Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №640/11725/20 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/11725/20 Суддя (судді) першої інстанції: Біоносенко В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коротких А.Ю.,

суддів Сорочка Є.О.,

Безименної Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого органу Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Виконавчого органу Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року позов задоволено повністю..

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.

Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.

З огляду на особливості розгляду даної категорії справ та вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проживає у м. Києві.

06.05.2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 направила на адресу Виконавчого органу Київської міської ради запит про надання публічної інформації, в якому просила надати їй про всі земельні ділянки державної та комунальної форми власності в межах Дарницького, Деснянського районів м. Києва, не надані у власність та користування, що можуть бути використані для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідності до норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам згідно вимог ст.121 Земельного кодексу України.

12.05.2020 року зазначений запит надійшов до відповідача та лише 15.05.2020 року був опрацюваний та зареєстрований в системі документообігу Київської міської державної адміністрації.

15.05.2020 року одночасно з реєстрацію запиту, його розгляд було доручено Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

21.05.2020 року Департаментом земельних ресурсів листом за №0570202/3-9112 за підписом заступника директора начальника управління землеустрою, надана відповідь на запит ОСОБА_2 , в якій повідомлено, що Департамент не володіє інформацією щодо наявності на території міста Києва земельних ділянок державної власності, не наданих у власність та/або користування та які можуть бути використанні під забудову або для іншого цільового призначення, в тому числі в межах Дарницького, Деснянського районів. Реалізація вимог ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» можливо лише за умови проведення повної інвентаризації земель міста Києва. Наразі Департамент не володіє запитуваною інформацією щодо наявності в межах Дарницького та Деснянського районів м. Києва земельних ділянок комунальної форми власності, не наданих у власність та/або користування та які можуть бути використані під забудову або для іншого цільового призначення.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Розпорядниками інформації відповідно до п.1 ч.1 ст.13 Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Відповідно до ст.19 Закону, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Відповідно до ст.20 Закону, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до ст.22 Закону, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Таким чином, відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник має лише наступні варіанти поведінки під час розгляду інформаційних запитів: 1) задовольнити запит та надати запитувачу інформацію; 2) відмовити у задоволені запиту та наданні інформації; 3) надати часткову інформацію, а часткову відмовити у задоволені запиту та надані інформації; 4) направити запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача; 5) частково надати інформацію або відмовити у її наданні, а частково направити запит належному розпоряднику.

Роз`яснення та цитування законодавства, а також надіслання до запитувача інформації зустрічного запиту про уточнення необхідної йому інформації, Законом України «Про доступ до публічної інформації» не передбачено, а тому це є відповіддю не по суті запиту, та відповідно до ч.2 ст.22 Закону кваліфікується, як неправомірна відмова в наданні інформації.

Необхідно враховувати, що Закон України «Про доступ до публічної інформації», гарантує не лише право особи на отримання публічної інформації, але і на отримання її протягом визначеного Законом строку.

У цьому випадку, відповідачі не заперечують той факт, що запит було отримано 12.05.2020 року, а відповідь надана лише 21.05.2020 року, за таких обставин суд вимушений констатувати порушення відповідачем строку надання відповіді на запит, встановленого ч.1 ст.20 Закону. Відомостей про продовження цього строку в порядку, передбаченому ч.4 ст.20 Закону, відповідачами не надано.

Щодо змісту наданої відповіді, то суд першої інстанції вірно враховує правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 06.02.2020 року у справі №369/8351/16-а, від 07.02.2020 року у справі №127/13810/17, від 27.11.2019 року у справі №127/28475/15, від 05.11.2019 року у справі №359/7966/16, з аналогічними обставинами, відповідно до яких: 1) визначальною ознакою для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях і знаходилася у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям "відображеності та задокументованості" і є публічною. Тобто, інформація про земельні ділянка державної та комунальної власністю не надані у власність та користування, що можуть бути використані для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідності до норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам згідно вимог ст.121 Земельного кодексу України є публічною інформацією; 2) відповідно до вимог ст.24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності» і ст.33 Закону України "Про місцеве самоврядування", саме відповідач згідно з його компетенцією зобов`язаний володіти інформацією про земельні ділянки комунальної або державної форми власності, не надані у користування, що можуть бути використані під забудову для реалізації права на безоплатне отримання у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Більше того, відповідач також залишається розпорядником цієї інформації після її внесення до містобудівного та державного земельного кадастрів, якщо вона є у його фактичному володінні.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

За таких обставин, у суду першої інстанції відсутні повноважень на не врахування чи відступ від правової позиції Верховного Суду, які вже була неодноразово висловлена у відповідних постановах.

Щодо аргументу відповідачів, що станом на час розгляду в них ще не була завершена інвентаризація землі, та вони не володіли всієї інформацією щодо земельних ділянок, якими цікавилася позивачка, то суд першої інстанції вірно звертає увагу, що відповідно до п.1 ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відмовити у наданні публічної інформації можливо лише за умови, що розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит. А у цьому випадку, у виконавчого органу Київської міської ради був законодавчо встановлений обов`язок мати цю інформацію, тому суд першої інстанції вірно не враховує цей аргумент відповідачів, як належний.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставин справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Сорочко Є.О.

Безименна Н.В.