Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №240/22219/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/22219/25 Головуюча суддя 1-ої інстанції - Токарева Марія Сергіївна

Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.

07 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Сушка О.О. Яремчукa К.О. ,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення додаткової винагороди.

Суть спору

Спір виник у зв`язку з тим, що після отриманого під час захисту Батьківщини тяжкого поранення позивач проходив тривале лікування та реабілітацію, однак відповідач припинив виплату збільшеної додаткової винагороди з 22 жовтня 2022 року, вважаючи, що з цієї дати позивач уже не перебував на стаціонарному лікуванні.

І. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, із розрахунку 100 000 грн на місяць за період з 22 жовтня 2022 року по 3 червня 2023 року та стягнути 742 258,07 грн такої винагороди.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що під час безпосередньої участі у бойових діях отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, у зв`язку з чим тривалий час проходив лікування, зокрема за кордоном. На його думку, у період з 22.10.2022 по 03.06.2023 він продовжував лікування наслідків тяжкого поранення та мав право на виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн у розрахунку на місяць.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що за змістом медичного звіту Реабілітаційного центру у Стокгольмі від 02.06.2023 позивача було виписано зі стаціонарного реабілітаційного відділення 21.10.2022, після чого він продовжував реабілітацію амбулаторно під наглядом фізіотерапевта. Суд дійшов висновку, що Постанова № 168 передбачала збереження збільшеної додаткової винагороди саме за час перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, тоді як амбулаторна реабілітація такої підстави не створює.

ІІ. Узагальнені доводи апеляційної скарги та позиція відповідача

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення від 17 червня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Одним із доводів апеляційної скарги є порушення судом першої інстанції строку розгляду справи. Позивач зазначає, що провадження відкрито ухвалою від 06.10.2025 за правилами спрощеного позовного провадження, тоді як рішення ухвалено лише 17.06.2026, що перевищує встановлений статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України строк.

По суті спору скаржник зазначає, що з 21.04.2022 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , брав безпосередню участь у бойових діях, а 30.03.2022 отримав поранення. Позивач посилається на довідку Військової частини, довідки ВЛК, медичні виписки та документацію щодо лікування у Швеції. За твердженням апелянта, лікування за кордоном у період з 09.09.2022 по 03.06.2023 мало стаціонарний характер, а проведення протягом цього періоду оперативних втручань додатково підтверджує помилковість висновків суду першої інстанції.

Військова частина НОМЕР_1 у відзиві просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач зазначає, що додаткову винагороду позивачу було виплачено за період до 21.10.2022 включно, після чого, відповідно до медичного звіту Реабілітаційного центру у Стокгольмі від 02.06.2023, позивач не перебував на стаціонарному лікуванні, а продовжував реабілітацію амбулаторно.

ІІІ. Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 21.04.2022 № 18 позивача зараховано до списків особового складу військової частини.

Під час проходження військової служби позивач в період з 11.03.2022 по 30.03.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Харківській області, що підтверджено довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 27.11.2023 № 9149.

30.03.2022 позивач під час виконання бойового завдання, пов`язаного із захистом Батьківщини, отримав вогнепальні осколкові поранення, що підтверджується довідкою про обставини травми від 03.09.2022 № 5822.

Внаслідок отриманих поранень позивач проходив тривале лікування.

З матеріалів справи слідує, що з 09.09.2022 він перебував у Швеції, де проходив ортопедичне, хірургічне та реабілітаційне лікування.

Відповідач виплатив позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, за період перебування на стаціонарному лікуванні до 21.10.2022 включно.

Відповідно до медичного звіту Реабілітаційного центру у Стокгольмі від 02.06.2023 позивача 21.10.2022 виписано зі стаціонарного реабілітаційного відділення, після чого він продовжував реабілітацію амбулаторно під наглядом фізіотерапевта. Реабілітацію у Швеції завершено 03.06.2023.

Медичний звіт також містить відомості про подальше ортопедичне лікування. У ньому зазначено про заплановану на 03.02.2023 операцію зі зняття рами TSF. Саме формулювання медичного звіту підтверджує її планування, однак саме по собі не встановлює ані факту госпіталізації на цю дату, ані тривалості стаціонарного лікування.

Щодо 17.04.2023 у медичній документації зазначено, що позивачу проведено планову операцію транспозиції сухожилля та тенотомію. Після операції йому було рекомендовано шість тижнів перебування у гіпсі, а подальший контроль в ортопедичній клініці прямо визначено як амбулаторний.

Документів, які б установлювали конкретну дату прийняття позивача до стаціонару та дату виписки зі стаціонару у лютому чи квітні 2023 року, а відповідно й конкретну тривалість повторного стаціонарного лікування після 21.10.2022, у наданих матеріалах справи немає.

IV. Оцінка висновків суду першої інстанції та аргументів учасників справи

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами і перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Спір у цій справі стосується права позивача на додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі — Постанова № 168), за період з 22.10.2022 по 03.06.2023.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям належне грошове забезпечення, розміри якого встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок виплати визначається відповідними керівниками державних органів.

На період дії воєнного стану Постановою № 168 установлено виплату військовослужбовцям додаткової винагороди. До наказів про виплату винагороди, збільшеної до 100 000 грн у розрахунку на місяць, включаються, зокрема, військовослужбовці, які у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у тому числі закордонних, включаючи час переміщення з одного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком відповідної військово-лікарської комісії.

Аналогічний порядок був передбачений пунктом 7 окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/в/29.

Отже, право на отримання збільшеної додаткової винагороди за підставою, на яку посилається позивач, пов`язане не з фактом лікування або реабілітації як такими, а з фактичним перебуванням військовослужбовця на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, або з перебуванням у відпустці для лікування після тяжкого поранення за належним висновком ВЛК.

Факт отримання позивачем 30.03.2022 поранення під час виконання бойового завдання, пов`язаного із захистом Батьківщини, сторонами не заперечується та підтверджується матеріалами справи. Так само не є спірним те, що внаслідок цього поранення позивач тривалий час проходив лікування та реабілітацію.

Водночас предметом доказування у цій справі є перебування позивача саме на стаціонарному лікуванні у заявлений період з 22.10.2022 по 03.06.2023.

Згідно з медичним звітом Реабілітаційного центру у Стокгольмі від 02.06.2023 позивача 21.10.2022 виписано зі стаціонарного реабілітаційного відділення, після чого він продовжив реабілітацію амбулаторно під наглядом фізіотерапевта. Реабілітацію у Швеції завершено 03.06.2023. Саме ці обставини покладені судом першої інстанції в основу висновку про відсутність підстав для виплати додаткової винагороди після 21.10.2022.

Доводи апеляційної скарги про перебування позивача на стаціонарному лікуванні протягом усього періоду з 22.10.2022 по 03.06.2023 змістом зазначеного медичного документа не підтверджуються.

Колегія суддів враховує, що цей же медичний звіт містить відомості про подальше ортопедичне та хірургічне лікування. Зокрема, у ньому зазначено про заплановану на 03.02.2023 операцію зі зняття рами TSF, а також про проведену 17.04.2023 планову операцію транспозиції сухожилля та тенотомію. Після останнього оперативного втручання у документі зазначено про подальший тривалий амбулаторний контроль в ортопедичній клініці.

Сам по собі факт оперативного втручання не є достатньою підставою для висновку про перебування особи на стаціонарному лікуванні протягом усього спірного періоду. Разом з тим окреме повторне стаціонарне лікування наслідків раніше отриманого поранення може створювати право на додаткову винагороду за відповідний фактичний період такого лікування.

Такий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, згідно з якою для виникнення права на виплату не вимагається безперервне перебування військовослужбовця у стаціонарі з моменту отримання поранення. Визначальним є підтвердження конкретного періоду стаціонарного лікування та причинного зв`язку такого лікування з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини.

У цій справі матеріали не містять даних, які дають можливість установити конкретний період повторного стаціонарного лікування після 21.10.2022. Щодо 03.02.2023 медичний звіт містить лише відомості про заплановану операцію. Щодо оперативного втручання від 17.04.2023 відсутні відомості про дату госпіталізації, дату виписки або тривалість перебування позивача у стаціонарних умовах. Подальше спостереження після цієї операції у медичному звіті визначене як амбулаторне.

З огляду на положення статей 9, 77 та 90 КАС України суд зобов`язаний повно і всебічно з`ясувати обставини справи та оцінити наявні докази у їх сукупності. Водночас суд не може встановлювати юридично значимі обставини на підставі припущень. За відсутності відомостей про конкретні дати госпіталізації та виписки неможливо визначити тривалість можливого повторного стаціонарного лікування та, відповідно, кількість днів, за які могла б бути нарахована додаткова винагорода.

Наявні матеріали справи підтверджують амбулаторний характер реабілітації після 21.10.2022, але не містять достатніх відомостей для встановлення окремих конкретних періодів повторного стаціонарного лікування.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність права позивача на додаткову винагороду із розрахунку 100 000 грн на місяць за заявлений період з 22.10.2022 по 03.06.2023.

Посилання апелянта на тяжкість отриманого поранення, тривалість лікування та проведення оперативних втручань цього висновку не спростовують, оскільки нормативне регулювання пов`язує виплату спірної винагороди не з тяжкістю стану як такою, а з перебуванням на стаціонарному лікуванні або у відповідній відпустці для лікування після тяжкого поранення.

Матеріали апеляційної скарги не містять доводів і доказів про перебування позивача у спірний період у відпустці для лікування після тяжкого поранення, оформленій на підставі відповідного висновку ВЛК. Наявність довідок ВЛК про тяжкість поранення сама по собі не підтверджує факту перебування у такій відпустці.

Колегія суддів також перевірила довід апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції строку розгляду справи.

Частиною першою статті 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження.

Провадження у справі відкрито 06.10.2025, тоді як рішення ухвалено 17.06.2026, у зв`язку з чим установлений статтею 258 КАС України строк судом першої інстанції не дотримано.

Водночас відповідно до статті 317 КАС України порушення норм процесуального права є підставою для скасування або зміни судового рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи, крім визначених цією статтею випадків, які є безумовними підставами для скасування судового рішення.

Недотримання строку розгляду справи до таких безумовних підстав не належить. Апеляційна скарга не містить доводів, а матеріали справи не підтверджують, що перевищення строку розгляду справи спричинило неправильне встановлення фактичних обставин, обмежило процесуальні права сторін або призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Тому зазначений довід апеляційної скарги не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції.

Не впливає на результат розгляду справи й наведений у відзиві аргумент відповідача про дискреційний характер повноважень щодо нарахування та виплати додаткової винагороди. У разі встановлення порушеного права військовослужбовця необхідність видання відповідного наказу командиром військової частини не виключає можливості судового захисту. У цій справі підставою для відмови у позові є недоведеність передбачених Постановою № 168 умов виникнення права на спірну виплату, а не наявність у відповідача дискреційних повноважень.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильного по суті висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

V. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на встановлені обставини та наведені мотиви апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року - без змін.

З урахуванням результату апеляційного розгляду підстав для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючаГнап Д.Д.

СуддіСушко О.О. Яремчук К.О.