Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №500/5211/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/5211/26 пров. № А/857/45789/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року про відмову в забезпеченні позову (суддя – Мартиць О.І. м. Тернопіль) у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення керівника ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , на військову службу під час мобілізації 19.04.2026;

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо направлення ОСОБА_2 19.04.2026 до військової частини НОМЕР_2 як особи, призваної під час мобілізації, без належного усунення суперечностей у його військово-обліковому статусі та без документального підтвердження дотримання спеціальної процедури повторного медичного огляду особи, раніше визнаної непридатною до військової служби;

визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 19.04.2026 №109 у частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та на всі види забезпечення як похідного від оскаржуваного рішення про призов;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 після набрання рішенням суду законної сили та з урахуванням встановлених судом обставин забезпечити направлення ОСОБА_1 на медичний огляд ВЛК у порядку, передбаченому Положенням №402, із наданням ВЛК свідоцтва про хворобу 2015 року, військово-облікових документів, довідки КНП «Чортківська ЦМЛ» від 04.08.2026 №85 про діагноз F20 та інших медичних документів; після одержання законної постанови ВЛК вирішити питання щодо подальшого проходження або звільнення позивача з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

12.06.2026 представником позивача подано до суду першої інстанції заяву про вжиття заходів забезпечення позову, а саме:

заборонити військовій частині НОМЕР_2 та її посадовим особам до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі або до прийняття нової постанови ВЛК за результатами повторного медичного огляду ОСОБА_1 , проведеного з урахуванням свідоцтва про хворобу №632/925 від 16.10.2015, довідки КНП «Чортківська центральна міська лікарня» від 04.08.2026 №85 про діагноз F20 та результатів спеціалізованого психіатричного обстеження - залежно від того, яка із зазначених подій настане раніше:

допускати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , до отримання, носіння, зберігання, використання або застосування вогнепальної зброї, боєприпасів та вибухових речовин;

залучати ОСОБА_1 до несення служби зі зброєю, вартової служби, бойового чергування (бойової служби), виконання бойових (спеціальних) завдань та безпосередньої участі у бойових діях.

В обґрунтування заяви покликається на наступні обставини. Свідоцтвом про хворобу №632/925 від 16.10.2015 ОСОБА_1 було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Наказами НОМЕР_3 прикордонного загону від 02.11.2015 №205-ос та від 03.11.2015 №206-ос його звільнено з військової служби за станом здоров`я та виключено зі списків особового складу.

Дублікат тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_4 , виданий ІНФОРМАЦІЯ_4 24.04.2023, містить записи про виключення ОСОБА_1 з військового обліку 05.11.2015 та про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку. Отже, цей статус був документально підтверджений відповідачем 1 менш ніж за три роки до спірного призову.

15.04.2026 позивач пройшов медичний огляд і електронною постановою ВЛК №2026-0451-2302-5980-0 був визнаний придатним до військової служби. 19.04.2026 його призвано під час мобілізації та пунктом 2 наказу командира військової частини НОМЕР_2 №109 зараховано до списків особового складу і на всі види забезпечення.

Водночас 04.08.2026 КНП «Чортківська центральна міська лікарня» Чортківської міської ради видало довідку №85, відповідно до якої ОСОБА_1 перебуває на обліку в психіатричному кабінеті з діагнозом F20 (шизофренія); у довідці зазначено дату 13.10.2022 як початок обліку/діагностичного спостереження.

Вважає, що запропонований захід не скасовує і не зупиняє наказ №109 та не вирішує спір по суті. Військова частина зберігає можливість організувати проходження служби позивачем і доручати йому завдання, які не пов`язані з отриманням, носінням, зберіганням чи застосуванням зброї, несенням служби зі зброєю, бойовим чергуванням або безпосередньою участю в бойових діях. Обмеження є персональним, тимчасовим та обумовленим конкретними медичними документами.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.08.2026 відмовлено у задоволенні клопотання про забезпечення адміністративного позову.

Не погодившись із таким судовим рішенням, його оскаржив заявник, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить скасувати рішення, та прийняти нове, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд не мав потреби на стадії забезпечення позову остаточно вирішувати, чи був призов очевидно протиправним. Вважає, що суд першої інстанції мав з`ясувати чи створює продовження служби без тимчасового медично обумовленого обмеження доступу до зброї реальний ризик невідновної шкоди та чи буде майбутній судовий захист ефективним, якщо така шкода настане до вирішення спору.

Відповідач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залити таку без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Відповідно до ч.1 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Враховуючи викладене суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що з матеріалів справи не встановлено підстав, які б свідчили про те, що невжиття судом заходів забезпечення позову створить очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача або ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду за наслідками розгляду цієї справи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх підставними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для вирішення заяви про забезпечення позову, виходячи з наступного

Питання забезпечення позову регулюються главою 10 Розділу І Кодексу адміністративного судочинства України (статті 150-158).

Частиною першою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Пунктом 2 частини першої статті 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено забороною відповідачу вчиняти певні дії.

За приписами частини другої статті 154 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 154 КАС України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Необхідно зазначити, що за своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Водночас для застосування таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них з точки зору процесуального закону є необхідною передумовою для їх вжиття судом за клопотанням позивача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2022 у справі №990/99/22 вказала, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який повинен згідно з приписами закону та за наявності безумовних фактичних підстав гарантувати виконання майбутнього рішення суду та/або ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.

При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Факт прийняття відповідачем рішень, вчинення дій, які, на думку позивача, порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

При цьому суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстави унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, у разі невжиття таких заходів повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, поза обґрунтованим сумнівом, порушує права, свободи або інтереси позивача і що вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. Важливим є саме момент об`єктивного існування наведених ризиків.

Заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, забезпечувати ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу, тощо.

Ухвала про забезпечення позову повинна бути вмотивована судом, зокрема, із зазначенням: 1) висновків про існування: обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.

Зважаючи на викладене, колегія суддів оцінює доводи заявника з урахуванням предмета заявленого позову та характеру спірних правовідносин.

Предметом дослідження у межах спірних правовідносин є правомірність рішення територіального центру комплектування та соціальної підтримки про призов позивача на військову службу під час мобілізації та визнання протиправним пункту 2 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 19.04.2026 №109 у частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та на всі види забезпечення як похідного від оскаржуваного рішення про призов.

Водночас заявник просить забезпечити позов шляхом заборони військовій частині НОМЕР_2 та її посадовим особам: допускати ОСОБА_1 до отримання, носіння, зберігання, використання або застосування вогнепальної зброї, боєприпасів та вибухових речовин; залучати ОСОБА_1 до несення служби зі зброєю, вартової служби, бойового чергування (бойової служби), виконання бойових (спеціальних) завдань та безпосередньої участі у бойових діях.

Таким чином, заявлений захід забезпечення фактично спрямований на обмеження порядку проходження позивачем військової служби та його залучення до виконання певних службових і бойових завдань, тоді як предметом позову є питання правомірності дій територіального центру комплектування, пов`язаних призовом позивача на військову службу, а також зобов`язання провести повторний медичний огляд.

При цьому доводи заявника про наявність у позивача певних захворювань, на які він посилається як на підставу необхідності застосування заходів забезпечення позову, безпосередньо стосуються предмета доказування у справі та підлягають оцінці під час розгляду позову по суті.

Саме в межах розгляду справи по суті належить встановити, чи були під час призову на військову службу враховані медичні діагнози позивача та чи існують підстави для проведення повторного медичного огляду ВЛК.

Суд не наділений фаховими медичними знаннями, а відтак відсутні фактичні можливості та юридичні підстави для розгляду по суті доводів щодо спричинення проходженням служби шкоди здоров`ю позивача та настання інших непоправних наслідків.

Разом з тим, саме по собі посилання заявника на можливість настання негативних наслідків для життя та здоров`я позивача не звільняє його від обов`язку довести наявність передбачених частиною другою статті 150 КАС України підстав для забезпечення позову та наявність безпосереднього зв`язку між заявленим заходом і можливістю ефективного виконання майбутнього рішення суду.

Заявником також не наведено належного обґрунтування того, яким саме чином невжиття заявленого заходу унеможливить або істотно ускладнить виконання можливого рішення суду, яким може бути задоволено позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача провести повторний медичний огляд.

Відтак заявником не доведено існування обставин, які б свідчили про реальну, безпосередню та невідворотну загрозу порушенню його прав саме у розумінні частини другої статті 150 КАС України, а також не доведено, що без застосування саме заявленого заходу буде істотно ускладнено чи унеможливлено ефективний захист або поновлення порушених прав позивача.

Також судом не встановлено очевидних ознак протиправності оскаржуваних дій чи бездіяльності відповідачів у розумінні пункту 2 частини другої статті 150 КАС України, оскільки встановлення правомірності проведення військово-лікарського огляду, повноти врахування медичної документації та дотримання відповідачами визначеної законом процедури є предметом розгляду справи по суті та потребує дослідження відповідних доказів.

В цьому контексті колегія суддів бере до уваги, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу", частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оборону України" громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Частиною третьою статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Отже, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в період дії воєнного стану свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, за загальним правилом, не може вважатися неправомірним і таким, що не відповідає вимогам збалансованості інтересів особи та держави в цілому. Натомість усі інші доводи позивача щодо порушення відносно нього процедури проведення призову на військову службу підлягають перевірці безпосередньо під час судового розгляду справи.

Крім того, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 2102-IX від 24.02.2022, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався і такий триває донині.

На цей період законодавцем внесено зміни до положень КАС України, що регулюють питання забезпечення адміністративного позову. Зокрема, частину третю статті 151 КАС України доповнено пунктом 10 згідно із Законом України "Про внесення зміни до частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України щодо забезпечення позову у виді зупинення наказу або розпорядження командира (начальника) під час воєнного стану чи в бойовій обстановці" № 2359-IX від 08.07.2022, відповідно до якого не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Таким чином, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Представник позивача просить забезпечити позов шляхом заборони військовій частині НОМЕР_2 та її посадовим особам: допускати ОСОБА_1 до отримання, носіння, зберігання, використання або застосування вогнепальної зброї, боєприпасів та вибухових речовин; залучати ОСОБА_1 до несення служби зі зброєю, вартової служби, бойового чергування (бойової служби), виконання бойових (спеціальних) завдань та безпосередньої участі у бойових діях.

На думку колегії суддів, такий спосіб забезпечення позову опосередковано матиме вплив на дію можливих наказів командира, відданих в умовах воєнного стану, що не узгоджується з приписами п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України.

За таких обставин, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду не вбачається.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року про відмову в забезпеченні адміністративного позову у справі №500/5211/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіР. М. Москаль

П. І. Сало