Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №260/3560/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. ЛьвівСправа № 260/3560/26 пров. № А/857/34425/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Боршовського Т.І.,

суддів Кухтея Р.В.,

Шевчук С.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі № 260/3560/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

суддя в 1-й інстанції – Д. В. Іванчулець

час ухвалення рішення – 27 травня 2026 року,

місце ухвалення рішення – м. Ужгород,

дата складення повного тексту рішення – не зазначено.

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА.

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернулась до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (далі також відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі 260/3560/26 у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Cудом роз`яснено позивачу, що: розгляд справи підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства; повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що вказані правовідносини мають вирішуватися відповідно до норм кримінального судочинства, яке регулює порядок звернення осіб до суду з вказаними вище позовними вимогами, зокрема, порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора під час досудового розслідування (глава 26, ст.ст. 303-308 КПК України).

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач оскаржила її в апеляційному порядку. Вважає, що позов про визнання протиправною бездіяльності щодо видачі копії постанови про закриття кримінального провадження та зобов`язання видати копію постанови про закриття кримінального провадження має розглядатись виключно в адміністративному судочинстві, тобто за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до Закарпатського окружного адміністративного суду для продовження судового розгляду.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.

1. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Відділенням поліції № 1 Хустського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023078100000179 від 15.07.2023.

Постановою Відділення поліції № 1 Хустського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області від 13.03.2025 вказане кримінальне провадження закрито.

10.03.2026 позивач звернулася до відповідача із заявою, у якій просила видати (надіслати) їй копію постанови про закриття кримінального провадження від 13.03.2025 (кримінальне провадження № 12023078100000179 від 15.07.2023).

Відповідачем не було надано відповіді на вказану заяву позивача та не направлено їй копії запитуваного процесуального рішення.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненаданні відповіді на заяву та невидачі копії постанови про закриття кримінального провадження № 12023078100000179 від 15.07.2023, а також маючи на меті стягнення моральної шкоди, позивач звернулася з адміністративним позовом до суду, у якому просила:

1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Закарпатській області щодо ненадання Відділенням поліції №1 Хустського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області відповіді на заяву потерпілої ОСОБА_1 від 10.03.2026 року про видачу постанови про закриття кримінального провадження від 13.03.2025 року (ЄДР №12023078100000179 від 15.07.2023 року);

2) зобов`язати Головне управління Національної поліції в Закарпатській області видати потерпілій ОСОБА_1 копію постанови Відділення поліції №1 Хустського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області від 13.03.2025 року про закриття кримінального провадження (ЄДР №12023078100000179 від 15.07.2023 року);

3) стягнути за рахунок Державного бюджету України на користь потерпілої особи, ОСОБА_1 , з інвалідністю ІІ групи внаслідок психічного розладу, яка за Висновком ЛКК потребує постійного стороннього догляду моральну шкоду заподіяну приховуванням неефективності досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023078100000179 в розмірі 77823,00 гривень або в протилежному випадку у розмірі який буде встановлено судово-психологічною експертизою шляхом списання уповноваженим на це казначейством грошових коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач не вжив заходів для припинення протиправних дій щодо надання вищевказаної постанови, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

2. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ. ВИСНОВКИ.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

За змістом пункту 2 частини першої КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

Отож, законодавцем передбачено публічно-правові спори, які належить розглядати не лише в адміністративному провадженні, а й у порядку кримінального судочинства.

Конституційний Суд України в Рішенні від 23.05.2001 № 6-рп/2001 вказав, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.

Завданням кримінального провадження відповідно до частини першої статті 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК України).

Пунктом 5 частини першої статі 3 КПК України досудове розслідування визначено як стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

За правилами статті 218 КПК України досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21.11.2018 в справі № 826/2004/18, від 10.04.2019 у справі № 808/390/18, та від 28.08.2019 в справі № 1540/5031/18 виснувала, що, орган дізнання, досудового розслідування, прокуратури під час вчинення діянь, пов`язаних із досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, отже, оскарження такої бездіяльності має відбуватися виключно за правилами, установленими КПК України.

В спірному випадку, колегія суддів апеляційного суду враховує, що момент закінчення досудового розслідування, як стадії кримінального провадження, законодавцем пов`язується, зокрема, із закриттям кримінального провадження. Обов`язок слідчого, дізнавача, прокурора надіслати копію постанови про закриття кримінального провадження потерпілому прямо встановлений статтею 284 КПК України. Отже, такий обов`язок реалізується виключно в кримінально-процесуальній площині. Це процесуальна дія, яку слідчий, дізнавач, прокурор зобов`язані виконувати в межах виконання своїх владних кримінально-процесуальних функцій, покладених на них спеціальним законом - КПК.

Предметом адміністративного позову у цій справі є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання відповіді на заяву потерпілої ОСОБА_1 від 10.03.2026 року про видачу постанови про закриття кримінального провадження № 12023078100000179 від 13.03.2025 року. Позивач просить суд зобов`язати відповідача видати копію постанови від 13.03.2025 року про закриття кримінального провадження. Отже, незважаючи на формулювання вказаних позовних вимог, їх зміст стосується процесуальних прав та обов`язків в кримінальному провадженні, передбачених спеціальним законом: обов`язку посадової особи, що проводила досудове розслідування, видати потерпілій копію відповідного процесуального рішення, та право такого учасника на його отримання.

Оскільки спір у цій справі виник у зв`язку з бездіяльністю відповідних посадових (службових) осіб Головного управління Національної поліції в Закарпатській області щодо видачі потерпілій постанови про закриття кримінального провадження від 13.03.2025, прийнятої в межах кримінального провадження № 12023078100000179 від 15.07.2023, то перевірка правомірності таких діянь, з огляду на положення пункту 2 частини другої статті 19 КАС України, знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, оскільки їхнє оскарження має здійснюватися в порядку кримінального судочинства.

Такий висновок щодо застосування норм процесуального права узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 28.11.2019 у справі 440/1137/19, за подібних обставин.

Щодо посилання апелянта на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2025 у справі № 400/2119/25, то колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду його відхиляє, оскільки відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі норм права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, підлягають врахуванню лише висновки Верховного Суду. В спірному випадку суд першої інстанції застосував норми процесуального права відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у згаданих вище постановах Верховного Суду.

Отже, суд першої інстанції, ураховуючи суть спірних правовідносин, які виникли між сторонами, прийшов до правильного висновку, що даний спір не є адміністративним, оскільки відповідач не здійснював публічно-владних управлінських функцій у спірних правовідносинах, а порядок надіслання копії постанови про закриття кримінального провадження регламентований КПК України.

Колегія суддів також зазначає, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 24 та тексті свого рішення від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (№ 29458/04 та № 29465/04), що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12.10.1978) висловлено думку, що термін «суд, встановлений законом» у статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).

Таким чином, зважаючи на тлумачення Європейського суду з прав людини поняття «суд, встановлений законом», суд апеляційної інстанції з метою дотримання юрисдикції, визначеної чинним законодавством України, виходячи з характеру спірних правовідносин, які підлягають врегулюванню в рамках іншого судочинства, дійшов висновку, що адміністративний суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції щодо цих спірних правовідносин.

Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у справі, правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені в подібних правовідносинах, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки суду першої інстанції про його розгляд у порядку кримінального судочинства є обґрунтованими.

Пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України, передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, зокрема, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність законних підстав для відмови у відкритті провадження у даній справі.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на те, що апеляційний суд визнав доводи апеляційної скарги помилковими та такими, що не спростовують висновки суду першої інстанції, то апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Відповідно до статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі № 260/3560/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддяТ. І. Боршовський

суддіР. В. Кухтей

С. М. Шевчук