Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №320/7671/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/7671/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Вівдиченко Т.Р. та Кучми А.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФ України у Київській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 22.11.2022 №1000-0308-8/117964 про відмову у призначенні пенсії відповідно до вимог статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";

- зобов`язати відповідача призначити пенсію за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" починаючи з 01.07.2020;

- зобов`язати відповідача виплатити не отриману суму пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" починаючи з 01.07.2020.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України у Київській області від 22.11.2022 № 1000-0308-8/117964 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до вимог ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Зобов`язано ГУ ПФ України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з 01.07.2020. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що календарна вислуга років позивача не дає йому права на пенсію відповідно до п."а" ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавав. В суді першої інстанції його позиція обґрунтовувалась тим, що він має право на призначення пенсії за вислугу років на підставі п."а" ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", враховуючи положення постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, введення в Україні воєнного стану та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст. 311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів виходить з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом начальника ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 30.06.2020 №252-ОС/дск позивача виключено зі списків особового складу у запас у зв`язку із закінченням строку контракту. Вислуга років станом на час звільнення (30.06.2020) для призначення пенсії складає 25 років 8 місяців 22 дні (календарна вислуга - 17 років 5 місяців; пільгова - 8 років 3 місяці 22 дні), що відображено в поданні про призначення пенсії від 24.10.2022 №73 (а.с.39).

Листом ГУ СБУ у м.Києві та Київській області від 24.11.2022 року №5г/19-4784 повідомлено позивача, що листом від 27.10.2022 №51/19-4167 на адресу ГУ ПФ України у Київській області було направлено документи, необхідні для призначення позивачу пенсії за вислугу років (а.с.16).

За наслідками розгляду документів про призначення позивачу пенсії за вислугу років, рішенням ГУ ПФ України у Київській області від 22.11.2022 року №1000-0308-8/117964 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки законодавством передбачено наявність 25 років вислуги у календарному обчисленні, в той час, як на момент звільнення позивача (30.06.2020) він вислугу років (календарних) 17 років 5 місяців (а.с.52).

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що для призначення пенсій за вислугу років за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" на час звільнення позивача зі служби календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №393, а тому позивач має право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до положень статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та Постанови №393 (у редакції на дату звільнення позивача)

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначаються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон року № 2262-ХІІ).

Статтею 1 Закону № 2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно з п. "б" ст. 1-2 Закону № 2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

Стаття 2 Закону № 2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Згідно з п. "а" ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема з 01 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

Частиною 2 ст. 17 Закону № 2262-XII передбачено, що до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

Відповідно до статті 17-1 Закону № 2262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 17 липня 1992 року № 393, якою затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону № 2262-XII.

У редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119, пункт 3 Порядку № 393 передбачав зарахування визначених періодів служби на пільгових умовах саме для призначення пенсії за вислугу років. Постановою № 119 Порядок № 393 було доповнено пунктом 2-1, за яким для призначення пенсій календарна вислуга обчислювалася згідно з пунктами 1 і 2, а в пункті 3 слова про призначення пенсії були замінені положенням про пільгове зарахування лише для визначення її розміру.

На цій редакції Порядку № 393 ґрунтувалася правова позиція Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладена в постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 520/5695/23: для осіб, які звільнилися до набрання чинності постановою № 119, але розпочали реалізацію права на пенсію після 19 лютого 2022 року, умовою її призначення була необхідна календарна вислуга; пільгова вислуга враховувалася лише для визначення розміру пенсії.

Разом із тим після формування цього висновку нормативне регулювання змінилося внаслідок судового контролю за постановою № 119.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року у справі № 640/13694/22 визнано протиправними та нечинними пункт 4, підпункт 1 пункту 5, пункти 6 і 7 постанови Кабінету Міністрів України № 119. Отже, втратили чинність положення, якими до Порядку № 393 було введено обмеження щодо врахування пільгової вислуги виключно для визначення розміру пенсії.

Частина друга статті 265 КАС України встановлює, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Водночас за частиною третьою статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору або іншому акту вищої юридичної сили суд застосовує акт вищої юридичної сили.

Правова позиція щодо наслідків визнання протиправними та нечинними п.4, пп.1 п.5, п.6 і 7 постанови Кабінету Міністрів України № 119 викладена в постанові Верховного Суду від 13 травня 2026 року у справі № 420/21549/25, у якій зазначено, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти та чи були вони чинними на момент виникнення спірних відносин. Верховний Суд застосував пункт 3 Порядку № 393 у відновленій редакції та визнав, що пільгово обчислені періоди служби мають бути враховані до вислуги, яка дає право на призначення пенсії.

Вказані правові висновки також були підтримані Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 22.09.2026 у справі №200/8162/24, що відображає актуальний підхід до застосування положень Закону № 2262-XII і Порядку № 393 в аналогічних правовідносинах.

З огляду на викладене, відмова відповідача врахувати пільгову вислугу позивача при визначенні його права на пенсію за вислугу років є безпідставною.

Вислуга років на день звільнення зі служби у календарному обчисленні складала 17 років 5 місяців, у пільговому 8 років 3 місяці 22 дні, сукупна вислуга років становить 25 років 8 місяців 22 дні, що надає позивачу на призначення пенсії відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-ХІІ.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність прийнятої відповідачем відмови щодо призначення позивачу пенсії за вислугу років.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині не задоволених позовних вимог та апеляційна скарга не містить щодо них відповідних обґрунтувань, у вказаній частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню

Текст постанови виготовлено 07 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді Т.Р.Вівдиченко

А.Ю.Кучма