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі №500/551/23, від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23) виснував, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

На виконання положень Закону №1058-ІV постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).

Підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.

Таким чином, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання у зоні радіаційного забруднення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 572/245/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17.

Як слідує з відомостей паспорта громадянина України, позивач народився в селі Устечко Заліщицького району Тернопільської області.

У довідці Відділу «Центр надання адміністративних послуг» Чортківської міської ради від 06.05.2025 №20-10/591, вказано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за даними будинкової книги та Реєстру територіальної громади був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 із 27.06.1990 по теперішній час.

Відповідно до акту про встановлення факту проживання, засвідченим 20.06.2025 написом виконавчого комітету Чортківської міської ради, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав без реєстрації по АДРЕСА_1 з вересня 1985 року по квітень 1988 року. З 27.06.1990 по теперішній позивач є такий, що проживає за даною адресою згідно реєстрації (паспорт серії НОМЕР_2 ).

Поряд з тим, судом першої інстанції встановлено, що у період з 01.09.1985 по 27.04.1988 позивач навчався у Тернопільському середньому професійно-технічному училищі № 4 за спеціальністю: "Каменщик, монтажник, електрослюсар" Наказ № 19-К, від 27.04.1988, і здобув середню освіту, що підтверджується довідкою №13 від 26.01.2007 виданої Тернопільським вищим професійним училищем № 4 імені Михайла Паращука.

З форми РС-право видно, що позивачу час навчання з 01.09.1985 по 27.04.1988 зараховано до страхового стажу.

Не є спірною та обставина, що вище зазначений навчальний заклад, в якому позивач навчався, розташований у місті Тернополі та вказаний населений пункт не відноситься до зони радіаційного забруднення.

Суд апеляційної інстанції враховує висновки Верховного Суду у постанові від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23, за змістом яких оскільки навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду.

Колегія суддів наголошує, що законодавець пов`язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку із постійним (а не з періодичним) проживанням в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини.

Постійне місце навчання нерозривно пов`язане з постійним місцем проживання особи, а відтак період навчання позивача у навчальному закладі, розташованому у місті Тернополі спростовує факт його постійного проживання у зоні радіоактивного забруднення у період з 01.09.1985 по 27.04.1988, що виключає можливість врахування такого періоду до періоду проживання у зоні радіоактивного забруднення.

Також колегія суддів зауважує, що відстань між містом Чортків та містом Тернопіль становить близько 75 кілометрів, що унеможливлює у 1985-1988 роках здійснювати щоденні переміщення позивача, між вказаними населеними пунктами, задля навчання.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що після завершення навчання позивач проходив військову службу.

Так, згідно військового квитка серії НОМЕР_3 виданого 02.06.1988 ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач з 06.06.1988 по 15.06.1990 проходив військову службу.

Вказані відомості про проходження військової служби також відображені у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_4 від 13.09.1990.

Колегія суддів зауважує, що ні військовий квиток, ні трудова книжка позивача не містять зазначення місця (населеного пункту) проходження військової служби, що виключає можливість врахування такого періоду до періоду проживання у зоні радіоактивного забруднення.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції, враховуючи наведені висновки та встановлений абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 перелік документів, що подається особою для призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку, зауважує, що сам факт наявності посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі статті 55 Закону № 796-XII.

Визначальним у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

З наданих позивачем документів, у колегії суддів відсутні належні та допустимі докази факту постійного проживання та (або) роботи у зоні посиленого радіологічного контролю з моменту Чорнобильської катастрофи (з 26.04.1986) по 01.01.1993.

Відтак, обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуване у цій справі рішення від 16.05.2025 №192650013549 про відмову в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону №796-ХІІ є правомірним та таким, що прийняте відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року у справі № 500/4086/25 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. Б. Заверуха

суддіО. М. Гінда

З. М. Матковська