Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №357/3911/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 357/3911/26 Суддя (судді) першої інстанції: Кошель Б.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Компанієць І.Д., Кузьмишиної О.М., секретар судового засідання Заліська Є.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення

В С Т А Н О В И В :

11.03.2026 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, яким просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії № 6АВ13829642 від 18 лютого 2026 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що виносячи оскаржувану постанову, інспектором Департаменту патрульної поліції Назаровою Ольгою Миколаївною не було враховано той факт, що виїзд транспортного засобу Volkswagen Tiguan, 2018 р.в., Д.Н.З. НОМЕР_1 на смугу для руху маршрутного громадського транспорту було здійснено в зв`язку з маневром уникнення зіткнення з перепоною, а саме колесом, котре лежало посеред проїзної частини, тому вважає, що постанова прийнята з порушенням її прав та чинного законодавства, є необґрунтованою та підлягає скасуванню.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2026 р. позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що порушення позивачем правил дорожнього руху підтверджено належними та допустимими доказами.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу відповідача, яким підтримано висновки суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін не перешкоджає розгляду справи.

Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 18 лютого 2026 року інспектором Департаменту патрульної поліції Назаровою Ольгою Миколаївною прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення серії № 6АВ13829642, якою на позивача був накладений штраф в розмірі 680 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП.

Зі змісту цієї постанови вбачається, що 18.02.2026 о 11:49 год., за адресою м. Біла Церква, б-р. Олександрійський 54, особа, яка керувала транспортним засобом Volkswagen Tiguan, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснила рух смугою для маршрутних транспортних засобів, що позначена дорожнім знаком 5.11, чим порушила пункт 17.1 Правил дорожнього руху України. За дане правопорушення, відповідальну особу, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680 (шістсот вісімдесят) грн. 00 коп.

Правопорушення було зафіксоване технічним засобом «Каскад 280-1221», який відповідає вимогам ДСТУ 8809:2018 «Метрологія.

Не погоджуючись з даною постановою, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.

Відповідно до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст. 9 КАС України).

Згідно з вимогами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь - які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до положень ст. 252 КУпАП - орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини "стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, що сформульовані у п. 43 рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» ( з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини»), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».

Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 вказав, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку.

Диспозиція частини 3 статті 122 КУпАП України, передбачає відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, що тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З оспорюваної позивачем постанови вбачається, що ОСОБА_1 керуючи ТЗ, здійснила рух смугою для маршрутних транспортних засобів, що позначена дорожнім знаком 5.11, чим порушила пункт 17.1 Правил дорожнього руху України, чим вчинила правопорушення, передбачене ч.3 ст.122 КУпАП.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає наступне.

З огляду на правові норми ст. 251 КУпАП притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до п. 17.1 ПДР України на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11, забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів (крім таксі та велосипедистів) на цій смузі.

Відповідно до знаку 5.11 «Смуга для руху маршрутних транспортних засобів» смуга призначена для руху транспортних засобів, що рухаються за встановленими маршрутами, та велосипедистів, якщо рух такою смугою здійснюється попутно загальному потоку транспортних засобів. Дія знаку поширюється на смугу руху, над якою він установлений. Якщо знак установлений праворуч від дороги, його дія поширюється на праву смугу руху.

З огляду на ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинення, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідач у своїй апеляційній скарзі посилається на доданий відеозапис та вважає, що навіть якщо водій не бачить небезпеку, він повинен вміти передбачити потенційну небезпеку. Позивач, помітивши небезпеку, повинен був знизити швидкість, для уникнення зіткнення з перешкодою, та перелаштуватись ліворуч після того як проїдуть інші учасники руху, на ліву полосу руху, для уникнення дорожньо-транспортної пригоди.

Як вбачається зі відеозапису долученого позивачем до матеріалів справи, виїзд транспортного засобу Volkswagen Tiguan, д.н.з. НОМЕР_2 на смугу для руху маршрутного громадського транспорту було здійснено в зв`язку з маневром уникнення зіткнення з перепоною, здійснити даний маневр змістившись ліворуч водій транспортного засобу не міг, оскільки в лівій полосі для руху рухався інший транспортний засіб, здійснити зупинку перед перепоною водій не мав змоги у зв`язку з ожеледицею.

З огляду на встановлене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вказані маневри могли б привезти до дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Частиною 2 статті 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена також частиною 2 статті 33 КУпАП, якою визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. У Кодексі конкретизовано й інші конституційні принципи, зокрема принцип рівності громадян перед законом (стаття 248).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено вини ОСОБА_1 щодо скоєння нею інкримінованого правопорушення, тому спірна постанова серії 6АВ № 13829642 від 18.02.2026 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення в розмірі 680,00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП є безпідставною і протиправною.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 229, 242, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2026 р. - залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України оскарженню не підлягає.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

І.Д. Компанієць

О.М. Кузьмишина