Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №640/3770/22 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/3770/22 Суддя (судді) першої інстанції: Вісьтак М.Я.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чуприни О.В., суддів Безименної Н.В., Попової О.Г., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання дій протиправними, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2022 року ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Апарату Верховної Ради України (надалі по тексту також - відповідач), у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо відмови нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 18 червня 2015 року до 29 серпня 2019 року;

зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 18 червня 2015 року до 29 серпня 2019 року в сумі 29 898 грн. 30 коп.;

зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29.08.2019 року по день фактичного розрахунку.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2023, адміністративний позов задоволено повністю:

визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо відмови нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 18 червня 2015 року до 29 серпня 2019 року;

зобов`язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 18 червня 2015 року до 29 серпня 2019 року в сумі 29 898 грн. 30 коп.;

зобов`язано Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29.08.2019 року по день фактичного розрахунку.

Міністерство юстиції України подало до суду заяву від 29.04.2024 про зміну способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі №640/3770/22, у відповідності до статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України, Кодекс), а саме просило: змінити спосіб та порядок виконання виконавчого листа №640/3770/22 від 12.01.2024 про зобов`язати виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29.08.2019 року по день фактичного розрахунку, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України відповідної суми коштів нарахованої Апаратом Верховної ради України у розмірі 14 000,00 грн у порядку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників" від 03.08.2011 за №845.

Необхідність звернення до суду із вказаною заявою мотивує тим, що листом від 16.04.2024 за №30/10-2024/83738 Апаратом Верховної Ради України повідомлено про неможливість виконання вимог виконавчого листа Київського окружного адміністративного суду у справі №640/3770/22 від 12.01.2024 у частині зобов`язання "виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29.08.2019 року по день фактичного розрахунку", у зв`язку із внесенням змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 за №2352-IX (який набрав чинності 19.07.2022).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 відмовлено у задоволенні заяви Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022 в адміністративній справі №640/3770/22.

Суд першої інстанції виходив з того, що резолютивною частиною рішення суду зобов`язано Апарат Верховної ради України виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29.08.2019 року по день фактичного розрахунку, а не стягнути кошти.

Натомість наведені зміни стосувалися статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2021 за №4901-VI, яка встановлює особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу. Проте оскільки заявник не просив змінити спосіб і порядок виконання судового рішення шляхом стягнення відповідних виплат, що врегульовано зокрема статтею 7 Закону №4901-VI, відсутні підстави у задоволенні розглядуваної заяви.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Міністерство юстиції України подало апеляційну скаргу, у якій просило скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити заяву у повному обсязі. У такій звертається до тотожних доводів, попередньо викладених у заяві про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Від Апарату Верховної Ради України на адресу суду 08.12.2025 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому стверджує, що такий не може бути суб`єктом виконання рішення суду у справі №640/3770/22 у частині виплати грошових коштів ОСОБА_1 , адже в цій частині рішення суду повинно виконуватись Державною казначейською службою України за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для виконання рішень суду, що гарантовані державою, відповідальним виконавцем якої вона є.

Окрім того зазначено наступне: зобов`язання відповідача вчинити певні дії щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку і зобов`язання відповідача виплатити певну суму грошових коштів є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються особою при поданні позову, а судом при ухваленні рішення. Водночас задоволення заяви Міністерства юстиції України фактично призведе до зміни судового рішення по суті та вирішено питання, яке не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не передбачено статтею 378 КАС України.

ОСОБА_1 не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відтак у силу частини 4 статті 304 КАС України відсутність останнього не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

За статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення, суд ухвалює рішення іменем України, а судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 1291 Основного Закону України).

Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України, Кодекс) судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.

Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23.04.2020 у справі №560/523/19, від 01.02.2022 у справі 420/177/20 та від 18.05.2022 у справі №140/279/21.

Порядок відстрочення і розстрочення виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення встановлений статтею 378 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом частини 3 статті 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим

З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України колегія суддів Верховного Суду у постанові від 24.07.2023 у справі №420/6671/18 зробила висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об`єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.

Подібна правова позиція також висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі №800/203/17.

Відповідно до частини 3 статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 за №1404-VIII (надалі по тексту також - Закон №1404-VIII) за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Статтею 7 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 за №4901-VI (надалі по тексту також - Закон №4901-VІ) встановлено, що виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що Київським окружним адміністративним судом, з метою звернення рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022 до примусового виконання, видано виконавчий лист від 12.01.2024.

ОСОБА_1 28.03.2024 звернувся до відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про примусове виконання рішення, в якій просить відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №640/3770/22 від 12.01.2024 та середній заробіток перерахувати за відповідними реквізитами.

Державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенко В.А. 05.04.2024 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №74648984 з примусового виконання виконавчого листа №640/3770/22 від 12.01.2024, виданого Київським окружним адміністративним судом про зобов`язання Апарату Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29.08.2019 року по день фактичного розрахунку. Встановлено, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

Листом від 16.04.2024 за №30/10-2024/83738 Апарат Верховної Ради України повідомив відділ примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022 було виконано в частині, а саме: "нарахований ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку", що підтверджується довідкою про розрахунок середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за не використані дні щорічної відпустки при звільненні помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_1 станом на 15.04.2024 (включно).

Крім того, у коментованому листі зазначено про неможливість виконання вимог виконавчого листа №640/3770/22 від 12.01.2024 у частині "виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29.08.2019 року по день фактичного розрахунку", у зв`язку із внесенням змін до деяких законодавчих актів Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX (який набрав чинності 19.07.2022).

У розглядуваній судом заяві від 29.04.2024 Міністерство юстиції України просило змінити спосіб та порядок виконання виконавчого листа №640/3770/22 від 12.01.2024 про зобов`язати виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29.08.2019 року по день фактичного розрахунку, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України відповідної суми коштів нарахованої Апаратом Верховної ради України у розмірі 14 000,00 грн у порядку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників" від 03.08.2011 за №845.

Так, відповідно до частини 1 статті 3 Закону №4901-VІ (у редакції Закону №2352-IX) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Виконання рішення суду про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для виконання рішень суду, що гарантовані державою, відповідальним виконавцем якої він є.

Колегія суддів зазначає, що зобов`язання відповідача вчинити певні дії з виплати середнього заробітку за час затримки виплати і стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень певного розміру грошових коштів шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України конкретної суми є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.

Резолютивна частина рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022, залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2023, має зобов`язальний характер (у частині "виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29.08.2019 року по день фактичного розрахунку"), однак судами при розгляді вказаної справи не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення певної суми коштів шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України.

Суд звертає увагу на те, що поняття "спосіб і порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об`єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Так, врахуванню також підлягає те, що частину третю статті 378 доповнено абзацом другим згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень" від 21.11.2024 за №4094-IX, що діє з 19.12.2024), а саме: "Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат".

Проте станом на час звернення Міністерства юстиції України із заявою від 29.04.2024, описані вище зміни не набули чинності та більше того - не стосуються виплати середнього заробітку за час затримки інших виплат, зокрема компенсацій, а тому не може бути застосована у спірному випадку.

Розглядаючи спірне питання колегія суддів звертається до висновку, сформованого Верховним Судом України у постанові від 24.12.2014 у справі №21-506а14 та надалі підтриманого Верховним Судом, зокрема у постановах від 07.03.2018 у справі №456/953/15-а, від 16.07.2020 у справі №130/2176/17, від 11.11.2020 у справі №817/628/15 та від 17.02.2021 у справі №295/16238/14-а, за яким зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.

Таким чином, оскільки у справі, що розглядається встановлено, що способом відновлення порушеного права позивача у цій справі судом обрано зобов`язання відповідача вчинити певні дії (виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації), а стягнення конкретних сум шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просило Міністерство юстиції України, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у справі №640/3770/22.

Окрім цього, ані у заяві від 29.04.2024, ані під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали, якою відмовлено у її задоволенні, Міністерство юстиції України не навело конкретних обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, поза межами посилань на законодавчі зміни до частини 1 статті 3 Закону №4901-VІ, як і не вказало конкретні дії, вчинені в межах виконавчого провадження, націлені на таке виконання у спосіб, визначений у рішенні суду першої інстанції.

Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Поруч із цим, в силу вимог частини 3 статті 308 Кодексу, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 1, 2 статті 308 КАС України).

У розглядуваній ситуації суд першої інстанції, вирішуючи питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення, обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви Міністерства юстиції України.

Наведені в апеляційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав уважати, що ним неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За приписами частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Міністерства юстиції України, ухвала суду першої інстанції постановлена з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, що є підставою для залишення її без змін.

Відповідно до статті 139 КАС України новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 294, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання дій протиправними, - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 у справі №640/3770/22, - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Чуприна О.В.

Суддя Безименна Н.В.

Суддя Попова О.Г.