Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №240/23624/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/23624/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Ганна Валеріївна

Суддя-доповідач - Боровицький О. А.

07 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Ватаманюка Р.В. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги повернуто позивачу.

Не погоджуючись з даною ухвалою суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 позовну заяву залишено без руху, визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду та надано позивачу строк для усунення недоліків позову шляхом подання до суду нової заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якій слід зазначити інші підстави, що об`єктивно перешкоджали позивачу звернутися до суду у строки, визначені статтею 122 КАС України, а також надати належні та допустимі докази поважності причин пропуску такого строку, відмінні від тих, що були наведені у заяві про поновлення строку звернення до суду від 30.06.2026 (отримано судом 01.07.2026).

Від представника позивача 16.07.2026 надійшла заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду, у якій вказує, що позивач з 1992 року страждає на інсулінозалежний цукровий діабет І типу, проте з 2020 року хвороба набула критичних множинних ускладнень.

Разом з тим, доказів цього представник позивача не надає. Натомість надає копію виписки із медичної карти амбулаторного хворого від 14.07.2026, який свідчить про стан здоров`я позивача на даний момент та жодним чином не підтверджує факт неможливості звернутися до суду за захистом своїх прав, починаючи з 2020 року.

Крім того, представник позивача знову не вказує, коли позивач дізналася про існування оскаржуваної вимоги Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 04.03.2020 № Ф-22822-51, зазначаючи, що про її існування стало відомо в лютому 2026 року, після перегляду за допомогою сторонньої особи застосунку "Дія".

На думку представника позивача, з лютого 2026 по 30 червня 2026 року позивачем вживалися дії, спрямовані на підготовку до судового захисту, що свідчить про добросовісну поведінку та про належне ставлення до захисту своїх прав.

Також вказує на додаткові підстави для поновлення строку: вік і стан здоров`я позивача, умови воєнного стану, перебування з 18.02.2022 по 04.09.2024 у Німеччині для отримання медичної допомоги, правова впевненість у відсутності боргу, помилковий характер боргу.

Враховуючи вищезазначене представник позивача просить визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновити його.

Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції вважає, що представником позивача у заяві про поновлення процесуального строку не наведено достатніх та переконливих аргументів, не надано відповідних доказів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду, які б завадили звернутися з цим позовом протягом встановленого законом строку, а тому наведені обставини суд визнає недостатніми для висновку про те, що позивачем з поважних причин пропущено строк звернення до суду з цим позовом. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд, надаючи правову оцінку питанню визначенню моменту, з якого починається перебіг строку звернення до суду, враховує презумпцію знання законодавства (ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається), за змістом якої кожен вважається таким, що знає закони.

Правовою основою згаданої презумпції є обов`язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Вказаний обов`язок закріплений частиною 1 статті 68 Конституції України. Суд наголошує на тому, що обов`язок додержання законів передбачає і обов`язок їх знання. Як наслідок, у відповідності до наведеної презумпції закони повинен знати кожний. З цього положення випливає загальновідома формула, а саме - незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка детермінована частиною другою статті 68 Конституції України.

Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "особа повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Отже, виходячи з положень статей 122 і 123 КАС України, суд повинен перевірити дотримання позивачем строку звернення до суду, чітко встановивши час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав, свобод чи інтересів, а в разі пропуску строку - дати оцінку поважності причин його пропуску та в залежності від з`ясованого відкрити провадження у справі або повернути позовну заяву (на стадії до відкриття провадження) чи залишити її без розгляду (на стадії після відкриття провадження).

Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Водночас, наведені представником позивача причини пропуску строку звернення до суду не можуть визнаватися поважними, оскільки не свідчать про дату (час), коли позивач дізналася про порушення свого права, за захистом якого вона звернулася до суду, а отже, і про об`єктивну неможливість позивача своєчасно звернутися до суду з цим позовом.

Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, отже, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Крім того, слід зазначити, що згідно правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.12.2022 у справі № 990/102/22, пропуск строку звернення до суду через пасивну поведінку скаржника щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску такого строку.

А у постанові від 08.10.2020 у справі №9901/32/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

У рішенні КАС Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 560/14349/23 зазначено, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Окрім того, за усталеною практикою Верховного Суду, введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною.

У постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 140/11951/21 Верховний Суд вказав, що при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема:

територіальне місцезнаходження суду,

порядок його функціонування;

місце проживання (місцезнаходження) заявника;

ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу;

тривалість самого процесуального строку та часу, який минув із дати завершення процесуального строку;

наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку;

поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22, зазначила, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду в розумні строки, у зв`язку із запровадженням такого, не може вважатись поважною причиною пропуску цих строків.

Враховуючи викладене, слід зазначити, що позивач не була позбавлена можливості подати позовну заяву через підсистему «Електронний суд» або засобами поштового зв`язку у визначений процесуальним законом строк, із урахуванням того, що Житомирський окружний адміністративний суд із початку введення воєнного стану не припиняв своєї діяльності, не застосовував обмежений робочий тиждень тощо.

Також слід зазначити, що строк звернення до суду пропущено більш ніж на п`ять років, спірні правовідносини виникли задовго до введення воєнного стану в Україні, проте належних доказів того, що протягом вказаного строку позивач не мала об`єктивної можливості звернутися до суду за захистом свої прав, представником позивача не надано.

Водночас, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмежене встановленням процесуальних строків, якщо такі обмеження переслідують легітимну мету та не є непропорційними.

Згідно з рішенням ЄСПЛ (справи "Пелевін проти України", № 24402/02, рішення від 20 травня 2010 року, п. 27; "Наталія Михайленко проти України", № 49069/11, рішення від 30 травня 2013 року, п. 31) право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Як було зауважено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 20.10.2022 у справі №9901/462/21, згідно з практикою ЄСЛП застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду (порушення статті 6 Конвенції).

Натомість, безпідставне поновлення таких строків може також свідчити про порушення принципу правової визначеності, як невід`ємної складової принципу верховенства права.

Відповідно до ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

За наведених вище обставин колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та вважає за необхідне повернути позовну заяву позивачу.

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Щодо інших доводі, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

ГоловуючийБоровицький О. А.

СуддіВатаманюк Р.В. Курко О. П.