Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №620/11517/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/11517/21 Суддя першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І., Черпака Ю.К.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області та ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (далі - відповідач, ТУ ДСА у Чернігівській області) про визнання протиправними дій та бездіяльності ТУ ДСА у Чернігівській області щодо ненарахування та невиплаті ОСОБА_1 при виході у відставку вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою та зобов`язання ТУ ДСА у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну неоподатковану допомогу судді у зв`язку з відставкою у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 261 000 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.11.2021, яке набрало законної сили 16.05.2022, позов задоволено повністю.

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду із заявою про зміну способу виконання рішення, в якій просив встановити спосіб і порядок виконання рішення суду шляхом стягнення з ТУ ДСА в Чернігівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену вихідну неоподатковану допомогу судді у зв`язку з відставкою у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 261 000 грн.

Також у квітні 2026 року ТУ ДСА у Чернігівській області подало до суду першої інстанції клопотання, в якому просило підтримати заяву ОСОБА_1 .

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 у задоволенні заяви відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб виконання судового рішення фактично зумовлює зміну його суті, позаяк способом захисту порушених прав позивача було обрано зобов`язання вчинити дії, а не стягнення коштів. Крім того, суд підкреслив на неможливості поширення на спірні правовідносини положень ч. 3 ст. 378 КАС України, оскільки нею не охоплюються питання виплати вихідної неоподаткованої допомоги судді у зв`язку з відставкою. Окремо суд зауважив на неможливості виходу за межі заявлених вимог при розгляді заяви про зміну способу і порядку виконання рішення, а тому безспірне списання коштів з бюджетної програми 0501150 є неможливим, позаяк така вимога не заявлялася ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з викладеним в ухвалі рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове про задоволення заяви позивача шляхом «Стягнення з територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя» 259 620,22 грн (двісті п`ятдесят дев`ять тисяч шістсот двадцять гривень 22 коп.) з утриманням всіх необхідних податків, зборів та обов`язкових платежів».

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано норми Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, за якими виконання рішення суду у цій справі можливе виключно за рахунок бюджетної програми 0501150. Відтак, всупереч твердження суду, неможливість виконання рішення в інший спосіб є самостійною і безумовною підставою для зміни такого способу за правилами ч. 3 ст. 378 КАС України.

Після усунення визначених в ухвалі від 30.06.2026 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та встановлено строк для подачі відзиву на неї.

Крім того, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її та ухвалити нове рішення, яким вимоги заяви задовольнити повністю.

Свою позицію обґрунтовує тим, що у спірному випадку мова йде виключно про встановлення способу і порядку виконання рішення, а не зміну способу відновлення порушених прав позивача, що не було враховано судом першої інстанції, а відтак зумовило ухвалення помилкового рішення про відмову у задоволенні заяви.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 17.08.2026.

Відзивів на апеляційні скарги не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2026 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 06.10.2026.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.

Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Згідно з ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв`язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.

Приписи абз. 1 ч. 3 ст. 378 КАС України визначать, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Колегією суддів враховується, що частину третю статті 378 КАС України згідно із Законом № 4094-IX від 21.11.2024, який набрав чинності 19.12.2024, доповнено абзацом другим наступного змісту: «Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.».

Отже, за чинного станом на день постановлення оскаржуваної ухвали від 04.06.2026 законодавцем було прямо передбачено, що невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання: 1) пенсійних виплат; 2) соціальних виплат непрацездатним громадянам; 3) виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням; 4) виплат та пільг дітям війни; 5) інших соціальних виплат; 6) доплат; 7) соціальних послуг; 8) допомоги; 9) захисту; 10) пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат. Водночас, цей перелік не охоплює питання невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо, зокрема, вихідної неоподатковуваної допомоги судді у зв`язку з відставкою.

За таких обставин, на переконання колегії суддів, всупереч доводів ТУ ДСА у Чернігівській області у клопотанні та апеляційній скарзі, а також доводів заяви ОСОБА_1 , положення абз. 2 ч. 3 ст. 378 КАС України не поширюються на правовідносини, які були спірними у цій справі, а саме про виплату вихідної неоподатковуваної допомоги судді у зв`язку з відставкою.

Відтак, розгляд цієї заяви про зміну способу і порядку виконання рішення має здійснюватися за загальними правилами, визначеними абз. 1 ч. 3 ст. 378 КАС України, за якими, як вже було зазначено вище, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Матеріали справи свідчать, що на виконання рішення суду у цій справі відповідачем здійснювалися позивачу виплати з грудня 2023 року у загальній сумі 1 379,78 грн. Указані кошти, як свідчить зміст листа ТУ ДСА у Чернігівській області від 10.05.2024 №06-03/831/24-вих, розподіляються Державною судовою адміністрацією України на програму 0501150, тобто на ту саму бюджетну програму, з якої ТУ ДСА у Чернігівській області просить в апеляційній скарзі стягувати кошти на користь ОСОБА_1 на виконання рішення суду у цій справі.

Указане свідчить, що ТУ ДСА у Чернігівській області вчиняються дії, спрямовані на виконання рішення суду у цій справі, у тому числі у спосіб перерахування цих коштів на рахунок ОСОБА_1 у межах асигнувань програми 0501150.

Колегією суддів враховується, що зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.

Однак, у цьому випадку, зміна способу виконання рішення суду, яке набрало законної сили, у спосіб, на якому наполягають скаржники, фактично змінить зміст способу захисту порушеного права ОСОБА_1 , що не узгоджується із загальними правилами ст. 378 КАС України, позаяк винятки з нього, як було підкреслено вище, до спірних правовідносин не застосовуються.

За таких обставин, оскільки заявлені позовні вимоги у цій справі, які задоволені судом, були визначені як зобов`язання ТУ ДСА у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну неоподатковану допомогу судді у зв`язку з відставкою у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 261 000 грн, а не стягнення цих коштів, то подальша зміна способу виконання такого рішення шляхом стягнення таких коштів свідчить про зміну самої суті рішення суду та обраного позивачем способу захисту порушених прав, що не відповідає правовому інституту, врегульованому ст. 378 КАС України.

З огляду на викладене та сформовану Верховним Судом України і Верховним Судом практику застосування положень абз. 1 ч. 3 ст. 378 КАС України, який після 19.12.2024 змін не зазнав, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення поданої ОСОБА_1 заяви.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що суд помилково ототожнив подану ним заяву із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення, колегія суддів оцінює критично, оскільки її зміст, в якому міститься посилання на ч. 3 ст. 378 КАС України, свідчить про те, що ОСОБА_1 просив саме змінити спосіб виконання рішення суду у цій справі із зобов`язання вчинити дії на стягнення коштів, на необґрунтованості чого було наголошено вище.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційних скаргах доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 378 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Територіального управління Державно судової адміністрації України у Чернігівській області та ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: В.В. Файдюк

Судді: Є.І. Мєзєнцев

Ю.К. Черпак

Повне судове рішення виготовлено 06 жовтня 2026 року.