Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №380/4008/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/4008/26 пров. № А/857/43166/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового порядку в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,-

суддя (судді) в суді першої інстанції – Андрусів У.Б.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

09 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність, що полягає у незарахуванні до загального стажу роботи, який враховується при обчисленні пенсії, періоду навчання у вищому навчальному закладі (інституті) у період з 01.09.1984 до 14.02.1990, а також у неперерахунку пенсії в зв`язку із цим; зобов`язати здійснити донарахування стажу на увесь зазначений період навчання та перерахувати пенсію відповідно.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 18.10.2025 звернувся до відповідача через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності шляхом оформлення відповідного електронного формуляра із додаванням необхідних сканованих копій документів згідно встановленого на порталі ПФУ переліку, серед яких додав копію документу про вищу освіту диплому (з відзнакою) серії НОМЕР_1 від 01.03.1990. Стверджує, що рішенням № 134450025778 від 29.10.2025 призначено пенсію по інвалідності, однак не зараховано період навчання з 01.09.1984 до 14.02.1990. Підставою для відмови слугувало те, що тривалість навчання перевищує загальновстановлені норми.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду навчання з 01.09.1984 до 14.02.1990 при призначенні пенсії по інвалідності. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 з 14.10.2025 перерахунок та виплату пенсії, зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1984 до 14.02.1990, з урахуванням виплачених сум.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до ст. 56 Закону №1788-XII, п. 8 Порядку №637 та п. 109 Порядку №590 весь період навчання за денною формою у вищому навчальному закладі зараховується до страхового стажу, а факт навчання позивача з 1984 до 1990 року підтверджується дипломом серії НОМЕР_1 , за яким рішенням Державної екзаменаційної комісії від 14.02.1990 присвоєно кваліфікацію інженера. Підставою відмови відповідач вказав лише те, що тривалість навчання перевищує загальновстановлені норми, проте не скористався правом, наданим ч. 3 ст. 44 Закону №1058-IV, перевірити відомості про навчання шляхом звернення до навчального закладу, а тому не довів обґрунтованості неврахування спірного періоду, і така бездіяльність є протиправною.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що відповідно до ст. 44 Закону №1058-IV та Порядку №22-1 підставою для здійснення дій щодо перерахунку пенсії є заява особи встановленого зразка з доданими документами, поданими до органу, що призначає пенсію, проте позивач із такою заявою про перерахунок до Головного управління не звертався. Лист Головного управління від 17.11.2025 є роз`яснювальним листом, наданим відповідно до Закону України «Про звернення громадян», і не є актом (рішенням) суб`єкта владних повноважень у розумінні ст. 4 КАС України, а тому не може бути предметом публічно-правового спору. Крім того, вказує, що згідно з п. 8 Порядку №637 період навчання підтверджується дипломом та іншими документами, що містять відомості про його періоди, однак тривалість навчання позивача перевищує загальновстановлені норми, через що підстав для зарахування періоду з 01.09.1984 по 14.02.1990 до страхового стажу та перерахунку пенсії немає.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що визнається відповідачем.

Відповідно до копії диплому серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 упродовж періоду з 1984 року до 1990 року навчався в навчальному закладі Московського ордена трудового червоного прапора інституту електронної техніки за спеціальністю «Автоматика і управління в технічних системах.

Зазначений період навчання до страхового стажу позивача не зараховано, що підтверджується формою РС-право.

У відповідь на звернення позивача на вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України від 31.10.2025, листом від 17.11.2025 №27435-29303/П-52/8-1300/25 відповідач повідомив, що з 14.10.2025 позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону №1058, розмір якої становить 4224,82 грн. Крім того вказав, що до страхового стажу не враховано період навчання з 01.09.1984 до 14.02.1990 згідно диплома серії НОМЕР_1 , виданого 01.03.1990, оскільки тривалість навчання перевищує загальновстановлені норми.

31.01.2026 позивач звернувся до відповідача через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про зарахування періоду навчання до страхового стажу та врахування його під час обчислення пенсії.

Листом від 28.02.2026 №10618-6806/П-02/8-1300/26 відповідач повідомив про відсутність підстав для перерахунку пенсії з урахуванням періоду навчання з 01.09.1984 до 14.02.1990, зазначивши про обставини, викладені у листі від 17.11.2025 №27435-29303/П-52/8-1300/25.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Згідно зі ст. 30 Закон №1058-IV, пенсія по інвалідності призначається у разі встановлення особі інвалідності, за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Приписами ст.1 Закону №1058-IV унормовано, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За правилами ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Як слідує зі змісту листів від 17.11.2025 №27435-29303/П-52/8-1300/25, від 28.02.2026 №10618-6806/П-02/8-1300/26 позивачу призначено пенсію по інвалідності, однак не зараховано період навчання з 01.09.1984 до 14.02.1990 згідно диплома серії НОМЕР_1 , виданого 01.03.1990, оскільки тривалість навчання перевищує загальновстановлені норми.

У контексті зазначено суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

Приписами ст. 62 Закону №1788-ХІІ унормовано, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом «д» ч. 3 ст. 56 Закону №1788-ХІІ визначено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі -порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Таким чином, основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших документів.

Згідно з п. 8 порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

На час навчання позивача порядок визначення трудового стажу, який давав право на пенсію, регулювався постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 №590 «Про затвердження положення про порядок призначення та виплати державних пенсій» (далі -порядок № 590).

Підпунктом «і» ч. 1 п. 109 порядку №590 визначено, що крім роботи в якості робітника або службовця в загальний стаж роботи зараховується також навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних навчальних закладах (технікумах, педагогічних і медичних училищах і таке інше), партійних школах, совпартшколах, школах профруху, на рабфаках; перебування в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Отже, весь період навчання за денною (очною) формою навчання у вищому навчальному закладі зараховується до страхового стажу особи.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до диплому від 01.03.1990 серії НОМЕР_1 , виданого Московським орденом трудового червоного ордена інституту електронної технології, позивач з 1984 року до 1990 року навчався у вищому навчальному закладі за спеціальністю « Автоматика і управління в технічних системах». У дипломі вказано, що рішенням Державної екзаменаційної комісії від 14.02.1990 присвоєно кваліфікацію інженера електронної техніки.

Водночас суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 44 №1058-IV органам Пенсійного фонду надано право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Однак, як свідчать матеріали справи, вказаних дій відповідач не вчинив, тим самим не дотримався вимог щодо встановлення права особи на зарахування спірного періоду до страхового стажу на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

Доказів того, що відповідач звертався до навчальних закладів для отримання підтвердження навчання позивача у відповідні періоди матеріали справи не містять.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що підстави для неврахування періоду навчання до страхового стажу позивача відповідачем не доведені. Відтак, вказаний період навчання підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Отже, не зарахувавши позивачу спірного періоду до страхового стажу пенсійний орган діяв неправомірно.

Стосовно вимоги зобов`язального характеру суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

Позивач просить здійснити перерахунок пенсії з врахуванням періоду навчання, при цьому не вказує дату, однак зважаючи на встановлені обставини справи і той факт, що йому призначено пенсію по інвалідності з 14.10.2025, що визнається відповідачем, колегія суддів вважає, що з метою ефективного поновлення порушених прав позивача необхідно зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача з 14.10.2025, зарахувавши до його страхового стажу період навчання з 01.09.1984 до 14.02.1990, з урахуванням виплачених сум.

Стосовно доводів, про те, що рішення про відмову в перерахунку пенсії ГУ ПФУ у Львівській області не приймалось, а тому його дії не можуть бути предметом оскарження, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до п. 1.1. порядку №22-1 заява про призначення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (згідно бланків, доданих до порядку), тощо подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України або через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.07.2015 № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.08.2015 за № 991/27436.

Приписами п. 4.3, 4.7 порядку № 22-1 унормовано, що результат розгляду заяви про призначення пенсії повинен бути оформлений розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення (розпорядження) органу, що призначає пенсію, про призначення або відмову в призначенні із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Отже, порядком № 22-1 визначено процедуру, яка є способом дій пенсійного органу у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого питання у сфері соціального захисту.

Верховний Суд, вирішуючи питання правомірності нерозгляду органом пенсійного фонду заяви, форма якої не відповідає тій, яка встановлена порядком №22-1, у постанові від 27.11.2019 у справі №748/696/17 вказав, що важливим при вирішенні спірних правовідносин є зміст зазначеної заяви, який очевидно дає змогу оцінити намір заявника. Крім того, зазначив, що важливим є також долучення позивачем до заяви документів, які подаються саме при призначенні пенсії.

На цій підставі Верховний Суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність органу пенсійного фонду і вказав, що відмовивши позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (соціальної групи населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій у частині соціального захисту).

Аналогічний правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 30.05.2018 у справі № 537/3480/17, від 27.11.2019 у справі №748/696/17, від 26.02.2020 у справі № 541/543/17-а, від 16.12.2021 у справі №500/1879/20 та від 09.08.2023 у справі №520/5045/2020.

Судом першої інстанції встановлено, що у відповідь на заяву позивача від 31.01.2026 відповідач надав лист, зі змісту якого слідує відсутність, на переконання ГУ ПФУ у Львівській області, підстав для перерахунку його пенсії з урахування періоду навчання.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин, розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих особою для призначення пенсії повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення (про перерахунок або відмову у перерахунку пенсії). Водночас у спірному випадку рішення відповідач не приймав, що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку вирішення цього питання і суперечить вищенаведеним нормам.

Такий висновок корелюється з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 22.11.2023 у справі №300/3457/20 та від 23.09.2024 у справі №620/2027/23.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що відповідач не розглянув заяву позивача про перерахунок пенсії у встановленому нормативними приписами порядку, а відтак його доводи про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з цих мотивів не підлягають врахуванню.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у справі № 380/4008/26 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. Б. Заверуха

суддіО. М. Гінда

З. М. Матковська