Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №380/10989/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/10989/26 пров. № А/857/45659/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року у справі № 380/10989/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі – відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за серпень 2016 року та серпень 2017 року, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у серпні 2016 року та серпні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», ураховуючи раніше виплачені суми.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що під час проходження служби відповідач здійснював виплату допомоги на оздоровлення в неналежних розмірах, оскільки розрахунок здійснювався без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.07.2026 позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої в серпні 2016 року та в серпні 2017 року, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій».

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої в серпні 2016 року та в серпні 2017 року, з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», з урахуванням виплачених сум.

Військова частина НОМЕР_1 , не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що обов`язковою умовою для врахування щомісячних додаткових видів грошового забезпечення є їх постійний характер. Натомість щомісячна додаткова грошова винагорода, встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, має тимчасовий характер, оскільки її виплата дозволяється за наявності наказу командира, залежить від настання спеціальних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною. Саме з цієї підстави правові підстави для включення щомісячної додаткової грошової винагороди для обрахування допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2017 рік та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку для учасників бойових дій відсутні. Скаржник також наголошує, що військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) діяла лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо перерахування допомоги на оздоровлення є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Державної прикордонної служби України.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 11.03.2026 №322-ОС позивач виключений із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.

Відповідно до архівних відомостей та особистих карток грошового забезпечення позивачу в період з 2016 по 2017 роки виплачено:

- в серпні 2016 року грошова допомога на оздоровлення в сумі 5255,40 грн;

- в серпні 2017 року грошова допомога на оздоровлення в сумі 5244,40 грн.

Оскільки в порушення чинного законодавства зазначені виплати нараховані та виплачені позивачу з грошового забезпечення без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що щомісячна додаткова грошова винагорода, встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, входить до складу місячного грошового забезпечення, яке є розрахунковою величиною для обрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення; водночас така винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця, що свідчить про її систематичний, а не одноразовий характер, тому відповідач, здійснюючи нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення в серпні 2016 року та в серпні 2017 року, діяв протиправно, оскільки безпідставно не врахував у складі місячного грошового забезпечення для її обрахунку вказану щомісячну додаткову грошову винагороду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі – Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі – Закон №2011-XII).

Згідно з частинами 1-3 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина 2).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3).

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

З аналізу викладених норм права колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацами 1, 2 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Пунктом 1 розділу ХХІІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі – Порядок №260) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ» №889 від 22.09.2010 (далі – Постанова №889) встановлено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил, Державної прикордонної служби та льотного складу внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №16 Постанову №889 доповнено новою нормою, згідно з якою, виплата винагороди поширюється на всіх військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової військової служби) без урахування займаних ними посад.

З огляду на викладене, розрахунковою величиною для обрахунку розміру щомісячної грошової допомоги на оздоровлення та грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань є місячне грошове забезпечення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності неврахування відповідачем щомісячної додаткової грошової винагороди при обчисленні позивачу спірних виплат. Як вбачається з матеріалів справи, право позивача на отримання вказаного додаткового виду грошового забезпечення відповідачем не заперечується, а спірним є виключно питання включення цієї винагороди до розрахункової величини.

Оцінюючи доводи сторін, апеляційний суд зазначає, що посилання відповідача на положення пункту 8 Інструкції №595 (затвердженої наказом МОУ від 15.11.2010) та пункту 8 Інструкції №550 (затвердженої наказом МОУ від 24.10.2016), які виключають спірну винагороду зі складу грошового забезпечення для обчислення одноразових виплат, є безпідставними. Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що частиною 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Міністру оборони України делеговано повноваження визначати лише порядок виплати грошового забезпечення. Натомість визначення розміру допомоги та переліку виплат, що включаються до складу місячного грошового забезпечення, належить виключно до компетенції законодавця. Відтак, при визначенні розміру грошового забезпечення пріоритетному застосуванню підлягають норми профільного Закону, а не підзаконні акти (інструкції), які необґрунтовано звужують поняття грошового забезпечення.

Такий підхід повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.02.2019 у справі № 522/2738/17. Відповідно до висновків суду касаційної інстанції, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири складові: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Таким чином, до грошового забезпечення як розрахункової величини не включаються лише одноразові виплати, тоді як виплати, що здійснюються щомісяця, підлягають обов`язковому врахуванню.

Як правильно встановлено судом першої інстанції на підставі архівних відомостей та карток грошового забезпечення, у період проходження служби з 2016 по 2017 роки додаткова грошова винагорода виплачувалася позивачу щомісяця. Це беззаперечно свідчить про її систематичний, а не одноразовий характер.

Зважаючи на те, що відповідач здійснив нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення (у серпні 2016 року та серпні 2017 року), а також допомоги на вирішення соціально-побутових питань без включення до їх розрахунку вказаної щомісячної додаткової грошової винагороди, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про протиправність таких дій суб`єкта владних повноважень.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року у справі № 380/10989/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіР. М. Москаль

П. І. Сало