Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №560/7429/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: соціального захисту (крім соціального страхування), з них

Дата: 06 жовтня 2026 р.

Справа: №560/7429/26

Суддя: Боровицький О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/7429/26

Головуючий у 1-й інстанції: Петричкович А.І.

Суддя-доповідач: Боровицький О. А.

07 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Ватаманюка Р.В. Курка О. П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання нарахувати та виплатити винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Вказує, що тлумачення п.4 Постанови №153 у вузькому значені, тобто лише відносно осіб, які вперше були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, котрі станом на 24 лютого 2022 року вже перебували на військовій службі та у подальшому уклали контракт на проходження військової служби. Довільне трактування норм Постанови №153, суперечить принципу верховенства права, закріпленому в статті 8 Конституції України, та загальновизнаному правилу, що правові норми мають застосовуватися виключно у межах, передбачених їх змістом, без довільного розширення чи звуження їхньої дії. Будь-яке інше тлумачення, яке фактично позбавляє особу права, гарантованого державою, є неправомірним і порушує баланс між інтересами держави та правами громадянина.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23.09.2020 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклав контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського складу із начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 .

Згідно з витягом з журналу службово-бойових дій НОМЕР_2 відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_3 прикордонного загону позивач з 29.06.2022 по 04.10.2022 та із 19.04.2023 по 20.07.2023 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Відповідно до довідки № 1212685 від 10.09.2022 позивач із 30 червня 2022 року позивач безпосередньо брав участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії в Донецькій та Луганській областях.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) № 08/2591/26-Вн від 06.04.2026 позивач з 20.11.2023 проходить службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 , та з 16.01.2024 по 16.03.2024, з 28.03.2024 по 31.03.2024, з 07.04.2024 по 12.04.2024, з 24.04.2024 по 30.04.2024, з 09.05.2024 по 15.05.2024, з 24.05.2024 по 07.06.2024, з 20.06.2024 по 26.06.2024, з 01.07.2024 по 31.07.2024, з 20.08.2024 по 16.09.2024, з 02.12.2024 по 04.12.2024, 10.12.2024, з 13.12.2024 по 14.12.2024, з 18.12.2024 по 19.12.2024, з 14.05.2025 по 03.08.2025, з 23.08.2025 по 28.02.2026 брав безпосередню участь заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

07 лютого 2026 року позивач звернувся з рапортом до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану".

09 березня 2026 року військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) листом № 04.2/27320/26-Вн "Про надання відповіді" повідомила позивача, що керівництвом ІНФОРМАЦІЯ_4 розглянуто його рапорт від 07 лютого 2026 року (вхідний № 25/17205/26-Вн) про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди, передбаченої постанової Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153. Повідомлено, що 23 вересня 2020 року позивач уклав контракт на проходження військової служби. Відповідно до умов Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану", право на отримання Винагороди мають особи рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби, які на момент набрання чинності цією Постановою були молодші 25 років та були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, тобто у період з 24 лютого 2022 року до 13 лютого 2025 року. Водночас військовослужбовцям, які станом на 24 лютого 2022 року вже перебували на військовій службі за контрактом виплата Винагороди не передбачена умовами Постанови.

Суд першої інстанції відмовляючи у позові виходив із того, що позивач не набув право на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”, оскільки уклав Контракт 23.09.2020, тобто до введення воєнного стану 24.02.2024.. Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з вказаними висновками враховуючи наступне.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Змістом спірних правовідносин є відмова у призначенні одноразової грошової допомоги на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".

До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства та робить наступні висновки по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

За змістом ч.1, ч.3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною шостою ст.2 Закону №2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.14 ст.2 Закону №2232-XII).

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII)).

За правилами ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», пунктом 2 якої затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (далі Постанова №153).

Пунктом 3 Постанови №153, чинної станом на час виникнення спірних відносин установлено, що учасникам експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.

Відповідно до пункту 4 Постанови №153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Отже, із аналізу норм Постанови №153, тобто станом на час проходження позивачем військової служби, слідує, що особам рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу, зокрема, до Збройних Сил, проходять військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн.

У свою чергу, військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153, у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни винагорода виплачується в повному обсязі.

Таким чином, одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. грн. виплачується військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходять службу, брали безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців.

У разі поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується в повному обсязі у разі, якщо військовослужбовець брав безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців.

Варто зауважити, що така винагорода виплачується військовослужбовцям за умови, якщо вони не були притягнуті до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення.

Як встановлено судом, позивач 23.09.2020 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського складу із начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 .

Долучений позивачем вказаний контракт, з підстав наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів, вважає належним, допустимим та достовірним доказом, який підтверджує викладені у скарзі обставини.

Позивач брав безпосередню участь в бойових діях під час здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України у період.

Доказів того, що позивач притягався до кримінальної, адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, дисциплінарної відповідальності, суду не надано.

Беручи до уваги викладені вище обставини, суд вважає, що позивачем дотримані визначені Постановою №153 умови для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, оскільки: 1) прийнятий на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років; 2) проходив військову службу станом на дату набрання чинності Постановою №153 та продовжує проходити військову службу; 3) брав безпосередню участь у бойових діях сукупно менше шести місяців; 4) не притягнутий до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення, та дисциплінарної відповідальності.

Отже, відмова відповідача у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень - є протиправною.

Водночас, суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. №153", яка набула чинності 07.08.2025, внесені зміни до Постанови №153, зокрема, пункт 4 доповнений абзацами такого змісту:

«виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу».

Зважаючи на внесені Постановою №942 зміни до Постанови №153, суд звертає увагу, що законодавець у такий спосіб усунув прогалини цього нормативного акту щодо права на виплату одноразової грошової винагороди у разі укладення контракту військовослужбовцями, які проходили строкову військову службу.

Позаяк, інше тлумачення приписів Постанови №153, на переконання суду, не відповідало б меті прийняття Постанови №153 підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та мало б ознаки дискримінації.

Тому, суд критично оцінює доводи відповідача про відмову у виплаті одноразової грошової винагороди у певному розмірі з тих підстав, що позивач до укладання контракту проходив військову службу.

Крім того, Постанова №153 не містить жодних застережень чи обмежень щодо необхідності підписання контракту саме вперше, за умови дотримання інших передбачених Постановою умов.

Норми вказаної Постанови не містять положень, які б встановлювали обмеження щодо:

1. повторного укладення контракту;

2. врахування чи впливу попереднього проходження військової служби за контрактом на право особи на отримання одноразової грошової винагороди.

Право на отримання зазначеної виплати виникає у військовослужбовця з моменту виконання встановлених Постановою сукупності умов (зокрема, прийняття на військову службу під час дії воєнного стану, проходження військової служби у визначений період, безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях протягом встановленого строку, відсутність дисциплінарних та інших правопорушень).

Більше того, тлумачення п.4 Постанови №153 у вузькому значені, тобто лише відносно осіб, які вперше були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, котрі станом на 24 лютого 2022 року вже перебували на військовій службі та у подальшому уклали контракт на проходження військової служби.

Довільне трактування норм Постанови №153, суперечить принципу верховенства права, закріпленому в статті 8 Конституції України, та загальновизнаному правилу, що правові норми мають застосовуватися виключно у межах, передбачених їх змістом, без довільного розширення чи звуження їхньої дії. Будь-яке інше тлумачення, яке фактично позбавляє особу права, гарантованого державою, є неправомірним і порушує баланс між інтересами держави та правами громадянина.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що у разі неоднозначності правової норми перевага надається тлумаченню, яке забезпечує більш повну реалізацію прав особи. Це узгоджується з положеннями статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Статтями 1 та 2 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Постановою Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі №240/4894/23 Верховний

Суд сформував правовий висновок, де наголосив, що принцип тлумачення закону на користь особи не передбачає ігнорування закону, але вказує на те, що в спірних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію закону, яка максимально захищає права та інтереси саме особи "у вагомих сумнівах - на користь людини".

З огляду на викладене, а також беручи до уваги, що позивач був прийнятий на військову службу за контрактом під час дії воєнного стану у віці до 25 років, проходить військову службу та брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, слід дійти висновку, що ОСОБА_1 підпадає під положень Постанови КМУ №153 від 11 лютого 2025 року.

Відповідно до вимог ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи відповідача про правомірність своїх дій спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Тому такі доводи судом до уваги не беруться.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з цим позовом, враховуючи, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», не відповідають визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах та чинному законодавству, тому такі дії потрібно визнати протиправними.

За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, позовні вимоги зобов`язального характеру також підлягають до задоволення шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов потрібно задовольнити повністю.

Отже, при розгляді справи судом першої інстанції не надано оцінку усім обставинам у справі, що мають значення для її вирішення, а тому оскаржене рішення суду першої інстанції, як необґрунтоване, підлягає скасуванню з прийняттям нового - про задоволення адміністративного позову.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень на підставі п.4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 р. №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень на підставі п.4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 р. №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийБоровицький О. А.

СуддіВатаманюк Р.В. Курко О. П.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua