Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №754/10626/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 754/10626/26 Суддя першої інстанції: Коваленко І.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Файдюка В.В.,

суддів - Мєзєнцева Є.І., Черпака Ю.К.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення і закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2026 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач, Департамент) про:

- скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №7132879 від 04.05.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 5 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП);

- закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 02.07.2026 позов задоволено повністю:

- скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕНА № 7132879 від 04 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною п`ятою статті 121 КУпАП;

- провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 121 КУпАП - закрито.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а окремі вислови ОСОБА_1 , зафіксовані на нагрудні відеореєстратори працівників поліції, не можуть бути самостійним та безумовним доказом вчинення ним правопорушення, що узгоджується з позицією Верховного Суду. Окремо суд визнав поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом, зазначивши, що невідкладно після отримання примірника спірної постанови останній звернувся за отриманням правової допомоги.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким залишити позовну заяву без розгляду.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано, що позивачем було пропущено строк звернення до суду із вказаним позовом, адже попри звернення його за правовою допомогою 05.05.2026, тобто на наступний день після прийняття спірної постанови 04.05.2026, позов було направлено до суду лише 29.05.2026, тобто поза межами встановлених КАС України строків і поважних причин такого пропуску ОСОБА_1 не наводить. Крім іншого зауважує на відсутності у суду першої інстанції повноважень закривати провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Після усунення визначених в ухвалі від 17.07.2026 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2026 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 15.09.2026.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Свою позицію обґрунтовує тим, що судом першої інстанції правильно було оцінено доводи позивача щодо причин пропуску строку звернення до суду із вказаним позовом і обґрунтовано було визнано їх поважними.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2026 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 06.10.2026.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, інспектором 1 взводу 1 роти 4 батальйону 2 полку Управління патрульної поліції в м. Києві старшим лейтенантом поліції Петриком С.В. 04.05.2026 було прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА №7132879 (далі - спірна постанова), якою до позивача за порушення пп. «в» п. 2.3 Правил дорожнього руху застосовано передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн.

Судом першої інстанції також встановлено, що підставою для прийняття спірної постанови стало те, що 04.05.2026 о 04:05 у м. Києві по вул. Харківське шосе, 21/3, водій керував транспортним засобом, обладнаним засобами пасивної безпеки та був непристебнутий ременем безпеки, чим порушив.

На підставі встановлених вище обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на необґрунтованість притягнення особи до адміністративної відповідальності через відсутність належних доказів вчинення нею правопорушення.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

У статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

Відповідно до ч. 5 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

Відповідно до ст. 14 указаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 затверджено Правила дорожнього руху.

Відповідно до п. 1.1 ПДР останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Підпунктом «в» пункту 2.3 ПДР України передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.

Отже, користування ременями безпеки є обов`язком водія (за умови обладнання автомобіля таким засобом), недотримання якого є підставою для притягнення його до відповідальності за ч. 5 ст. 121 КпАП України.

Водночас, судовою колегією враховується, що приписи ст. 251 КУпАП визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно із ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами ч. ч. 1-3 ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

При цьому судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до абз. 1, 2 ч. 2 ст. 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

У спірному випадку, на переконання судової колегії, для підтвердження факту порушення позивачем пункту пп. «в» п. 2.3 ПДР України відповідач в силу положень ст. 251 КУпАП мав би надати належні докази, зокрема, фото/відеозапис події, на яких би був зафіксований момент вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та було правильно підкреслено судом першої інстанції, будь-яких доказів, що свідчили б про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, відповідачем не надано, у тому числі і до суду апеляційної інстанції. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.08.2019 у справі №152/976/17, фіксація саме вчинення адміністративного правопорушення позивача, а не притягнення до адміністративної відповідальності, підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі.

За таких обставин, враховуючи, що належними та допустимими доказами не підтверджується факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, на чому було правильно наголошено судом першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позиції Деснянського районного суду міста Києва щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що будь-яких доказів на спростування цієї позиції суду першої інстанції відповідачем в апеляційній скарзі не зазначено.

З приводу аргументів апеляційної скарги про відсутність в адміністративного суду повноважень із закриття справи про адміністративне правопорушення судова колегія зазначає, що п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України прямо передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Щодо твердження відповідача про безпідставне поновлення судом першої інстанції строку звернення до суду із вказаним позовом, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, приписи процесуального закону пов`язують початок перебігу строку звернення до суду або з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, або з дня, коли особа могла дізнатися їх порушення.

Відповідно до ст. 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Аналогічні за змістом норми закріплені у ч. 2 ст. 286 КАС України, за якою позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Судом апеляційної інстанції враховується, що питання, пов`язані з оцінкою поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду неодноразово вирішувалось Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 27.05.2020 у справі №9901/546/19, де вказано на те, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулася з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Тобто, строк звернення до адміністративного суду може бути поновлений лише за наявності поважних підстав, наявність яких підтверджена відповідними доказами.

Матеріали справи свідчать та позивачем не заперечується, що примірник спірної постанови останнім отримано у день її прийняття 04.05.2026.

Наступного дня, тобто 05.05.2026, ОСОБА_1 звернувся до Північного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги із заявою про надання безоплатної вторинної правничої допомоги з питання представництва інтересів у суді щодо оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу за ч. 5 ст. 121 КУпАП за порушення пп. «в» п. 2.3 ПДР України.

У свою чергу, колегією суддів враховується, що доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги особам, які визначені пунктами 1-2, 9-23, 26-29 частини першої статті 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» №4-06-2026-004769, яким призначено адвоката Ковбасюк-Боброву А.І. представляти інтереси ОСОБА_1 , видано Північним міжрегіональним центром з надання безоплатної правничої допомоги 13.05.2026. Позовна заява, у свою чергу, направлена до суду першої інстанції засобами поштового зв`язку 29.05.2026.

Викладене, на переконання колегії суддів, свідчить, що ОСОБА_1 невідкладно та без жодних зволікань реалізував своє право на отримання безоплатної правничої допомоги задля оскарження у судовому порядку спірної постанови. Несвоєчасне ж подання до суду позовної заяви у спірному випадку мало місце з незалежних від позивача причин, що у сукупності із встановленими вище обставинами дає підстави погодитися з висновками суду першої інстанції про поважність причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду із вказаним позовом.

У контексті наведеного судовою колегією враховується, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.

Із змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід`ємне право особи на доступ до суду.

У рішеннях від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини зазначив про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, яке виявилося в надто суворому тлумаченні внутрішніми судами процесуальної норми, що позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про наявність правових підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду із вказаним позовом з огляду на поважність причин його пропуску у спірному випадку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 липня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.

Суддя-доповідач В.В. Файдюк

Судді Є.І. Мєзєнцев

Ю.К. Черпак

Повне судове рішення складено 06 жовтня 2026 року.