Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №260/1308/23 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/1308/23 пров. № А/857/33049/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Носа С.П.;

суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 05 листопада 2024 року у справі № 260/1308/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання дії та бездіяльності протиправними,-

суддя у І інстанції Довжанин М.М.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Хуст,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся у Хустський районний суд Закарпатської області з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Держави Україна в особі Державної казначейської служби України в якому просив визнати дії службових осіб відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо адміністративного затримання ОСОБА_1 на підставі протоколу про адміністративне затримання від 01.10.2022 року, протиправними та свавільними; стягнення з держави Україна на користь ОСОБА_1 , шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області в розмірі 100 000 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 протиправними діями службових осіб відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо адміністративного затримання

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 05 листопада 2024 року позов задоволено частково. Визнано дії службових осіб відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо надмірного тримання у пункті тимчасового тримання ОСОБА_1 на підставі протоколу про адміністративне затримання від 01.10.2022р. після встановлення його особи та з`ясування обставин справи - протиправними. Стягнуто з держави Україна на користь ОСОБА_1 , шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України в особі Головного Управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області (код ЄДРПОУ 37975895) в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 протиправними діями службових осіб відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо адміністративного затримання.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційні скарги не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 01 жовтня 2022 року інспектором прикордонної служби вищої категорії 2 групи інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 майстром сержантом ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне затримання ОСОБА_1 на строк до трьох діб для з`ясування обставин правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.

Згідно даного протоколу 01.10.2022р. близько 14:20 год. прикордонним нарядом «Контрольний пост» від відділу прикордонної служби Вилок (тип Б) на напрямку 103 прикордонного знаку (територія Вилоцької територіальної громади Берегівського району Закарпатської області) на відстані близько 100 метрів від лінії державного кордону України в контрольованому прикордонному районі, було виявлено та затримано гр.. України ОСОБА_1 , який не виконав неодноразову повторювану законну вимогу прикордонного наряду «Контрольний пост» у складі майстер сержанта ОСОБА_2 , під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з охороною державного кордону України, надати документи, що посвідчують особу для перевірки та дати можливість оглянути транспортний засіб марки Опель, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Виконуючим обов`язки начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 , 02 жовтня 2022 року капітаном ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення ЗхРУ №140572 за вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.

Згідно витягу з журналу реєстрації затриманих осіб в ПТТ ІНФОРМАЦІЯ_2 інв. №10521 розпочатого 01.01.2022р. та закінченого 29.12.2022р. на аркуші 57 номер справи 112 міститься запис про затриману особу ОСОБА_1 , 08.09.1970рн., затриманий о 14 год. 20 хв. Дата і час звільнення 03.10.2022р. о 17:00 год. підстава звільнення «з`ясування обставин правопорушення».

Позивач вважаючи що він після складання протоколу надмірно утримувався в ПТТ ІНФОРМАЦІЯ_3 , без належної правової підстави, звернувся з позовом до суду.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 262 КУпАП адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення може проводитися органами прикордонної служби - у разі незаконного перетинання або спроби незаконного перетинання державного кордону України, порушення порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, порушення прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в`їзду - виїзду, вчинення злісної непокори законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця чи працівника Державної прикордонної служби України або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, порушення правил використання об`єктів тваринного світу в межах прикордонної смуги та контрольованого прикордонного району, у територіальному морі, внутрішніх водах та виключній (морській) економічній зоні України, порушення правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні і транзитного проїзду через територію України, невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну, порушення порядку в`їзду до району проведення антитерористичної операції або виїзду з нього.

Відповідно до ст. 263 КУпАП адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш як три години.

Осіб, які незаконно перетнули або зробили спробу незаконно перетнути державний кордон України, порушили порядок в`їзду на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзду з них, порушили прикордонний режим, режим у пунктах пропуску через державний кордон України або режимні правила у контрольних пунктах в`їзду-виїзду, правила використання об`єктів тваринного світу в межах прикордонної смуги та контрольованого прикордонного району, у територіальному морі, внутрішніх водах та виключній (морській) економічній зоні України, вчинили злісну непокору законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця чи працівника Державної прикордонної служби України або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також іноземців та осіб без громадянства, які не виконали рішення про заборону в`їзду в Україну, порушили правила перебування в Україні або транзитного проїзду через територію України, може бути затримано на строк до трьох годин для складення протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи та/або з`ясування обставин правопорушення - до трьох діб.

Протокол про адміністративне затримання складено 01.10.2022р. о 14:20, тобто з цього часу особа вважалася затриманою. Протокол про адміністративне правопорушення ЗхРУ №140572 датований 02.10.2022р. із зазначенням персональних даних позивача та сформульовано обставини адміністративного правопорушення.

Тобто 02.10.2022р., відпала потреба в утриманні позивача в пункті тимчасового тримання, оскільки диспозиція ст. 263 КУпАП передбачає, що особа може бути затримана строком до трьох діб виключно в необхідних випадках, а саме для встановлення особи та/або з`ясування обставин правопорушення.

Відтак, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивача було безпідставно позбавлено свободи щонайменше з 00:00 год. 03.10.2022р. до 17:00 год. 03.10.2022р., якщо припустити, що протокол про адміністративне правопорушення було складено 02.10.2022р. близько 23:00, тобто 18 годин.

Також, у протоколі про адміністративне правопорушення ЗхРУ №140572, датованому 02.10.2022р., вказане місце його складання смт. Вилок, даний протокол підписаний особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 ..

При цьому, в журналі реєстрації затриманих осіб в ПТТ ІНФОРМАЦІЯ_2 , витяг з якого досліджено судом не зазначено, що позивач покидав пункт тимчасового тримання та не відбував до АДРЕСА_1 для оформлення матеріалів адміністративного правопорушення. У зв`язку із цим, встановити точний час встановлення обставин адміністративного правопорушення та складання протоколу про адміністративне правопорушення не вбачається можливим.

Таким чином, саме на суб`єкта владних повноважень, відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) у даному випадку покладено обов`язок доказування правомірності своїх дій.

Відповідачем не було доведено належними, достатніми та допустимими доказами, що для встановлення особи правопорушника та/або обставин адміністративного правопорушення за ст. ст. 185-10 КУпАП позивача необхідно було затримувати більше аніж на 3 години.

Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстнавції, що позивач був безпідставно позбавлений свободи та утримувався в ПТТ ІНФОРМАЦІЯ_3 без достатніх правових підстав до 17:00 03.10.2022р., у зв`язку із чим суд вважає, що позивач обґрунтовано ставить вимогу про визнання дії службових осіб відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо адміністративного затримання ОСОБА_1 протиправними та свавільними.

Необхідності утримувати в ПТТ позивача після встановлення його особи та з`ясування обставин правопорушення у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) не було.

Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Саме суди є останньою правовою інстанцією в державі, в якій кожен громадянин за необхідності шукає захисту своїх прав, свобод та інтересів.

Відповідно до ст. ст. 1, 8 Конституції України, Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст. 29 Контитуції Укаїни кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада1950 року (ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.97) визначено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. В силу п. b) ст. 5 Конвенції, арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом має бути законним.

Проголошуючи в статті 5 Європейської конвенції з прав людини «право на свободу» мається на увазі особиста свобода в її класичному розумінні, тобто фізичної свободи особи. Її мета - гарантувати, щоб ніхто не був позбавлений цієї свободи свавільним чином. Вона не стосується простого обмеження свободи пересування. Щоб визначитись, чи був хто-небудь «позбавлений волі» у розумінні статті 5, слід виходити з його конкретної ситуації. Треба взяти до уваги цілу низку факторів, таких як тип, тривалість, наслідки й спосіб виконання відповідного заходу. Різниця між позбавленням і обмеженням волі полягає лише в ступені або силі, а не в характері чи сутності.

Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Застосування положень Європейської конвенції та прецедентної практики Європейського Суду з прав людини національними судами при вирішенні справ про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності, є необхідним, оскільки відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України.

Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до частини першої статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Згідно пункту 5 статті 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.

Європейський Суд з прав людини в рішенні по справах «Світлорусов проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Корнейкова проти України», «Мироненко і Мартенко проти України» констатував порушення пункту 5 статті 5 Конвенції з огляду на неможливість для заявників отримати відшкодування шкоди, завданої національними органами у контексті провадження в їхніх кримінальних справах.

Суд погоджується, що внаслідок незаконного тримання під вартою та маючи проблеми із здоров`ям, позивач зазнав немайнових втрат, спричинених фізичним болем, моральними стражданнями, які позначили негативні зміни у його житті та вищевказані негативні обставини могли суттєво вплинути на психологічний стан позивача.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями відповідача. Враховуючи ступінь вини відповідача, характер вчиненого правопорушення та заподіяння шкоди суд, вважає розумним, виваженим та справедливим визначити суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000 (двадцять тисяч гривень) грн.

Відповідно до статті 170 Цивільного Кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з частиною другою статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно пункту першого Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (далі - Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Згідно з пунктом четвертим даного Положення Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

У пунктах 3, 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів. Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) у тому числі шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, яка зауважила, що у судовому провадженні держава бере участь у справі як сторона через відповідний їй орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до Держави України, не є обов`язковою. (Постанова ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц)

Враховуючи, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. (Постанова від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц)

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем у даній справі зазначений орган, діяннями якого, як вважає позивач йому заподіяно шкоду, і це узгоджується з позицією Верховного Суду, суд не бере до уваги доводи представника Державної казначейської служби України щодо невідповідності суб`єктивності складу учасників спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 05 листопада 2024 року у справі № 260/1308/23 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяС. П. Нос

суддіР. В. Кухтей

С. М. Шевчук