Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №460/602/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/602/25 пров. № А/857/19757/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року, що ухвалив суддя Щербаков В.В. у місті Рівному за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у справі № 460/602/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у якому просила:

– визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 13 грудня 2024 року № 172050005897 про відмову в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку;

– зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку з 23 жовтня 2024 року;

– зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплачувати пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку з 23 жовтня 2024 року.

Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовило позивачці в призначенні пенсії, оскільки станом на 1 січня 1993 року позивачка прожила в зоні гарантованого добровільного відселення менше 3 років.

Позивачка зазначає, що належить до 3 категорії осіб, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, а тому має право на зменшення пенсійного віку на 6 років. На переконання позивачки, до тривалості роботи в зоні гарантованого добровільного відселення необхідно зарахувати період роботи в м. Жлобин Республіки Білорусь, оскільки за показниками забруднення ґрунту цезієм, стронцієм і плутонієм та за рівнем середньорічної дози опромінення це місто відповідає такій зоні, а довідка Жлобинського районного виконавчого комітету від 6 серпня 2024 року № 27 не потребує апостиля.

15 квітня 2025 року Рівненський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 13 грудня 2024 року № 172050005897 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно зі статтею 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 з 9 грудня 2024 року пенсію за віком згідно зі статтею 55 Закону № 796-XII.

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити виплату ОСОБА_1 з 9 грудня 2024 року пенсії за віком згідно зі статтею 55 Закону № 796-XII.

В задоволенні решти вимог відмовив.

Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судовий збір у сумі 1 211,20 грн.

Приймаючи це рішення, суд першої інстанції виходив з того, що період роботи позивачки в м. Жлобин Республіки Білорусь з 1 серпня 1988 року по 1 січня 1993 року входить до тривалості проживання чи роботи в зоні гарантованого добровільного відселення, довідка Жлобинського районного виконавчого комітету від 6 серпня 2024 року № 27 не потребує апостиля, а станом на 1 січня 1993 року тривалість проживання чи роботи позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення становить 5 років 9 місяців, що надає позивачці право на пенсію зі зменшенням пенсійного віку на 6 років з дня звернення за пенсією.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, його оскаржили Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, подавши апеляційні скарги.

Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області покликається на те, що станом на 1 січня 1993 року позивачка проживала чи працювала в зоні гарантованого добровільного відселення 1 рік 3 місяці 29 днів, тобто менше 3 років, які необхідні для зменшення пенсійного віку.

Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зазначає, що довідка Жлобинського районного виконавчого комітету від 6 серпня 2024 року № 27 видана в іноземній державі, а тому потребує апостиля, якого позивачка не надала.

Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області вказує, що період роботи позивачки в Республіці Білорусь з 1 січня 1992 року по 8 червня 1993 року не зараховано до страхового стажу позивачки, у зв`язку з припиненням з 23 грудня 2023 року дії Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, а також що не зараховано період роботи з 1 липня 2000 року по 2 січня 2003 року, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу немає інформації про сплату внесків.

Також Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зазначає, що рішення суду першої інстанції не містить зобов`язання зарахувати будь-які періоди до тривалості проживання чи роботи в зоні гарантованого добровільного відселення, тому зобов`язання призначити пенсію ґрунтується на непідтвердженому проживанні чи роботі в цій зоні не менше 3 років.

Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання здійснити виплату пенсії з 9 грудня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області покликається на те, що право на зменшення пенсійного віку пов`язане з фактом проживання чи роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше 3 років, який підтверджується довідкою про період проживання (роботи), виданою органом місцевого самоврядування, а не реєстрацією місця проживання.

Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зазначає, що документи не підтверджують проживання чи роботу позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року протягом не менше 3 років, довідку Жлобинського районного виконавчого комітету від 6 серпня 2024 року № 27 неможливо врахувати без апостиля, а період роботи в Республіці Білорусь з 1 січня 1992 року по 8 червня 1993 року не зараховується до страхового стажу у зв`язку з припиненням дії зазначеної Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з такого.

Суд першої інстанції встановив, що позивачка є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (3 категорія), що підтверджується посвідченням.

Позивачка 9 грудня 2024 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з письмовою заявою про призначення пенсії за віком на підставі ст. 55 Закону № 796-XII.

За принципом екстериторіальності заяву позивачки передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Харківській області.

Рішенням від 13 грудня 2024 року № 172050005897 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовило у призначенні пенсії.

Як підставу зазначено: період проживання в зоні добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року становить менше 3 років.

Також рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області містить такі висновки пенсійного органу:

- до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 1 липня 2000 року по 2 січня 2003 року, оскільки відсутня інформація про сплату внесків;

- період роботи в Республіці Білорусь з 1 січня 1992 року по 8 червня 1993 року, у зв`язку з припиненням з 23 грудня 2023 року участі в Угоді між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення;

- неможливо зарахувати довідку № 27 від 6 серпня 2024 року про проживання в м. Жлобин Республіки Білорусь, оскільки необхідне поставлення апостиля компетентними органами держави, в якій документ складено.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивачка звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору, апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до ст. 49 Закону № 796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді:

а) державної пенсії;

б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Позивачка належить до категорії 3 осіб, що потерпіли від Чорнобильської катастрофи, тому ст. 55 Закону № 796-XII поширюється на спірні правовідносини.

Згідно з ч. 1 ст. 55 Закону № 796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Таблицею до ч. 1 ст. 55 Закону № 796-XII для потерпілих від Чорнобильської катастрофи (п. 2 таблиці) передбачено зменшення пенсійного віку для осіб, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, - на 3 роки* та додатково на 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

* Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Отже, право на зменшення пенсійного віку особа, яка проживала чи працювала в зоні гарантованого добровільного відселення, має за умови, що станом на 1 січня 1993 року прожила або відпрацювала в цій зоні не менше 3 років. Початкова величина зменшення (3 роки) залежить від проживання чи роботи в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії по 31 липня 1986 року, а додаткове зменшення на 1 рік за 2 роки проживання, роботи залежить від загальної тривалості проживання чи роботи в зоні гарантованого добровільного відселення, але загалом зменшення не може перевищувати 6 років.

Умови призначення пенсії за віком визначає ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Відповідно до ч. 1 цієї статті, починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Зі зменшенням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону № 796-XII цей стаж зменшується на кількість років зменшення пенсійного віку.

Підпунктом 7 п. 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у п. 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;

для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі ст. 55 Закону № 796-XII).

Отже, право на зменшення пенсійного віку підтверджується документами про період проживання чи роботи в зоні гарантованого добровільного відселення, які видають органи місцевого самоврядування та підприємства, а посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи додається до них як окремий документ.

Відповідно до ст. 15 Закону № 796-XII, підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону № 796-XII, до категорії 3 належать, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які:

- постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій;

- постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.

Зважаючи на те, що посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 3 видається і за постійне навчання на території зони гарантованого добровільного відселення, а для вирішення питання про зменшення пенсійного віку значення має тільки факт проживання чи роботи в зоні гарантованого добровільного відселення, апеляційний суд приходить до висновку про те, що посвідчення серії НОМЕР_1 підтверджує належність позивачки до категорії 3 осіб, що потерпіли від Чорнобильської катастрофи, але не підтверджує проживання чи роботу позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року протягом не менше 3 років.

У такому випадку тривалість проживання підтверджується довідками про період проживання, виданими органами місцевого самоврядування, а тривалість роботи - документами, виданими підприємствами, установами та організаціями.

Апеляційний суд з довідки Володимирецької селищної ради від 23 лютого 2024 року № 248/02-31 встановив, що позивачка була зареєстрована та проживала в с. Бишляк Володимирецького району Рівненської області в періоди з 5 січня 1970 року по 24 серпня 1987 року та з 16 червня 1993 року по теперішній час.

Додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106 “Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Постанова № 106) відносить с. Бишляк Володимирецького району Рівненської області до зони гарантованого добровільного відселення (п. 8 переліку населених пунктів зони гарантованого добровільного відселення в Рівненській області).

Із цієї довідки до тривалості проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року входить період з 26 квітня 1986 року, коли сталася аварія на Чорнобильській АЕС, по 24 серпня 1987 року.

Згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 позивачка з 1 серпня 1988 року по 8 червня 1993 року працювала на Жлобинському виробничому об`єднанні штучного хутра в м. Жлобин Республіки Білорусь.

Довідка Жлобинського районного виконавчого комітету від 6 серпня 2024 року № 27 засвідчує, що Рада Міністрів Республіки Білорусь постановою від 1 червня 1992 року № 328 включила м. Жлобин Гомельської області до Переліку населених пунктів і об`єктів, що перебувають у зонах радіоактивного забруднення, а постановою від 23 грудня 2004 року № 1623 виключила з цього переліку з 1 січня 2005 року.

Цією ж довідкою підтверджується те, що за рівнем забруднення радіонуклідами та ступенем впливу радіації на людину м. Жлобин належало до зони проживання з періодичним радіаційним контролем, у якій щільність забруднення ґрунтів цезієм-137 становила від 1 до 5 Кі/км2, або стронцієм-90 - менше 0,5 Кі/км2, або плутонієм-238, 239, 240 - менше 0,02 Кі/км2, а середньорічна ефективна еквівалентна доза опромінення людини могла перевищити 1 мЗв.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 2 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 27 лютого 1991 року № 791а-XII (далі - Закон № 791а-XII)., зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 2 Закону № 791а-XII повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговано Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів Української РСР здійснив це повноваження Постановою № 106, Додаток 1 до якої містить перелік населених пунктів України, віднесених до зон радіоактивного забруднення. Місто Жлобин у цьому переліку відсутнє, а Постанова № 106 не відносить населений пункт, розташований за межами України, до зони гарантованого добровільного відселення.

Позивачка, посилаючись на показники забруднення, просить віднести м. Жлобин до зони гарантованого добровільного відселення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що щільність забруднення цезієм-137, яку називає довідка (від 1 до 5 Кі/км2), не підтверджує щільності від 5,0 до 15,0 Кі/км2, визначеної п. 3 ч. 2 ст. 2 Закону № 791а-XII. Для стронцію-90 (менше 0,5 Кі/км2) і плутонію (менше 0,02 Кі/км2) довідка наводить тільки верхні межі, які не підтверджують щільності забруднення в межах від 0,15 до 3,0 Кі/км2 та від 0,01 до 0,1 Кі/км2, відповідно.

Крім того, за змістом довідки, м. Жлобин належало до зони проживання з періодичним радіаційним контролем, а не до зони гарантованого добровільного відселення.

Віднесення територій до зон радіоактивного забруднення належить до повноважень Кабінету Міністрів України за критеріями, визначеними Законом № 791а-XII.

Апеляційний суд не наділений повноваженнями на визначення окремих показників забруднення окремих радіонуклідів, наведених компетентними органами інших країн, для самостійного віднесення території цієї країни до конкретної зони радіоактивного забруднення за законодавством України.

Тому апеляційний суд приходить до висновку про те, що м. Жлобин Республіки Білорусь не є зоною гарантованого добровільного відселення в розумінні ст. 55 Закону № 796-XII, а період роботи позивачки в цьому місті не входить до тривалості проживання чи роботи в такій зоні за законодавством України.

При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що доводи апеляційних скарг про те, що довідка від 6 серпня 2024 року № 27 потребує апостиля, а період роботи в Республіці Білорусь після 31 грудня 1991 року не зараховується до страхового стажу у зв`язку з припиненням дії Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення не мають значення для правильного розгляду справи, оскільки м. Жлобин не належить до зони гарантованого добровільного відселення, а ст. 55 Закону № 796-XII пов`язує право на зменшення пенсійного віку з проживанням чи роботою саме в такій зоні.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що тривалість проживання чи роботи позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року за хронологією складається з таких періодів.

Період з 26 квітня 1986 року по 24 серпня 1987 року входить до тривалості проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки довідка від 23 лютого 2024 року № 248/02-31 підтверджує проживання позивачки в цей період у с. Бишляк, яке належить до зони гарантованого добровільного відселення.

Період з 25 серпня 1987 року по 31 липня 1988 року не входить до тривалості проживання чи роботи позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки довідка від 23 лютого 2024 року № 248/02-31 не підтверджує проживання позивачки в с. Бишляк у цей період.

Період з 1 серпня 1988 року по 31 грудня 1992 року не входить до тривалості проживання чи роботи позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки в цей період позивачка працювала в м. Жлобин Республіки Білорусь, яке Постанова № 106 до зони гарантованого добровільного відселення не відносить.

Отже, станом на 1 січня 1993 року тривалість проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення становить 1 рік 3 місяці 29 днів (з 26 квітня 1986 року по 24 серпня 1987 року), тобто менше 3 років.

Посилання позивачки в позовній заяві на роботу в с. Бишляк з 1 червня 2012 року та на загальну тривалість роботи в зоні гарантованого добровільного відселення понад 12 років не змінює цього висновку, оскільки таблиця до ч. 1 ст. 55 Закону № 796-XII пов`язує право на зменшення пенсійного віку з проживанням чи роботою в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років саме станом на 1 січня 1993 року.

Отже, умови, визначені таблицею до ч. 1 ст. 55 Закону № 796-XII, для зменшення пенсійного віку позивачки не виконано, тому питання про початкову та додаткову величину зменшення пенсійного віку не розглядається.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 13 грудня 2024 року № 172050005897 за критеріями, визначеними ч. 2 ст. 2 КАС України, апеляційний суд приходить до висновку про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області прийняло це рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, і з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому підстав для визнання протиправним та скасування вказаного рішення немає.

Позовні вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку та про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплачувати позивачці пенсію з 23 жовтня 2024 року є похідними від вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 13 грудня 2024 року № 172050005897.

Оскільки підстав для визнання протиправним та скасування вищевказаного рішення немає, апеляційний суд не знаходить підстав для задоволення вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про призначення, нарахування та виплату пенсії.

Інші підстави відмови, зазначені в рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 13 грудня 2024 року № 172050005897, зокрема щодо страхового стажу та апостиля на довідці від 6 серпня 2024 року № 27, на правильність висновку про відмову в призначенні пенсії не впливають, оскільки тривалість проживання чи роботи позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року становить менше 3 років.

Вказані висновки апеляційного суду є підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права.

Апеляційний суд вважає доводи апеляційних скарг такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційні скарги необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі № 460/602/25 скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуюча суддяР. Б. Хобор

суддіН. В. Бруновська

Р. М. Шавель