Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №460/3758/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/3758/24 пров. № А/857/19851/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року, що ухвалила суддя Дудар О.М. у місті Рівному за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у справі № 460/3758/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, у якому просив:

– визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку;

– зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити, нарахувати та виплатити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку з 14 березня 2024 року.

Позов мотивований тим, що Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області протиправно відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, оскільки позивач як потерпілий від Чорнобильської катастрофи має право на зниження пенсійного віку на 6 років.

30 квітня 2025 року Рівненський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яким позов задовольнив повністю.

Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову в призначенні пенсії від 21 березня 2024 року № 172650008446.

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII) з 14 квітня 2024 року.

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII з 14 квітня 2024 року.

Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області судові витрати із сплати судового збору у сумі 1 211,20 грн.

Приймаючи це рішення, суд першої інстанції виходив з того, що посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 3 підтверджує проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше 3 років, а навчання позивача в СПТУ № 6, розташованому на території російської федерації, не спростовує факту проживання позивача в с. Вири Сарненського району Рівненської області.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, його оскаржили Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, подавши апеляційні скарги, у яких просять скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області покликається на те, що станом на 1 січня 1993 року позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення 2 роки 8 місяців 23 дні, тобто менше 3 років, які необхідні для зменшення пенсійного віку.

Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зазначає, що навчання позивача з 1 вересня 1985 року по 23 червня 1988 року в СПТУ № 6, розташованому на території російської федерації, та військова служба з 15 листопада 1988 року по 10 грудня 1990 року не можуть бути зараховані до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, а початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) до позивача не застосовується, оскільки докази проживання позивача в цій зоні з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року відсутні.

Також Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вважає передчасним висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на зменшення пенсійного віку, який ґрунтується на посвідченні потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 3, та наголошує, що дії щодо призначення пенсії має вчинити Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, визначене за принципом екстериторіальності, а тому в задоволенні вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області необхідно відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області покликається на те, що документи не підтверджують проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року протягом 3 років, а суд першої інстанції безпідставно визнав єдиним документом, який підтверджує право на пільги та зменшення пенсійного віку, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області також зазначає, що обчислення стажу, призначення та виплата пенсії належать до функцій органів Пенсійного фонду України, тому зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити пенсію є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Також відповідачі вказують на періоди, які не зараховано до страхового стажу позивача: навчання з 1 вересня 1985 року по 23 червня 1988 року, період з 12 лютого 1988 року по 20 липня 1988 року, а також періоди з 1 липня 2000 року по 31 серпня 2000 року і з 1 жовтня 2000 року по 31 жовтня 2000 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з такого.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився в с. Вири Сарненського району Рівненської області, що підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_1 , виданим 7 липня 1997 року Сарненським РВ УМВС України в Рівненській області.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 3 серпня 1993 року Рівненською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).

ОСОБА_1 звернувся до органу пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за віком згідно зі ст. 55 Закону № 796-XII.

Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області рішенням від 21 березня 2024 року № 172650008446 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії, оскільки недостатньо строку проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.

Згідно із зазначеним рішенням:

- страховий стаж ОСОБА_1 становить 31 рік 4 місяці 22 дні;

- період проживання на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року - 2 роки 8 місяців 23 дні.

Листом від 22 березня 2024 року № 1700-0214-8/16552 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повідомило ОСОБА_1 про прийняте рішення про відмову в призначенні пенсії.

Вважаючи, що відмова в призначенні пенсії є протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційний суд встановив, що відповідачі не оспорюють того, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії мав вік 53 роки 11 місяців 1 день та має необхідний страховий стаж.

Спірним у цій справі є питання тривалості проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору, апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до ст. 49 Закону № 796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді:

а) державної пенсії;

б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Позивач належить до категорії 3 осіб, що потерпіли від Чорнобильської катастрофи, тому ст. 55 Закону № 796-XII поширюється на спірні правовідносини.

Згідно з ч. 1 ст. 55 Закону № 796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Таблицею до ч. 1 ст. 55 Закону № 796-XII для потерпілих від Чорнобильської катастрофи (п. 2 таблиці) передбачено зменшення пенсійного віку для осіб, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, - на 3 роки* та додатково на 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

* Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Отже, право на зменшення пенсійного віку особа, яка проживала чи працювала в зоні гарантованого добровільного відселення, має за умови, що станом на 1 січня 1993 року прожила або відпрацювала в цій зоні не менше 3 років. Початкова величина зменшення (3 роки) залежить від проживання чи роботи в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії по 31 липня 1986 року, а додаткове зменшення на 1 рік за 2 роки проживання, роботи залежить від загальної тривалості проживання чи роботи в зоні гарантованого добровільного відселення, але загалом зменшення не може перевищувати 6 років.

Умови призначення пенсії за віком визначає ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Відповідно до ч. 1 цієї статті, починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Зі зменшенням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону № 796-XII цей стаж зменшується на кількість років зменшення пенсійного віку.

Підпунктом 7 п. 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у п. 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;

для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі ст. 55 Закону № 796-XII).

Отже, право на зменшення пенсійного віку підтверджується документами про період проживання чи роботи в зоні гарантованого добровільного відселення, які видають органи місцевого самоврядування та підприємства, а посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи додається до них як окремий документ.

Відповідно до ст. 15 Закону № 796-XII, підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону № 796-XII, до категорії 3 належать, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які:

- постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій;

- постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.

Зважаючи на те, що посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 3 видається і за постійне навчання на території зони гарантованого добровільного відселення, а для вирішення питання про зменшення пенсійного віку значення має тільки факт проживання чи роботи в зоні гарантованого добровільного відселення, апеляційний суд приходить до висновку про те, що посвідчення серії НОМЕР_2 , видане 3 серпня 1993 року Рівненською обласною державною адміністрацією, підтверджує належність позивача до категорії 3 осіб, що потерпіли від Чорнобильської катастрофи, але не підтверджує проживання чи роботу позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року протягом не менше 3 років.

У такому випадку тривалість проживання підтверджується довідками про період проживання, виданими органами місцевого самоврядування.

Апеляційний суд з довідки виконавчого комітету Вирівської сільської ради Сарненського району Рівненської області від 17 січня 2024 року № 123 встановив, що позивач постійно проживав та зареєстрований у с. Вири Сарненського району Рівненської області в періоди з 15 лютого 1988 року по 9 листопада 1988 року та з 4 січня 1991 року по 17 січня 2024 року.

Додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106 “Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Постанова № 106) відносить с. Вири Сарненського району Рівненської області до зони гарантованого добровільного відселення.

Апеляційний суд встановив, що за довідкою від 17 січня 2024 року № 123 до тривалості проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року можуть бути віднесені періоди з 15 лютого 1988 року по 9 листопада 1988 року та з 4 січня 1991 року по 31 грудня 1992 року.

Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області в рішенні від 21 березня 2024 року № 172650008446 зарахувало до періодів проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення всі періоди проживання позивача, зазначені в довідці від 17 січня 2024 року № 123, визначивши тривалість проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення - 2 роки 8 місяців 23 дні.

Апеляційний суд не погоджується із зарахуванням періоду з 15 лютого 1988 року по 20 липня 1988 року до періодів проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з підстав, наведених нижче.

З трудової книжки НОМЕР_3 апеляційний суд встановив, що з 1 вересня 1985 року по 23 червня 1988 року позивач навчався в СПТУ № 6 у м. Унеча Брянської області російської федерації.

Постанова № 106 не відносить населений пункт, розташований за межами України, до зони гарантованого добровільного відселення, тому період навчання позивача в СПТУ № 6 не може бути зарахований до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.

Також апеляційний суд встановив, що відповідно до архівної довідки Рівненської дирекції залізничних перевезень виробничого структурного підрозділу регіональна філія “Львівська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” від 6 лютого 2024 року № Р-103, учень СПТУ № 6 ОСОБА_1 з 12 лютого 1988 року по 20 липня 1988 року був прийнятий для проходження виробничої практики та значився учнем слюсаря з ремонту рухомого складу з неповним робочим днем до виповнення 18 років.

Архівною довідкою “Локомотивне депо Здолбунів” виробничого структурного підрозділу регіональна філія “Львівська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” від 9 лютого 2024 року № 454 підтверджується те, що ОСОБА_1 працював з 26 червня 1988 року по 20 липня 1988 року дублером помічника машиніста тепловоза обертового депо Сарни.

Міста Рівне і Здолбунів Постанова № 106 до зон радіоактивного забруднення не відносить, а м. Сарни віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю, а не до зони гарантованого добровільного відселення, тому час практики і роботи позивача в цих містах не входить до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.

Відповідно до військового квитка, позивач проходив військову службу з 15 листопада 1988 року по 10 грудня 1990 року, тобто в період, який довідка від 17 січня 2024 року № 123 не включає до періоду проживання позивача в с. Вири.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що період з 26 квітня 1986 року по 1 січня 1993 року у контексті проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року за хронологією складається з таких періодів:

- період з 26 квітня 1986 року по 14 лютого 1988 року не входить до періоду проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки позивач навчався в СПТУ № 6 у м. Унеча, яке розташоване за межами України, а не в зоні гарантованого добровільного відселення.

- період з 15 лютого 1988 року по 20 липня 1988 року не входить до періоду проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення.

Так, довідка від 17 січня 2024 року № 123 вказує на проживання позивача в с. Вири протягом цього періоду. Проте диплом НОМЕР_4 підтверджує навчання позивача в СПТУ № 6 у м. Унеча по 23 червня 1988 року, а архівна довідка від 6 лютого 2024 року № Р-103 та архівна довідка від 9 лютого 2024 року № 454 підтверджують проходження позивачем виробничої практики і роботу в містах Рівне, Здолбунів та Сарни по 20 липня 1988 року. Позивач не міг одночасно постійно проживати в с. Вири та навчатися, проходити практику і працювати в іншому населеному пункті, розташованому за межами зони гарантованого добровільного відселення. Довідка органу місцевого самоврядування, видана в 2024 році, не спростовує обставин, які підтверджують диплом та архівні довідки, тому, на переконання апеляційного суду вказаний період до тривалості проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховується.

- період з 21 липня 1988 року по 9 листопада 1988 року (3 місяці 20 днів) входить до періоду проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки довідка від 17 січня 2024 року № 123 підтверджує проживання позивача в цей період у с. Вири, яке належить до зони гарантованого добровільного відселення, а документів про перебування позивача в іншому місці в цей період немає.

- період з 10 листопада 1988 року по 3 січня 1991 року не входить до періоду проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки з 15 листопада 1988 року по 10 грудня 1990 року позивач проходив військову службу, а проживання позивача в с. Вири в решті цього періоду не підтверджується.

- період з 4 січня 1991 року по 31 грудня 1992 року (1 рік 11 місяців 28 днів) входить до періоду проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки позивач проживав у цей час у с. Вири.

Отже, станом на 1 січня 1993 року тривалість проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення становить: 3 місяці 20 днів (з 21 липня 1988 року по 9 листопада 1988 року) + 1 рік 11 місяців 28 днів (з 4 січня 1991 року по 31 грудня 1992 року) = 2 роки 3 місяці 18 днів (з розрахунку 30 днів у місяці), тобто менше 3 років.

Таким чином, умови, визначені таблицею до ч. 1 ст. 55 Закону № 796-XII, для зменшення пенсійного віку позивача не виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 21 березня 2024 року № 172650008446 за критеріями, визначеними ч. 2 ст. 2 КАС України, апеляційний суд приходить до висновку про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийняло спірне рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому підстав для скасування вказаного рішення немає.

Позовна вимога про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити, нарахувати та виплатити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку з 14 березня 2024 року є похідною від вимоги про визнанна протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, апеляційний суд не знаходить підстав і для задоволення вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Вказані висновки апеляційного суду є підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права.

Інші доводи апеляційних скарг, зокрема щодо органу, який має призначити пенсію, меж дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та способу захисту, не впливають на результат розгляду справи, оскільки позивач не має права на зменшення пенсійного віку.

Апеляційний суд вважає доводи апеляційних скарг такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому їх необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області задовольнити.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 460/3758/24 скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуюча суддяР. Б. Хобор

суддіН. В. Бруновська

Р. М. Шавель