Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №127/11047/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 127/11047/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гуменюк К.П.

Суддя-доповідач - Слободонюк М.В.

07 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Слободонюка М.В.

суддів: Кузьмишина В.М. Канигіної Т.С. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Нечко Я.O.,

позивача: ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про скасування постанови серії ЕНА № 6882160 від 22 березня 2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 серпня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом першої інстанції та під час апеляційного перегляду справи встановлено та матеріалами справи підтверджується, що постановою серії ЕНА № 6882160 від 22 березня 2026 року, винесеною інспектором відділу поліції № 3 (смт Летичів) Хмельницького районного управління поліції ГУНП в Хмельницькій області капітаном поліції Мулом Максимом Дмитровичем, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн.

Підставою для притягнення до адміністративної відповідальності згідно з указаною постановою стало те, що 21 березня 2026 року о 10 год. 55 хв. на автодорозі М-30, 321 км, у Хмельницькій області Ярмоленко А.П., керуючи автомобілем «Suzuki Vitara», державний номерний знак НОМЕР_1 , на вимогу поліцейського не пред`явив для перевірки посвідчення водія відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб у спосіб, який дає можливість прочитати та зафіксувати відомості, що містяться в таких документах, чим порушив вимоги пункту 2.4 (а) Правил дорожнього руху України.

ІV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що зупинка транспортного засобу позивача на стаціонарному блокпосту в умовах воєнного стану була правомірною, а тому поліцейський мав законні підстави вимагати пред`явлення посвідчення водія та реєстраційного документа на транспортний засіб. Оскільки позивач на вимогу поліцейського зазначених документів не пред`явив, у його діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Суд також встановив, що розгляд справи інспектором проведено з дотриманням процесуальних гарантій: клопотання позивача про відкладення розгляду було задоволено, про дату та час наступного розгляду його повідомлено, однак він не з`явився.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ДОВОДИ ІНШИХ ОСІБ

Не погодившись із ухваленим рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій покликаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати таке рішення та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог.

Свої доводи апелянт мотивує тим, що суд першої інстанції не встановив та відповідач не довів наявності в поліцейського належних повноважень на зупинку транспортного засобу й вимогу про пред`явлення документів, а також конкретної правової та фактичної підстави для застосування такого поліцейського заходу.

На переконання апелянта, сам факт розташування транспортного засобу на стаціонарному блокпості не свідчить про правомірність його зупинки та не надає поліцейському необмеженого права вимагати документи.

Зазначає, що суд безпідставно ототожнив загальний обов`язок водія пред`явити документи на законну вимогу з правом поліцейського вимагати їх за будь-яких обставин, не надав належної оцінки відеозапису події, поданим після винесення постанови доказам та тому, що позивач не відмовлявся безумовно пред`явити документи, а просив підтвердити законність зупинки.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого просить суд залишити її без задоволення. Зазначає, що оскаржувана постанова є правомірною, оскільки позивач, керуючи транспортним засобом на стаціонарному блокпості в умовах воєнного стану, не пред`явив на законну вимогу поліцейського посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб.

Наголошує, що право уповноваженої особи зупиняти транспортні засоби при проїзді через блокпости передбачене Порядком № 1456, а обов`язок водія мати при собі та пред`являти відповідні документи встановлено Законом України «Про дорожній рух» і Правилами дорожнього руху. Зазначає, що поліцейський перебував при виконанні службових обов`язків, пред`явив службове посвідчення, повідомив причину зупинки, а факт невиконання позивачем вимоги про пред`явлення документів підтверджується відеозаписом з нагрудного відеореєстратора.

Вважає, що суд першої інстанції повно дослідив докази й дійшов обґрунтованого висновку про законність оскаржуваної постанови.

У судовому засіданні позивач, беручи участь у справі в режимі відеоконференції, підтримав апеляційну скаргу за обставин, що в ній викладені, просив її задовольнити.

Представник відповідача на розгляд справи не з`явився, хоча про дату, час і місце її розгляду був повідомлений належним чином, з урахуванням особливостей, передбачених статтею 268 КАС України.

Як зазначено у ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції.

Таким чином апеляційним судом вирішено проводити розгляд справи за відсутності представника відповідача.

VІ. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є перевірка правомірності постанови поліцейського про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері дотримання правил дорожнього руху.

Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Частиною 1 статті 126 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі по тексту - ПДР, Правила або Правила дорожнього руху).

Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з п. 2.1 Правил дорожнього руху - водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції, Служби безпеки, Управління державної охорони - технічний талон); ґ) чинний страховий поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або страховий сертифікат "Зелена картка" (на електронному або паперовому носії), виданий іноземним страховиком відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка".

Відповідно до п. 2.4 Правил дорожнього руху - на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також :

а) пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1;

б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу;

в) дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому технічному контролю.

Статтею 35 Закону України «Про Національну поліцію» визначено чіткий перелік підстав, з яких поліцейський може зупиняти транспортні засоби. При цьому поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Згідно із пунктом третім частини першої статті 16 Закону України «Про дорожній рух» водій має право знати причину зупинки транспортного засобу посадовою особою державного органу, яка здійснює нагляд за дорожнім рухом, а також прізвище і посаду цієї особи.

В свою чергу, суд звертає увагу на приписи частини четвертої статті 8 Закону України «Про Національну поліцію», якою передбачено, що під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Статтею 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» серед правових заходів воєнного стану передбачено (пункти 6-7): встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів; перевіряти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, документи у осіб, а в разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, встановлених Конституцією України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1456 затверджено Порядок перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану (далі Порядок перевірки документів).

Цей Порядок визначає механізм перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, крім обмежень, визначених Конституцією України (п. 1 Порядку перевірки документів).

Відповідно до п. 5 Порядку перевірки документів право на проведення перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян надано відповідним уповноваженим особам Національної поліції, СБУ, Національної гвардії, Держприкордонслужби, ДМС, Держмитслужби та Збройних Сил, які визначені в наказі коменданта.

Уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби в разі, зокрема: порушення особою відповідних заборон, введених на території, де запроваджено правовий режим воєнного стану.

Пунктом 10 Порядку визначено перелік підстав для зупинки транспортного засобу уповноваженою особою, серед яких порушення Правил ПДР та інші, аналогічні тим, які вказані у статті 35 Закону «Про Національну поліцію», а також інші підстави, що безпосередньо пов`язані з воєнним станом. Зокрема, уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби в разі проїзду транспортних засобів через блокпости та контрольні пункти в`їзду-виїзду.

Згідно з підпунктом 1 пункту 20 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1455 заходи з контролю в`їзду/виїзду на блокпостах включають перевірку документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, тимчасове обмеження (заборону) руху транспортних засобів та осіб.

В даному випадку, як вбачається з матеріалів справи та відеозаписів із нагрудного відеореєстратора поліцейського, 21 березня 2026 року о 10 год. 55 хв. автомобіль «Suzuki Vitara», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , був зупинений інспектором поліції на стаціонарному блокпості. Поліцейський повідомив позивача про причину зупинки, пред`явив службове посвідчення та вимагав надати для перевірки посвідчення водія і реєстраційний документ на транспортний засіб.

На вимогу поліцейського позивач документи для перевірки не пред`явив, натомість наполягав на наданні додаткових доказів правомірності зупинки, зокрема рішення уповноваженого органу про обмеження або заборону руху на відповідній ділянці дороги. Інспектор, у свою чергу, ознайомив його з витягом із переліку та місць розташування блокпостів, а також з інструкцією щодо організації роботи особового складу ТЦК та СП на блокпостах. Проте позивач продовжив відмовлятися від пред`явлення документів.

Колегія суддів зазначає, що пунктом 10 Порядку № 1456 прямо передбачено право уповноваженої особи зупиняти транспортні засоби у разі їх проїзду через блокпости. При цьому цей Порядок не ставить реалізацію такого повноваження в залежність від необхідності доведення водієві факту запровадження на конкретній ділянці дороги окремої заборони чи обмеження руху. Відтак сам факт проїзду транспортного засобу через стаціонарний блокпост є передбаченою законом підставою для його зупинки та перевірки документів в умовах правового режиму воєнного стану.

Тому доводи апелянта про відсутність у поліцейського правових підстав для зупинки транспортного засобу та вимоги про пред`явлення документів є безпідставними. Повноваження поліцейського у спірних правовідносинах ґрунтувалися на положеннях Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Порядку № 1456.

Посилання апелянта на те, що він не відмовлявся від пред`явлення документів, а лише просив підтвердити законність зупинки, також не спростовують складу правопорушення. Обов`язок водія, визначений пунктом 2.4 ПДР України, полягає саме у пред`явленні документів на законну вимогу поліцейського у спосіб, який дає можливість прочитати та зафіксувати відомості, що містяться в них. Встановлена відеозаписом поведінка позивача свідчить про фактичне невиконання цієї вимоги.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на прохання позивача розгляд справи про адміністративне правопорушення було відкладено на 22 березня 2026 року о 08 год. 00 хв., про що його повідомлено. Однак у призначений час позивач не з`явився, клопотань про повторне відкладення розгляду не заявляв, у зв`язку з чим інспектор правомірно розглянув справу за його відсутності.

Таким чином, доводи та мотиви апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи, не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального чи процесуального права та зводяться переважно до власної оцінки апелянтом досліджених доказів.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач довів правомірність оскаржуваної постанови, а в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП.

VІІ. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, апеляційний суд вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Решта доводів апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Зважаючи на результат апеляційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийСлободонюк М.В.

СуддіКузьмишин В.М. Канигіна Т.С.