Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №500/5092/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/5092/25 пров. № А/857/1610/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Мандзій О.П.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Тернопіль,

дата складання повного тексту рішення – 03 грудня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якій просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати заборгованості з пенсії за період з 01.04.2019 по 31.05.2022; зобов`язати здійснити нарахування та виплату заборгованості з пенсії за період з 01.04.2019 по 31.05.2022.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Вказує, що у 2018 році він був засуджений вироком суду від 09.07.2018 до позбавлення волі, строк покарання відбував у період з 09.07.2018 по 08.06.2023. Через перебування у місцях позбавлення волі був позбавлений можливості особисто звернутися до органів Пенсійного фонду України або подати заяву про поновлення виплати пенсії. Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, з квітня 2019 року пенсійна виплата була припинена, з 01.06.2025 пенсійну виплату поновлено. Місячний розмір пенсії та доплату за період з 01.06.2024 по 31.05.2025 виплачено ОСОБА_1 в червні поточного року. Решту боргу за період з 01.06.2022 по 31.05.2024 буде виплачуватись щомісяця рівними частинами, які будуть додаватися до місячного розміру пенсії. При цьому, зазначено, що пенсія за період з 01.04.2019 по 31.05.2022 виплачуватись не буде. Вважає, що відмова відповідача у здійсненні нарахування та виплати заборгованості по пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 по 31.05.2022 є незаконною.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплати заборгованості з пенсії за період з 01.04.2019 по 31.05.2022. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за період з 01.04.2019 по 31.05.2022.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскільки, позивач до органів Пенсійного фонду України не звертався та не отримував пенсію більше ніж 6 місяців, нарахування та виплату пенсії припинено. Позивач стверджує, що через перебування у місцях позбавлення волі був позбавлений можливості звернутися до органів Пенсійного фонду України. ОСОБА_1 був засуджений вироком суду від 09.07.2018 до позбавлення волі, строк покарання відбував у період 09.07.2018 по 08.06.2023, що підтверджується наказом про умовно-дострокове звільнення. Згідно умов нагляду за умовно-достроковим звільненням зазначена адреса нижче і не може бути змінена без письмового дозволу персоналу нагляду за умовно-достроковим звільненням: Guudenzia DRC (116), 3200 Henry Street, м. Філадельфія, штат Пенсильванія, 19129. Звертає увагу, що особа, яка засуджена в США не може одержувати пенсійну виплату в час перебування в місцях позбавлення волі, оскільки виплата пенсій при виїзді на постійне проживання за кордон припиняється, якщо немає міжнародної угоди про пенсійне забезпечення, між Україною та США така угода відсутня. Оскільки заяву подано 29.04.2025, тому виплату пенсії поновлено з 01.06.2025. Місячний розмір пенсії та доплату за період з 01.06.2024 по 31.05.2025 виплачено позивачу в червні поточного року. Решту боргу за період з 01.06.2022 по 31.05.2024 виплачуватиметься щомісяця рівними частинами, які будуть додаватись до місячного розміру пенсії. Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не вбачає у своїх діях будь-яких ознак порушення прав позивача на пенсійне забезпечення, оскільки діяло відповідно до чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", який перебував на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

ОСОБА_1 був засуджений вироком суду від 09.07.2018 до позбавлення волі, строк покарання відбував у період 09.07.2018 по 08.06.2023, що підтверджується наказом про умовно-дострокове звільнення.

Як слідує з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 10.07.2025 №4472-4485/К-02/8-1900/25, згідно з листом наданого АТ "Ощадбанк" від 21.02.2019 №111.14-19/11, пенсія ОСОБА_1 не одержувалась більше як один рік та не надавалась нова заява про виплату пенсії. Тому пенсійна виплата, починаючи з квітня 2019 року припинена, про що ОСОБА_1 було повідомлено листом №294 від 19.03.2019. Згідно поданої від 29.04.2025 заяви, з 01.06.2025 пенсійну виплату поновлено. Місячний розмір пенсії та доплату за період з 01.06.2024 по 31.05.2025 виплачено ОСОБА_1 в червні поточного року. Решту боргу виплачуватиметься щомісяця рівними частинами, які будуть додаватися до місячного розміру пенсії.

В інтересах ОСОБА_1 адвокат Калінніков М.О. звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України із листом з додатками де вказав, що перебування особи у місцях позбавлення волі є поважною причиною та унеможливлює звернення до органів Пенсійного фонду України, та просив здійснити нарахування та виплату заборгованості з пенсії за період з 01.04.2019 по 31.05.2022 з урахуванням відсутності вини позивача у несвоєчасному зверненні.

За результатами розгляду звернення, Головне управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області листом від 05.08.2025 №1900- 0404-8/36655 повідомило про відмову у здійсненні нарахування та виплати заборгованості по пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019, посилаючись на приписи ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", відповідно до якої нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Стаття 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі-Закон №1058) передбачає, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 49 Закону №1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 51 Закону №1058 у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в пункті 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону №1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

На підставі ч.1-2 ст.46 Закону №1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

За змістом ч.2 ст.49 Закону №1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є його конституційним правом.

Разом з тим, відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови, за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.

Відтак, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав і, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія в Україні чи за її межами.

При цьому, колегія суддівзазначає, що відповідач не надав суду доказів втрати позивачем громадянства України, відтак поки не доведено протилежне, позивач, як громадянин України, має право на поновлення пенсії, незалежно від місця її фактичного проживання.

Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції правильно зазначив, що з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення за №25рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-ІV, відпали підстави для припинення виплати пенсії на весь час проживання пенсіонера за кордоном чи у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон, а у органу Пенсійного фонду виник обов`язок для поновлення і виплати пенсії таким пенсіонерам.

Згідно з ч.2 ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі – Закон №2262-ХІІ) пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Отже, порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, у тому числі і військовим пенсіонерам, регулюється нормами Закону №1058-ІV з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитись в будь-якому разі незалежно від місця проживання пенсіонера.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 був засуджений вироком суду від 09.07.2018 до позбавлення волі, строк покарання відбував у період 09.07.2018 по 08.06.2023, що підтверджується наказом про умовно-дострокове звільнення.

Згідно умов нагляду за умовно-достроковим звільненням зазначена адреса нижче і не може бути змінена без письмового дозволу персоналу нагляду за умовно-достроковим звільненням: ОСОБА_2 (116), 3200 Henry Street, м. Філадельфія, штат Пенсильванія, 19129.

Та обставина, що пенсійну виплату позивачу припинено з 01.04.2019 та поновлено з 01.06.2025, відповідно до поданої ним заяви від 29.04.2025, не є спірною.

Як слідує з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, місячний розмір пенсії та доплату за період з 01.06.2024 по 31.05.2025 виплачено ОСОБА_1 в червні поточного року. Решта боргу за період з 01.06.2022 по 31.05.2024 виплачуватиметься щомісяця рівними частинами, які будуть додаватись до місячного розміру пенсії.

Разом з тим, відповідачем відмовлено ОСОБА_1 у здійсненні нарахування та виплати заборгованості з пенсії з 01.04.2019.

Приписами ст.55 Закон №2262-ХІІ визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Тобто, із наведеної законодавчої норми слідує відсутність строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з позовом у зв`язку з тим, що пенсійний орган припинив з 01.04.2019 виплату пенсії, яка не є спірною. Відсутній спір і щодо її розміру, складових, перерахунку тощо.

Також, в обґрунтування заперечень скаржник посилається на те, що на даний час між Україною та США відсутній договір, що регулює відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що рішенням від 07.10.2009 № 25-рп/2009 п.2 ч.1 ст.49, друге речення ст.51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). На підставі чого, доводи відповідача з цього приводу є безпідставними та за практикою ЄСПЛ породжують дискримінацію громадян.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплати заборгованості з пенсії за період з 01.04.2019 по 31.05.2022 та зобов`язання відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату пенсії за період з 01.04.2019 по 31.05.2022.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (заява № 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року у справі № 500/5092/25 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. Б. Заверуха

суддіО. М. Гінда

З. М. Матковська