Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №380/8637/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/8637/26 пров. № А/857/35179/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі №380/8637/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними та такими, що обмежують гарантоване право на належний соціальний захист, передбачений статтею 46 Конституції України, дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті з 01.03.2026 пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до статті 13 Закону України № 2262-ХІІ, у розмірі 89% відповідних сум грошового забезпечення у повному розмірі фактичного нарахування за підсумком пенсії, без повторного обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, застосованого при її перерахунку з 01.03.2026 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році», та з урахуванням фактично нарахованої з 01.03.2026 повної суми підвищення (індексації) пенсії у розмірі 2595,00 грн без урахування положення, передбаченого пунктом 3 цієї постанови, щодо застосування понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсії, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області з 01.03.2026 провести виплату ОСОБА_1 його пенсії за вислугу років у розмірі 89% відповідних сум грошового забезпечення у повному розмірі фактичного нарахування за підсумком пенсії, без повторного обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, застосованого під час її перерахунку з 01.03.2026 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236, та з урахуванням фактично нарахованої з 01.03.2026 повної суми підвищення (індексації) пенсії у розмірі 2595,00 грн без урахування положення, передбаченого пунктом 3 цієї постанови, щодо застосування понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсії, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він з 01.01.1999 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ у Львівській області (пенсійна справа № ХВ-50843) та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до статті 13 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у розмірі 89% відповідних сум грошового забезпечення. Зазначає, що при перерахунку пенсії з 01.03.2026 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 відповідач повторно застосував обмеження максимальним розміром у сумі 25950,00 грн, унаслідок чого фактично нарахований підсумок пенсії (з надбавками) у розмірі 28370,72 грн до виплати обмежено, а нарахована індексація у розмірі 2595,00 грн фактично виплачена лише в сумі 174,28 грн. Позивач указує, що частину сьому статті 43 Закону № 2262-ХІІ, якою передбачалося таке обмеження, визнано неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а правомірність тотожних вимог уже підтверджено рішеннями Львівського окружного адміністративного суду у справах № 380/6658/24, № 380/6312/25 та № 380/24469/25. Вважає, що дії відповідача не відповідають критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті з 01.03.2026 пенсії за вислугу років без обмеження її максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, застосованого при її перерахунку з 01.03.2026 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885) провести з 01.03.2026 перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії за вислугу років у розмірі 89% відповідних сум грошового забезпечення у повному розмірі фактичного нарахування за підсумком пенсії, без обмеження її максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням фактично нарахованої з 01.03.2026 суми підвищення (індексації) пенсії, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати повністю та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити повністю.

Апелянт вказує, що правомірно застосував обмеження пенсії, оскільки відповідно до законодавства її максимальний розмір не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (що становить 25950,00 грн). Щодо законності таких обмежень, скаржник посилається на те, що право на соціальний захист, гарантоване статтею 46 Конституції України, не є абсолютним і може бути обмежене в умовах воєнного стану, оскільки ця стаття не входить до виключного переліку прав, які не можуть бути обмежені згідно зі статтею 64 Конституції України. Відмову виплачувати повну суму індексації Головне управління обґрунтовує пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236, який містить імперативну вимогу про те, що розмір збільшення пенсії в результаті перерахунку не може перевищувати 2595,00 грн. Крім того, апелянт наголошує, що вимоги позивача щодо виплати пенсії без застосування понижуючих коефіцієнтів є безпідставними, оскільки після перерахунку з 01.03.2026 такі понижуючі коефіцієнти до виплати позивача взагалі не застосовувалися, що свідчить про відсутність порушеного права.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області (пенсійна справа № ХВ-50843) та отримує з 01.01.1999 пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 89% від відповідних сум грошового забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі № 380/6312/25, що набрало законної сили, зобов`язано Головне управління ПФУ у Львівській області перерахувати з 01.07.2021 ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром, застосованого під час перерахунку пенсії на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 у справі № 380/6658/24, з урахуванням з 01.03.2025 індексації, проведеної згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209, та здійснити її виплату з урахуванням виплачених сум.

На виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача з 01.03.2026 та нараховано індексацію грошового забезпечення. При цьому з 01.03.2026 визначено підсумок пенсії позивача (з надбавками) у розмірі 28370,72 грн. Разом з тим розмір пенсії позивача до виплати, з урахуванням максимального розміру пенсії, становив 25950,00 грн.

Листом від 24.04.2026 № 22428-20043/Є-02/8-1300/26 відповідач відмовив позивачу у виплаті пенсії з урахуванням фактично нарахованої з 01.03.2026 повної суми індексації, з огляду на те, що з 01.03.2026 розмір пенсійної виплати з урахуванням статті 43 Закону № 2262-ХІІ становить 25950,00 грн, у зв`язку з чим, на думку відповідача, підстави виплачувати пенсію без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації згідно з постановою № 236 відсутні.

Вважаючи протиправними дії ГУ ПФУ у Львівській області щодо виплати його пенсії у меншому розмірі, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що положення законодавства (зокрема частина сьома статті 43 Закону № 2262-ХІІ та стаття 2 Закону № 3668-VI) щодо обмеження пенсій військовослужбовців максимальним розміром були визнані неконституційними рішеннями Конституційного Суду України та втратили чинність, оскільки такі обмеження порушують суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту захисників. Водночас суд врахував, що при проведенні перерахунку пенсії з 01.03.2026 понижуючі коефіцієнти, передбачені постановою Кабінету Міністрів України № 1778, до пенсійної виплати позивача фактично не застосовувалися, а тому вимоги в цій частині є передчасними через відсутність порушеного права на момент звернення до суду. Відтак пенсійний орган, обмежуючи виплату проіндексованої пенсії позивача максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, діяв протиправно. З огляду на це суд визнав протиправними відповідні дії відповідача та зобов`язав його здійснити перерахунок і виплату пенсії у розмірі 89% відповідних сум грошового забезпечення у повному розмірі фактичного нарахування, з урахуванням індексації та без обмеження її максимальним розміром.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема, Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Преамбула містить положення про те, що цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), який набрав чинності з 01.10.2011, внесені зміни у статтю 43 Закону № 2262-ХІІ (підпункт 8 пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI), зокрема частину п`яту цієї статті викладено в редакції, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Законом України № 1080-VIII від 12.04.2016 у статтю 43 Закону № 2262-XII вносилися зміни (статтю 43 після частини третьої доповнено двома новими частинами), відповідно до яких наведена вище частина п`ята статті 43 Закону № 2262-XII з 06.05.2016 (з дати набрання чинності Закону № 1080-VIII) стала частиною сьомою.

Конституційний Суд України 20.12.2016 за результатами розгляду справи № 1-38/2016 прийняв Рішення № 7-рп/2016, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, згідно з яким максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційний Суд України ствердив, що обмеження максимального розміру пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з 20.12.2016 (дати ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016) обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, є протиправним. Апеляційний суд враховує сталу правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 30.10.2020 у справі № 522/16881/17, від 17.05.2021 у справі № 343/870/17 та від 10.09.2021 у справі № 300/633/19, згідно з якою зміни, внесені Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII, з огляду на Рішення КСУ № 7-рп/2016, є нереалізованими. Відтак, у Законі № 2262-XII фактично відсутня частина сьома статті 43, і внесені до неї законодавчі зміни (цифр і слів) не створюють самостійних підстав для обмеження пенсій максимальним розміром.

Крім того, Закон № 2262-XII є спеціальним нормативно-правовим актом у спірних правовідносинах і підлягає пріоритетному застосуванню. Згідно зі статтею 1-1 цього Закону, зміна умов і норм пенсійного забезпечення військовослужбовців здійснюється виключно шляхом внесення змін до нього та до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Тому застосування відповідачем обмежень, передбачених Законом № 3668-VI, суперечить висновкам Рішення КСУ № 7-рп/2016 щодо невідповідності таких обмежень статті 17 Конституції України. Ця позиція беззаперечно підтверджена Рішенням КСУ від 12.10.2022 № 7-р(ІІ)/2022, яким приписи статті 2 Закону № 3668-VI визнано неконституційними в частині поширення їх дії на Закон № 2262-ХІІ, оскільки вони не забезпечують належного рівня соціальних гарантій громадянам, які зі зброєю захищають суверенітет та територіальну цілісність України.

З огляду на наведене, дії відповідача щодо обмеження призначеної позивачу пенсії максимальним розміром є протиправними. Водночас апеляційний суд зазначає, що згідно зі статтею 64 Закону № 2262-ХІІ призначені військовослужбовцям та членам їхніх сімей пенсії підлягають підвищенню відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, зокрема пенсії. Відповідно до частини п`ятої статті 2 Закону № 1282-XII індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 25 лютого 2026 року № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» (далі - постанова № 236).

Пунктом 1 постанови № 236 установлено, що з 1 березня 2026 року перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року № 124, проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні у розмірі 1,121.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 постанови № 236 з 1 березня 2026 року розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону № 2262-ХІІ, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом, та членам їх сімей, строк призначення яких до 31 грудня 2025 року включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови. При цьому Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності військовослужбовців як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо обмеження проіндексованої з 01.03.2026 пенсії позивача максимальним розміром є протиправними. Судом встановлено, що після проведення індексації на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 236 підсумок пенсії позивача становив 28370,72 грн, однак відповідач, посилаючись на положення статті 43 Закону № 2262-ХІІ, безпідставно обмежив виплату максимальним розміром у сумі 25950,00 грн.

Апеляційний суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 16.03.2021 у справі № 640/9677/20, відповідно до якої право на соціальний захист є комплексним, невідчужуваним основоположним правом, гарантованим статтею 46 Конституції України. Це право, за загальним правилом, має абсолютний характер, не залежить від фінансових можливостей держави та не може бути скасоване чи обмежене інакше як у випадках, прямо передбачених Конституцією. Таким чином, поведінка пенсійного органу щодо обмеження виплати пенсії максимальним розміром нівелює конституційні гарантії та порушує право позивача на отримання пенсії у визначеному законодавством розмірі.

Щодо позовних вимог у частині незгоди із застосуванням понижуючих коефіцієнтів, передбачених пунктом 3 постанови № 236 та постановою КМУ від 30.12.2025 № 1778, колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції про їх передчасність. Апеляційний суд зауважує, що обмеження, встановлені статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постановою КМУ № 1778 (щодо застосування понижуючих коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує десять прожиткових мінімумів), за своїм змістом дійсно є подібними до тих, що вже були визнані неконституційними Рішеннями КСУ від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та від 12.10.2022 № 7-р(ІІ)/2022. Як неодноразово наголошував Конституційний Суд України, обмеження пенсій військовослужбовців суперечить гарантіям соціального захисту осіб, які зобов`язані захищати державу, а зміна умов пенсійного забезпечення можлива лише шляхом внесення змін до профільного Закону № 2262-ХІІ та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, судовому захисту підлягають виключно порушені, невизнані або оспорювані права на момент розгляду справи, оскільки суд не може врегульовувати правовідносини на майбутнє. Матеріалами справи підтверджується, що при здійсненні перерахунку пенсії з 01.03.2026 відповідач обмежив її виплату виключно шляхом застосування максимального розміру, тоді як понижуючі коефіцієнти, передбачені постановою № 1778, фактично не застосовувалися. Відтак, на час звернення до суду право позивача у цій частині не було порушено, а тому вимоги про зобов`язання здійснити виплату без застосування понижуючих коефіцієнтів задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі № 380/8637/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіР. М. Москаль

П. І. Сало