Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №560/13431/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/13431/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Ковальчук О.К.

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

07 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Смотрицької селищної ради на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Смотрицької селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Смотрицької селищної ради, в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду її скарги від 09.04.2025 та зобов`язати розглянути цю скаргу відповідно до статей 18, 19, 20 Закону України «Про звернення громадян».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач розглянув скаргу без дотримання порядку, встановленого цим Законом, і не забезпечив позивачці можливості брати участь у її перевірці та розгляді.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Смотрицької селищної ради, яка полягає у неналежному розгляді скарги ОСОБА_1 від 09.04.2025, та зобов`язано відповідача розглянути цю скаргу з дотриманням вимог статей 18, 19, 20 Закону України «Про звернення громадян».

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що скарга є різновидом звернення громадян, а відповідач, прийнявши її до розгляду, всупереч вимогам статей 18 та 19 Закону не забезпечив права позивачки брати участь у перевірці скарги та бути присутньою при її розгляді. Належним способом захисту суд визнав визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання відповідача повторно розглянути скаргу.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що скаргу позивачки розглянуто ретельно, повно та всебічно, на кожен її пункт листом від 22.05.2025 №02.02-19/612 надано обґрунтовані роз`яснення, а тому протиправна бездіяльність відсутня.

Зокрема, у відповідь на пункт 2.1 скарги позивачку проінформовано про призначення розпорядженням селищного голови відповідальної особи з питань доступу до публічної інформації, визначення спеціального місця для роботи з документами та покладення на загальний відділ ради обов`язків щодо роботи зі зверненнями громадян, а у відповідь на пункт 2.2 роз`яснено, що систему та гарантії місцевого самоврядування, повноваження ради та право членів територіальної громади ініціювати розгляд питань визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».

На переконання апелянта, позивачка не виявляла бажання брати участь у розгляді скарги, у відповідача відсутня інформація про створені органи самоорганізації населення, а ніхто з мешканців громади не звертався до ради з ініціативами щодо навчання жителів громади та просвітницької діяльності. Надання позивачці списків мешканців певної вулиці порушило б вимоги законодавства про захист персональних даних. Пропозиції позивачки потребують фінансового обґрунтування, схвалення профільних комісій і рішення сесії ради за наявності бюджетних коштів.

Апелянт вважає висновки суду про протиправну бездіяльність передчасними, оскільки в листі від 22.05.2025 відповідач висловив готовність затвердити методичні рекомендації щодо створення органів самоорганізації населення та прийняти відповідні рішення на сесії ради, а також посилається на підзвітність органів місцевого самоврядування територіальній громаді.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції вибірково врахував пункт 2.14 Положення про постійні комісії ради, не звернувши уваги на положення про заборону включати до порядку денного позачергових засідань питання, які не є предметом такого засідання, та що рішення не відповідає вимогам статті 242 КАС України.

До суду надійшов відзив позивачки на апеляційну скаргу, в якому вона вказує на обґрунтованість рішення суду першої інстанції та просить залишити його без змін.

У відзиві наведено посилання на норми Конституції України, Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та Кодексу адміністративного судочинства України. До відзиву додано витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Представник позивачки Шаповаленко І.П. 03.03.2026 подав клопотання про постановлення окремої ухвали, у якому також повторив заперечення проти апеляційної скарги, викладені у відзиві.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що 09.04.2025 ОСОБА_1 направила до Смотрицької селищної ради скаргу вих. №26-зс, яку зареєстровано 10.04.2025 за вх. №579/02-02.

У скарзі позивачка виклала низку питань щодо діяльності органу місцевого самоврядування у сфері забезпечення участі громадян у місцевому самоврядуванні.

Зі змісту скарги вбачається, що в пункті 4.1 позивачка просила здійснити об`єктивну, всебічну і вчасну перевірку скарги по суті за обов`язковою безпосередньою участю скаржниці та її представника, а у пункті 4.2 просила після отримання результатів перевірки розглянути скаргу на позачергових спільних засіданнях постійних комісій ради за присутності скаржниці та її представника – керівника громадської організації «Громадська ініціатива 1» Шаповаленка І.П.

Листом від 09.05.2025 №02.02-19/573 відповідач повідомив про продовження строку розгляду скарги до 23.05.2025.

Листом від 22.05.2025 №02.02-19/612 відповідач надав позивачці відповіді на пункти 2.1–2.9 скарги, а щодо пунктів 2.10–2.14 послався на раніше надані листи від 02.01.2025 та від 10.03.2025.

Щодо вимог пункту 4 скарги відповідач повідомив, що згідно з підпунктом 2.14 пункту 2 Положення про постійні комісії ради на позачергових засіданнях заборонено розгляд питань, які не є предметом позачергового засідання, а звернення, скарги, які не підтверджені належними документами або не містять достатніх підстав для прийняття невідкладних рішень, не підлягають включенню до порядку денного.

Ініціативи позивачки щодо проведення тренінгів, створення дорадчих органів та розробки програм відповідач визнав такими, що потребують фінансового обґрунтування, схвалення профільних комісій та затвердження на сесії ради за наявності бюджетних можливостей.

У цьому ж листі відповідач запросив позивачку у зручні для неї дату та час завітати до селищної ради для спільного обговорення питань і пропозицій, зазначених у скарзі, та рекомендував для узгодження дати і часу візиту зателефонувати спеціалісту загального відділу ради.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 40 Конституції України кожному гарантовано право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, як і зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії, а також з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР скарга є зверненням з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Частиною першою статті 18 цього Закону громадянину, який звернувся зі скаргою, гарантовано, зокрема, право особисто викласти аргументи особі, що перевіряла скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги, знайомитися з матеріалами перевірки, подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає скаргу, бути присутнім при розгляді скарги, користуватися послугами адвоката або представника організації, яка здійснює правозахисну функцію, та одержати письмову відповідь про результати розгляду скарги.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону органи місцевого самоврядування та їх посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги, на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу, та письмово повідомляти громадянина про результати перевірки і суть прийнятого рішення.

Стаття 20 Закону встановлює строки розгляду звернень та передбачає, що загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, у разі його продовження не може перевищувати сорока п`яти днів.

Колегія суддів враховує також положення статті 12 Закону України «Про звернення громадян», згідно з якими дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений, зокрема, Законом України «Про адміністративну процедуру».

Закон України «Про адміністративну процедуру» регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів, а також адміністративного оскарження таких актів.

Разом з тим зі встановлених у цій справі обставин та змісту скарги ОСОБА_1 від 09.04.2025 вбачається, що порушені в ній питання стосувалися діяльності органу місцевого самоврядування у сфері участі членів територіальної громади у місцевому самоврядуванні, органів самоорганізації населення, проведення просвітницьких заходів, створення дорадчих органів та розроблення відповідних програм.

Матеріали справи не свідчать про те, що подана позивачкою скарга була скаргою на адміністративний акт або процедурне рішення, прийняті в межах адміністративного провадження, чи що її розгляд становив адміністративне оскарження в розумінні Закону України «Про адміністративну процедуру».

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для висновку, що порядок розгляду скарги ОСОБА_1 від 09.04.2025 у спірних правовідносинах був установлений Законом України «Про адміністративну процедуру», а тому суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про звернення громадян».

При цьому строк розгляду скарги відповідачем не є спірним. Скаргу зареєстровано 10.04.2025, строк її розгляду продовжено листом від 09.05.2025 до 23.05.2025, а остаточну відповідь надано 22.05.2025, тобто в межах сорока п`яти днів.

Предметом перевірки у цій справі є не своєчасність надання відповіді, а дотримання відповідачем установленого законом порядку розгляду скарги та забезпечення передбачених статтями 18 та 19 Закону прав позивачки під час її перевірки і розгляду.

Колегія суддів не погоджується з доводом апелянта про те, що позивачка не виявляла бажання брати участь у розгляді своєї скарги.

Такий довід безпосередньо спростовується змістом самої скарги, в пунктах 4.1 та 4.2 якої позивачка прямо просила здійснити її перевірку за безпосередньою участю скаржниці та її представника і розглянути скаргу за їхньої присутності.

Отже, відповідне прохання було прямо викладене у самій скарзі, у зв`язку з чим під час її перевірки та розгляду у відповідача виник обов`язок забезпечити реалізацію передбачених статтями 18 та 19 Закону прав позивачки без необхідності подання нею будь-якого додаткового звернення з цього питання.

Із листа від 22.05.2025 №02.02-19/612 та інших матеріалів справи не вбачається, що відповідач виконав зазначений обов`язок.

Матеріали справи не містять відомостей про те, ким та в який спосіб здійснювалася перевірка скарги, які дії були вчинені з метою перевірки викладених у ній обставин, а також коли та яким органом чи посадовою особою скарга була розглянута.

Позивачці, попри її прямо висловлене прохання, не було забезпечено можливості взяти участь у перевірці скарги та бути присутньою при її розгляді.

Запрошення «завітати до ради для спільного обговорення питань і пропозицій» міститься у листі від 22.05.2025, яким відповідач уже повідомив позивачку про результати розгляду її скарги та виклав свою позицію щодо порушених у ній питань.

За таких обставин це запрошення не може вважатися забезпеченням прав, гарантованих статтями 18 та 19 Закону, оскільки воно не забезпечувало участі позивачки у перевірці скарги та її присутності при розгляді скарги до формування відповідачем остаточної позиції за результатами такого розгляду.

Матеріали справи також не містять доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на об`єктивну та всебічну перевірку викладених у скарзі обставин із забезпеченням передбачених законом прав позивачки, хоча відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме на відповідача покладено обов`язок доведення правомірності оскаржуваної бездіяльності.

При цьому сам факт надання позивачці письмової відповіді не виключає наявності протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо під час розгляду звернення ним не вчинено дій, які він відповідно до закону був зобов`язаний вчинити.

У цій справі встановлена судом бездіяльність полягає не у ненаданні відповіді на скаргу, а у незабезпеченні відповідачем передбачених статтями 18 та 19 Закону процедурних гарантій під час її перевірки та розгляду.

Тому доводи апелянта про те, що позивачці надано повну та обґрунтовану письмову відповідь на порушені нею питання, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Надання письмових роз`яснень щодо окремих пунктів скарги саме по собі не свідчить про дотримання встановленого законом порядку її розгляду, оскільки Закон пов`язує належний розгляд скарги не лише з наданням письмової відповіді, а й з обов`язком об`єктивно та всебічно її перевірити та забезпечити реалізацію передбачених законом прав скаржника.

Щодо вимог пункту 4 скарги - відповідь відповідача зводиться, зокрема, до посилання на підпункт 2.14 Положення про постійні комісії ради та до висновку про відсутність підстав для включення порушених позивачкою питань до порядку денного позачергового засідання.

Водночас такий висновок не спростовує обов`язку відповідача здійснити належну перевірку скарги та забезпечити права позивачки, прямо передбачені статтями 18 та 19 Закону України «Про звернення громадян».

Колегія суддів відхиляє довід апелянта про вибіркове врахування судом першої інстанції пункту 2.14 Положення про постійні комісії ради.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Положення про постійні комісії є локальним актом органу місцевого самоврядування та не може звільняти відповідача від виконання обов`язків, установлених законом, або звужувати передбачені законом права особи при розгляді її скарги.

Водночас колегія суддів зазначає, що з положень статей 18 та 19 Закону України «Про звернення громадян» не випливає обов`язку відповідача розглянути скаргу саме на позачерговому спільному засіданні постійних комісій ради у спосіб, запропонований позивачкою.

Неможливість розгляду скарги саме у запропонований позивачкою спосіб не звільняла відповідача від обов`язку організувати її перевірку та розгляд в іншому належному порядку з дотриманням передбачених законом прав скаржниці.

Тому міркування суду першої інстанції щодо можливості чи неможливості розгляду скарги саме на позачерговому засіданні постійної комісії не є визначальними для вирішення цього спору, а доводи апеляційної скарги щодо змісту пункту 2.14 Положення правильності рішення по суті не спростовують.

Також не спростовують висновків суду першої інстанції посилання апелянта на відповіді, надані позивачці на пункти 2.1 та 2.2 скарги.

Інформація про відповідальну особу з питань доступу до публічної інформації, про місце роботи з документами та про розподіл обов`язків між структурними підрозділами ради стосується загальної організації роботи ради з інформацією та зверненнями громадян і сама по собі не підтверджує проведення об`єктивної та всебічної перевірки саме скарги позивачки із забезпеченням її участі.

Роз`яснення щодо повноважень ради та права членів територіальної громади ініціювати розгляд питань у порядку місцевої ініціативи також є викладом загальних положень законодавства і не доводить дотримання відповідачем процедурних вимог статей 18 та 19 Закону під час розгляду конкретної скарги.

Доводи апеляційної скарги про те, що у відповідача відсутня інформація про створені органи самоорганізації населення, що ніхто з мешканців громади не звертався до ради з відповідними ініціативами, що надання відомостей про мешканців певної вулиці могло б порушувати вимоги законодавства про захист персональних даних та що пропозиції позивачки потребують фінансового обґрунтування і рішення сесії ради, стосуються переважно змісту окремих вимог та пропозицій, викладених у скарзі.

Натомість предметом цього спору є не обов`язок відповідача задовольнити такі вимоги чи пропозиції, а дотримання встановленого законом порядку розгляду скарги.

Право особи на належний розгляд її скарги не залежить від того, чи вважає орган місцевого самоврядування викладені в ній вимоги або пропозиції обґрунтованими та чи зверталися до ради з аналогічними ініціативами інші мешканці громади.

Суд першої інстанції не зобов`язував відповідача прийняти конкретне рішення по суті порушених у скарзі питань, а лише зобов`язав повторно розглянути скаргу з дотриманням вимог статей 18, 19, 20 Закону України «Про звернення громадян».

Тому наведені доводи апелянта не спростовують висновку про порушення процедури розгляду скарги.

Не може бути визнаний обґрунтованим і довід апелянта про передчасність висновків суду першої інстанції з огляду на висловлену відповідачем готовність затвердити методичні рекомендації щодо створення органів самоорганізації населення та прийняти відповідні рішення на сесії ради.

Наміри щодо вчинення певних дій у майбутньому не замінюють виконання встановлених законом обов`язків під час розгляду вже поданої скарги та не усувають допущеного порушення права позивачки на участь у її перевірці і розгляді.

Посилання апелянта на підзвітність і відповідальність органів місцевого самоврядування перед територіальною громадою також не спростовує встановлених порушень, оскільки предметом цього спору є дотримання процедури розгляду конкретної скарги позивачки.

Довід апелянта про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам статті 242 КАС України колегія суддів також відхиляє.

Рішення суду першої інстанції містить встановлені судом обставини, зміст скарги та листів відповідача, правове регулювання спірних правовідносин і мотиви, з яких суд дійшов висновку про неналежний розгляд скарги.

Суд першої інстанції надав оцінку основному питанню, від якого залежало вирішення спору, а саме тому, чи забезпечив відповідач передбачені статтями 18 та 19 Закону права позивачки під час перевірки і розгляду її скарги.

Те, що окремі міркування суду першої інстанції щодо порядку розгляду скарги на позачерговому засіданні постійної комісії не є визначальними, не свідчить про незаконність чи необґрунтованість рішення, оскільки його основний висновок про недотримання відповідачем передбачених законом процедурних гарантій підтверджується матеріалами справи.

Такий спосіб захисту, як визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у неналежному розгляді скарги, та зобов`язання повторно розглянути її з дотриманням вимог закону, відповідає характеру встановленого порушення та забезпечує ефективне поновлення порушеного права позивачки.

Застосований судом спосіб захисту не підміняє орган місцевого самоврядування у вирішенні порушених у скарзі питань по суті та не визначає наперед результат її повторного розгляду.

Щодо клопотання представника позивачки про постановлення окремої ухвали колегія суддів зазначає таке.

У клопотанні від 03.03.2026 представник позивачки просить постановити окрему ухвалу щодо порушення законодавства посадовими особами ради при розгляді скарги, яке, на його думку, містить ознаки кримінального правопорушення, а також щодо невиконання повноважень прокурором Хмельницької обласної прокуратури у кримінальному провадженні №42025240000000134, направити її до Хмельницької обласної прокуратури з вимогою внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за визначеною у клопотанні правовою кваліфікацією та повідомити суд про вжиті заходи.

Відповідно до частини першої статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Згідно з частиною дев`ятою цієї статті окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті заходи.

Постановлення окремої ухвали є правом суду, яке реалізується за наявності встановлених під час розгляду конкретної справи обставин, що дають достатні підстави для відповідного судового реагування.

У цій справі встановлене порушення полягає у недотриманні відповідачем установленої законом процедури розгляду скарги позивачки та усувається застосованим судом способом захисту – зобов`язанням повторно розглянути скаргу з дотриманням вимог закону.

Встановлені під час розгляду цієї адміністративної справи обставини не дають достатніх підстав для висновку про наявність порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення та зумовлює необхідність реагування суду в порядку частини дев`ятої статті 249 КАС України.

Діяльність прокурора у кримінальному провадженні №42025240000000134 та правова кваліфікація обставин, відомості про які внесено чи, на думку заявника, мають бути внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не є предметом цього адміністративного спору та судом у межах цієї справи не перевірялися.

Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, доданий до відзиву, підтверджує реєстрацію 22.08.2025 кримінального провадження №42025240000000134 за статтею 170 Кримінального кодексу України на виконання ухвали слідчого судді, однак сам по собі не підтверджує наявності ознак кримінального правопорушення саме в діях, які становлять предмет розгляду цієї адміністративної справи.

Положення статті 249 КАС України не наділяють адміністративний суд повноваженнями в межах окремої ухвали визначати кримінально-правову кваліфікацію діяння або підміняти прокурора чи орган досудового розслідування у вирішенні питань, що належать до сфери кримінального провадження.

За таких обставин підстав для постановлення окремої ухвали за клопотанням представника позивачки колегія суддів не встановила, а тому в його задоволенні слід відмовити.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують установлених судом першої інстанції обставин та висновку про те, що під час розгляду скарги ОСОБА_1 від 09.04.2025 відповідач не забезпечив дотримання передбачених статтями 18 та 19 Закону України «Про звернення громадян» процедурних гарантій.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 та статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини, які мають значення для вирішення справи, та ухвалив правильне по суті рішення, а доводи апеляційної скарги підстав для його скасування чи зміни не дають.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Смотрицької селищної ради залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року - без змін.

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 Шаповаленка Ігоря Петровича про постановлення окремої ухвали відмовити.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

ГоловуючийВатаманюк Р.В.

СуддіКурко О. П. Боровицький О. А.