Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №380/9847/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/9847/26 пров. № А/857/37592/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року у справі №380/9847/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 у повному розмірі з 01.03.2026;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2026 без обмеження її максимальним розміром, без урахування постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» та з урахуванням суми індексації, встановленої відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 31.12.2001 йому призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 у справі № 380/9032/25 його позов задоволено: визнано протиправними дії відповідача щодо застосування з 01.01.2025 понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, та зобов`язано відповідача здійснити нарахування і виплату пенсії з 01.01.2025 без застосування таких коефіцієнтів. Позивач вказав, що згідно з розпорядженням про перерахунок його пенсії з 01.03.2026, після виконання зазначеного рішення суду, підсумок його пенсії з надбавками становить 41357,16 грн, що є більшим за фактично виплачуваний розмір пенсійної виплати (30831,65 грн). На думку позивача, відповідач протиправно не виплачує пенсію в належному розмірі, обмежуючи її максимальним розміром та застосовуючи понижуючі коефіцієнти, встановлені постановою № 1778, що суперечить абзацу третьому статті 1-1 (статті 11) Закону № 2262-ХІІ, згідно з яким зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач послався на Рішення Конституційного Суду України від 13.05.2015 № 4-рп/2015, постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19 та сталу практику Верховного Суду, відповідно до яких обмеження виплати пенсії, нарахованої в порядку, передбаченому Законом № 2262-ХІІ, не може бути встановлено постановою Кабінету Міністрів України.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 у повному розмірі з 01.03.2026 шляхом обмеження виплати пенсії максимальним розміром та застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885) провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.03.2026 без обмеження її максимальним розміром, без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», та з урахуванням суми індексації, встановленої відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році», у повному обсязі, з урахуванням раніше проведених виплат.

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернулося з апеляційною скаргою. Посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з`ясування обставин справи, скаржник просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що діє в межах наданих повноважень та чинних нормативно-правових актів з питань пенсійного забезпечення. Апелянт вказує, що згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, становить з 01.01.2026 — 2595,00 грн. Статтею 43 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Скаржник посилається на статтю 30 Закону України від 03.12.2025 № 4695 та постанову Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, якими передбачено застосування понижуючих коефіцієнтів до частини пенсії, що перевищує встановлені розміри прожиткового мінімуму (від 10 до 21 ПМ). Головне управління наголошує, що застосування обмежень зумовлене фінансовими можливостями держави в умовах воєнного стану та необхідністю дотримання принципів збалансованості бюджету і справедливого розподілу суспільного багатства, що узгоджується з практикою Конституційного Суду України (зокрема, рішеннями № 3-рп/2012, № 20-рп/2011, № 9-рп/2001). Відтак, на виконання постанови КМУ № 236 пенсія позивача з 01.03.2026 була правомірно переглянута, однак виплачується у розмірі, визначеному із застосуванням понижуючих коефіцієнтів згідно з Постановою № 1778 (30831,65 грн).

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 у справі № 380/9032/25 визнано протиправними дії відповідача щодо застосування з 01.01.2025 понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, при нарахуванні та виплаті позивачу пенсії, та зобов`язано відповідача здійснити нарахування і виплату пенсії з 01.01.2025 без застосування таких коефіцієнтів, з урахуванням раніше проведених виплат.

Згідно з перерахунком пенсії по пенсійній справі № 9116582-МВС, проведеним з 01.03.2026 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 (індексація із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,121), підсумок пенсії позивача з надбавками становить 41357,16 грн; з урахуванням максимального розміру пенсії - 38762,16 грн; після пониження суми 38762,16 грн згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 до виплати визначено 30831,65 грн (з яких за діапазоном 1 без пониження - 25950,00 грн, за діапазоном 2 із коефіцієнтом 0,5 - 1297,50 грн, за діапазоном 3 із коефіцієнтом 0,4 - 2076,00 грн, за діапазоном 4 із коефіцієнтом 0,3 - 1508,15 грн). Підставою перерахунку зазначено індексацію з 01.03.2026.

Таким чином, відповідач при виплаті пенсії позивачу з 01.03.2026 застосував обмеження нарахованого загального розміру пенсії максимальним розміром та понижуючі коефіцієнти, встановлені постановою № 1778, чим зменшив фактичну виплату (30831,65 грн) порівняно з нарахованим розміром (41357,16 грн).

Не погоджуючись із діями відповідача щодо обчислення та виплати пенсії у меншому розмірі, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції виходив з того, що положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ щодо обмеження максимального розміру пенсії втратили чинність на підставі Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016. Водночас суд врахував, що законом про Державний бюджет України чи підзаконними актами Кабінету Міністрів України (зокрема постановою № 1778) не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати обсяг прав і гарантій, передбачених спеціальним Законом № 2262-ХІІ. Відтак пенсійний орган, застосовуючи при виплаті пенсії з 01.03.2026 обмеження максимальним розміром та понижуючі коефіцієнти відповідно до постанови № 1778, діяв протиправно. З огляду на це суд визнав протиправними дії відповідача та зобов`язав його провести перерахунок та виплату пенсії з 01.03.2026 без обмеження її максимальним розміром, без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою № 1778, та з урахуванням суми індексації згідно з постановою № 236, у повному обсязі, з урахуванням раніше проведених виплат.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 64 Основного Закону України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України. Отже, у період дії воєнного стану не обмежені конституційні права і свободи людини і громадянина, які встановлені статтею 46 Конституції України.

Згідно з частинами першою і третьою статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції щодо застосування понижуючих коефіцієнтів до сум перевищення розміру пенсії позивача (постанова Кабінету Міністрів України № 1778), колегія суддів зазначає таке.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено, що у 2026 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону № 2262-ХІІ, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. На виконання цієї норми Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.12.2025 № 1778, пунктом 1 якої встановлено застосування до відповідних сум перевищення коефіцієнтів від 0,5 до 0,1.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача (апелянта) про те, що постановою № 1778 не встановлено обмеження максимального розміру пенсії, а передбачено виключно застосування коефіцієнтів до сум перевищення, та вважає обґрунтованим критичне ставлення суду першої інстанції до таких тверджень.

Апеляційний суд погоджується, що за своєю правовою природою та наслідками застосування понижуючих коефіцієнтів до частини пенсії, що перевищує визначену межу, є прихованою формою обмеження розміру пенсійної виплати. Такий механізм безпосередньо зменшує суму, яку фактично отримує пенсіонер, порівняно з її нарахованим розміром. Незалежно від обраної Кабінетом Міністрів України юридичної техніки (встановлення фіксованого максимального розміру чи застосування понижуючих коефіцієнтів до сум перевищення), і в тому, і в іншому випадку фактично йдеться про обмеження права особи на отримання призначеної пенсії у повному (нарахованому) розмірі. Матеріалами справи підтверджується, і це вірно зафіксовано судом, що у випадку позивача застосування вказаних коефіцієнтів призвело до фактичного зменшення виплати з 38 762,16 грн до 30 831,65 грн починаючи з 01.03.2026.

З огляду на викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та прийнятою на його виконання постановою № 1778 фактично установлено додаткові підстави для обмеження (шляхом застосування коефіцієнтів) розміру пенсій, призначених на підставі Закону № 2262-ХІІ, що прямо суперечить вимогам частини третьої статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ.

У рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008 та від 30.11.2010 № 22-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін мають використовуватися окремі закони. В абзаці третьому пункту 4 мотивувальної частини рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 Конституційний Суд України наголосив, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Відповідно до першого речення частини третьої статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Відтак у разі суперечності між правовими нормами Закону України про Державний бюджет України та правовими нормами спеціальних законів України, якими врегульовано ті ж самі правовідносини, застосуванню підлягають правові норми спеціальних законів України. Оскільки Законом № 2262-ХІІ та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачено обмеження розміру пенсій, що перевищують десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, шляхом застосування до суми перевищення коефіцієнтів, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» і постанови № 1778.

У Рішенні від 13.05.2015 № 4-рп/2015 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 63 Закону № 2262-ХІІ Конституційний Суд України наголосив, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, а Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією та законами України.

У постанові від 12.11.2019 у справі № 826/3858/18 Верховний Суд сформував правовий висновок, згідно з яким Кабінету Міністрів України надано право лише на встановлення умов, порядку та розміру для перерахунку пенсій, передбачених статтею 63 Закону № 2262-ХІІ, проте орган виконавчої влади не уповноважений змінювати визначений Законом перелік складових грошового забезпечення, а зміна умов чи норм пенсійного забезпечення підзаконними нормативно-правовими актами є порушенням закону. У постанові від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що обмеження виплати пенсії, нарахованої особі в порядку, передбаченому Законом № 2262-ХІІ, не може бути встановлено постановою Кабінету Міністрів України, а юридична природа пенсій пов`язує з ними принцип захисту «законних очікувань» та принцип правової визначеності як невід`ємні елементи принципу верховенства права; відповідно до статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Аналогічного підходу Верховний Суд послідовно дотримується, наголошуючи, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Колегія суддів також ураховує, що Верховний Суд при розгляді аналогічних спорів щодо застосування понижуючих коефіцієнтів, запроваджених підзаконними актами Кабінету Міністрів України на виконання приписів законів про Державний бюджет, дійшов послідовного висновку, що така постанова встановлює додаткове регулювання, відмінне від передбаченого Законом № 2262-ХІІ, та є недопустимим заміщенням закону підзаконним актом, а бюджетні обмеження не можуть змінювати норми спеціального закону.

Отже, застосування при перерахунку та виплаті пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України, якою змінюються умови та/чи норми пенсійного забезпечення, зокрема постанови № 1778 в частині застосування понижуючих коефіцієнтів до сум перевищення, є протиправним.

Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції щодо обмеження виплати пенсії максимальним розміром, колегія суддів зазначає таке. Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявним у матеріалах справи перерахунком пенсії, під час визначення розміру пенсії до виплати відповідач застосував обмеження її максимальним розміром на рівні 38 762,16 грн (починаючи з 01.03.2026). Унаслідок таких дій відповідач понизив фактично нарахований підсумок пенсії позивача з надбавками, який складав 41 357,16 грн.

Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI частину п`яту статті 43 Закону № 2262-ХІІ було викладено в редакції, згідно з якою максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Унаслідок подальших змін ця норма стала частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-ХІІ.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), та згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення вони втратили чинність з дня його ухвалення. Конституційний Суд України виходив із того, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Зміни, внесені Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ (щодо періоду дії обмеження), є нереалізованими, оскільки вносилися до норми, яка визнана неконституційною та втратила чинність, а тому самі по собі не створюють підстав для такого обмеження. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.11.2020 у справі № 813/678/18, від 09.02.2021 у справі № 640/2500/18, від 30.10.2020 у справі № 522/16881/17, від 10.09.2021 у справі № 300/633/19 та інших.

Правильність наведеного підходу додатково підтверджена Рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(ІІ)/2022, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI, що поширюють свою дію на Закон № 2262-ХІІ, у тому, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України.

Верховний Суд неодноразово (зокрема, у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, від 30.08.2022 у справі № 440/994/20, від 17.03.2023 у справі № 340/3144/21) дійшов висновку, що у правовідносинах щодо призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону № 2262-ХІІ норми цього закону підлягають застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, у зв`язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 відповідач із 01.03.2026 провів індексацію пенсії позивача із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,121, унаслідок чого загальний підсумок пенсії з надбавками склав 41 357,16 грн. Проте при здійсненні виплати відповідач обмежив пенсію позивача максимальним розміром та понижуючими коефіцієнтами згідно з постановою № 1778, фактично спрямувавши до виплати лише 30 831,65 грн.

Апеляційний суд поділяє висновок суду першої інстанції про те, що хоча підпунктом 1 пункту 2 постанови № 236 і передбачено встановлення підвищення пенсій у визначеному цією постановою порядку, проте положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, які визначали максимальний розмір пенсії, визнані неконституційними та втратили чинність згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016. Оскільки на час виникнення спірних правовідносин закон не містить чинної норми, яка б визначала розмір максимального обмеження пенсії, будь-яке застереження в підзаконних нормативно-правових актах про підвищення чи виплату пенсії «у межах максимального розміру» не може бути правомірною підставою для обмеження проіндексованої пенсії позивача.

Крім того, колегія суддів погоджується з доводами суду щодо комплексного характеру права на соціальний захист, яке є невідчужуваним основоположним правом, гарантованим статтею 46 Конституції України. Належно набуте право на пенсію та суми пенсійних виплат становлять «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому зменшення розміру належно встановленої виплати є втручанням у право власності. Відтак, поведінка відповідача щодо виплати проіндексованої пенсії позивача в обмеженому розмірі нівелює вказані конституційні та конвенційні гарантії.

Зважаючи на приписи частини другої статті 2 та частини другої статті 77 КАС України, обов`язок щодо доказування правомірності своїх дій покладається на суб`єкта владних повноважень. Під час апеляційного перегляду справи, як і під час розгляду в суді першої інстанції, відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності своїх дій щодо обмеження пенсії позивача та її виплати в неповному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року у справі № 380/9847/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіР. М. Москаль

П. І. Сало