Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №120/13837/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/13837/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід Олена Степанівна

Суддя-доповідач - Боровицький О. А.

07 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Ватаманюка Р.В. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 03.08.2018 між Ободівською сільською радою та ТОВ «ГЛОБАЛ ЕНЕРДЖИ» укладено договір оренди земельної ділянки площею 0, 1919 га з кадастровим номером 0524184200:02:001:0003 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення АЗС). Право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.09.2018, номер запису про інше речове право 28043005.

Додатковою угодою №1 від 08.12.2021, укладеною між Ободівською сільською радою та ОСОБА_1 , внесено зміни до вищевказаного договору оренди землі та замінено сторону орендаря із ТОВ «ГЛОБАЛ ЕНЕРДЖИ» на ОСОБА_1 .

Надалі, між ОСОБА_2 та ТОВ «КАЛИНІВКАМІЖРАЙАГРОТЕХСЕРВІС» укладено договір купівлі-продажу від 17.12.2021 та відчужено на користь ТОВ будівлю АЗС, розташовану на земельній ділянці площею 0,1919 гa з кадастровим номером 0524184200:02:001:0003.

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав не нерухоме майно право власності на будівлю автозаправної станції площею 13, 8 кв. м, що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 0524184200:02:001:0003, цільове призначення «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі», площею 0, 1919 га, зареєстровано 17.12.2021 за ТОВ «КАЛИНІВКАМІЖРАЙАГРОТЕХСЕРВІС».

З листа Ободівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області від 18.08.2025 №165 слідує, що 20.08.2024 ТОВ «КАЛИНІВКАМІЖРАЙАГРОТЕХСЕРВІС» подано клопотання про укладення договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0524184200:02:001:0003, цільове призначення «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі», площею 0, 1919 га. Відділами земельних ресурсів, житлово-комунального господарства, комунальної власності, архітектури, будівництва та благоустрою Ободівської сільської ради підготовлений проект рішення «Про укладення договору оренди земельної ділянки площею 0,1919га в с. Ободівка вул. Михайла Грушевського 2А із ТОВ «Калинівкаміжрайагротехсервіс»» та відповідні аналітичні висновки до нього. Проте вказаний проект рішення не розглянутий на засіданні постійної комісії з питань земельних відносин, навколишнього середовища, екології та благоустрою Ободівської сільської ради, висновків та рекомендацій по вказаному проекту рішення комісією не складено, оскільки засідання комісії не проводяться вже протягом тривалого часу.

Також 25.06.2024 позивач звертався до Ободівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області із заявою про розірвання договору оренди землі у зв`язку із продажем нерухомого майна.

Водночас проект рішення «Про припинення права користування земельною ділянкою площею 0,1919 га, кадастровий номер 0524184200:02:001:0003, що розташована в АДРЕСА_1 та розірвання договору оренди землі б/н від 03.08.2018 із гр. ОСОБА_1 » неодноразово виносився на розгляд засідань чергових та позачергових сесій Ободівської сільської ради, зокрема на розгляд 2 пленарного засідання 61 позачергової сесії 8 скликання, яке було скликане 10.09.2025 розпорядженням сільського голови №152 від 08.09.2025. Заплановане 10.09.2025 пленарне засідання 61 позачергової сесії 8 скликання не відбулося як і всі попередні засідання, на розгляд яких виносився вищевказаний проект рішення у зв`язку із відсутністю кворуму (неявкою окремих депутатів на засідання сесії). Наведене підтверджується листом Ободівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області від 11.09.2025 №172.

14.05.2025 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №3261488-2408-0204-UA05040150000077146, яким позивачеві визначено зобов`язання зі сплати орендної плати щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0524184200:02:001:0003, площею 0,1919 га за 2025 рік в розмірі 52 268, 45 грн.

Не погоджуючись з цим рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку до ДПС України шляхом подання скарги від 24.06.2025.

За результатами розгляду скарги ДПС України прийнято рішення №25024/6/99-00-06-01-02-06 від 28.08.2025, яким податкове повідомлення-рішення №3261488-2408-0204-UA05040150000077146 скасовано в частині нарахованого земельного податку на сумі 21, 06 грн, в інші частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, тобто скаргу задоволено частково.

Вважаючи протиправними податкове повідомлення-рішення відповідача 1 №3261488-2408-0204-UA05040150000077146 від 14.05.2025 та рішення відповідача 2 №25024/6/99-00-06-01-02-06 від 28.08.2025, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Ч. 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі – ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Землекористувачі юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності: на праві постійного користування; на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками плати за землю є платники орендної плати землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Згідно з підпунктом 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктом оподаткування платою за землю є об`єкти оподаткування орендною платою земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

За правилами пункту 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Частиною 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

У разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об`єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.

При вчиненні правочину, який передбачає перехід права власності на частку у праві спільної власності на такий об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Статтями 125 і 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта на праві оренди, до набувача такого об`єкта одночасно переходить право оренди земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) зазначеного об`єкта, розміщеного на земельній ділянці, крім випадків, визначених частиною четвертою цією статті, а також з урахуванням вимог частини шістнадцятої статті 120 Земельного кодексу України. Волевиявлення орендодавця, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об`єкта та внесення змін до договору оренди із зазначенням нового орендаря земельної ділянки не вимагаються.

Зазначені норми права дають можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Як встановлено судом, позивач відчужив 17.12.2021 на користь іншої юридичної особи об`єкт нерухомого майна – автозаправну станцію, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 0524184200:02:001:003, площею 0, 1919 га, яка перебуває у позивача в оренді на підставі додаткової угоди №1 від 08.12.2021, укладеної до договору оренди від 03.08.2018.

Згідно правового висновку сформованого Верховним Судом у постанові від 28.02.2023 у справі №160/16529/21, у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.6 статті 287 ПК України, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Така правова позиція є сталою та вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 08.06.2016 (справа №21-804а16) та постанові від 12.09.2017 (справа №21-3078а16), а також Верховним Судом у постановах від 31.01.2018 (справа №825/308/17), від 19.06.2018 (справа №822/2696/17), від 21.03.2019 (справа №826/15276/17), від 17.12.2019 (справа № 804/4739/16).

Таким чином, на усіх власників чи користувачів земельними ділянками покладається обов`язок із плати за землю, зокрема у вигляді земельного податку. При цьому у разі набуття права власності чи оренди на нерухоме майно обов`язок із сплати земельного податку або орендної плати покладається на власника/орендаря нерухомого майна, незалежно від факту оформлення права власності чи користування відповідною земельною ділянкою.

Отже, у зв`язку з відчуженням позивачем нерухомого майна до покупця в силу закону перейшов встановлений податковим законом обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно.

Відтак, позивач у даному випадку, починаючи з 17.12.2021, не є землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 0524184200:02:001:003 площею 0, 1919 га, на якій розташоване відчужене нерухоме майно і не може бути належним платником орендної плати за землю, відповідно, у нього відсутній обов`язок щодо сплати орендної плати.

Зазначене свідчить про протиправність прийнятого відповідачем 1 податкового повідомлення-рішення №3261488-2408-0204-UA05040150000077146 від 14.05.2025. Відтак позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині рішення відповідача 2 №25024/6/99-00-06-01-02-06 від 28.08.2025, прийнятого за результатами розгляду скарги, то суд зазначає наступне.

Стаття 56 ПК України регулює питання оскарження рішень контролюючих органів.

Так, указаною статтею встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій або електронній формі засобами електронного зв`язку (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Із наведених норм права вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Проте ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

У свою чергу неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Отже, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимим, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Рішення ДПС України №25024/6/99-00-06-01-02-06 від 28.08.2025 про результати розгляду скарги у цій справі не є юридично значимими для позивача, оскільки зазначене рішення не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, отже, саме по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов`язки.

Враховуючи наведене позовні вимоги в частині оскарження такого рішення не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Щодо інших доводі, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийБоровицький О. А.

СуддіВатаманюк Р.В. Курко О. П.