Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №380/955/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/955/26 пров. № А/857/35520/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі № 380/955/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (далі – відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», ураховуючи раніше виплачені суми.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час проходження військової служби позивачу щомісячно нараховувалась та виплачувалась додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, проте при обчисленні розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2016 та 2017 роки вказана винагорода до складу місячного грошового забезпечення не включалась. Невключення зазначеної винагороди до розрахункової величини грошової допомоги на оздоровлення позивач вважає протиправним та таким, що порушує його майнові права на отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі, що й стало підставою для звернення до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016– 2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016– 2017 роки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаної виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, ураховуючи раніше виплачені суми.

Військова частина НОМЕР_1 , не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати повністю та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що обов`язковою умовою для врахування щомісячних додаткових видів грошового забезпечення є їх постійний характер. Натомість щомісячна додаткова грошова винагорода, встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, має тимчасовий характер, оскільки її виплата дозволяється за наявності наказу командира, залежить від настання спеціальних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною. Саме з цієї підстави правові підстави для включення щомісячної додаткової грошової винагороди для обрахування допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2017 рік та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій — відсутні. Скаржник також наголошує, що НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання протиправними дії є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній службі України, у військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 29.12.2020 № 461-ОС позивача виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби в запас (наказ від 09.12.2020 № 439-ОС, на підставі підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»). Остаточною датою закінчення проходження військової служби визначено 29.12.2020.

З особистих карток грошового забезпечення позивача за 2015– 2019 роки вбачається, що під час проходження військової служби позивачу щомісячно нараховувалась та виплачувалась додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 (у розмірі, що обчислювався у відсотковому співвідношенні до місячного грошового забезпечення), зокрема у червні 2016 року та у червні 2017 року – у розмірі 3 177,96 грн щомісячно.

Згідно з тими ж особистими картками грошового забезпечення грошову допомогу на оздоровлення позивачу нараховано та виплачено: у червні 2016 року – у розмірі 5296,60 грн; у червні 2017 року – у розмірі 5296,60 грн.

З аналізу наведених відомостей убачається, що до складу місячного грошового забезпечення, з якого позивачу обчислено грошову допомогу на оздоровлення за 2016 та 2017 роки, щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, не включено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що щомісячна додаткова грошова винагорода, встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, входить до складу місячного грошового забезпечення, яке є розрахунковою величиною для обрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення; водночас така винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця, що свідчить про її систематичний, а не одноразовий характер, тому відповідач, здійснюючи нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення в серпні 2016 року та в серпні 2017 року, діяв протиправно, оскільки безпідставно не врахував у складі місячного грошового забезпечення для її обрахунку вказану щомісячну додаткову грошову винагороду.

Вказане зумовило звернення позивача до суду із цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що щомісячна додаткова грошова винагорода, встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, входить до складу місячного грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення; водночас у спірному періоді така винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісячно, що свідчить про її систематичний, а не одноразовий характер, тому відповідач, здійснюючи нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення у червні 2016 року та у червні 2017 року (за 2016–2017 роки), діяв протиправно, оскільки безпідставно не включив до складу місячного грошового забезпечення для її обрахунку вказану щомісячну додаткову грошову винагороду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з виконанням громадянами України конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, та загальні засади проходження військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII. Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII). Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Згідно з пунктом 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Відповідно до частини третьої статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям виплачується, зокрема, грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889 (далі – постанова № 889; чинна до 01.03.2018) встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду окремим категоріям військовослужбовців, у тому числі військовослужбовцям Державної прикордонної служби, зокрема з 01.07.2014 – у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Вирішуючи спір, суд виходить із того, що структура та склад грошового забезпечення військовослужбовців визначені законом (стаття 9 Закону № 2011-XII), а тому не можуть бути звужені нормами підзаконних нормативно-правових актів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 наголосила, що встановлення підзаконним нормативно-правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати право на отримання такої винагороди, встановлене актом вищої юридичної сили; до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону № 2011-XII та постанови № 889, а не норми відомчих інструкцій у частині обмеження включення цієї винагороди до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. У постанові від 06.02.2019 у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

У постанові від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зі змісту постанови № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер, а тому входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога. Аналогічної правової позиції Верховний Суд послідовно дотримується й у подальшій практиці.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта (відповідача) про те, що щомісячна додаткова грошова винагорода не має постійного характеру через відсутність її чітко фіксованого розміру у постанові КМУ № 889. Як правильно зазначив суд першої інстанції, постійний (систематичний) характер виплати визначається саме регулярністю (періодичністю) її нарахування, а не незмінністю абсолютного розміру. Матеріалами справи підтверджується, що у спірному періоді ця винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісячно, що беззаперечно свідчить про її систематичний, а не одноразовий характер. Той факт, що розмір винагороди обчислювався у відсотковому співвідношенні до місячного грошового забезпечення і міг змінюватися, жодним чином не позбавляє її ознак щомісячного додаткового виду грошового забезпечення.

Колегія суддів погоджується з мотивами суду першої інстанції щодо безпідставності посилань скаржника на положення Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, затвердженої наказом МВС України від 25.06.2018 № 558. Вказаний підзаконний нормативно-правовий акт набрав чинності після виникнення спірних правовідносин (у 2016–2017 роках), а тому, з огляду на принцип дії закону в часі, не підлягає застосуванню до них. Крім того, норми відомчих інструкцій, які обмежують включення щомісячної додаткової грошової винагороди до бази обчислення одноразових виплат, не можуть звужувати обсяг прав військовослужбовців, визначених та гарантованих нормативно-правовими актами вищої юридичної сили — Законом України № 2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України № 889. Такий висновок повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.11.2021 у справі № 825/997/17.

Доводи апелянта про те, що військова частина є бюджетною установою та розпорядником коштів нижчого рівня, яка діє виключно в межах виділених асигнувань, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані. Відсутність або обмеженість бюджетного фінансування не може слугувати підставою для звільнення суб`єкта владних повноважень від передбаченого законом обов`язку здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцю у належному та повному розмірі.

Враховуючи сталу практику Великої Палати Верховного Суду, зокрема правові висновки, викладені у постановах від 06.02.2019 у справі № 522/2738/17 та від 10.11.2021 у справі № 825/997/17, апеляційний суд наголошує, що до складу місячного грошового забезпечення як розрахункової величини не включаються лише ті додаткові види грошового забезпечення, які є одноразовими. Зважаючи на те, що у спірному періоді додаткова грошова винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця, вона не наділена ознаками одноразової виплати і підлягала обов`язковому врахуванню у складі місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір грошової допомоги на оздоровлення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про протиправність дій відповідача щодо невключення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 889, до складу місячного грошового забезпечення під час обчислення та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2016 та 2017 роки.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі № 380/955/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіР. М. Москаль

П. І. Сало