Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №620/9595/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/9595/25 Головуючий у 1-й інстанції: Падій В.В.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Кобаля М.І., Безименної Н.В.,

за участі секретаря судового засідання Будімірової Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач/ВЧ НОМЕР_1 ) про:

- визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_1 щодо розрахунку перерахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 09 березня 2022 року по 19 травня 2023 року в тому числі грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки;

- стягнення з ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 09 березня 2022 року по 19 травня 2023 року, в тому числі грошової допомоги для оздоровлення в розмірі 123 247, 69 грн.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за позовною заявою ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Мотивами ухвали суд першої інстанції зазначив, що заявлені позовні вимоги фактично пов`язані з виконанням рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року у справі № 620/15736/24, яким уже було вирішено спір між тими самими сторонами щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення позивача за період з 09 березня 2022 року по 19 травня 2023 року. Суд виходив з того, що ВЧ НОМЕР_1 , виконуючи зазначене судове рішення, здійснила перерахунок грошового забезпечення та надала відповідну довідку, однак позивач не погодився з повнотою та правильністю такого перерахунку, вважаючи, що відповідачем перераховано лише посадовий оклад та оклад за військовим званням без належного перерахунку інших складових грошового забезпечення і грошової допомоги для оздоровлення. Питання, пов`язані з належним виконанням судового рішення, повинні вирішуватися не шляхом пред`явлення нового адміністративного позову, а в межах передбачених статтями 382, 383 КАС України спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень, у тому числі шляхом подання заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на виконання такого рішення. Наявність у КАС України спеціального механізму судового контролю виключає можливість застосування загального позовного порядку для спонукання відповідача до належного виконання судового рішення, оскільки судове рішення є обов`язковим до виконання без ухвалення додаткового судового рішення, а у разі його невиконання особа має право використовувати передбачені законом засоби судового контролю та механізми виконавчого провадження. З огляду на це суд дійшов висновку, що заявлені у справі № 620/9595/25 позовні вимоги фактично спрямовані на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року у справі № 620/15736/24, а спір є тотожним попередньому спору, оскільки виник між тими самими сторонами, стосується того самого предмета та ґрунтується на тих самих підставах, проте перебуває вже на стадії виконання судового рішення.

Позивач не погодився з цим судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, справу надіслати до суду першої інстанції для продовження розгляду. Зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про тотожність спорів у справах № 620/15736/24 та № 620/9595/25, не здійснивши належного порівняльного аналізу предмета та підстав позовів у цих справах, а також не врахувавши правові висновки Верховного Суду щодо розмежування механізму судового контролю, передбаченого статтею 383 КАС України, та права особи на звернення до суду з новим позовом. У справі № 620/15736/24 предметом судового розгляду було питання правомірності застосування відповідачем при обчисленні грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2018 року, замість прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Водночас у межах тієї справи суд не досліджував і не визначав конкретних розмірів та відсоткових значень основних і додаткових складових грошового забезпечення, а також механізму визначення їх розміру. Натомість у справі № 620/9595/25 предметом спору є саме правильність здійсненого відповідачем конкретного розрахунку грошового забезпечення, його складових, їх відсоткових значень та загального розміру, проведеного вже на виконання попереднього судового рішення. Оскільки питання правильності визначення всіх складових грошового забезпечення та їх конкретного розміру не було предметом дослідження і вирішення у справі № 620/15736/24, такі вимоги не можуть розглядатися виключно в порядку статті 383 КАС України, а мають бути предметом самостійного позову. На підтвердження своєї позиції позивач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05 березня 2024 року у зразковій справі № 380/19324/23, залишеній без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2024 року, відповідно до яких за відсутності у попередньому судовому рішенні визначення конкретних відсоткових значень додаткових видів грошового забезпечення нема підстав для вирішення такого питання в порядку статті 383 КАС України. Також апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 20 червня 2025 року у справі № 520/14650/24, в якій зазначено, що якщо в межах попередньої справи не досліджувалися питання розміру та механізму розрахунку відповідної виплати, вимоги щодо правильності її обчислення можуть бути заявлені окремим позовом, а моментом виникнення нового спору є фактичне здійснення розрахунку, з розміром якого особа не погоджується. Крім того, посилається на постанову Верховного Суду від 04 липня 2025 року у справі № 580/5488/24, в якій наголошено, що за відсутності вирішення в попередній справі питання механізму нарахування та визначення конкретного розміру виплати новий спір не є тотожним раніше розглянутому.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце проведення судового засідання, не з`явились.

Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Надаючи правову оцінку наявності підстав для відмови у відкритті провадження, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 171 КАС України передбачає, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.

За змістом наведеної норми однією з передумов повторного звернення до адміністративного суду є відсутність судового рішення, яке набрало законної сили та яким уже вирішено спірні правовідносини між тими самими сторонами. При цьому вирішальне значення для встановлення наявності підстав для відмови у відкритті провадження має не лише буквальне співставлення формулювань позовних вимог, а з`ясування їх фактичного змісту, матеріально-правової спрямованості та обставин, з якими особа пов`язує порушення свого права.

Відповідно до частини першої статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Водночас, за приписами статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, КАС України передбачає спеціальний процесуальний механізм захисту особи у випадку, коли порушення її прав пов`язане не з виникненням нового публічно-правового спору, а з невиконанням, неналежним або неповним виконанням суб`єктом владних повноважень судового рішення, ухваленого на її користь.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 15 вересня 2026 року у справі № 580/490/26 наголосив, що наявність у КАС України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених КАС України механізмів судового контролю. При цьому сам по собі факт прийняття відповідачем нового рішення, здійснення нового розрахунку чи застосування певного нормативного регулювання під час виконання судового рішення не свідчить про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є те, чи виникли нові самостійні правовідносини щодо предмета, який не був охоплений попереднім судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації вже встановленого судом обов`язку.

Аналогічний за своєю суттю підхід Велика Палата Верховного Суду висловлювала й раніше, зазначаючи, що не можна зобов`язувати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки судове рішення підлягає безпосередньому виконанню, а питання його виконання вирішуються в межах передбачених процесуальним законом процедур.

Застосовуючи наведені правові висновки до обставин цієї справи, колегія суддів враховує таке.

З рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року у справі № 620/15736/24 вбачається, що звертаючись із первісним позовом, ОСОБА_1 просив, зокрема, визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати йому грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі щомісячних і одноразових додаткових видів грошового забезпечення, надбавок, доплат, підвищень, премії та грошової допомоги на оздоровлення, без урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Крім того, позивач просив зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, а також грошову допомогу на оздоровлення, із застосуванням відповідної розрахункової величини.

За результатами розгляду справи №620/15736/24 суд визнав протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 09 березня 2022 року по 19 травня 2023 року із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, та зобов`язав ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за вказаний період, у тому числі грошову допомогу для оздоровлення за 2022-2023 роки, із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного календарного року та відповідного тарифного коефіцієнта, з урахуванням раніше виплачених сум.

При цьому у мотивувальній частині рішення суд першої інстанції дослідив склад грошового забезпечення військовослужбовця та зазначив, що до нього входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Суд також окремо надав оцінку питанню грошової допомоги для оздоровлення та дійшов висновку про необхідність її перерахунку у зв`язку зі зміною розрахункової величини посадового окладу та окладу за військовим званням.

Отже, рішенням у справі № 620/15736/24 встановлено не лише абстрактне право позивача на застосування іншого розміру прожиткового мінімуму при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням, а й конкретний обов`язок відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача за визначений судом період, у тому числі грошової допомоги для оздоровлення, з урахуванням правильно визначених базових складових грошового забезпечення.

На виконання вказаного рішення ВЧ НОМЕР_1 здійснила перерахунок та надала позивачу довідку від 08 травня 2025 року, відповідно до якої сума перерахунку становила 24 480, 59 грн.

Не погоджуючись із результатом такого перерахунку, ОСОБА_1 звернувся з позовом у справі, що розглядається, стверджуючи, що відповідач неправильно виконав рішення суду, оскільки здійснив перерахунок лише посадового окладу та окладу за військовим званням, залишивши без відповідного перерахунку надбавку за вислугу років, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення, премії та грошову допомогу для оздоровлення.

Більше того, безпосередньо у позовній заяві позивач пов`язує заявлене порушення саме з неправильним виконанням рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року у справі № 620/15736/24 та зазначає, що суд у новій справі має перевірити правильність здійсненого відповідачем перерахунку грошового забезпечення й стягнути суму, яка, на переконання позивача, мала бути виплачена в результаті належного виконання попереднього судового рішення.

Таким чином, підставою звернення ОСОБА_1 до суду в цій справі є не виникнення після ухвалення рішення від 11 лютого 2025 року нового самостійного матеріального права чи нового обов`язку ВЧ НОМЕР_1 , а незгода позивача зі способом, обсягом та результатом виконання відповідачем обов`язку, вже встановленого судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Колегія суддів звертає увагу, що сама по собі обставина визначення позивачем у новому позові конкретного грошового еквівалента недоплати - 123 247, 69 грн не змінює правової природи спірних правовідносин.

Зі змісту позовної заяви слідує, що вказану суму позивач визначив шляхом здійснення власного розрахунку наслідків перерахунку того самого грошового забезпечення за той самий період, який уже охоплений рішенням у справі № 620/15736/24. Зокрема, позивач виходить із різниці між розмірами прожиткового мінімуму, застосованими при первинному нарахуванні грошового забезпечення, та показниками прожиткового мінімуму 2022 і 2023 років і на цій підставі визначає суму недоплати.

Отже, вимога про стягнення 123 247, 69 грн є похідною від твердження позивача про неповне виконання рішення суду та фактично спрямована на визначення того грошового результату, який мав бути отриманий унаслідок належного виконання рішення у справі № 620/15736/24.

За наведених обставин формальна відмінність у способі викладення позовних вимог - зобов`язання здійснити перерахунок у попередній справі та стягнення конкретно визначеної позивачем суми у цій справі - не свідчить про виникнення нового публічно-правового спору, оскільки матеріально-правова мета цих вимог залишається тією самою: отримання грошового забезпечення за період з 09 березня 2022 року по 19 травня 2023 року в розмірі, визначеному із застосуванням розрахункової величини, встановленої рішенням суду від 11 лютого 2025 року.

Наведене узгоджується з актуальним висновком Верховного Суду у справі № 580/490/26, відповідно до якого здійснення суб`єктом владних повноважень нового розрахунку на виконання судового рішення саме по собі не породжує нового адміністративного спору. Визначальним є функціональний зв`язок відповідних дій із виконанням уже встановленого судом обов`язку. Якщо предметом незгоди особи є спосіб та повнота реалізації такого обов`язку, відповідні питання мають вирішуватися в порядку судового контролю, а не шляхом нового позовного провадження.

У зв`язку із цим колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що в межах справи № 620/15736/24 не досліджувалися конкретні розміри та відсоткові значення складових грошового забезпечення, а тому спір щодо правильності здійсненого відповідачем розрахунку має розглядатися в окремому позовному провадженні.

Дійсно, рішенням від 11 лютого 2025 року не визначено в абсолютному грошовому виразі остаточну суму, яка підлягає виплаті позивачу, та не наведено окремого арифметичного розрахунку кожної складової грошового забезпечення. Водночас така обставина не означає, що питання про необхідність перерахунку відповідних складових залишилося поза межами вирішеного спору.

Предметом первісного позову прямо охоплювалися процентна надбавка за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, надбавки, доплати, підвищення, премії та грошова допомога для оздоровлення, а судовим рішенням відповідача зобов`язано здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за визначений період із застосуванням правильної розрахункової величини.

При цьому в межах цієї справи позивач не посилається на встановлення відповідачем після ухвалення судового рішення нового виду грошового забезпечення, нового відсоткового значення надбавки чи премії, виникнення права на іншу, раніше не заявлену виплату або зміну нормативного регулювання, яка б породила між сторонами нові самостійні матеріальні правовідносини. Аргументація позову зводиться до того, що вже існуючі складові грошового забезпечення як похідні від посадового окладу та окладу за військовим званням мали бути перераховані відповідачем у процесі виконання рішення у справі № 620/15736/24, однак цього зроблено не було.

За таких обставин перевірка того, чи повинен був відповідач у процесі виконання рішення перерахувати відповідні похідні складові грошового забезпечення, чи правильно ним визначено базу їх обчислення та чи в повному обсязі виконано встановлений рішенням суду обов`язок, по суті є перевіркою належності виконання рішення у справі № 620/15736/24.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2024 року у зразковій справі № 380/19324/23, оскільки обставини та предмет спору у вказаній справі істотно відрізняються від правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі.

Так, у справі № 380/19324/23 попереднім судовим рішенням відповідний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки було зобов`язано скласти довідки про розмір грошового забезпечення із зазначенням відомостей про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премії, однак конкретні відсоткові значення таких складових судовим рішенням не визначалися. Після складення відповідних довідок між сторонами виник самостійний матеріально-правовий спір щодо правильності визначення в них відсоткових значень надбавки за особливості проходження служби та премії, а саме щодо застосування 1 % та 10 % замість 65 % та 35 % відповідно. Саме правильність визначення конкретного розміру цих складових грошового забезпечення для цілей перерахунку пенсії й становила предмет судового розгляду у зразковій справі.

Натомість у справі, що розглядається, позивач не порушує нового самостійного матеріально-правового питання щодо встановлення розміру чи відсоткового значення певної виплати, яке не було предметом попереднього судового розгляду, а фактично стверджує про неналежне виконання відповідачем рішення суду у справі № 620/15736/24, оскільки під час здійснення перерахунку відповідач, на його думку, не поширив зміну базових величин посадового окладу та окладу за військовим званням на похідні від них складові грошового забезпечення. За таких обставин наведена зразкова справа не є релевантною до спірного процесуального питання в тій мірі, на якій наполягає апелянт.

Крім того, постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі № 380/19324/23 не містить окремого правового висновку щодо незастосування статті 383 КАС України до будь-яких спорів стосовно розрахунків, проведених на виконання попереднього судового рішення. Сам факт розгляду у тій справі нового позову не може бути безумовно поширений на правовідносини, в яких предметом незгоди є саме спосіб і повнота реалізації вже встановленого судом обов`язку.

Не спростовують висновків суду першої інстанції й посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 20 червня 2025 року у справі № 520/14650/24 та від 04 липня 2025 року у справі № 580/5488/24.

Зокрема, у справі № 580/5488/24 Верховний Суд виходив із того, що в межах попередньої справи судом було вирішено питання про саме право особи на отримання середнього заробітку, проте не вирішувався механізм його нарахування та не визначався розмір такої виплати. Саме відсутність у попередньому рішенні вирішення відповідного самостійного матеріально-правового питання зумовила висновок про можливість його розгляду в окремому позовному провадженні.

Подібний підхід був застосований Верховним Судом і у справі № 520/14650/24 щодо питання механізму обчислення відповідної виплати, яке не було предметом вирішення у попередній справі.

Натомість, як зазначалося вище, у справі ОСОБА_1 попереднім позовом прямо охоплювалися ті складові грошового забезпечення, неперерахування яких наразі ставиться позивачем у вину відповідачу, а новий розрахунок від 08 травня 2025 року був здійснений саме з метою реалізації покладеного на ВЧ НОМЕР_1 рішенням суду обов`язку.

Крім того, сформована у 2025 році практика має оцінюватися з урахуванням наведеного вище пізнішого висновку судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 вересня 2026 року у справі № 580/490/26, яким чітко розмежовано новий адміністративний спір і спір щодо належного виконання судового рішення та зазначено, що здійснення нового розрахунку під час виконання рішення саме по собі не утворює нового предмета адміністративного судочинства.

При цьому судова палата Верховного Суду у вказаній постанові підтримала підхід, згідно з яким, якщо вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання судового рішення, такі вимоги підлягають вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю, та відступила від протилежного підходу, який допускав окремий позов лише з огляду на прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення під час виконання судового акта.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені ОСОБА_1 вимоги не утворюють самостійного публічно-правового спору, який підлягає повторному розгляду в загальному позовному провадженні, оскільки фактично спрямовані на перевірку повноти та правильності виконання ВЧ НОМЕР_1 рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року у справі № 620/15736/24.

Те, що розрахунок від 08 травня 2025 року був складений після ухвалення рішення у справі № 620/15736/24, не змінює наведеного висновку, оскільки такий розрахунок не є самостійним юридичним фактом, який породив між сторонами нові правовідносини, а є дією відповідача, безпосередньо вчиненою на виконання покладеного на нього судовим рішенням обов`язку.

Відтак у разі незгоди позивача з тим, у який спосіб відповідач здійснив перерахунок, які складові грошового забезпечення ним враховано, а які залишено без перерахунку, та чи відповідає здійснена виплата змісту рішення від 11 лютого 2025 року, ОСОБА_1 не позбавлений судового захисту, однак такий захист має здійснюватися у встановленому КАС України спеціальному порядку судового контролю за виконанням рішення, зокрема шляхом звернення до суду, який ухвалив рішення, із відповідною заявою в порядку статті 383 КАС України.

Застосування загального позовного провадження для вирішення тих самих питань призвело б фактично до повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже існує судове рішення, що набрало законної сили, та до підміни передбаченого процесуальним законом механізму контролю за його виконанням новим судовим провадженням.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження у даній справі відповідно до пункту 2 частини першої статті 170 КАС України.

Тому згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Керуючись статтями 272, 286, 308, 315, 320, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Кобаль М.І.

Безименна Н.В.