Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №560/16469/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/16469/25

Головуючий у 1-й інстанції: Матущак В.В.

Суддя-доповідач: Гнап Д.Д.

07 жовтня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Сушка О.О. Яремчукa К.О.

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо розгляду його рапорту від 11 серпня 2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та зобов`язати відповідача розглянути рапорт і звільнити його з військової служби.

Позов обґрунтовано тим, що батько позивача є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду. На підтвердження підстави звільнення до рапорту додано документи про стан здоров`я батька, родинні зв`язки та склад сім`ї.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що рапорт позивача розглянуто, оскільки листом військової частини від 12 вересня 2025 року № 642/20506 його повідомлено про прийняте рішення та шляхи усунення недоліків.

ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов.

Зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнив направлення листа з належним розглядом рапорту. На думку апелянта, лист № 642/20506 не містить однозначного рішення про задоволення рапорту або вмотивованої відмови, а матеріали справи не підтверджують прийняття рішення уповноваженою посадовою особою.

Також апелянт посилається на порушення встановленого строку розгляду рапорту та вважає подані ним документи достатніми для звільнення з військової служби.

Відзив на апеляційну скаргу відповідач не подав.

ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

12 серпня 2025 року він направив до військової частини рапорт від 11 серпня 2025 року про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю II групи.

До рапорту долучено документи, зокрема щодо інвалідності батька та його потреби в постійному сторонньому догляді, родинних зв`язків і складу сім`ї. Матеріалами справи підтверджено також, що брат позивача проходить військову службу за контрактом.

27 серпня 2025 року представник позивача направив до військової частини адвокатський запит щодо результатів розгляду рапорту.

Військова частина посилалася на лист від 12 вересня 2025 року № 642/20506 як на результат його розгляду.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2026 року у відповідача витребувано результати розгляду рапорту, оскільки наявні матеріали не дозволяли встановити, чи прийнято уповноваженою посадовою особою остаточне рішення про його задоволення або вмотивовану відмову. Витребуваних доказів військова частина не надала та про причини їх неподання суд не повідомила.

ІV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

Статтею 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу". Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначений частиною дванадцятою цієї статті, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу.

Пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 цього Закону передбачено таку підставу, як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків або батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо такі члени сім`ї самі потребують постійного догляду.

Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 6 серпня 2024 року № 531, установлено, що рапорт має бути переданий посадовій особі, уповноваженій приймати рішення по суті порушеного питання, а відмова в його задоволенні повинна бути вмотивованою. Паперовий рапорт з відповідного питання підлягає розгляду у строк не більше чотирнадцяти днів із дня подання.

Отже, сам факт направлення військовослужбовцю листа не свідчить про належний розгляд рапорту, якщо з матеріалів справи неможливо встановити прийняття компетентною посадовою особою рішення по суті порушеного питання.

Суд першої інстанції цієї обставини не з`ясував та фактично визнав достатнім сам факт існування листа № 642/20506.

Водночас відповідач як суб`єкт владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України зобов`язаний довести правомірність своєї бездіяльності.

На виконання ухвали апеляційного суду військова частина не надала документа, який підтверджував би прийняття уповноваженою посадовою особою рішення про задоволення рапорту або вмотивованої відмови в його задоволенні, та не повідомила причин його неподання.

За правилами частини дев`ятої статті 80 КАС України така процесуальна поведінка суб`єкта владних повноважень враховується судом при встановленні обставини, для з`ясування якої відповідний доказ витребовувався.

Тому матеріали справи не підтверджують висновку суду першої інстанції про належний розгляд рапорту позивача.

Посилання відповідача на лист від 12 вересня 2025 року № 642/20506 саме по собі не підтверджує дотримання встановленої Порядком № 531 процедури розгляду рапорту, оскільки матеріали справи не містять доказів прийняття уповноваженою посадовою особою належного рішення по суті порушеного у рапорті питання.

За таких обставин бездіяльність відповідача щодо належного розгляду рапорту позивача є протиправною.

Вирішуючи питання про спосіб захисту порушеного права позивача, колегія суддів ураховує зміст заявлених ним позовних вимог та встановлені у справі обставини.

Позивач просив не лише визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо розгляду рапорту від 11 серпня 2025 року, а й зобов`язати відповідача розглянути цей рапорт та звільнити його з військової служби.

За змістом пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII для звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, мають бути встановлені передбачені цією нормою юридичні факти: відповідний родинний зв`язок; наявність у такого з батьків інвалідності I або II групи; необхідність постійного догляду; а також відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які фактично можуть забезпечити такий догляд, або наявність передбаченої законом обставини щодо таких осіб.

Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24, аналізуючи цю сімейну підставу для звільнення, зазначив, що застосування відповідної норми потребує встановлення в кожному конкретному випадку сукупності обставин, зокрема доведеної необхідності постійного догляду за одним із батьків, який є особою з інвалідністю I або II групи, та об`єктивної неможливості іншого члена сім`ї здійснювати такий догляд, у тому числі внаслідок проходження військової служби.

У цій справі необхідні для вирішення зазначеного питання обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Родинний зв`язок позивача з особою, за якою необхідно здійснювати догляд, підтверджений документами, долученими до рапорту. Батькові позивача встановлено II групу інвалідності, а висновком лікарсько-консультативної комісії підтверджено його потребу в постійному сторонньому догляді. До рапорту також додано акт обстеження сімейного стану та документи щодо членів сім`ї, які мають значення для встановлення можливості здійснення такого догляду.

Таким чином, обставини щодо особи, яка потребує догляду, характеру такого догляду та споріднення з позивачем не залишилися недоведеними.

Щодо інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення матеріали справи містять докази того, що брат позивача проходить військову службу за контрактом. Також до рапорту долучено документи щодо сімейного стану та інших близьких родичів батька позивача.

Правове значення проходження братом позивача військової служби вже було предметом оцінки Верховного Суду у справі № 380/16966/24.

Верховний Суд виходив із того, що вжите законодавцем поняття відсутності інших членів сім`ї не зводиться виключно до їх фізичної або юридичної відсутності. Якщо член сім`ї формально існує, однак через об`єктивні обставини реально не може здійснювати постійний догляд, така обставина повинна враховуватися при застосуванні відповідної підстави звільнення. До таких об`єктивних обставин Верховний Суд прямо відніс проходження військової служби.

Зазначений висновок обґрунтований тим, що військова служба обмежує можливість особи вільно розпоряджатися своїм місцеперебуванням та часом і виконувати обов`язки, несумісні з проходженням служби. Тому сама фізична наявність брата-військовослужбовця не свідчить про його реальну спроможність забезпечувати постійний догляд. Верховний Суд дійшов висновку, що неможливість такого догляду через проходження військової служби є фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.

Обставини цієї справи в зазначеній частині є релевантними до правової проблеми, вирішеної Верховним Судом: позивач та його брат проходять військову службу, водночас саме позивач звернувся з рапортом про звільнення для здійснення догляду за батьком. Матеріали справи не містять доказів того, що брат позивача має реальну можливість здійснювати постійний догляд за батьком або що він звертався з вимогою про звільнення з військової служби на цій самій підставі.

При цьому позиція відповідача не спростовує фактичних обставин, на яких ґрунтується право позивача на звільнення.

У відзиві військова частина зазначила, що за результатами розгляду рапорту листом від 12 вересня 2025 року № 642/20506 позивача повідомлено про «прийняте рішення» та роз`яснено шляхи усунення недоліків. Отже, зі змісту процесуальної позиції самого відповідача випливає, що позитивного рішення за рапортом прийнято не було і заявлене позивачем право на звільнення реалізовано не було.

Водночас відповідач не навів та не довів обставин, які б спростовували встановлену II групу інвалідності батька, його потребу в постійному сторонньому догляді або проходження братом позивача військової служби, а також не зазначив конкретної іншої особи першого чи другого ступеня споріднення, яка реально може забезпечити такий догляд.

Саме такий підхід до розподілу доказового обов`язку застосував Верховний Суд у справі № 380/16966/24. Відхиляючи доводи військової частини про можливу наявність інших членів сім`ї, Верховний Суд у справі № 380/16966/24 виходив із того, що суб`єкт владних повноважень, який заперечує встановлені судами обставини щодо відсутності інших осіб, повинен конкретизувати, про яких саме осіб ідеться, та довести їх реальну можливість здійснювати догляд.

У цій справі відповідач цього не зробив.

Більше того, з метою остаточного з`ясування результатів адміністративної процедури апеляційний суд ухвалою від 22 вересня 2026 року витребував у військової частини результати розгляду рапорту позивача. Відповідач витребуваних доказів не надав і причин їх неподання не повідомив.

Отже, відповідач, на якого відповідно до частини другої статті 77 КАС України покладено обов`язок доведення правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності, не довів ані правомірності незадоволення рапорту, ані існування передбаченої законом перешкоди для звільнення позивача.

Натомість матеріали справи містять докази, достатні для встановлення всіх юридично значимих обставин, від яких закон ставить у залежність право позивача на звільнення: батько позивача є особою з інвалідністю II групи; потребує постійного стороннього догляду; позивач є його сином; інший син проходить військову службу та з цієї об`єктивної причини не може забезпечувати постійний догляд; іншої особи, реально спроможної здійснювати такий догляд, у межах розгляду справи не встановлено.

За встановлених у цій справі обставин у відповідача відсутня свобода вибору між кількома юридично допустимими рішеннями, оскільки за наявності передбачених статтею 26 Закону № 2232-XII умов військовослужбовець підлягає звільненню.

Аналогічний підхід до меж адміністративного розсуду застосовано Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2025 року. Верховний Суд погодився з тим, що після встановлення достатності підстав для звільнення зобов`язання військової частини безпосередньо звільнити військовослужбовця не є втручанням у її дискреційні повноваження.

Відтак належним способом захисту порушеного права є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII у зв`язку із сімейною обставиною, передбаченою пунктом 3 частини дванадцятої цієї статті.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення.

Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування рішення та ухвалення нового є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції помилково визнав лист від 12 вересня 2025 року № 642/20506 належним результатом розгляду рапорту та не надав належної оцінки доказам, що підтверджують наявність у позивача передбаченої законом підстави для звільнення з військової служби.

Матеріали справи містять достатні докази для вирішення спору по суті, а відповідач не довів правомірності незадоволення рапорту та наявності законних перешкод для звільнення позивача.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Позивач як військовослужбовець був звільнений від сплати судового збору; документально підтверджені витрати, які підлягають розподілу за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у наданих матеріалах відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 11 серпня 2025 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 11 серпня 2025 року щодо звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та звільнити ОСОБА_1 з військової служби .

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

ГоловуючаГнап Д.Д.

СуддіСушко О.О. Яремчук К.О.