Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №300/3867/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/3867/26 пров. № А/857/43326/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового порядку в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Матуляк Я.П.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просила: визнати протиправною відмову у проведенні перерахунку виплати пенсії у зв`язку з втратою годувальника з 01.11.2025; зобов`язати провести перерахунок та виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника з 01.11.2025, зарахувавши при цьому до страхового стажу померлого ОСОБА_2 періоди з 01.09.1968 по 05.08.1969 та з 15.11.1970 по 12.11.1972.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що на її заяву від 18.01.2026, відповідач листом від 19.03.2026 вказав на відсутність підстав для проведення перерахунку пенсії у зв`язку з втратою годувальника з урахуванням до страхового стажу її померлого чоловіка періоду навчання з 01.09.1968 по 05.08.1969 та періоду проходження військової служби з 15.11.1970 по 12.11.1972 з тих підстав, що прізвище померлого чоловіка у атестаті та трудовій книжці зазначено " ОСОБА_3 ", а в паспорті " ОСОБА_3 ". Їй роз`яснено, що для зарахування вказаних періодів до страхового стажу померлого чоловіка їй необхідно надати уточнюючі довідки, видані на підставі первинних документів.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у проведенні перерахунку виплати пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з втратою годувальника з 01.11.2025. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з втратою годувальника з 01.11.2025, зарахувавши при цьому до страхового стажу померлого ОСОБА_2 періоди з 01.09.1968 по 05.08.1969 та з 15.11.1970 по 12.11.1972.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу померлого чоловіка позивача період навчання з 01.09.1968 по 05.08.1969 та період військової служби з 15.11.1970 по 12.11.1972, оскільки розбіжності у написанні його прізвища виникли внаслідок різного написання російською та українською мовами в радянський період, коли діловодство велося російською мовою. Суд першої інстанції виходив із того, що відповідальність за ведення трудових книжок покладається на керівника підприємства, а тому на особу не може перекладатися тягар доведення достовірності записів у них, а формальні неточності в документах не можуть обмежувати конституційне право на соціальний захист.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що згідно зі ст. 24 Закону №1058-IV та ст. 62 Закону №1788-XII за періоди до впровадження персоніфікованого обліку страховий стаж обчислюється на підставі документів, основним з яких є трудова книжка, а за наявності в ній неточностей для підтвердження стажу приймаються інші документи, передбачені Порядком №637. Під час опрацювання заяви позивача від 31.07.2025 до стажу не зараховано період навчання, військової служби та роботи з трудової книжки від 18.08.1969 через невідповідність прізвища в паспорті (« ОСОБА_3 », « ОСОБА_3 ») та в атестаті, військовому квитку й трудовій книжці (« ОСОБА_3 »), а відповідно до Інструкції №58 виправлення неточних записів у трудовій книжці здійснює підприємство, де вони були внесені. Тому для врахування спірних періодів позивачу необхідно надати уточнюючі довідки, видані на підставі первинних документів, а підтвердження стажу показаннями свідків допускається лише за відсутності документів з причин, визначених Порядком №637.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 31.07.2025 ОСОБА_1 призначена пенсія у зв`язку з втратою годувальника – ОСОБА_2 .

На заяву позивача від 18.01.2026, відповідач листом від 19.03.2026 вказав на відсутність підстав для проведення перерахунку пенсії у зв`язку з втратою годувальника з урахуванням до страхового стажу померлого чоловіка позивача періоду навчання з 01.09.1968 по 05.08.1969 та періоду проходження військової служби з 15.11.1970 по 12.11.1972 з тих підстав, що прізвище померлого чоловіка позивача у атестаті та трудовій книжці зазначено " ОСОБА_3 ", а в паспорті " ОСОБА_3 ". Роз`яснено позивачу, що для зарахування вказаних періодів до страхового стажу померлого чоловіка їй необхідно надати уточнюючі довідки, видані на підставі первинних документів.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV(далі - Закон № 1058-IV).

Згідно зі статтею 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону № 1058-IV пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з пунктом першим частини 1статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з приписами статті 10 Закону № 1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Тобто, законом встановлено право вибору позивача одного з виду пенсій.

Як слідує із матеріалів справи, спірним питанням у даній справі є правомірність визначення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, а не сам факт її призначення.

Відповідно до приписів статті 37 Закону № 1058-ІV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Статтею 38 зазначеного закону визначено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

В даному випадку, на думку суду апеляційної інстанції, відповідач безпідставно не врахував період навчання з 01.09.1968 по 05.08.1969 та період проходження військової служби з 15.11.1970 по 12.11.1972 до страхового стажу померлого чоловіка позивача, оскільки розбіжності у написанні прізвища померлого чоловіка позивача виникли внаслідок різного написання його прізвища російською мовою у трудовій книжці та атестаті.

Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що діловодство в радянські часи велося російською мовою, через що могла допускатися плутанина в написанні імен, прізвищ, зокрема при перекладі з російської мови на українську і навпаки.

Крім того, за приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" (відповідно до якої прийнято Інструкцію №58), відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Відтак, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Відсутність посилання чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а.

Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

У постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Крім того, у постанові від 11.11.2020 у справі № 677/831/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. При цьому витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу.

Разом з тим, при розгляді заяви позивача, відповідач допустив надмірний формалізм щодо неврахування записів згідно атестату та трудової книжки померлого чоловіка позивача, у зв`язку із розбіжностями у написанні його прізвища, оскільки прізвище перекладено з української мови на російську мову та відповідає транслітерації відповідної мови.

На думку суду апеляційної інстанції, за належного дослідження і надання оцінки поданим позивачем документів в сукупності, відповідач як суб`єкт уповноважений на прийняття рішень щодо призначення та перерахунку пенсій, безсумнівно мав змогу встановити зазначену обставину, однак цього не зробив.

Враховуючи те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність дій щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу померлого чоловіка позивача усіх періодів роботи згідно атестату та трудової книжки, а також того, що чоловік позивача у спірні періоди роботи не навчався та не проходив військової служби, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відмова у зарахуванні до страхового стажу померлого чоловіка позивача вказаних періодів, є протиправною.

Як наслідок, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про необхідність зобов`язання відповідача провести з 01.11.2025 перерахунок та виплату позивачу пенсії у зв`язку з втратою годувальника, зарахувавши при цьому періоди з 01.09.1968 по 05.08.1969 та з 15.11.1970 по 12.11.1972 до страхового стажу померлого чоловіка позивача.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 року у справі № 300/3867/26 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. Б. Заверуха

суддіО. М. Гінда

З. М. Матковська