Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №260/4493/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/4493/26 пров. № А/857/39353/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову (суддя – Маєцька Н.Д., м. Ужгород) у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо повторного взяття на військовий облік ОСОБА_1 від 20.09.2025 року та вчинення дій щодо примусового направлення його на проходження військово-лікарської комісії (ВЛК) та ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо зміни військово-облікового статусу ОСОБА_1 з «виключений з військового обліку» на «військовозобов`язаний» та автоматичного взяття його на військовий облік в рамках експериментального проекту за Постановою КМУ № 932 від 16.08.2024 й внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» відомостей про перебування ОСОБА_1 у статусі «Розшук»;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_5 відновити ОСОБА_1 статус особи, виключеної з військового обліку на підставі досягнення граничного віку перебування в запасі, шляхом внесення відповідного реєстраційного запису про виключення з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг».

02.07.2026 представником позивача подано до суду першої інстанції заяву про вжиття заходів забезпечення позову, а саме:

заборонити ІНФОРМАЦІЯ_6 (а також його посадовим та службовим особам) і ІНФОРМАЦІЯ_7 (а також його посадовим та службовим особам) вчиняти будь-які дії щодо призову ОСОБА_1 за мобілізацією та направлення його до місць проходження військової служби (навчальних центрів, військових частин) до набрання судовим рішенням у даній справі законної сили.

В обґрунтування заяви покликається на те, що відповідно до відомостей ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач вважається військовозобов`язаним, який ухиляється від виконання військового обов`язку, а матеріали стосовно позивача повторно скеровано до органів Національної поліції за статтею 210-1 КУпАП. Відтак, на переконання представника позивача існує очевидна, реальна та безпосередня небезпека того, що до моменту розгляду даної справи по суті та набрання рішенням суду законної сили, позивач буде затриманий у примусовому порядку та мобілізований відповідачем із направленням до військової частини. Зазначає, що у разі реалізації призову за мобілізацією, ефективний захист прав позивача в рамках даного адміністративного процесу стане повністю неможливим, оскільки позивач набуде статусу військовослужбовця, що на переконання представника позивача, докорінно змінює предмет правовідносин, підпорядкування та унеможливлює виконання рішення суду про відновлення статусу цивільної особи, виключеної з обліку.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.07.2026 відмовлено у задоволенні клопотання про забезпечення позову.

Не погодившись із таким судовим рішенням, його оскаржив заявник, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить скасувати рішення, та прийняти нове, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тому факту, що позивач внаслідок протиправних дій відповідачів перебуває в електронній базі даних - Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» у статусі «Розшук». Наявність у базі даних «Оберіг» статусу «Розшук» не є гіпотетичною обставиною, а є чинним правовим станом, який відповідно до ч. 3 ст. 259 та ч. 1 ст. 262 КУпАП, а також норм Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації (Постанова КМУ № 560), накладає на органи Національної поліції та підрозділи ТЦК та СП імперативний (безумовний) обов`язок щодо здійснення адміністративного затримання позивача, його примусового доставлення до найближчого ТЦК та СП з метою подальшого призову за мобілізацією. Таким чином вважає, що загроза обмеження волі позивача та його подальшого примусового призову існує щохвилинно і безперервно з моменту внесення такого запису до системи «Оберіг». Зазначає, що для вжиття заходів забезпечення позову не обов`язково, щоб шкода вже була завдана, достатнім є існування обґрунтованої ймовірності її завдання у майбутньому. Статус «Розшук» в офіційній державній базі є офіційним документованим підтвердженням такої ймовірності. Вказує, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до того, що протягом усього цього часу судового процесу позивач, будучи особою, яка законно виключена з військового обліку, буде примусово утримуватись на військовій службі, брати участь у бойових діях та піддавати своє життя і здоров`я небезпеці.

Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до ч.1 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Враховуючи викладене суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що мотиви, наведені представником позивача у заяві про забезпечення позову не підтверджують реальний характер загрози правам позивача до ухвалення рішення по суті спору, а також не зумовлюють настання, внаслідок невжиття таких заходів, обставин, які б могли істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх підставними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для вирішення заяви про забезпечення позову, з огляду на наступне.

Питання забезпечення позову регулюються главою 10 Розділу І Кодексу адміністративного судочинства України (статті 150-158).

Частиною першою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Пунктом 2 частини першої статті 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено забороною відповідачу вчиняти певні дії.

За приписами частини другої статті 154 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 154 КАС України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Необхідно зазначити, що за своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Водночас для застосування таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них з точки зору процесуального закону є необхідною передумовою для їх вжиття судом за клопотанням позивача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2022 у справі №990/99/22 вказала, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який повинен згідно з приписами закону та за наявності безумовних фактичних підстав гарантувати виконання майбутнього рішення суду та/або ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.

При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Факт прийняття відповідачем рішень, вчинення дій, які, на думку позивача, порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

При цьому суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстави унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, у разі невжиття таких заходів повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, поза обґрунтованим сумнівом, порушує права, свободи або інтереси позивача і що вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. Важливим є саме момент об`єктивного існування наведених ризиків.

Заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, забезпечувати ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу, тощо.

Ухвала про забезпечення позову повинна бути вмотивована судом, зокрема, із зазначенням: 1) висновків про існування: обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.

Зважаючи на викладене, суд переходить до оцінки доводів заявника з урахуванням предмета заявленого позову та характеру спірних правовідносин.

Предметом дослідження у межах спірних правовідносин є правомірність дій територіального центру комплектування та соціальної підтримки про взяття на військовий облік позивача та направлення його на проходження військово-лікарської комісії.

Водночас заявник просить забезпечити позов шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_6 (а також його посадовим та службовим особам) і ІНФОРМАЦІЯ_7 (а також його посадовим та службовим особам) вчиняти будь-які дії щодо призову ОСОБА_1 за мобілізацією та направлення його до місць проходження військової служби (навчальних центрів, військових частин) до набрання судовим рішенням у даній справі законної сили.

Таким чином, заявлений захід забезпечення фактично спрямований на обмеження порядку можливого проходження позивачем військової служби, тоді як предметом позову є питання правомірності дій територіального центру комплектування, пов`язаних з взяття на військовий облік позивача.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч. 1 ст. 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Із 24.02.2022 відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.

Апеляційний суд зазначає, що дійсно рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень спричиняють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення, дії чи бездіяльність можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Своєю чергою припущення позивача про те, що не вжиття судом заходів забезпечення позову може спричинити для позивача негативні наслідки в разі мобілізації, а захист прав, свобод та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, буде унеможливлено, не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.

Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Слід зазначити, що навіть якщо виходити із припущень заявника щодо негативних для нього наслідків у вигляді подальшого проходження військової служби, то суд не погоджується із його твердженнями про незворотність таких наслідків, адже положеннями ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено можливість звільнення військовослужбовців з військової служби, в тому числі під час дії воєнного стану, за наявності для цього визначених законом підстав, зокрема й сімейних чи інших обставин, якщо такі умови наявні в позивача.

За таких обставин, доказів б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі не надано.

Разом з тим, саме по собі посилання заявника на можливість настання негативних наслідків для життя та здоров`я позивача не звільняє його від обов`язку довести наявність передбачених частиною другою статті 150 КАС України підстав для забезпечення позову та наявність безпосереднього зв`язку між заявленим заходом і можливістю ефективного виконання майбутнього рішення суду.

Заявником також не наведено належного обґрунтування того, яким саме чином невжиття заявленого заходу унеможливить або істотно ускладнить виконання можливого рішення суду, яким може бути задоволено позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача провести повторний медичний огляд.

Відтак заявником не доведено існування обставин, які б свідчили про реальну, безпосередню та невідворотну загрозу порушенню його прав саме у розумінні частини другої статті 150 КАС України, а також не доведено, що без застосування саме заявленого заходу буде істотно ускладнено чи унеможливлено ефективний захист або поновлення порушених прав позивача.

Також судом не встановлено очевидних ознак протиправності оскаржуваних дій чи бездіяльності відповідачів у розумінні пункту 2 частини другої статті 150 КАС України, оскільки встановлення правомірності проведення військово-лікарського огляду, повноти врахування медичної документації та дотримання відповідачами визначеної законом процедури є предметом розгляду справи по суті та потребує дослідження відповідних доказів.

Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №800/521/17 зазначила, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

На момент розгляду заяви позивача у суду відсутні правові підстави для встановлення очевидних ознак протиправності рішення відповідача.

Таким чином, наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності відповідачів може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті.

Отже, під час розгляду питання про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду не вбачається.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову у справі №260/4493/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіР. М. Москаль

П. І. Сало