Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №380/22996/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/22996/25 пров. № А/857/27282/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року (суддя – Морська Г.М., м. Львів) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у листопаді 2025 року звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі – ГУПФУ у Львівській області), в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25% від мінімальної пенсій за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 25 % від мінімальної пенсії за віком встановленої на відповідний календарний бюджетний рік згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 29.09.2025, із врахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку стажу роботи як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок стажу роботи ОСОБА_1 згідно статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із зарахуванням часу перебування у засланні у потрійному розмірі.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області, як отримувач пенсії по віку. Згідно з довідкою від 13.04.1993 №4/5-РЗІІ-Л батько позивача ОСОБА_2 21.10.1947 року був виселений із села Велика Грушка Кам`янко - Бузького району Львівської області на спецпоселення з конфіскацією майна в Кемеровську область по політичних мотивах, звідки звільнений 17.01.1955 на підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» з поверненням конфіскованого майна або його вартості. Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 позивач народився - ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Прокоп`євськ, Кемеровської області. Згідно довідки про реабілітацію від 19.03.2018 №01кр-вих-385 позивача було визнано, як того, хто зазнав необгрунтованих політичних репресій - як член сім`ї репресованої з політичних мотивів родини та згодом реабілітованого. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 позивач є реабілітованим та має право на пільги і компенсації встановлені Законом України «Про реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». 29.09.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою в якій просив проводити доплату до пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та положень Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» як особі, потерпілій від репресій. Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 03.11.2025 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії. Позивач вважає такі дії відповідача не обґрунтованими та протиправними і просив суд задовольнити позов.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 як особи, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885, адреса: вул. Митрополита Андрея, 10,м. Львів,Львівський р-н, Львівська обл.,79016) здійснити перерахунок підвищення пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 29.09.2025.

Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у перерахунку ОСОБА_1 стажу роботи за час перебування у засланні з 05.05.1950 до 17.01.1955, як реабілітованій особі, відповідно до вимог статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016; код ЄДРПОУ13814885) здійснити з 21.05.2025 перерахунок стажу роботи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ), зарахувавши до трудового стажу час перебування у засланні з 05.05.1950 до 17.01.1955 у потрійному розмірі на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років ".

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що оскільки позивач є членом сім`ї репресованого та в подальшому реабілітованого, немає підстав для зарахування періоду перебування позивача на спецпоселенні в потрійному розмірі до страхового стажу. Враховуючи зазначене, вказує, що немає підстав для нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області, як отримувач пенсії по віку.

29.09.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою в якій просив проводити доплату до пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та положень Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» як потерпілій від репресій.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 03.11.2025 № 25553-25078/Л-1300/25 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії.

Відмова мотивована тим, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2002 № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів», фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету виходячи з розрахованої величини 19,91 грн. Тобто, розмір підвищень вказаній категорії реабілітованих громадян становив, відповідно, 9,96 грн. і 4,98 грн. на місяць, з 01. 09. 2008 у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.2008 № 645 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення», яка є чинною і неконституційною не визнавалась, - репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54, 40 грн., а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43, 52 грн. на місяць. Бюджетні призначення на виплату підвищень у інших розмірах, ніж у вказаній постанові, непередбачені.

Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач належить до категорії громадян, членів сім`ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями, реабілітованої по статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Суд вважав, що позивач, як член сім`ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований, має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII. Також дійшов висновку, що слід зобов`язати відповідача здійснити перерахунок стажу роботи позивача згідно з статтею 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши до трудового стажу час перебування у засланні з 05.05.1950 до 17.01.1955 у потрійному розмірі на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917- 1991 років".

Колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції обґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

17.04.1991 прийнятий Закон Української PCP «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» №962-ХІІ, за ст.1 якого, реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958р., за винятком осіб, зазначених у ст.2 цього Закону. Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР;- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою. Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Відповідно до статті 3 Закону №962-XII реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 13.03.2018 №2325-VIII внесений ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.

Зокрема, змінено назву Закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», викладено в новій редакції преамбулу та ст.ст.1,3,6 Закону №962-ХІІ, а також визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Вказані зміни набули чинності 05.05.2018. Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 р.р., та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ.

Так метою Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон №962-XII) у новій редакції визначене відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів ухвалений, застосовується у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Як визначено ст.1-1 цього Закону: репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.

Відповідно до статті 1-2 Закону №962-XII реабілітованими визнаються особи:

1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;

2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;

3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;

4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину;

5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Відповідно до ч. 2 статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій визнаються: … діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.

Відповідно до ст. 2 Закону №962-XII формами репресій визнаються: … 5) заслання; 6) вислання.

Відповідно до ст. 1-4 Закону №962-XII цей Закон у частині визнання реабілітованими, потерпілими від репресій поширюється на осіб, які належать до однієї з таких категорій осіб: 1) особи, зазначені у статтях 1-2, 1-3 цього Закону, якщо репресії стосовно таких осіб були здійснені на території України.

Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих положень Закону №1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Підпунктом 2 п. 4 Постанови №654 передбачено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 грн.

За правилами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України від 15.07.1999 №966-XIV «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Частиною 4 ст. 28 Закону №1058-IV унормовано, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону №1788-XII, який має вищу юридичну силу, а не положеннями Постанови №654, зважаючи на те, що пп. 2 п. 4 цієї постанови звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам, та суперечить наведеним нормам Закону №1788-XII.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі №446/1515/16-а, від 06.02.2019 у справі №446/1848/16-а, від 04.03.2020 у справі №446/1566/16-а, яку суд, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховує під час вирішення цього спору.

Так із матеріалів справи судом встановлено наступні обставини.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 позивач ОСОБА_1 народився - ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Прокоп`євськ, Кемеровської області, росії.

Згідно довідки від 13.04.1993 №4/5-РЗІІ-Л батько позивача ОСОБА_2 21.10.1947 був виселений із села Велика Грушка Кам`янко - Бузького району району Львівської області на спецпоселення з конфіскацією майна в Кемеровську область по політичних мотивах, звідки звільнений 17.01.1955. На підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» був реабілітований з поверненням конфіскованого майна або його вартості.

Тобто позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Прокоп`євськ, Кемеровської області під час перебування його батька у засланні і є членом сім`ї репресованої та реабілітованої особи.

Згідно довідки про реабілітацію від 19.03.2018 №01кр-вих-385, виданої Комісією з питань поновлення прав реабілітованих та соціального захисту жертв політичних репресій Львівської обласної ради: «… ОСОБА_1 , 1950 р.н., уродженець м. Прокоп`євська Кемеровської області, мешканець АДРЕСА_2 ), зазнав необґрунтованих політичних репресій - як член сім`ї репресованої з політичний мотивів родини, згодом реабілітованої. Беручи до уваги довідку про реабілітацію № 10/31-Л-1584 від 08.08.2012), видану ГУ МВС Росії по Кемеровській області, роз`яснення РСВ ГУ МВСУ у Львівській області, рішення обласної комісії з питань поновлення прав реабілітованих та соціального захисту жертв політичних репресій № 3 від 15.03.2018, керуючись частиною четвертою пункту 7 Постанови Верховної Ради України від 24.12.1993 № 3812-ХІІ «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», Постановою Верховної Ради України від 19.11.1992 № 2805-ХІІ «Про порядок надання пільг реабілітованим особам, які були репресовані за межами республіки і проживають на території України», на підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 № 962-ХІІ, ОСОБА_1 - реабілітований..».

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , позивач є реабілітованим та має право на пільги і компенсації встановлені Законом України «Про реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Відтак судом встановлено, що ОСОБА_1 народився під час перебування його батька ОСОБА_2 на спецпоселенні в Кемеровській області, відповідно позивач є членом сім`ї репресованої та згодом реабілітованої особи, зокрема його батька.

Враховуючи викладене, позивач має право на отримання підвищення до пенсії у розмірі, встановленому п. «г» ст. 77 Закону №1788-XII, з розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, визначеної ст. 28 Закону №1058-IV, а не відповідно до вимог постанови №654.

Аналогічний висновок містить постанова Верховного Суду від 13.05.2024 № 500/5507/23.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок стажу роботи ОСОБА_1 згідно статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із зарахуванням часу перебування у засланні у потрійному розмірі, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 6 Закону №962-XII в редакції з 05.05.2018 визначено, що реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Аналогічна за змістом пільга для реабілітованих осіб унормована ст. 58 Закону №1788-XII, за змістом якої громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Конструкція норм ст. 6 Закону №962-ХІІ та ст. 58 Закону №1788-ХІІ дає змогу виснувати, що до кола осіб, які мають пільгу на зарахування у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення пенсій, відносяться особи, які: утримувались під вартою; відбували покарання в місцях позбавлення волі; перебували у засланні або перебування на примусовому лікуванні.

При тому норми Закону №962-ХІІ та Закону №1788-ХІІ не пов`язують зарахування часу перебування особи у засланні до страхового стажу у потрійному розмірі із фактом досягнення особою працездатного віку та факту перебування такої особи у трудових відносинах.

На підставі наявних у матеріалах справи документів колегія суддів наголошує, що позивач в період з 05.05.1950 до 17.01.1955 перебував на спецпоселенні в Кемеровській області.

З урахуванням викладеного, період перебування позивача на спецпоселенні підлягає зарахуванню до стажу його роботи у потрійному розмірі.

Разом з тим колегія суддів наголошує, що передбачена ст. 6 Закону №962-ХІІ пільга є не спеціальним способом обрахування вже набутого особою трудового стажу (як це відбувається при призначенні пенсії на пільгових умовах), а є сатисфакцією, яка виходячи з мети цього Закону, зазначеній у ст. 1, визнана державою справедливою за завдану таким особам внаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років шкоду.

Таким чином, проаналізувавши вищезазначені нормативно-правові акти, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок стажу роботи позивача згідно з статтею 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши до трудового стажу час перебування у засланні з 05.05.1950 до 17.01.1955 у потрійному розмірі на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917- 1991 років".

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду — без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року у справі №380/22996/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіР. М. Москаль

П. І. Сало