Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №120/17490/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/17490/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Жданкіна Наталія Володимирівна

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

07 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Олексієнко О.В.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: Арустамян А. Е.,

представника відповідача: Лисцевої Л. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року та на додаткове рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування наказів,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області, у якому просила визнати протиправними та скасувати наказ Головного управління ДПС у Вінницькій області №16-д від 14 листопада 2025 року та наказ №17-д від 24 листопада 2025 року, якими до неї застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 5 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу».

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДПС у Вінницькій області №16-д від 14 листопада 2025 року.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДПС у Вінницькій області №17-д від 24 листопада 2025 року.

24 червня 2026 року представницею позивачки подано заяву про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн.

Додатковим рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року заяву задоволено частково та стягнуто на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, а також скасувати додаткове рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач, зокрема, зазначає, що підставою для притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності стало невідображення у підсистемі «Суди» ІКС «Адміністративне та судове оскарження» результатів розгляду справи №120/287/25 за позовом ТОВ «ВНП» на суму 16 294,50 тис. грн на користь контролюючого органу.

Відповідач вказує, що після останніх змін, внесених позивачкою 28 березня 2025 року, до жовтня 2025 року будь-яких її дій у картці справи №120/287/25 не зафіксовано.

На переконання відповідача, історія змін у картці судової справи є належним доказом невиконання позивачкою покладеного на неї службового обов`язку, а посилання на можливу некоректну роботу інформаційної системи не підтверджене належними доказами.

Також відповідач посилається на негативні наслідки та ризики, пов`язані з несвоєчасним відображенням результатів судового оскарження, зокрема втрату часу для реагування, зниження ефективності контролю, ризик неможливості стягнення податкової заборгованості, зміну майнового стану платника податків та можливе непередання матеріалів до правоохоронних органів.

Позивачка, заперечуючи проти доводів відповідача, також посилалася на те, що за результатами одного дисциплінарного провадження та щодо одного й того самого дисциплінарного проступку відповідачем видано два накази про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани, що, на її переконання, суперечить частині сьомій статті 66 Закону України «Про державну службу».

У ході апеляційного розгляду колегією суддів було поставлено перед відповідачем питання щодо надання додаткових доказів стосовно спроб входу позивачки до ІКС «АСО», доказів на підтвердження її вини, а також фактичних негативних наслідків невідображення відповідної інформації.

У додаткових поясненнях від 01 жовтня 2026 року відповідач зазначив, що сам факт авторизації користувача в ІКС «АСО» не свідчить про вхід до картки конкретної судової справи.

За твердженням відповідача, журнал авторизації підтверджує входи позивачки до ІКС «АСО», тоді як інформація, отримана від Департаменту інформаційних технологій ДПС України листом від 30 жовтня 2025 року №25933/7/99-00-20-02-02-07, свідчить про відсутність зафіксованих після 28 березня 2025 року операцій із внесення, видалення чи модифікації даних позивачкою в картці справи №120/287/25.

Відповідач наполягає, що історія змін є належним доказом відсутності будь-яких дій позивачки у картці відповідної справи, оскільки, за його твердженням, кожен крок користувача у картці справи супроводжується збереженням внесеної інформації, а будь-яке її оновлення чи видалення відображається в історії змін.

Відповідач також зазначив, що фактичних збитків державі у розмірі 16 294,50 тис. грн не завдано та відповідна сума податкового боргу не стала безнадійною до стягнення, однак наполягає на тому, що допущене порушення створило реальну загрозу негативних наслідків.

Щодо доводів позивачки про два накази відповідач зазначив, що подвійного притягнення до дисциплінарної відповідальності не відбулося. За позицією відповідача, наказом №16-д від 14 листопада 2025 року лише визначено вид дисциплінарного стягнення, яке підлягало застосуванню до позивачки, тоді як наказ №17-д від 24 листопада 2025 року видано після припинення її тимчасової непрацездатності з метою фактичної реалізації раніше прийнятого рішення про застосування догани.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, додаткові пояснення сторін та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Правові засади дисциплінарної відповідальності державних службовців визначені Законом України «Про державну службу» №889-VIII.

Дисциплінарне стягнення може бути застосоване лише за наявності передбачених законом підстав та за умови встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку і вини державного службовця.

Отже, для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності недостатньо встановити лише об`єктивний факт невиконання певної операції або відсутності очікуваного результату. Необхідним є встановлення того, що такий результат став наслідком винного невиконання або неналежного виконання державним службовцем покладених на нього службових обов`язків.

У цій справі не є спірним, що результат розгляду справи №120/287/25 у відповідний час належним чином не був відображений у підсистемі «Суди» ІКС «АСО».

Водночас саме по собі встановлення цієї обставини не є достатнім для автоматичного висновку про винне невиконання позивачкою службового обов`язку.

Позивачка послідовно пояснювала, що виконала необхідні дії для внесення відповідної інформації та не мала об`єктивних підстав вважати, що здійснені нею операції не призвели до збереження відомостей у системі.

Водночас обов`язок доведення правомірності рішення про притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності, включаючи наявність достатніх підстав для висновку про його винну поведінку, покладається на суб`єкта владних повноважень.

Особливого значення у цій справі набуває оцінка технічної інформації, на яку відповідач посилається як на доказ вини позивачки.

З матеріалів дисциплінарного провадження та додаткових пояснень відповідача вбачається, що відповідно до журналу аутентифікації позивачка здійснювала авторизацію в ІКС «АСО».

Водночас на рівні Головного управління ДПС у Вінницькій області детальний перегляд усіх дій користувача щодо конкретної справи був неможливий, у зв`язку із чим 16 жовтня 2025 року направлено запит до відповідних департаментів ДПС України.

Листом Департаменту інформаційних технологій ДПС України від 30 жовтня 2025 року №25933/7/99-00-20-02-02-07 надано інформацію щодо внесення, видалення та модифікації даних у картці справи №120/287/25.

Відповідно до цієї інформації картку справи створено позивачкою 23 січня 2025 року, а останні зафіксовані зміни внесено нею 28 березня 2025 року шляхом додавання відзиву на позовну заяву.

Колегія суддів погоджується, що наведені технічні дані є належним доказом того, що після 28 березня 2025 року в історії змін картки справи не зафіксовано внесення, видалення або модифікації даних позивачкою.

Разом з тим доказове значення такої інформації не може бути розширене понад той обсяг відомостей, який вона фактично містить.

Історія змін підтверджує відсутність зафіксованого результату відповідної операції, однак сама по собі не дає відповіді на питання, чи здійснювала позивачка спроби внести відповідні відомості, які з певних причин не завершилися їх фактичним збереженням у системі.

Інакше кажучи, відсутність технічного сліду успішного внесення або збереження змін не є тотожною доведенню відсутності спроби користувача здійснити відповідну операцію.

При цьому саме твердження відповідача про те, що кожен крок користувача у картці судової справи обов`язково відображається в історії змін, не підтверджене наданими технічними даними в обсязі, достатньому для такого висновку.

Зміст листа Департаменту інформаційних технологій ДПС України та наведене самим відповідачем визначення історії змін свідчать про фіксацію внесення, видалення та модифікації даних, однак не дають можливості ототожнити відсутність таких змін із відсутністю будь-якого доступу до картки справи чи будь-якої спроби користувача виконати відповідну операцію.

Доказів того, що історія змін фіксує також відкриття картки, перегляд її даних, початок незавершеної операції або операцію, яка не завершилася збереженням внесених відомостей, відповідачем не надано.

Так само відповідачем не надано технічного висновку, журналу подій або іншої інформації, яка дозволяла б відтворити весь алгоритм дій користувача та однозначно встановити відсутність самої спроби внесення відповідних даних.

Колегія суддів при цьому не встановлює як доведений факт наявність технічного збою ІКС «АСО» під час виконання позивачкою відповідних операцій, однак матеріали справи так само не дають достатніх підстав для категоричного висновку про відсутність такої можливості.

Пояснення позивачки про те, що нею були вчинені необхідні дії для внесення відповідної інформації, однак їх результат не відобразився у системі, узгоджуються з установленим фактом її авторизації в ІКС «АСО» та не спростовані технічними даними в обсязі, який дозволяв би достовірно встановити відсутність самої спроби виконання відповідної операції.

За таких обставин суд не покладає в основу рішення висновок про доведеність технічного збою. Вирішальним є те, що надані відповідачем докази, підтверджуючи відсутність збережених змін у картці справи, не усувають обґрунтованого сумніву щодо причини ненастання очікуваного результату та не є достатніми для однозначного висновку, що такою причиною було саме винне невиконання позивачкою службового обов`язку.

Щодо наданих позивачкою скріншотів листування працівників ДПС у загальному Telegram-каналі, в яких містяться повідомлення про випадки некоректної роботи підсистеми «Суди» ІКС «АСО», колегія суддів погоджується з відповідачем у тому, що такі матеріали самі по собі не підтверджують наявності конкретного технічного збою саме під час виконання позивачкою операцій у картці справи №120/287/25 та не є доказом фактичного внесення нею відповідних відомостей.

Водночас зазначені матеріали не можуть бути повністю позбавлені доказового значення, оскільки свідчать про те, що випадки некоректної роботи відповідної інформаційної системи виникали під час її практичного використання. Тому ці матеріали підлягають оцінці не як доказ конкретного технічного збою у спірний момент, а у сукупності з іншими доказами — при вирішенні питання про те, чи дозволяють надані відповідачем технічні дані безальтернативно пов`язати відсутність збережених змін із винною бездіяльністю саме позивачки.

При цьому відсутність у зазначеному листуванні повідомлень самої позивачки про технічну несправність не доводить відсутності такої несправності, так само як і наявність повідомлень інших користувачів не доводить її існування у конкретний час роботи позивачки.

Колегія суддів також не погоджується з підходом, за якого відсутність технічного запису про внесені зміни автоматично спростовує пояснення позивачки.

Пояснення державного службовця є одним із джерел інформації, яке підлягає оцінці у сукупності з іншими матеріалами дисциплінарної справи.

Пояснення позивачки про те, що вона виконала необхідні дії для внесення відповідної інформації та добросовісно не могла знати про те, що зміни фактично не відобразилися у системі, не суперечать установленим технічним даним у тій частині, в якій такі дані лише підтверджують відсутність збережених змін.

Відповідач фактично виходив із презумпції, що якщо в історії змін відсутній відповідний запис, то позивачка взагалі не здійснювала жодних дій для виконання покладеного на неї обов`язку.

Однак матеріали справи не містять технічних даних, достатніх для такого однозначного висновку.

Відтак пояснення позивачки не можуть бути відхилені лише з тієї підстави, що очікуваний результат її дій не відобразився в інформаційній системі.

Щодо встановлення вини колегія суддів зазначає наступне.

Вина державного службовця не може презюмуватися лише з факту ненастання належного результату виконання службового завдання.

Необхідно встановити ставлення особи до виконання покладеного на неї обов`язку та з`ясувати причини, з яких цей обов`язок фактично не був реалізований у належному результаті.

У цій справі відповідач довів факт відсутності необхідної інформації в ІКС «АСО», однак не довів належними та достатніми доказами, що причиною такої відсутності було саме винне невиконання або неналежне виконання службового обов`язку позивачкою.

Посилання на те, що позивачка не довела наявності технічного збою, не усуває цього недоліку дисциплінарного провадження, оскільки обов`язок встановлення вини особи, яку притягають до дисциплінарної відповідальності, не може бути замінений вимогою до цієї особи довести конкретну альтернативну причину ненастання очікуваного результату.

Щодо двох наказів про дисциплінарне стягнення колегія суддів зазначає наступне.

Матеріалами справи встановлено, що за результатами одного дисциплінарного провадження щодо одного й того самого порушення відповідачем видано наказ №16-д від 14 листопада 2025 року, яким визначено застосування до позивачки дисциплінарного стягнення у вигляді догани, а надалі — наказ №17-д від 24 листопада 2025 року.

Позивачка вважає, що видання двох наказів щодо одного дисциплінарного проступку суперечить частині сьомій статті 66 Закону №889-VIII.

Заперечуючи проти цих доводів, відповідач пояснює існування двох наказів тим, що на момент видання першого позивачка перебувала у стані тимчасової непрацездатності, а тому першим наказом лише визначено вид дисциплінарного стягнення, тоді як другим його фактично реалізовано після виходу позивачки на службу.

Колегія суддів враховує встановлену Законом №889-VIII заборону застосування дисциплінарного стягнення під час тимчасової непрацездатності державного службовця.

Водночас Закон №889-VIII не передбачає процедури, за якою суб`єкт призначення спочатку приймає окремий проміжний наказ про визначення виду дисциплінарного стягнення, а після припинення тимчасової непрацездатності видає другий наказ про його фактичне застосування.

Законодавча заборона застосування стягнення у період тимчасової непрацездатності не створює самостійного повноваження запроваджувати не передбачену законом двоетапну процедуру.

При цьому перший наказ уже містив владне волевиявлення щодо конкретного виду дисциплінарного стягнення — догани.

За таких обставин посилання відповідача на те, що перший наказ лише «визначав», а другий «реалізовував» одне дисциплінарне стягнення, не усуває питання щодо відповідності такої процедури вимогам Закону №889-VIII.

Колегія суддів при цьому не вважає за необхідне кваліфікувати зазначені обставини як подвійне притягнення до дисциплінарної відповідальності, однак враховує їх як самостійний недолік процедури оформлення та застосування дисциплінарного стягнення, оскільки використана відповідачем конструкція двох послідовних наказів законом не передбачена.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають бути враховані характер проступку, обставини його вчинення, ступінь вини державного службовця, наслідки, попередня поведінка особи, наявність заохочень та дисциплінарних стягнень, а також її ставлення до виконання службових обов`язків.

Як убачається з матеріалів дисциплінарної справи, позивачка працює в органах податкової служби з 2007 року, характеризується позитивно, раніше до дисциплінарної відповідальності не притягувалася, має заохочення, грамоти та подяки.

Водночас у межах спірних правовідносин фактичного заподіяння збитків державі не встановлено.

За таких обставин ступінь вини позивачки, який має безпосереднє значення для індивідуалізації дисциплінарної відповідальності, повинен був бути встановлений особливо ретельно.

Формальне відображення в матеріалах дисциплінарного провадження позитивної характеристики позивачки та відсутності попередніх дисциплінарних стягнень саме по собі не свідчить про їх реальне врахування при індивідуалізації відповідальності, якщо з мотивів прийнятого рішення неможливо встановити, яким чином ці обставини співвіднесено зі ступенем вини, тяжкістю порушення та обраним видом стягнення.

Визначення конкретного виду дисциплінарного стягнення належить до повноважень суб`єкта призначення, однак реалізація цього повноваження не звільняє його від обов`язку дотримуватися вимог обґрунтованості та пропорційності.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що суд першої інстанції фактично поклав на Головне управління ДПС у Вінницькій області обов`язок доводити замість позивачки обставини, на які вона посилається.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Оскільки предметом спору є рішення про притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності, саме відповідач повинен довести фактичні та правові підстави, покладені в основу такого рішення, у тому числі факт порушення службового обов`язку та вину особи.

Це не означає звільнення позивачки від загального обов`язку доводити обставини, на які вона посилається.

Зокрема, якщо позивачка стверджує про наявність конкретного технічного збою як про встановлений факт, така обставина також підлягає доказуванню на загальних підставах.

Однак у цій справі висновок суду не ґрунтується на встановленні факту конкретного технічного збою. Предметом оцінки є достатність доказів, на підставі яких суб`єкт владних повноважень дійшов позитивного висновку про винне невиконання позивачкою службового обов`язку.

Тому доведення вини як необхідної передумови власного дисциплінарного рішення суб`єкта владних повноважень не може бути перекладене на особу, яку цим рішенням притягнуто до відповідальності.

Надана відповідачем історія змін доводить відсутність збережених операцій, однак не встановлює причини цього та не дає достатніх підстав для висновку про відсутність самої спроби виконання відповідної операції.

Тому покладення на відповідача обов`язку довести, що встановлений ним факт невиконання службового обов`язку був саме винним, є не доказуванням позову замість позивачки, а застосуванням передбаченого частиною другою статті 77 КАС України правила перевірки правомірності владного рішення.

У додаткових поясненнях відповідач прямо зазначив, що не стверджує про фактичне заподіяння державі збитків у розмірі 16 294,50 тис. грн та не стверджує, що відповідна сума податкового боргу стала безнадійною до стягнення.

Отже, зазначена сума характеризує розмір податкових зобов`язань, яких стосувалася судова справа, однак не є розміром шкоди, завданої поведінкою позивачки.

Колегія суддів погоджується, що відсутність фактично заподіяної матеріальної шкоди сама по собі не виключає дисциплінарної відповідальності.

Так само для наявності дисциплінарного проступку не в усіх випадках необхідним є фактичне настання матеріальних негативних наслідків, оскільки характер порушення може оцінюватися також з огляду на створений ним реальний ризик таких наслідків.

Однак якщо можливість негативних наслідків використовується для характеристики тяжкості конкретного порушення та обґрунтування виду дисциплінарного стягнення, відповідний ризик має бути не лише абстрактно можливим, а конкретизованим з урахуванням установлених обставин справи.

Відповідач посилається на втрату часу для реагування, зниження ефективності контролю, ризик неможливості стягнення податкової заборгованості, можливість відчуження активів та ймовірне непередання матеріалів до правоохоронних органів.

Разом з тим зазначені твердження значною мірою сформульовані як припущення щодо можливих наслідків.

Матеріалами дисциплінарного провадження не встановлено, що через відсутність відповідної інформації в ІКС «АСО» було фактично втрачено можливість стягнення податкового зобов`язання, пропущено встановлений законом строк, втрачено конкретне майно як джерело погашення боргу або стало неможливим застосування конкретного передбаченого законом заходу.

Так само не встановлено, що саме відсутність відомостей у підсистемі «Суди» стала причиною непередання матеріалів до правоохоронних органів.

Щодо посилання на відчуження ТОВ «ВНП» належного йому майна колегія суддів враховує, що, за поясненнями самого відповідача, таке відчуження мало місце до набрання судовим рішенням у справі №120/287/25 законної сили.

За таких обставин сам факт відчуження майна не доводить причинного зв`язку між поведінкою позивачки та зміною майнового стану платника податків.

Для такого висновку необхідно було встановити час відчуження конкретного майна, момент виникнення правових підстав для застосування відповідних заходів контролюючим органом, структурний підрозділ, який мав їх здійснювати, час отримання ним інформації про судове рішення та те, чи була саме відсутність інформації в ІКС «АСО» реальною перешкодою для вчинення таких дій.

Такого причинно-наслідкового ланцюга матеріалами дисциплінарного провадження не встановлено.

Існування ІКС «Управління документами» не усуває обов`язку працівника належно вносити інформацію до спеціалізованої підсистеми «Суди», однак водночас сам факт існування інших каналів отримання судового рішення не дозволяє без додаткових доказів стверджувати, що інші структурні підрозділи контролюючого органу були об`єктивно позбавлені інформації про судове рішення виключно через відсутність відповідного запису в ІКС «АСО».

Таким чином, відповідач не довів прямого причинного зв`язку між поведінкою позивачки та зазначеними ним негативними наслідками.

Надаючи оцінку встановленим обставинам у сукупності, колегія суддів виходить із того, що предметом судового контролю є не сам лише факт відсутності певних відомостей в ІКС «АСО», а наявність достатніх підстав для висновку про вчинення позивачкою дисциплінарного проступку та її вину.

Об`єктивний факт відсутності необхідної інформації в системі встановлений.

Проте об`єктивний факт відсутності результату не є тотожним доведенню винного невиконання службового обов`язку.

Технічна інформація підтверджує відсутність збережених змін, однак не дозволяє достовірно встановити відсутність спроби позивачки здійснити відповідні операції.

Пояснення позивачки про виконання нею необхідних дій та відсутність об`єктивних підстав вважати, що інформація не була збережена, не спростовані технічними даними, які б однозначно засвідчували відсутність самої спроби виконання відповідної операції.

Надані позивачкою матеріали щодо випадків некоректної роботи ІКС «АСО» не доводять конкретного технічного збою під час її роботи у справі №120/287/25, однак у сукупності з іншими обставинами не дозволяють визнати версію про можливу технічну причину відсутності збереженого результату очевидно неможливою або спростованою.

Фактичних збитків державі не встановлено, а наведені відповідачем можливі негативні наслідки не підтверджені настільки, щоб установити їх прямий причинний зв`язок саме з поведінкою позивачки.

Позитивна попередня службова діяльність позивачки, тривалий стаж роботи в органах податкової служби, відсутність попередніх дисциплінарних стягнень та наявність заохочень також мали бути належним чином співвіднесені зі ступенем доведеної вини та тяжкістю порушення.

Крім того, застосована відповідачем процедура оформлення одного дисциплінарного стягнення двома послідовними наказами без передбаченої законом процедури такого двоетапного застосування є додатковим недоліком оскаржуваних рішень.

Отже, встановлені обставини свідчать, що відповідачем не сформовано достатньої та несуперечливої доказової основи для висновку про винне неналежне виконання позивачкою службових обов`язків та правомірність застосування до неї дисциплінарного стягнення у спосіб, обраний відповідачем.

Надані в апеляційному провадженні додаткові пояснення уточнюють позицію відповідача щодо технічного функціонування інформаційної системи та можливих наслідків порушення, однак не усувають основного доказового недоліку дисциплінарного провадження — відсутності достатніх доказів, які дозволяли б перейти від установленого факту невідображення інформації в системі до достовірного висновку про винне невиконання відповідного обов`язку саме позивачкою.

Тому доводи апеляційної скарги не спростовують правильного по суті висновку суду першої інстанції про наявність підстав для скасування оскаржуваних наказів.

При цьому окремі мотиви рішення суду першої інстанції підлягають уточненню наведеними вище висновками апеляційного суду, що не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

Щодо додаткового рішення від 30 червня 2026 року колегія суддів зазначає наступне.

Окремо колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги щодо додаткового рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може ухвалити додаткове рішення, якщо ним не вирішено питання про судові витрати.

Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних із розглядом справи.

При вирішенні питання про їх розподіл суд повинен оцінити зв`язок витрат із розглядом конкретної справи, реальність і необхідність правничої допомоги, а також співмірність заявленої суми зі складністю справи, характером та обсягом виконаних адвокатом робіт і значенням справи для сторони.

На підтвердження понесених витрат представницею позивачки подано ордер на надання правничої допомоги серії АВ №1266755 від 21 січня 2026 року, договір про надання професійної правничої допомоги від 20 січня 2026 року, додаток №1 до договору та детальний опис виконаних робіт на суму 30 000 грн.

Отже, заявлені витрати пов`язані з розглядом саме цієї справи та підтверджені відповідними документами.

Відповідач заперечував проти їх стягнення, посилаючись на неспівмірність суми 30 000 грн зі складністю справи та обсягом виконаної адвокатом роботи.

Суд першої інстанції врахував зазначені заперечення та не присудив заявлену суму в повному обсязі, а зменшив її удвічі — до 15 000 грн.

Колегія суддів враховує, що хоча спір стосується дисциплінарної відповідальності державного службовця, справа розглядалася за правилами загального позовного провадження із проведенням значної кількості судових засідань, а предмет доказування включав дослідження матеріалів дисциплінарного провадження, технічних даних інформаційної системи, службових обов`язків позивачки та обставин, якими відповідач обґрунтовував дисциплінарну відповідальність.

Тому сама по собі характеристика цієї справи як справи незначної складності не є підставою для відмови у компенсації реально наданої професійної правничої допомоги.

Визначена судом сума 15 000 грн становить половину заявленого розміру та враховує заперечення відповідача щодо складності спору і співмірності витрат.

Колегія суддів не встановила обставин, які свідчили б, що така сума є явно завищеною, не пов`язана з розглядом справи або непропорційна фактично наданому обсягу правничої допомоги.

Саме посилання відповідача на незначну складність справи без належного обґрунтування того, які конкретно роботи не виконувалися, не стосувалися цієї справи, дублювали одна одну або чому їх вартість є явно непропорційною, не є достатньою підставою для подальшого зменшення присудженої суми.

При цьому колегія суддів враховує, що за змістом статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат враховується вартість правничої допомоги, яка сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною. Тому саме по собі ненадання доказів фактичної оплати на момент вирішення питання про розподіл витрат не виключає можливості їх компенсації за умови належного підтвердження обов`язку сплатити відповідний гонорар.

Так само при встановленні договором фіксованого розміру гонорару відсутність погодинної деталізації сама по собі не є достатньою підставою для відмови у відшкодуванні витрат, якщо надані матеріали дозволяють установити зміст та обсяг наданої правничої допомоги.

Оскільки рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року залишається без змін, зберігається й процесуальна підстава для компенсації позивачці витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення заяви та стягнення на користь позивачки 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в цій частині та не дають підстав для скасування додаткового рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене апеляційна скарга Головного управління ДПС у Вінницькій області задоволенню не підлягає, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року та додаткове рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року у справі №120/17490/25 залишити без змін.

Додаткове рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року у справі №120/17490/25 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

ГоловуючийВатаманюк Р.В.

СуддіБоровицький О. А. Курко О. П.