Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №500/1400/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/1400/26 пров. № А/857/33169/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі №500/1400/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років з 86% до 70% грошового забезпечення та обмеження її виплати максимальним розміром, при перерахунку, здійсненого на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 у справі № 500/1398/25;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області перерахувати та виплатити пенсію з урахуванням розміру пенсії 86% грошового забезпечення, без обмеження її виплати максимальним розміром при перерахунку, здійсненого на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 у справі №500/1398/25.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач отримує пенсію яка призначена йому відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та забезпечення деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ. На виконання рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області проведено перерахунок пенсії позивача з урахуванням довідок про розмір грошового забезпечення. Однак при здійсненні перерахунку відповідач обмежив пенсію максимальним розміром та зменшив основний розмір пенсії з 86 % до 70 % грошового забезпечення, що і слугувало підставою для звернення до суду.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо зменшення ОСОБА_1 основного розміру пенсії за вислугу років з 86% до 70% грошового забезпечення та обмеження її виплати максимальним розміром, при перерахунку, здійсненого на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 у справі № 500/1398/25.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області перерахувати та виплатити пенсію з урахуванням розміру пенсії 86% грошового забезпечення, без обмеження її виплати максимальним розміром при перерахунку, здійсненого на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 у справі №500/1398/25.

Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, не погоджуючись з рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 у справі № 500/1400/26, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зазначає, що будь-яких порушень прав позивача на пенсійне забезпечення у своїх діях не вбачає, а вимоги позивача вважає безпідставними. Апелянт вказує, що Головне управління здійснило перерахунок пенсії в межах повноважень на виконання попереднього рішення суду від 21 квітня 2025 року, при цьому жодних зобов`язань щодо проведення перерахунку пенсії саме в розмірі 86% цим рішенням не приймалося. Відмову здійснювати виплату в такому розмірі обґрунтовано тим, що відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону № 2262-XII максимальний розмір обчисленої пенсії не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення. Щодо обмеження пенсії максимальним розміром, апелянт посилається на ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-XII та ст. 2 Закону № 3668-VI, які встановлюють обмеження виплати десятьма прожитковими мінімумами. Крім того, Головне управління наголошує, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 7-р(II)/2022, виплаті пенсії без обмеження максимальним розміром підлягають лише особи, які зі зброєю захищали суверенітет та територіальну цілісність України, що має підтверджуватися відповідними документами чи даними з реєстру, чого судом першої інстанції враховано не було.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію, яка йому призначена відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

На виконання рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснено перерахунок пенсії позивача, проте при проведенні зазначеного перерахунку пенсії відповідачем зменшено відсотковий розмір пенсії з 86% до 70% грошового забезпечення та обмежено максимальним розміром.

Листом від 26.02.2026 Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повідомило позивача, що на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 у справі № 500/1398/25 проведено перерахунок пенсії позивача з 01.02.2023 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум. Зазначене рішення суду виконане в межах повноважень у лютому 2026 року. Розрахований розмір пенсії після перерахунку з 01.03.2026 склав 29715,68 грн. Згідно частини сьомої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, що з 01.03.2024 - 23610,00 грн, з 01.01.2026 - 25950,00 грн. Виходячи із зазначеного з 01.03.2026 виплата пенсії буде проводитьсь у розмірі 23610,00 грн. Крім того, відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення. Таким чином, при перерахунку пенсії, який проведено на виконання рішення суду застосована вищезазначена норма Закону. Рішенням суду зобов`язань щодо проведення перерахунку пенсії у розмірі 86% відповідних сум грошового забезпечення, та без обмеження максимальним розміром не приймалось (арк. справи 9 - 10).

Вважаючи протиправними такі дії відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції виходив з того, що призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами, а внесені законодавчі зміни щодо зменшення граничного розміру пенсії до 70% не мають зворотної дії в часі й не стосуються перерахунку вже призначеної позивачу пенсії виходячи з 86% грошового забезпечення. Водночас суд врахував, що положення законодавства (зокрема статті 43 Закону № 2262-XII та статті 2 Закону № 3668-VI) щодо обмеження пенсій військовослужбовців максимальним розміром були визнані неконституційними рішеннями Конституційного Суду України та втратили чинність, оскільки соціальні гарантії захисників не можуть бути звужені. Відтак пенсійний орган, зменшуючи відсотковий розмір пенсії позивача при перерахунку та обмежуючи її виплату максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, діяв протиправно. З огляду на це суд визнав протиправними відповідні дії відповідача та зобов`язав його здійснити перерахунок і виплату пенсії з урахуванням 86% грошового забезпечення та без обмеження її максимальним розміром.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма Основного Закону означає, що діяльність суб`єктів владних повноважень здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом.

Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували зокрема, на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон № 2262-ХІІ.

За приписами частин першої, третьої, четвертої статті 63 Закону № 2262-ХІІ перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. Перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції та податкової міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських. Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Відповідно до положень статті 13 Закону № 2262-XII загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80% відповідних сум грошового забезпечення.

Згодом Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 № 1166-VII були внесені зміни до частини другої статті 13 Закону № 2262-XII, а саме цифри "80" замінено цифрами "70".

Тобто, за змістом цих змін загальний розмір пенсії не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності зменшення відсоткового розміру пенсії позивача при її перерахунку. Як правильно врахував суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 242 та частини третьої статті 291 КАС України, застосуванню підлягають правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.10.2019 у зразковій справі № 240/5401/18.

У вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду чітко констатувала, що процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за своїм змістом та механізмом проведення. Внесені до частини другої статті 13 Закону № 2262-ХІІ законодавчі зміни, якими було встановлено граничний розмір пенсії за вислугу років на рівні 80%, а згодом — 70% грошового забезпечення, стосуються виключно призначення нових пенсій. Натомість такі зміни не поширюються на перерахунок уже призначених пенсій, оскільки в силу прямих приписів статті 58 Конституції України діє принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі. Відтак, при перерахунку пенсії відповідним категоріям осіб обов`язково має застосовуватися та норма, яка визначала розмір грошового забезпечення у відсотках саме на момент призначення пенсії.

Зважаючи на те, що первинно пенсія була призначена позивачу у розмірі 86% грошового забезпечення, апеляційний суд констатує, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про протиправність дій відповідача щодо здійснення перерахунку та виплати пенсії позивачу у зменшеному розмірі, а саме на рівні 70% сум грошового забезпечення.

Крім того, згідно з частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-ХІІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Відповідно до пункту 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Конституційний Суд України, керуючись частиною третьою статті 61 Закону України "Про Конституційний Суд України", вважає, що з підстав, наведених у цьому Рішенні, підлягають визнанню такими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення першого речення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, згідно з якими "максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".

Приписами пунктів 1, 2 резолютивної частини вказаного рішення, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону № 2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Положення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону № 2262-XII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII з 20.12.2016 втратили чинність, оскільки є неконституційними.

Крім того, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII в цілому визнано неконституційним з 20.12.2016, що означає, що з 20.12.2016 відсутня частина сьома статті 43 в Законі № 2262-XII, а отже, зміни внесені Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.

Отже, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для обмеження пенсії, призначеної у відповідності до Закону № 2262-XII, максимальним розміром.

Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 06.11.2018 у справі № 522/3093/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17, від 08.08.2019 у справі № 522/3271/17, від 16.04.2020 у справі № 620/1285/19, від 09.11.2020 у справі № 813/678/18, від 09.02.2021 у справі № 1640/2500/18.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668 (далі – Закон № 3668) максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Однак, у пунктах 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI (щодо соціальних гарантій для захисників і захисниць України) Конституційний Суд України дійшов висновку, що приписи Закону № 3668, що обмежують максимальний розмір пенсії, призначеної (перерахованої) за Законом № 2262, зокрема особам, на яких поширено приписи частини п`ятої статті 17 Конституції України, не відповідають сутності соціальних гарантій високого рівня для таких осіб.

Приписами пунктів 1, 2 резолютивної частини вказаного рішення, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення приписи статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року. Приписи статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, положення статті 2 Закону № 3668 в частині поширення дії на Закон № 2262-XII з 12.04.2023 втратили чинність, оскільки є неконституційними.

Колегія суддів поділяє висновки суду першої інстанції щодо недопустимості порушення конституційних гарантій позивача, зважаючи на приписи статті 22 Конституції України. Зазначеною нормою імперативно встановлено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Апеляційний суд також враховує сталу практику Конституційного Суду України (зокрема, рішення від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 20.03.2002 № 5-рп/2002), відповідно до якої Основний Закон виокремлює певні категорії громадян, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До таких осіб належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України проходять службу у військових формуваннях та правоохоронних органах, забезпечуючи суверенітет, територіальну цілісність, економічну та інформаційну безпеку України. Необхідність цих додаткових гарантій соціальної захищеності зумовлена тим, що така служба пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, а також із підвищеними вимогами до фахових, фізичних і вольових якостей. Цей ризик має компенсуватися відповідним комплексом організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту таких осіб як під час несення служби, так і після її закінчення. Сутність цих соціальних гарантій полягає в тому, що вони не можуть бути звужені шляхом внесення змін до законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується, що відповідач не мав жодних правових підстав для обмеження пенсійних виплат позивачу максимальним розміром (на рівні десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність). Посилання пенсійного органу на те, що Верховна Рада України не привела відповідні нормативно-правові акти у відповідність із Конституцією та рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, не можуть бути підставою для порушення прав позивача.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі № 500/1400/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіР. М. Москаль

П. І. Сало