Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №380/22918/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/22918/25 пров. № А/857/16986/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Метеллі Богдани Богданівни, діючої на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.02.2026р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною відмови в звільненні з військової служби, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Кондратюк Ю.С., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 16.02.2026р., м.Львів; дата складання повного рішення суду І інстанції: 16.02.2026р.),-

В С Т А Н О В И В:

14.11.2025р. (згідно із відомостями ярлика на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо відмови ОСОБА_1 на підставі пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с.1-6, 41).

Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с.43 і на звороті).

Відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.02.2026р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.59-61).

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив представник адвокат Метелля Б.Б., діюча на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , яка покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати; направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції та вирішення по суті позовних вимог (а.с.65-71).

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що 18.08.2025р. ОСОБА_1 звернулася до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, а саме: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за хворим батьком, який є особою з інвалідністю II групи, що підтверджується довідкою до акта медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААД № 018182 від 14.08.2024р., та потребує догляду згідно з довідкою ЛКК № 34/25 від 04.03.2025р. До рапорту про звільнення з військової служби позивачем долучено вичерпний пакет належних доказів. Вказані документи в повній мірі підтверджують наявність у позивача законодавчо передбаченої підстави та безумовного права на звільнення з військової служби.

Проте, листом відповідача відмовлено в задоволенні вказаного рапорту та звільненні з військової служби. Апелянт вважає таку відмову необґрунтованою та такою, що прийнята з порушенням норм чинного законодавства, без урахування наданих підтверджуючих документів.

Також позивач зазначила, що вона не була нележаним чином повідомлена про розгляд цієї справи; не отримувала ухвали про відкриття провадження у справі; суд при винесенні ухвали про відкриття провадження у справі не викликав її для участі у розгляді справи.

Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, дотримався вимог процесуального закону, через що ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.91-97).

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, 18.08.2025р. позивач ОСОБА_1 через засобами поштового зв`язку звернулася до начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) капітана ОСОБА_2 із рапортом про звільнення з військової служби у запас на підставі пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, а саме: у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії (а.с.37-38).

До рапорту позивач долучила наступні документи оригіналах/копіях: рапорт (заяву) встановленого зразка відповідно до додатку 22 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (п.14.30 розділу XIV) для оформлення акта перевірки сімейного стану військовослужбовця, нотаріально засвідчені копії паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 , паспорта ОСОБА_3 , паспорта та РНОКПП ОСОБА_4 , паспорта та РНОКПП ОСОБА_5 , свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 26.12.2025р., пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 від 26.12.2019р., свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 19.08.1978р., довідки МСЕК серії 12 ААД № 018182 від 14.08.2024р., завірені належним чином копії довідки ЛКК № 34/25 від 04.03.2025р., витягу з рішення ЕКОПФО № 184/25/1673/В від 12.03.2025р., акт № 67 від 23.07.2025р. про спільне проживання ОСОБА_1 зі своїм батьком ОСОБА_3 без реєстрації.

ІНФОРМАЦІЯ_2 листом № 08/78208/25-Вн від 23.09.2025р. повідомив начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) підполковника ОСОБА_6 , що штаб-сержанту ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні рапорту щодо звільнення з військової служби, оскільки не підтверджено документально інформацію щодо потреби інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, які відповідно до закону зобов`язані утримувати та доглядати за ОСОБА_3 (а.с.35-36).

Вважаючи протиправною відмову відповідача у звільненні з військової служби за пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, в якого є необхідність здійснення постійного догляду за батьком, який є особою з ІІ групою інвалідності, позивач звернулася до суду із розглядуваним позовом.

Вирішуючи наведений спір та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має матір – ОСОБА_4 , яка згідно з пенсійним посвідченням серії НОМЕР_5 є пенсіонеркою за віком; брат позивача – ОСОБА_5 , згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 184/25/1673/Р від 12.03.2025р. є особою з інвалідністю ІІІ групи. При цьому, у вказаному витязі у графі 17.1.3 «Рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді» вказано «не застосовується».

Отже, брат позивача, хоча і є особою з інвалідністю ІІІ групи, проте у нього відсутня потреба у постійному догляді за рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Таким чином, відповідач, відмовляючи позивачу в звільненні з військової служби, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки позивачем не було доведено факт відсутності у нього інших родичів першого чи другого ступеня споріднення, неможливість здійснення ними догляду або їхню потребу у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Водночас, суд вказав, що позивач не позбавлений права на звернення із рапортом про звільнення з військової служби за наявності належних доказів, що підтверджують підстави для такого звільнення.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог відповідають нормам матеріального права, з наступних підстав.

Із змісту заявленого позову слідує, що ОСОБА_1 оскаржує відмову відповідача щодо звільнення її з військової служби через необхідність здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_3 , який належить до осіб з інвалідністю ІІ групи.

Закон України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч.1 ст.2 вказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Пунктом 6 ст.2 зазначеного Закону передбачені наступні види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р.) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022р. строком на 30 діб.

На момент розгляду адміністративної справи в суді апеляційної інстанції строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Як слідує з матеріалів справи, рапорт позивача від 18.08.2025р. містить підстави для звільнення: пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII.

Відповідно до пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби військовослужбовці, які проходять військову службу під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

З конструкції зазначеної норми слідує, що законодавець передбачив можливість звільнення з військової служби за наведеною підставою за сукупності таких умов:

необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;

відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Таким чином, «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (то така особа відсутня в розумінні приписів абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2122-IX).

Отже, за наявності об`єктивних обставин, які унеможливлюють виконання іншими родичами першого чи другого ступеня споріднення обов`язку з догляду, такі особи вважаються «відсутніми» в розумінні зазначеної норми Закону, що є підставою для виникнення відповідного права у військовозобов`язаного.

Під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) капітана ОСОБА_2 із рапортом про звільнення з військової служби у запас на підставі пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII через сімейні обставини, а саме: у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком ОСОБА_3 , який належить до осіб з інвалідністю ІІ групи.

Разом з тим, досліджуючи наявність чи відсутність інших осіб, які за законом зобов`язані та спроможні здійснювати такий догляд, судом встановлено, що позивач має матір - ОСОБА_4 , яка згідно з пенсійним посвідченням серії НОМЕР_5 є пенсіонеркою за віком; брата - ОСОБА_5 , згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 184/25/1673/Р від 12.03.2025р. останній є особою з інвалідністю ІІІ групи.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, у витязі з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 184/25/1673/Р від 12.03.2025р. у графі 17.1.3 «Рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді» вказано «не застосовується».

Оцінюючи в сукупності вищевказані обставини, колегія суддів приходить до висновку, що хоча ОСОБА_5 і є особою з інвалідністю ІІІ групи, у нього, згідно з офіційним висновком уповноваженого органу (експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи), відсутня потреба у постійному сторонньому догляді. Отже, встановлений факт інвалідності ІІІ групи сам по собі, за відсутності медичних протипоказань чи потреби у сторонньому догляді, не свідчить про абсолютну фізичну чи правову неможливість виконання ним обов`язку по догляду за хворим батьком.

Відповідно до ч.1 ст.202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Згідно зі ст.51 Конституції України повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивачем під час подання рапорту про звільнення з військової служби та в ході судового розгляду не було надано належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження відсутності в нього інших родичів першого чи другого ступеня споріднення, неможливість здійснення ними догляду або їхню потребу у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Оскільки матеріалами справи спростовано твердження позивача про неможливість здійснення догляду іншими членами сім`ї першого ступеня споріднення, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, відмовляючи у задоволенні рапорту.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного та послідовного висновку про те, матеріалами справи не підтверджується наявність підстав для звільнення позивача з військової служби відповідно до пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає заявлені позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з вищевикладених мотивів.

Щодо покликань позивача про неналежне повідомлення її про розгляд цієї справи, суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

За приписами ч.ч.2 і 3 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Верховним Судом в постанові від 22.01.2021р. у справі № 640/11869/20 сформульовано правовий висновок, за яким: «особливостями розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження є: суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (стаття 258 КАС України); підготовче засідання не проводиться (частина третя статті 262 КАС України); перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (частина четверта статті 262 КАС України); суд розглядає справу без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи (частини п`ята та шоста статті 262 КАС України); клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (частина сьома статті 262 КАС України); при розгляді справи суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення; судові дебати не проводяться (частина восьма статті 262 КАС України).

При цьому важливо врахувати, що учасники справи, яка розглядається у спрощеному позовному провадженні, зазнають таких обмежень: скорочений строк на подачі заяви про відвід (стаття 39 КАС України); обмежене право позивача змінити предмет або підставу позову (стаття 47 КАС України); скорочений строк вступу у справу третіх осіб (стаття 49 КАС України); скорочений строк подачі заяви про виклик свідків (стаття 92 КАС України); скорочений строк направлення позивачем третім особам копії позовної заяви (стаття 171 КАС України); обмежене право на об`єднання справ в одне провадження (стаття 172 КАС України); скорочений строк складення судом повного рішення (стаття 243 КАС України); скорочений строк розгляду справи (стаття 258 КАС України); не проводяться судові дебати (стаття 262 КАС України); не проводиться підготовче судове засідання (стаття 262 КАС України)».

Отже, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (ч.6 ст.12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (ч.4 ст.12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (ч.4 КАС України).

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 22.07.2021р. у справі № 460/6542/20, від 30.06.2022р. у справі № 640/27145/20, від 08.12.2022р. у справі № 160/14915/21.

У розглядуваній справі суд першої інстанції, призначаючи розгляд справи у спрощеному позовному провадженні, врахував зазначені особливості.

Зокрема, ухвала суду першої інстанції від 24.11.2025р. містить, при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, аналіз щодо наявності визначених ч.3 ст.257 КАС України умов для такого розгляду (ас.43 і на звороті).

Окрім цього, апеляційний суд враховує, що ухвала суду першої інстанції від 24.11.2025р. про відкриття спрощеного позовного провадження у цій адміністративній справі була надіслана ОСОБА_1 за адресою її зареєстрованого місця проживання, зазначеною безпосередньо у позовній заяві. Зважаючи на те, що вказана адреса відповідає офіційним відомостям про місце реєстрації учасника справи, суд першої інстанції вжив усіх передбачених процесуальним законом заходів для належного повідомлення особи про розгляд справи та забезпечення її права на справедливий судовий розгляд.

Будь-яких застережень щодо діючої поштової адреси позивач не вказала, а тому суд із дотриманням вимог ч.4 ст.124 КАС України скерував відповідні документи за місцем її реєстрації, що вказана в позовній заяві (а.с.1, 46, 64), через що останні вважають врученими адресату належним чином.

Також судом встановлені всі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. На будь-які нові докази чи обставини, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, і яким не була надана правова оцінка, позивач в апеляційній скарзі не посилається.

Також представник позивача в апеляційній скарзі не зазначає як особливості розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження вплинули на повноту, всебічність та об`єктивність у з`ясуванні обставин справи. Зокрема, представник позивача не наводить істотних для справи доказів, одержання/дослідження яких стало неможливим унаслідок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Звідси, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження не призвів до неправильного чи неповного встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, що не вплинуло на правильність вирішення спору та ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені представником позивача в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача залишено без задоволення.

Оцінюючи в сукупності наведені обставини, колегія суддів приходить до переконливого висновку про необґрунтованість та безпідставність заявленого позову, через що останній не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 .

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника адвоката Метеллі Богдани Богданівни, діючої на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.02.2026р. в адміністративній справі № 380/22918/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду – без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяР. М. Шавель

суддіН. В. Бруновська

Р. Б. Хобор

Дата складання повного судового рішення: 07.10.2026р