Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №320/11347/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/11347/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у перерахунку ОСОБА_1 пенсії на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 31.07.2023 №7491, виданої Державною установою "ТМО Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01.12.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 згідно з довідкою від 31.07.2023 №7491, виданою Державною установою "ТМО Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву", з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум.

Представник позивача подав до суду першої інстанції заяву про встановлення судового контролю та надання звіту про виконання судового рішення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду від 25 травня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення заяви. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що станом на день звернення до суду з даною заявою рішення суду не виконано. Позивачка послалася на неодноразові звернення до відповідача щодо виконання судового рішення та на отримані відповіді, зміст яких, на його думку, не підтверджував виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, зокрема, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Проаналізувавши матеріали апеляційної скарги та зміст оскаржуваного рішення, з урахуванням частини другої статті 12 КАС України, а також беручи до уваги, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у цій справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін суд дійшов висновку щодо наявності підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч.2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Положення щодо обов`язковості виконання судового рішення також закріплені у статті 370 КАС України, яка визначає, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне відповідальність, встановлену законом.

У Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України зауважив, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Згідно статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382- 382-3 і 383 цього Кодексу.

Правовий інститут судового контролю за виконанням судових рішень є комплексним механізмом, спрямованим на забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судового рішення, який охоплює:

оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного або приватного виконавця, а також посадових осіб органів державної виконавчої служби (стаття 287 КАС України);

застосування судом заходів процесуального впливу, зокрема, шляхом зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення (статті 382- 382-3 КАС України);

визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених боржником на виконання судового рішення (стаття 383 КАС України).

Такий інститут має на меті забезпечення належного та повного виконання судового рішення, що набрало законної сили, а підставою для застосування норм зазначеного інституту є підтверджений факт невиконання цього рішення (або його виконання не в повному обсязі).

У Рішенні від 01 березня 2023 року № 2-р (II)/2023 Конституційний Суд України наголошував, що судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом у юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення; держава для забезпечення виконання судового рішення має насамперед запровадити дієвий, а не ілюзорний юридичний механізм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який дасть змогу особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси.

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що ефективний захист учасника судового провадження й відновлення справедливості передбачає зобов`язання адміністративних органів влади виконувати рішення (рішення ЄСПЛ «Hornsby v. Greece» (заява № 18357/91, п. 40), «Kyrtatos v. Greece» (заява № 41666/98, пп. 31-32)). У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим (рішення ЄСПЛ «Sabin Popescu v. Romania» (заява № 48102/99, п. 68), «Matheus v. France» (заява № 62740/00, пп. 54, 58)); рішення не може не виконуватися, позбавлятися юридичної сили чи безпідставно відкладатися («Immobiliare Saffi v. Italy» (заява № 22774/93, п. 69)).

Позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично (рішення ЄСПЛ у справі «Чіжов проти України», заява № 6962/02, п. 40).

У рішенні у справі «Глоба проти України» (заява № 15729/07, п. 27) ЄСПЛ зауважував, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

Ураховуючи наведене, інститут судового контролю є ключовою гарантією реальності судового захисту та юридичним механізмом діяльності суду, який покликаний забезпечити виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист та який реалізовується за допомогою комплексу нормативно визначених правових засобів і процедур у межах окремих форм судочинства. Судовий контроль передбачає активну роль суду у забезпеченні остаточного виконання судового рішення. Відмова від активного застосування процесуальних інструментів судового контролю фактично нівелює право заявника на виконання судового рішення, що суперечить практиці ЄСПЛ щодо недопустимості «ілюзорності» правосуддя та позитивного обов`язку держави забезпечити виконання остаточного рішення.

Водночас активна роль суду у забезпеченні виконання остаточного судового рішення реалізується через визначені КАС України процесуальні форми та з дотриманням установленої законом послідовності дій. Така послідовність передбачає розмежування окремих стадій судового контролю залежно від предмета судової перевірки та рішень, які суд уповноважений ухвалити на кожній із них. Стадійність порядку судового контролю за виконанням судових рішень урегульована статтями 382- 382-3 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно ч.1, 2 статті 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити, зокрема, відомості про виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання; у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення (ч.1, п. 5, 6 ч.2 ст. 382-2 КАС України).

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу. Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу (частини перша, одинадцята статті 382-3 КАС України).

Аналізуючи наведені положення, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24 зазначила, що системний аналіз положень норм статей 382- 382-3 КАС України свідчить, що законодавець чітко визначає процесуальну послідовність (алгоритм) дій суду під час здійснення судового контролю за виконанням рішення суду, яка передбачає розмежування стадій судового контролю за предметом дослідження та правовими наслідками:

розгляд заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення (стаття 382-1 КАС України);

розгляд звіту та оцінка виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень (статті 382-2, 382-3 КАС України).

Відповідно до абз.1 ч.1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення (абзац другий частини першої статті 382 КАС України).

Здійснивши тлумачення положень частини першої статті 382 КАС України із застосуванням лексичного способу їх інтерпретації, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24 дійшла висновку, що зазначена норма закріплює два правила здійснення судового контролю в адміністративних справах:

абзац перший визначає, що суд першої інстанції може (тобто закріплює диспозитивне право) зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, пов`язуючи таку можливість з поданням письмової заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або з власною ініціативою суду;

абзац другий визначає певний перелік справ, в яких суд за письмовою заявою стягувача зобов`язує у формі імперативу суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (див. близький за змістом висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 квітня 2026 року у справі № 9901/459/21).

Тож законодавець установлює імператив для суду зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення лише у категорії адміністративних справ щодо пенсій та інших соціальних виплат (послуг, доплат, допомоги). Водночас в інших справах на суд не покладається такого імперативного обов`язку, а передбачається диспозитивне право суду на встановлення судового контролю через вживання конструкції «може зобов`язати».

При цьому диспозитивне право суду щодо встановлення судового контролю використовується залежно від наявності об`єктивних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами.

Предметом розгляду стадії судового контролю щодо розгляду заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення є виключно наявність об`єктивних обставин, які ставлять під сумнів належне виконання рішення суб`єктом владних повноважень.

Розмежовуючи предмет судового дослідження на окремих стадіях судового контролю, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24 зазначила, що під час розгляду заяви про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт суд має перевірити лише наявність ознак невиконання або неповного виконання судового рішення, на які посилається заявник, не вдаючись до аналізу причин такого невиконання чи оцінки правильності дій боржника. Сам факт невиконання судового рішення є достатньою та самостійною підставою для задоволення заяви про зобов`язання подати звіт про його виконання.

Велика Палата Верховного Суду також вказала, що безпосереднє дослідження обставин виконання судового рішення здійснюється на наступній стадії судового контролю - під час розгляду поданого суб`єктом владних повноважень звіту.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, саме стадія розгляду поданого звіту є тим процесуальним етапом, на якому суд досліджує строк, порядок і спосіб виконання судового рішення, оцінює повноту його виконання та причини невиконання. За наслідками такого розгляду суд відповідно до частини першої статті 382-3 КАС України постановляє ухвалу про прийняття звіту або відмову в його прийнятті.

Застосовуючи наведені правові висновки до обставин цієї справи, колегія суддів виходить із такого.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01.12.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 згідно з довідкою від 31.07.2023 №7491, виданою Державною установою "ТМО Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву", з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум.

Зазначене судове рішення набрало законної сили, а тому відповідно до статей 14, 370 КАС України є обов`язковим до виконання.

Звертаючись із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та подання звіту позивач зазначав, що він неодноразово звертався до відповідача із заявами про виконання рішення суду, проте відповідач відповів, що ним вчиняються дії щодо виконання рішення суду.

Із матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечується, що станом на час розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не здійснило з 01.12.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 згідно з довідкою від 31.07.2023 №7491.

Отже, покладений рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 обов`язок не виконано.

З огляду на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24, встановлення цього факту є достатньою і самостійною підставою для задоволення заяви про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення. На цій стадії судового контролю заявник не зобов`язаний доводити намір боржника ухилитися від виконання рішення або неминучість його невиконання в майбутньому.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви позивача, зазначив, що встановлення судового контролю є правом суду, а не його обов`язком.

Утім колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими з огляду на наведені вище правові висновки.

У постанові від 10 червня 2026 року у справі № 300/657/25 Верховний Суд зазначив, що в державі, яка керується принципом верховенства права, виконання судового рішення є невід`ємною складовою ефективного судового захисту.

Запровадження судового контролю у формі зобов`язання подати звіт є легітимним процесуальним інструментом, який дає змогу суду отримати повну та структуровану інформацію про стан виконання судового рішення, причини його невиконання, вжиті заходи та орієнтовні строки виконання, а суб`єкту владних повноважень у разі неможливості негайного виконання рішення - зазначити у звіті обґрунтовані орієнтовні строки його виконання. Такий інструмент судового контролю сприяє реалізації принципу виконуваності судового рішення, забезпечує дотримання законності у діях боржника, а також підвищує довіру до суду і держави.

Колегія суду звертає увагу на те, для задоволення заяви про встановлення судового контролю та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, достатнім є лише сам факт невиконання (неповного виконання) судового рішення (незалежно від причин такого невиконання).

Проте суд першої інстанції наведене залишив поза увагою та не надав оцінку доводам позивача та відповідача щодо не виконання ухваленого у цій справі судового рішення (зокрема, вжитим заходам позивача та діям відповідача щодо виконання рішення) безпосередньо на стадії розгляду заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24 вказала, що КАС України не містить жодних обмежень щодо повноти компетенції суду апеляційної інстанції під час перегляду ухвал суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до пункту 29 частини першої статті 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення.

За частиною п`ятою статті 382-1 КАС України ухвалу суду про відмову у задоволенні заяви може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги визначені статтею 315 КАС України, яка не містить положень щодо права суду апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду, яка не перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Водночас положення статті 320 КАС України визначають підстави для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала про відмову у встановленні судового контролю за виконанням рішення за своєю правовою природою належить до судових рішень, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, оскільки вона приймається на стадії виконання судового рішення, яке вже набрало законної сили, і не зупиняє рух справи. Тому в суду апеляційної інстанції немає правових підстав для направлення матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду на підставі статті 320 КАС України.

Натомість відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Тож у разі скасування ухвали про відмову в установленні судового контролю апеляційний суд наділений повноваженнями самостійно вирішити питання по суті.

Отже, переглядаючи такі ухвали, суд апеляційної інстанції уповноважений оцінювати правильність застосування норм процесуального права в повному обсязі в межах повноважень, визначених статтями 315, 317 КАС України.

За статтею 381-1, частиною першою статті 382 КАС України судовий контроль здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

У цій справі саме Київський окружний адміністративний суд мав повноваження встановити судовий контроль за виконанням судових рішень.

Водночас Шостий апеляційний адміністративний суд має повноваження виправити помилкову відмову у його встановленні.

Ураховуючи наведене, колегія суду апеляційної інстанції, встановивши неправильне застосування судом першої інстанції норм статей 382-382-3 КАС України, має право виправити зазначену помилку: скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення - про задоволення заяви позивача.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю та надання звіту про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 у справі №320/11347/24 у встановлений судом строк задовольнити.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві протягом трьох місяців з дня отримання копії цієї постанови подати до Київського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 у справі №320/11347/24.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Є.О.Сорочко

А.Ю.Коротких