Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №460/2053/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/2053/25 пров. № А/857/13588/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 6 березня 2025 року, що ухвалив суддя Зозуля Д.П., у місті Рівному, у справі № 460/2053/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:

– визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати з 20 січня 2025 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, відповідно до ст. 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII), у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатної особи, установленим на 1 січня відповідного календарного року згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік;

– зобов`язати відповідача з 20 січня 2025 року нарахувати та виплачувати позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що, за рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 1 травня 2023 року у справі № 460/6889/23, позивач отримував підвищення до пенсії у розмірі 13 400 грн, а з 1 січня 2025 року відповідач безпідставно припинив проводити відповідне нарахування.

Позивач зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, тому ненарахування і невиплата підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення є протиправною бездіяльністю відповідача.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 6 березня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з 1 січня 2025 року виплату пенсії позивачу необхідно проводити з урахуванням ст. 45 Закону № 4059-IX та постанови Кабінету Міністрів України № 1524.

Суд першої інстанції зазначив, що, за результатами звірення з Єдиним державним демографічним реєстром, відомості про проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року, чи в період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, відсутні, а тому підстав для нарахування і виплати позивачу доплати немає.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, його оскаржив позивач, який просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач покликається на те, що суд першої інстанції не врахував того, що відповідач безпідставно припинив виплачувати позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, що є протиправним.

Позиція відповідача зводиться до того, що ст. 39 Закону № 796-XII у редакції, яка діяла до 1 січня 2015 року та в редакції, чинній з 1 січня 2016 року, регулюють одні і ті ж правовідносини.

Тому, при застосуванні ст. 39 Закону № 796-XII під час вирішення питання про виплату позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, застосовується та редакція Закону № 796-XII, яка прийнята пізніше.

Одночасно відповідач зазначає, що з 1 січня 2025 року доплату непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, встановлено ст. 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” від 19 листопада 2024 року № 4059-IX (далі - Закон № 4059-IX) та постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2024 року № 1524.

За результатами звірення з Єдиним державним демографічним реєстром відомості про проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року, чи в період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, відсутні, а тому підстав для встановлення позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру немає.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з таких міркувань.

Суд першої інстанції встановив, що позивач з 21 листопада 2008 року не працює, перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком. Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2, що підтверджується копією посвідчення від 30 грудня 2015 року.

Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади станом на 6 лютого 2025 року позивач з 10 лютого 2023 року зареєстрований у селі Мульчиці Вараського району Рівненської області.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам, установленим на 1 січня відповідного календарного року. Листом від 28 січня 2025 року відповідач відмовив позивачу в задоволенні заяви.

Вважаючи ненарахування і невиплату позивачу відповідного підвищення до пенсії протиправною бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору, апеляційний суд виходить із такого.

Закон № 796-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Згідно з ч. 1 ст. 39 Закону № 796-XII, у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року, громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті; пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

1 січня 2015 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2014 року № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII), підп. 7 п. 4 розділу I якого виключено у Законі № 796-XII ст. 31, 37, 39, 45.

Згодом Верховна Рада України прийняла Закон України “Про внесення зміни до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 4 лютого 2016 року № 987-VIII (далі - Закон № 987-VIII), який набрав чинності 1 січня 2016 року згідно з розділом II “Прикінцеві положення” та включив до Закону № 796-XII ст. 39 такого змісту:

“Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України”.

Конституційний Суд України рішенням від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 (далі - Рішення № 6-р/2018) у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підп. 7 п. 4 розділу I Закону № 76-VIII, і вирішив, що ці положення втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.

У Рішенні № 6-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-XII, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених ст. 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи ч. 2 ст. 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність, зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема в питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-XII щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить ч. 2 ст. 3 Конституції України.

Рішення № 6-р/2018 встановило порядок його виконання щодо застосування ст. 53 і 60 Закону № 796-XII у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування ст. 39 Закону № 796-XII не містить. Тобто цим рішенням відновлено дію ст. 39 Закону № 796-XII у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року, яка з 17 липня 2018 року є чинною.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18 зазначила:

Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-XII.

За ознаками типових справ це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є виплата пенсійними органами непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії у розмірах, установлених частиною другою статті 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.

Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:

а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

б) позивач є непрацюючим пенсіонером;

в) відповідачем є відповідне управління ПФУ;

г) предметом спору є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-XII, у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у цьому рішенні.

Справа за позовом позивача відповідає ознакам типової справи в частині, що стосується права на доплату за ст. 39 Закону № 796-XII, оскільки позивач є непрацюючим пенсіонером, відповідачем є управління Пенсійного фонду України, а предметом спору є нарахування та виплата підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру. Висновок Великої Палати Верховного Суду про відновлення з 17 липня 2018 року права на підвищення до пенсії на підставі ст. 39 Закону № 796-XII апеляційний суд застосовує безпосередньо.

Отже, ст. 39 Закону № 796-XII у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року, передбачає виплату уповноваженими органами доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, або в зоні посиленого радіоекологічного контролю.

Позивач просить нарахувати і виплатити підвищення до пенсії з січня 2025 року. Для цього періоду правове регулювання доплати непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, визначає Закон № 4059-IX.

Відповідно до ст. 45 Закону № 4059-IX у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи в період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.

Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.

Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.

Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України необхідно забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.

Кабінет Міністрів України на виконання ст. 45 Закону № 4059-IX ухвалив постанову “Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення” від 27 грудня 2024 року № 1524 (далі - Постанова № 1524), яка набрала чинності з 1 січня 2025 року.

Пунктом 1 Постанови № 1524 установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи в період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених ст. 45 Закону № 4059-IX, у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:

особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;

у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.

Норми ст. 45 Закону № 4059-IX та Постанови № 1524 визначають дії пенсійного органу щодо “встановлення”, “продовження” чи “припинення” доплат.

Отже, у зв`язку з набранням чинності з 1 січня 2025 року ст. 45 Закону № 4059-IX змінилося правове регулювання доплати у 2025 році на період воєнного стану в Україні непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки цією статтею визначено розмір та підстави виплати такої доплати.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що позивач вважає, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 1 травня 2023 року у справі № 460/6889/23 підтверджено право позивача на підвищення до пенсії.

Однак, на переконання апеляційного суду, це рішення Рівненський окружний адміністративний суд ухвалив 1 травня 2023 року, тобто до набрання чинності Законом № 4059-IX, а тому вказане рішення не визначає підстав виплати доплати за ст. 39 Закону № 796-XII правове регулювання якої змінено ст. 45 Закону № 4059-IX з 1 січня 2025 року,

Апеляційний суд встановив, що відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади станом на 6 лютого 2025 року позивач зареєстрований у селі Мульчиці Вараського району Рівненської області з 10 лютого 2023 року, тобто після аварії на Чорнобильській АЕС.

При цьому апеляційний суд не встановив факту проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи в період до 1 січня 1993 року.

Отже, апеляційний суд вважає, що позивач належить до осіб, які зареєстрували своє місце проживання в зоні гарантованого добровільного відселення після аварії на Чорнобильській АЕС, що в силу вимог ч. 2 ст. 45 Закону № 4059-IX, виключає можливість призначення чи виплату позивачу доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.

Оцінюючи бездіяльність відповідача за критеріями ч. 2 ст. 2 КАС України, апеляційний суд зазначає, що відповідач, відмовивши в нарахуванні і виплаті доплати за період з 1 січня 2025 року, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених ст. 45 Закону № 4059-IX і Постановою № 1524 (п. 1), а тому ненарахування і невиплата позивачу з 1 січня 2025 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, є правомірною.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 6 березня 2025 року у справі № 460/2053/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуюча суддяР. Б. Хобор

суддіН. В. Бруновська

Р. М. Шавель