Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №140/514/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/514/25 пров. № А/857/16707/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2025 року, що ухвалив суддя Стецик Н.В. у місті Луцьку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у справі № 140/514/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач), у якому просила:

– визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку;

– зобов`язати відповідача зарахувати період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року, призначити та виплачувати пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку з 7 листопада 2024 року.

Позов мотивований тим, що відповідач протиправно відмовив позивачці у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку з підстав недостатньої тривалості проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року, оскільки не зарахував до періоду проживання час навчання в Луцькому державному педагогічному інституті імені Лесі Українки.

Позивачка зазначає, що весь час, не зайнятий навчанням, в тому числі під час канікул, проживала в м. Камінь-Каширський. Крім того позивачка проходила піонерську й педагогічну практику в населених пунктах зони гарантованого добровільного відселення. Тому, позивачка вважає, що станом на 1 січня 1993 року, проживала в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, які є необхідними для зменшення пенсійного віку.

2 квітня 2025 року Волинський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яким позов задовольнив повністю.

Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 032950011614 від 10 січня 2025 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII з 7 листопада 2024 року.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 211,20 грн.

Приймаючи це рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка підтвердила право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, оскільки під час навчання в Луцькому державному педагогічному інституті імені Лесі Українки, у період канікул і практики, позивачка проживала в зоні гарантованого добровільного відселення.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, його, оскаржив відповідач подавши апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач покликається на те, що навчання на денній формі в Луцькому державному педагогічному інституті імені Лесі Українки, який розташований у місті, що не належить до зони гарантованого добровільного відселення, виключає зарахування цього періоду до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, а тому станом на 1 січня 1993 року тривалість проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення становить 2 роки 10 місяців 6 днів, тобто менше 3 років, необхідних для зменшення пенсійного віку.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з такого.

Суд першої інстанції встановив, що позивачка має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3, що підтверджує довідка Волинської обласної державної адміністрації від 6 липня 2023 року № 1204.

6 січня 2025 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, за результатами розгляду якої відповідач прийняв рішення від 10 січня 2025 року № 032950011614 про відмову у призначенні пенсії.

Підставою для прийняття зазначеного рішення слугувало те, що тривалість проживання (роботи) заявниці у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року становить 2 роки 10 місяців 6 днів.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивачка звернулася до суду.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційний суд встановив, що відповідач не оспорює того, що позивачка досягла пенсійного віку, має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3 та страховий стаж, необхідний для призначення пенсії.

Спірним у цій справі є питання тривалості проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору, апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до ст. 49 Закону № 796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді:

а) державної пенсії;

б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Позивачка належить до категорії 3 осіб, що потерпіли від Чорнобильської катастрофи, тому ст. 55 Закону № 796-XII поширюється на спірні правовідносини.

Згідно з ч. 1 ст. 55 Закону № 796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Таблицею до ч. 1 ст. 55 Закону № 796-XII для потерпілих від Чорнобильської катастрофи (п. 2 таблиці) передбачено зменшення пенсійного віку для осіб, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, - на 3 роки* та додатково на 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

* Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Отже, право на зменшення пенсійного віку особа, яка проживала чи працювала в зоні гарантованого добровільного відселення, має за умови, що станом на 1 січня 1993 року прожила або відпрацювала в цій зоні не менше 3 років. Початкова величина зменшення (3 роки) залежить від проживання чи роботи в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії по 31 липня 1986 року, а додаткове зменшення на 1 рік за 2 роки проживання, роботи залежить від загальної тривалості проживання чи роботи в зоні гарантованого добровільного відселення, але загалом зменшення не може перевищувати 6 років.

Умови призначення пенсії за віком визначає ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Відповідно до ч. 1 цієї статті, починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Із зменшенням пенсійного віку на 6 років на підставі ст. 55 Закону № 796-XII цей стаж зменшується на 6 років і становить 25 років.

Підпунктом 7 п. 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у п. 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.

Отже, право на зменшення пенсійного віку підтверджується документами про період проживання чи роботи в зоні гарантованого добровільного відселення, які видають органи місцевого самоврядування та підприємства.

Апеляційний суд з довідки Камінь-Каширської міської ради від 12 червня 2024 року № 33921 встановив, що позивачка була зареєстрована і проживала в м. Камінь-Каширський з 13 жовтня 1984 року по 1 вересня 1988 року та з 24 лютого 1992 року по 25 грудня 2007 року.

Додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 “Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Постанова № 106) включає населений пункт Камінь-Каширський до переліку населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, і відносить його до зони гарантованого добровільного відселення.

Період проживання позивачки з 13 жовтня 1984 року по 1 вересня 1988 року охоплює час з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, а проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з 26 квітня 1986 року по 1 вересня 1988 року становить 2 роки 4 місяці 6 днів.

Оскільки таблиця до ч. 1 ст. 55 Закону № 796-XII пов`язує початкову величину зменшення з проживанням у зоні гарантованого добровільного відселення в цей час, апеляційний суд вваажає, що позивачка має право на початкову величину зменшення пенсійного віку - 3 роки.

Також апеляційний суд встановив, що відповідно до архівної довідки від 10 червня 2024 року № 03-25/01/1598, на підставі наказу ректора Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки від 4 серпня 1988 року № 53-С позивачка зарахована до складу студентів першого курсу денної форми навчання факультету підготовки вчителів початкових класів на спеціальність “Педагогіка і методика початкового навчання”.

Також, на підставі наказу ректора Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки від 30 червня 1992 року № 50-С позивачці присвоєно кваліфікацію вчителя початкових класів середньої школи та видано диплом з відзнакою.

Таким чином, апеляційний суд встановив, що з 1 вересня 1988 року по 30 червня 1992 року позивачка навчалася на денній формі в Луцькому державному педагогічному інституті імені Лесі Українки.

Постанова № 106 не відносить місто Луцьк до зони гарантованого добровільного відселення, тому до періоду проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення зараховуються ті частини періоду навчання, під час яких позивачка фактично перебувала (працювала чи проживала) в зоні гарантованого добровільного відселення.

Апеляційний суд із архівної довідки від 10 червня 2024 року № 03-25/01/1598 встановив, що позивачка проходила піонерську практику з 1 червня 1990 року по 31 липня 1990 року в піонерському таборі імені Матросова (с. Бузаки Камінь-Каширського району) та педагогічну практику з 26 серпня 1991 року по 12 жовтня 1991 року в Любешівській СШ.

Додаток 1 до Постанови № 106 відносить вказані населені пункти до зони гарантованого добровільного відселення, а тому піонерську практику тривалістю 61 день і педагогічну практику тривалістю 48 днів необхідно зарахувати до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.

Із цієї ж архівної довідки апеляційний суд встановив тривалість канікул позивачки, а саме: на першому курсі зимові канікули тривали два тижні, а літні – два тижні липня та один місяць серпня 1989 року; на другому та третьому курсах зимові канікули тривали два тижні, а літні – один місяць (серпень); на четвертому курсі зимові канікули тривали два тижні 1992 року.

Оскільки під час канікул позивачка проживала в м. Камінь-Каширський, апеляційний суд вважає, що вищевказаний період необхідно зарахувати до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.

Рішенням відповідача від 10 січня 2025 року № 032950011614 підтверджується те, що відповідач зарахував позивачці період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення тривалістю 2 роки 10 місяців 6 днів.

При цьому, на переконання апеляційного суду, відповідач безпідставно не включив до періоду проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення періоди практики й канікул, що підтверджені архівною довідкою від 10 червня 2024 року № 03-25/01/1598.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що до зарахованих позивачці 2 років 10 місяців 6 днів проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення необхідно додати період піонерської практики тривалістю 61 день, педагогічної практики тривалістю 48 днів та канікул тривалістю понад 150 днів, що разом становить понад 3 роки.

З огляду на вказане, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що станом на 1 січня 1993 року позивачка проживала в зоні гарантованого добровільного відселення більше 3 років.

Проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з 26 квітня 1986 року по 1 вересня 1988 року та з 24 лютого 1992 року по 25 грудня 2007 року, яке підтверджує довідка Камінь-Каширської міської ради від 12 червня 2024 року № 33921, перевищує 18 років.

За таблицею до ч. 1 ст. 55 Закону № 796-XII початкова величина зменшення пенсійного віку становить 3 роки. При цьому додатково пенсійний вік зменшується на 1 рік за 2 роки проживання, але загалом не більше ніж на 6 років.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що додаткове зменшення, за такої тривалості проживання в зоні гарантованого добровільного відселення досягає граничного значення, що є передумовою для зменшення позивачці пенсійного віку на 6 років.

З рішення відповідача від 10 січня 2025 року № 032950011614 апеляційний суд встановив, що страховий стаж позивачки становить 34 роки 7 місяців 10 днів, тобто перевищує 25 років, які необхідні позивачці для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи рішення відповідача за критеріями, визначеними ч. 2 ст. 2 КАС України, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення відповідача від 10 січня 2025 року № 032950011614 є необґрунтованим, що свідчить про протиправність такого рішення.

У цьому контексті апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, з метою ефективного захисту прав позивачки, необхідно вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 10 січня 2025 року № 032950011614, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків:

1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Пенсійний вік позивачки, зменшений на 6 років, становить 54 роки. Заява позивачки про призначення пенсії надійшла до відповідача 6 січня 2025 року, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення позивачкою цього віку.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції правильно зобов`язав відповідача призначити позивачці пенсію зі зниженням пенсійного віку з 7 листопада 2024 року - дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.

Вказані висновки апеляційного суду є підставою для задоволення позовних вимог позивачки.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2025 року у справі № 140/514/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуюча суддяР. Б. Хобор

суддіН. В. Бруновська

Р. М. Шавель